Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18197/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою; щодо визнання незаконним акта, що порушує право оренди.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2020. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		10.06.2020Справа №  910/18197/19
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс» (03022, м. Київ, вул. Амурська, буд. 4; ідентифікаційний код: 30856612)
		до          Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)
		про                           скасування рішення
		 
		Представники сторін:
		від позивача:          Невальонна Н.М., Балабон В.О.;
		від відповідача:          Власенко І.І.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		19.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс» з вимогами до Київської міської ради про скасування рішення Київської міської ради №880/880 від 28.07.2016 «Про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 №79-6-00522, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968».
		Позивач вказує на те, що розірвання договору оренди земельної ділянки може здійснюватися лише в судовому порядку, тоді як Договір оренди земельної ділянки від 13.07.2007 був розірваний відповідачем в односторонньому порядку шляхом прийняття рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880. По друге, позивач зазначає, що оскільки моменту, з якого необхідно обраховувати почато спливу трьох річного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, то момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, тоді як станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення дозволу про початок будівельних робіт отримано не було, що свідчить про те, що строк для забудови спірної земельної ділянки не було порушено. По третє, позивач зауважив, що жодних доказів на підтвердження обставин використання орендарем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням станом на дату прийняття відповідачем рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880 не існувало, а невикористання земельної ділянки та її використання не за цільовим призначенням не є тотожними. Крім того, посилаючись на п. 2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», позивач вказує на необхідність з`ясування обставин, що вплинули або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта, а також у чому полягає шкода, завдана відповідачу.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 відкрито провадження у справі №910/18197/19; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.01.2020; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
		22.01.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач вказав на те, що умовами Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 передбачено право орендодавця на розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, відповідач зазначив, що оспорюване рішення вже було предметом розгляду в межах справи №910/17554/16.
		Також відповідачем було заявлено про застосування позовної давності.
		У підготовчому засіданні 22.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 20.02.2020.
		24.01.2020 позивачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
		20.02.2020 позивачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
		У підготовчому засіданні 20.02.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 02.04.2020.
		Підготовче засідання, призначене на 02.04.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 підготовче засідання у справі №910/18197/19 призначено на 20.05.2020.
		У підготовчому засіданні 20.05.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.06.2020.
		Представники позивача у судовому засіданні 10.06.2020 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні 10.06.2020 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.
		У судовому засіданні 10.06.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		13.07.2007 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. (зареєстрований в реєстрі за №1961; зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 20.07.2007 за №79-6-00522 у книзі записів державної реєстрації договорів), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (а.с. 30-38).
		Об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - пров. Феофанівський, 14-Б у Голосіївському районі міста Києва; розмір - 30471 кв.м; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку; кадастровий номер 8000000000:79:130:0030 (п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007).
		Згідно з п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 договір укладається на 15 років.
		Відповідно до п. 8.4 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 орендар зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
		Згідно з п. 11.4 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, у разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом пів року) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених у п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.
		Відповідно до п. 11.5 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у п.п. 5.1 та 8.4 договору.
		Згідно з п. 11.6 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням.
		09.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкорд-К» (разом іменуються сторона 1), а також Товариством з обмеженою відповідальністю «База-Урс» (сторона 2) укладено Договір про передачу частини функцій замовника будівництва, відповідно до умов якого сторона 1 та сторона 2 зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектною документацією за адресою: провулок Феофанівський, 14-Б, вул. Метрологічна, 14-Д у Голосіївському районі міста Києва (а.с. 16-20).
		У розділі 1 Договору вказано, що сторона 1 є замовником будівництва; сторона 2 забезпечує будівництво об`єкту грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором, продаж об`єкту та виконує частину функцій замовника на підставі цього договору;
		- об`єктом будівництва є житловий комплекс з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по пров. Феофанівському, 14-Б, вул. Метрологічній, 14-Д у Голосіївському районі міста Києва разом з комплексом інтегрованих працездатних та комплексних мереж, систем інженерного та технологічного забезпечення, розташованих на земельній ділянці;
		- земельна ділянка складається з 2-х земельних ділянок: 1) земельна ділянка за адресою провулок Феофанівський 14-Б у Голосіївському районі міста Києва площею 30471 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:130:0030), яка надана стороні 1 в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968 та Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007, укладеного з Київською міською радою та посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим номером 1961 та 2) земельна ділянка за адресою вулиця Метрологічна, 14-Д у Голосіївському районі міста Києва площею 13430 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:130:0009), яка надана стороні 1 в користування для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 №304/965 та Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007, укладеного з Київською міською радою та посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим номером 1962.
		У п. 2.2 Договору зазначено, що для реалізації цього договору сторона 1 передає, а сторона 2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються стороні 2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкту, визначені цим договором.
		Відповідно до п. 2.4 Договору фінансування будівництва здійснюється стороною 2. Джерелом фінансування є кошти сторони 2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб (в тому числі кошти інституту спільного інвестування (фонду)). У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб сторона 2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами.
		Об`єктом забудови є земельна ділянка, яка використовується стороною 1 на праві оренди (п. 3.1 Договору).
		Згідно з п. 4.1.1 Договору сторона 2 приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта, в тому числі: - отримання технічних умов щодо підключення об`єкту до електро, газо, водопостачання та водовідведення та ін; - отримання та оновлення вихідних даних для забудови, даних на проектування, розроблення, погодження та коригування проектно-кошторисної документації; - укладання договору генерального підряду, договорів на виконання будівельно-монтажних робіт, фінансування будівництва та інших витрат, пов`язаних з будівництвом об`єкту, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з генеральним підрядником та підрядником будівництва, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням; - забезпечення будівництва об`єкту будівельними та опоряджувальними матеріалами, устаткуванням, обладнанням, технікою, конструкціями, комплектуючими виробами; - виконання всіх видів проектно-вишукувальних, підготовчих, монтажних, пусконалагоджувальних робіт, організація авторського та технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об`єкту; - отримання дозвільних документів на початок виконання будівельних робіт та на введення об`єкту в експлуатацію, вирішення питань з органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими державними та комунальними службами, що виникають при введенні об`єкту в експлуатацію; - укладення договорів на сплату коштів пайової участі у розвитку інфраструктури; - отримання поштової адреси; - оформлення права власності на частину об`єкта, яка буде належати стороні 2; - затвердження проектно-кошторисної документації, а також здійснення її перезатвердження у випадку необхідності внесення істотних змін; - влаштування інженерних мереж, будівництво, модернізація, доукомплектування чи інші поліпшення інженерної інфраструктури об`єкта та існуючих мереж; - підключення об`єкта до інженерних мереж; - проведення технічної інвентаризації об`єкта; - проведення витрат з експлуатації об`єкта до моменту оформлення права власності кожної із сторін; - передача об`єкта ОСББ чи експлуатуючій організації; - виконання інших функцій за виключенням тих, виконання яких покладено на сторону 1.
		Відповідно до п. 4.4 Договору з метою виконання цього договору сторона 1 надає стороні 2 право укладати та підписувати будь-які договори, пов`язані з виконанням нею функцій замовника і самостійно визначати їх умови. Договори укладаються стороною 2 від власного імені, за винятком договорів із організаціями, що здійснюють електро, газо, тепло, водопостачання і водовідведення, що можуть укладатись від імені сторони 1, проте всі дії, необхідні для їх укладення, вчиняються стороною 2.
		Сторона 2 отримує висновки, дозволи, погодження, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови, інші документи, необхідні для здійснення підготовчих та будівельних робіт та введення об`єкту в експлуатацію на ім`я сторони 1 (п. 4.5 Договору).
		Згідно з п. 5 Договору сторона 2 виконує функції замовника будівництва об`єкту до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Строк будівництва - до 12.07.2022.
		Відповідно до п. 7.2 Договору за виконання частини функцій замовника сторона 2 отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир та нежитлових приміщень об`єкту згідно з Актом розподілу, що підписується сторонами після введення об`єкта в експлуатацію, у співвідношенні 80% від загальної площі таких приміщень.
		Позивачем долучено до матеріалів справи копії Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки об`єкта будівництва, Погодження абсолютної позначки об`єкту ДП «МА «Бориспіль», Висновку провайдера аеронавігаційного обслуговування ДП «Украерорух» щодо погодження місця розташування та висоти об`єкта, Висновку експлуатанта аеродрому «Київ» (Жуляни) щодо погодження місця розташування та висоти об`єкта, Висновку експлуатанта аеродромів ДП «Антонов» щодо погодження місця розташування та висоти об`єкта, Висновку Державної авіаційної служби України щодо погодження місця розташування та висоти об`єкта, Технічних умов на проектування об`єкта будівництва, Технічних умов на радіофіксацію, Технічних умов на організацію телекомунікаційних послуг, Договору з ПАТ «Київгаз» на приєднання до газорозподільної системи, Технічних умов до приєднання до газорозподільної системи, Технічних умов до інженерного забезпечення  об`єкта будівництва щодо пожежної та техногенної безпеки, Технічних умов на проектування мереж зовнішнього освітлення, Технічних умов на підключення до мережі дощової каналізації та влаштування автопроїзду, Технічних умов на нестандартне приєднання об`єкта до електричних мереж, Витягу з містобудівного кадастру Києва, Договору про приєднання, яке не є стандартним, укладеним з ПАТ «Київенерго», Повідомлення про початок підготовчих робіт, Договору на виконання робіт з розробки проектної документації стадії «Передпроектні пропозиції» (а.с. 42-116).
		Як зазначив позивач у позовній заяві, вказані документи були отримані ним на виконання функцій замовника будівництва відповідно до умов Договору.
		Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880 вирішено розірвати Договір оренди земельної ділянки від 20.07.2007 №79-6-00522 (кадастровий номер 8000000000:79:130:0030) площею 3,047 га, укладений між Київською міською радою та ТОВ «Компанія «Новий дім» на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968 (а.с. 28-29).
		У вказаному рішення Київради, зокрема, зазначено, що підставою його прийняття серед іншого є невиконання ТОВ «Компанія «Новий дім» умов п. 8.4 Договору оренди а саме: не завершено забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.
		Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880 унеможливлює виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015 та отриманні у власність 80% квартир та нежитлових приміщень.
		За твердженням позивача, розірвання договору оренди земельної ділянки може здійснюватися лише в судовому порядку, тоді як Договір оренди земельної ділянки від 13.07.2007 був розірваний відповідачем в односторонньому порядку шляхом прийняття рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880.
		По друге, позивач зазначає, що оскільки моменту, з якого необхідно обраховувати почато спливу трьох річного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, то момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, тоді як станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення дозволу про початок будівельних робіт отримано не було, що свідчить про те, що строк для забудови спірної земельної ділянки не було порушено.
		По третє, позивач зауважив, що жодних доказів на підтвердження обставин використання орендарем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням станом на дату прийняття відповідачем рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880 не існувало, а невикористання земельної ділянки та її використання не за цільовим призначенням не є тотожними.
		Крім того, посилаючись на п. 2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», позивач вказує на необхідність з`ясування обставин, що вплинули або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта, а також у чому полягає шкода, завдана відповідачу.
		Заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилається, зокрема, на такі обставини та обґрунтовує свою позицію по справі наступними доводами: - оскаржуване рішення прийнято Київською міською радою в межах повноважень, з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору оренди; - розірвання договору оренди передбачено в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку; - умовами договору оренди передбачені самостійні підстави для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, в тому числі, незалежно від критерію істотності допущення порушення; - факт неналежного виконання умов договору підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 30.06.2016 № 16/1177-01, який складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з вказаним актом земельна ділянка частково огороджена металевим гратчастим парканом та для будівництва земельна ділянка не використовується, будівельного паспорта об`єкта не виявлено; позивач у позовній заяві додатково підтверджує неналежність виконання орендарем за договором його умов щодо забудови земельної ділянки, оскільки стверджує, що станом на прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення, дозвіл на виконання будівельних робіт отримано не було; - оспорюване рішення вже було предметом розгляду в справі №910/17554/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення. За результатами розгляду справи у задоволені позовних вимог було відмовлено повністю, тобто в судовому порядку визнано законність оскаржуваного рішення; - оскільки у справі №910/17554/16 учасником була Київська міська рада і саме оскаржуване рішення Київської міської ради було предметом розгляду цієї справи, тому відповідач вважає, що обставини встановлені у справі №910/17554/16 не підлягають доказуванню; - оспорюваним рішенням не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, адже розірвано договір оренди, укладений між ТОВ «Компанія «новий дім» та Київською міською радою, а тому рішення є актом індивідуальної дії та породжує права та обов`язки лише для сторін договору оренди; - позивач звернувся до господарського суду із пропуском позовної давності, оскільки оскаржуване рішення було прийнято 28.07.2016, а позов подано до суду 19.12.2019.
		Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		За приписами ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз`яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України  «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
		Стосовно доводів відповідача про відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в результаті винесення оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданнями господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
		Юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
		У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретними матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
		До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнано чи оспорюється. Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та(або) інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Зважаючи на факт підписання договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015, вчинення позивачем дій на виконання функцій замовника (отримано містобудівні умови та обмеження, висновки, погодження, технічні умови, укладені договори та інші документи, долучені до справи) суд вважає доводи відповідача про відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача хибними.
		Щодо преюдиції судового рішення у справі № 910/17554/16 суд вказує на наступні обставини.
		Положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
		Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Таким чином, судове рішення у справі № 910/17554/16, яке набрало законної сили (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2017) не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.
		Однак, відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Згідно з положеннями ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
		Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «База-Урс» не було учасником справи № 910/17554/16. Водночас, при розгляді справи № 910/17554/16 судами не були досліджені та не встановлені обставини, які вирішуються при розгляді даної справи та мають вирішальне значення при визначенні істотності порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» умов договору оренди та вини третьої особи у недотриманні умов договору оренди в частині своєчасної забудови.
		Крім того, не було досліджено доказів вчинення дій, спрямованих на забудову земельної ділянки, так як такі дії вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «База-Урс», яке не було учасником справи № 910/17554/16.
		Зокрема, позивачем долучено до матеріалів справі наступні докази, які не досліджувалися та не були взяті до уваги при вирішенні спору в справі № 910/17554/16:
		- Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 181/15/12-3/009-15 від 30.03.2015 р., видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
		- погодження абсолютної позначки об`єкту Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» № 01-22-2198 від 19.05.2015 р;
		- висновок провайдера аеронавігаційного обслуговування ДП «Украерорух» щодо погодження місця розташування та висоти об`єкту № 5.19-495 від 12.06.2015 р.;
		- висновок експлуатанта аеродрому «Київ» (Жуляни) щодо погодження місця розташування та висоти об`єкту № 7.4-08/1-73 від 07.07.2015 р.;
		- висновок експлуатанта аеродромів Державного підприємства «Антонов» щодо погодження місця розташування та висоти об`єкту № 194/п від 17.09.2015 р.;
		- висновок експлуатанта аеродромів Державного підприємства «Антонов» щодо погодження місця розташування та висоти об`єкту № 194/п від 17.09.2015 р.;
		- висновок Державної авіаційної служби України щодо погодження місця розташування та висоти об`єкту № 1.19-17017 від 05.11.2015 р.;
		- Технічні умови на проектування об`єкта будівництва № 324-08/202 ТУ від 26.05.2015 р., видані Комунальним підприємством «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт»;
		- Технічні умови № 10/1797-ДН від 04.08.2015 р., видані Управлінням Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в м. Києві;
		- Технічні умови на радіофікацію № 09-27 від 23.03.2016 р., видані Київською міською філією ПАТ «Укртелеком»;
		- Технічні умови на організацію телекомунікаційних послуг № 04-7/619 від 13.04.2016 р., видані Публічним акціонерним товариством «Укртелеком»;
		- укладений із ПАТ «Київгаз» договір на приєднання до газорозподільної системи (для приєднання, що не є стандартним) № ПН-00240/04-08 від 29.04.2016 р.;
		- Технічні умови приєднання до газорозподільної системи на №SW002410416 від 15.04.2016 р., видані ПАТ «Київгаз» 29.04.2016 р.,
		- Технічні умови до інженерного забезпечення об`єкта будівництва щодо пожежної та техногенної безпеки № 26-9542/261 від 05.07.2016 р., видані Державною службою України з надзвичайних ситуацій;
		- Технічні умови на проектування мереж зовнішнього освітлення № 43-6 від 11.07.2016 р., видані Комунальним підприємством електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло»;
		- Технічні умови на підключення до мережі дощової каналізації та влаштування автопід`їзду № 053-5875 від 15.08.2016 р., видані Департаментом транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
		- Технічні умови на нестандартне приєднання об`єкта до електричних мереж № НП- 1120-15 від 30.12.2016 р., видані Структурним відокремленим підрозділом «Київські електричні мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго»;
		- перевірка функціонального призначення земельної ділянки Комунальною організацією «Інститут Генерального плану м. Києва» (лист № 15-979 від 02.07.2015 р);
		- укладений із ПАТ «Київенерго» договір про приєднання, яке не є стандартним № НП- 558-15/33218 від 05.08.2015 p.;
		- повідомлення про початок підготовчих робіт № KB 010152710461, зареєстроване в вересні 2015 р/
		Таким чином, з огляду на наведені вище обставини, у суду виникла необхідність дослідити фактичні дані, які не були предметом розгляду у справі № 910/17554/16 та з`ясувати думку учасників процесу у справі № 910/18197/19 стосовно впливу таких доказів на вирішення спору по суті.
		Крім того, як вже зазначено вище, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що розірвання договору оренди передбачено в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку. У свою чергу, позивач заперечує проти таких доводів Київської міської ради та вважає, що дострокове розірвання договору оренди землі на вимогу сторони у разі відсутності згоди на це іншої сторони може бути здійснено тільки за рішенням суду.
		Частино першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Згідно частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
		Таким чином, аналіз статей 525, 651 Цивільного кодексу України та статті 31 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №420/504/16-ц та постанові Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №623/2421/16-ц.
		Відповідно до п. 8.4 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 орендар зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
		Згідно з п. 11.4 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, у разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом пів року) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених у п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.
		Відповідно до п. 11.5 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у п.п. 5.1 та 8.4 договору.
		Згідно з п. 11.6 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 розірвання цього договору не потребує укладення додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням.
		Отже, умовами Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 сторони визначили можливість розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку (шляхом прийняття Київською міською радою відповідного рішення).
		Таким чином, суд вважає необгрунтованими твердження позивача щодо неможливості розірвання Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 в односторонньому порядку шляхом прийняття орендодавцем відповідного рішення, так як таке право було погоджено сторонами у договорі оренди.
		Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №923/262/18 суд вважає безпідставним, оскільки умовами договору оренди земельної ділянки у справі №923/262/18 не було встановлено право орендодавця розірвати договір в односторонньому порядку (зокрема, пунктом 38 договору було передбачено припинення договору шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом).
		У той же час, не вирішеним залишається питання про те, чи дійсно Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» порушені умови договору оренди, а саме - не завершено забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво та використано земельну ділянку не за цільовим призначенням.
		При розгляді спорів щодо розірвання договору оренди з підстав нездійснення орендарем забудови земельної ділянки у строк, необхідною передумовою для розірвання договору оренди в односторонньому порядку є наявність шкоди, завданої орендодавцю, так як вона є критерієм істотності порушення договору.
		Суд дійшов висновку про відсутність шкоди, завданої відповідачу, оскільки законодавством прямо встановлена заборона органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у своїх постановах.
		Відповідач завдану йому шкоду обґрунтовує п. 8.4. договору оренди, яким передбачено обов`язок орендаря передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 7% від загальної площі будинку (крім службової) та сплатити до цільового фонду спеціального бюджету м. Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цього житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла.
		Проте, частиною 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем рішення про розірвання договору оренди) передбачено: « 7. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.»
		Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено: « 7. Якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
		Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.».
		Таким чином, законодавством було встановлено обов`язок приведення договору оренди у відповідність із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» шляхом виключення з договору оренди обов`язку орендаря передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 7% від загальної площі будинку (крім службової) та сплатити до цільового фонду спеціального бюджету м. Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цього житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла.
		Таким чином, твердження відповідача про завдання йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» шкоди є безпідставним та таким що суперечить чинному на момент прийняття спірного рішення законодавству.
		Пунктом 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов`язку щодо здачі об`єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень законів України «Про основи містобудування» та «Про регулювання містобудівної діяльності» і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта. У вирішенні таких спорів суди мають з`ясовувати, у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв`язку з зазначеною обставиною, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання. При цьому судами також повинні досліджуватися якісні характеристики об`єкта будівництва, обсяг будівництва, а також реальні строки здачі в експлуатацію об`єкта, що має визначатися проектом будівництва, який відповідно повинен бути предметом вивчення судом.
		Відповідачем не надано доказів завдання йому будь-якої шкоди через порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» строку завершення будівництва, що свідчить про відсутність істотного порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» умов договору оренди та виключає можливість одностороннього розірвання договору.
		Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
		Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
		Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 611 Цивільного кодексу Українку разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
		Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
		Пунктом 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов`язку щодо здачі об`єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень законів України «Про основи містобудування» та «Про регулювання містобудівної діяльності» і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта.
		Як вбачається із доводів позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» через позивача (Товариство з обмеженою відповідальністю «База-Урс») на підставі Договору про передачу частини функцій замовника будівництва від 09.02.2015 приступило до використання земельної ділянки шляхом вчинення дій, необхідних для складення і затвердження проектної документації, здійснювало комплекс дій з метою забудови земельної ділянки, що свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» розпочало будівельні роботи дотримуючись певного порядку будівництва.
		Як зазначив позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «База-Урс» протягом всього часу землекористування вчинялись всі необхідні та передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної ділянки, в тому числі, вчасно та в повному обсязі сплачувалась орендна плата за користування земельною ділянкою, а недотримання визначених п. 8.4. договору строків завершення будівництва сталось через тривале ненадання уповноваженими органами технічних умов, розроблення проектно-будівельної документації, нездійснення реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт, а також протест громадськості проти будівництва, тобто не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім», у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді розірвання договору.
		Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
		Що стосується тверджень позивача, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та її невикористання взагалі не є тотожними поняттями, а враховуючи, що спірна земельна ділянка станом на дату прийняття рішення №880/880 від 28.07.2016 взагалі не використовувалась, що свідчить про відсутність підстав розривати договір оренди у зв`язку з нецільовим її використання, суд зазначає наступне.
		Як вбачається з п. 11.4 Договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007, орендодавець (Київська міська рада) має право розірвати договір оренди в односторонньому порядку у разі, коли орендар використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.
		У рішенні Київської міської ради №880/880 від 28.07.2016 зазначено, що однією з підстав його прийняття є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Договір оренди землі, згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі, в тому числі, є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.
		Положеннями ст. 1 Закону України «Про землеустрій» закріплено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Основа для визначення цільового призначення земельної ділянки - її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом.
		Положеннями ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
		Положеннями ст. 141 Земельним кодексом України визначено підстави припинення користування земельною ділянкою. Перелік цих підстав включає обставини, які пов`язуються з недобросовісною поведінкою орендаря, зокрема порушенням орендарем умов, які стосуються цільового використання землі. Тобто, використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, а з іншою метою, або, у інший спосіб є самостійною підставою припинення права користування земельною ділянкою, яке здійснюється шляхом розірвання договору оренди відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 143 Кодексу.
		Юридичний зміст поняття "Використання за не цільовим призначенням" застосовується до випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію - використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.
		Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки може бути її використання саме не за цільовим призначенням.
		Однак, матеріали справи не містять доказів використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:130:0030 площею 30471 кв.м. за адресою: пров. Феофанівський, 14-Б у Голосіївському районі міста Києва не за її цільовим призначенням (тобто, з іншою метою, ніж встановленою у п. 2.1 договору - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку).
		З огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» виконувало умови Договору оренди земельної ділянки належним чином, використовувало орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, за участі позивача здійснило комплекс дій з метою забудови земельної ділянки, сплачувало податки державі, сплачувало вчасно та у повному обсязі орендну плату, а відповідачу не було завдано шкоди у зв`язку з незабудовою земельної ділянки у строк, встановлений договором оренди, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс».
		Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
		Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.
		У прохальній частині позовної заяви міститься вимога позивача визнати причини пропущення позовної давності поважними та поновити пропущений процесуальний строк на подачу позовної заяви.
		У п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів» передбачено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні клопотання в частині поновлення пропущеної позовної давності як процесуального строку.
		Під час вирішення питання про застосування до позовних вимог строку позовної давності суду необхідно встановити, коли позивач довідався або міг довідатися про своє порушене прав.
		Як стверджує відповідач, оскаржуване рішення було прийнято ще 28.07.2016, тобто строк позовної давності закінчився 28.07.2019, а позивач не міг не знати про порушення свого цивільного права спірним рішенням, адже він перебував у договірних відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім». На момент прийняття рішення № 880/880 від 28.07.2016 позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» вже перебували у договірних відносинах. Крім того, рішення ради було доведено до відома широкого загалу шляхом опублікування його тексту в офіційному друкованому виданні Київської міської ради - газеті «Хрещатик» та на офіційному сайті Київської міської ради. Отже, позивач міг дізнатися про існування оспорюваного рішення та звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
		Натомість, позивач вказує на те, що для початку коригування проектної документації з метою подальшого отримання дозволу на виконання будівельних робіт він 14 жовтня 2019 р. звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» за наданням оригіналу договору оренди земельної ділянки від 13.07.2007 р., укладеного з Київською міською радою та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим номером 1961, проте отримав відповідь від 22.10.2019 р., що вищевказаний договір оренди земельної ділянки розірваний Рішенням Київської міської ради №880/880 від 28.07.2016 року.
		Після цього позивач звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) із листом про надання всієї наявної інформацію про земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:130:0030 по провулку Феофанівському, 14-б у Голосіївському районі міста Києва, на що 27.11.2019 р. отримав відповідь, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки розірваний рішенням Київської міської ради №880/880 від 28.07.2016 року. Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «База-Урс» не є стороною договору оренди земельної ділянки та про прийняття Київською міською радою рішення №880/880 від 28.07.2016 року йому стало відомо лише 27 листопада 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «База-Урс» заявило у позовній заяві прохання про визнання причин позовної давності поважними та про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу позовної заяви.
		З огляду на наведене суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строку позовної давності, який розпочався фактично 09.09.2016 та закінчився 09.09.2019, а позов до суду у справі № 910/18197/19 заявлено 19.12.2019.
		Однак, зважаючи на пояснення позивача, наявні у справі докази, суд визнає, що строк позовної давності Товариством з обмеженою відповідальністю «База-Урс» було пропущено з поважних причин.
		Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс» до Київської міської ради про скасування рішення №880/880 від 28.07.2016 2Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 №79-6-00522, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968».
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		 
		УХВАЛИВ:
		1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс» до Київської міської ради про скасування рішення - задовольнити повністю.
		2. Скасувати Рішення Київської міської ради від 28.07.2016 №880/880 «Про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007 №79-6-00522, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Новий дім» на підставі рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №307/968».
		3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «База-Урс» (03022, м. Київ, вул. Амурська, буд. 4; ідентифікаційний код: 30856612) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.
		4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17 червня 2020 року.
		 
		          Суддя                                                                                 О.В. Чинчин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...