Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/5835/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2020.
Дата набрання законної сили: 17.06.2020
Номер судового провадження: 61-37066ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 308/5835/17
		провадження № 61-37066св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року у складі судді Придачук О. А. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом,                        у якому просила визнати нікчемним та скасувати договір іпотеки житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладений 06 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк); зобов`язати зняти із зазначеного будинку обтяження.
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 17 лютого                    2004 року проживала у житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_1 ; з моменту отримання паспорта 29 березня 2007 року мала у будинку зареєстроване місце проживання. Спірний договір іпотеки укладено між її матір`ю ОСОБА_5 та банком всупереч вимогам статей 17 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних та безпритульних осіб» та статті 177 СК України за відсутності дозволу органу опіки та піклування, чим порушено її права на житло; посилаючись на частину першу статті 224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважала цей договір нікчемним. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від                           12 жовтня 2017 року у позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів на підтвердження порушення своїх прав; укладаючи договір іпотеки ОСОБА_3 надала до банку нотаріально посвідчену заяву про те, що передане в іпотеку майно не є об`єктом спільної власності, перебуває в її особистій приватній власності, права інших осіб на житло, в тому числі за договором найму, відсутні; у заяві про надання згоди на майнову поруку ОСОБА_3 не було вказано осіб, що знаходяться на її утриманні. Наявність підстав для передання спірного будинку в іпотеку банку також встановлено ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 травня 2015 року у справі № 308/3141/13-ц за позовом                                    АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.   
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від                               12 жовтня 2017 року залишено без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що неправдиве повідомлення ОСОБА_6 як законного представника ОСОБА_1 на момент укладення договору іпотеки про відсутність прав дитини на майно, не є підставою для визнання іпотеки недійсною. Сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення батьками правочину щодо майнових прав дитини не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним.
		Короткий зміст касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
		На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 16 квітня 2020 року «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради судді України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами і доповненнями) та рішення зборів Касаційного цивільного суду від 02 квітня                 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що  ОСОБА_1 як член сім`ї власника іпотечного житла вселилася до будинку у 2003 році та продовжує проживати на час подання касаційної скарги. Посилаючись на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-405цс15, від 16 березня 2016 року у справі                        № 6-2918цс15, зазначає про неврахування судами того, що на момент укладення спірного правочину позивач була неповнолітньою, не мала можливості ефективно захистити свої права; мати позивача не отримала попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки; АТ «Ощадбанк» було відомо про наявністьу  ОСОБА_3 неповнолітньої дитини із записів у будинковій книзі та копії паспорту, що надавалися під час укладення договору іпотеки. 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		У відзиві, поданому у липні 2018 року до Верховного Суду, АТ «Ощадбанк» просить касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року - без змін, мотивуючи це тим, що при укладенні іпотечного договору було дотримано вимоги закону з врахуванням поданих ОСОБА_3 документів; доводи касаційної скарги зводяться до перекручення обставин справи, не можуть бути підставою для скасування законних судових рішень. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 06 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклала з АТ «Ощадбанк» договір іпотеки, за умовами якого передала в іпотеку банку належний на праві власності будинок та земельну ділянку, що розташовані на АДРЕСА_1 . 
		Укладаючи зазначений договір ОСОБА_3 не повідомила банк, що у будинку проживала  ОСОБА_1 , яка на той час була неповнолітньою. 
		Приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу                   Тиводар Н. І. 06 листопада 2007 року посвідчено заяву ОСОБА_3 , у якій остання підтвердила, що будинокна АДРЕСА_1  належить її на праві особистої приватної власності та ту обставину, що інші особи не мають будь-яких прав на будинок. 
		У довідці комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 4» Ужгородської міської ради від 09 жовтня 2007 року №2523, виданої щодо осіб, проживаючих у будинку на АДРЕСА_1 , відомості щодо  ОСОБА_1 відсутні.
		Також ОСОБА_3 не зазначила про склад сім`ї у поданій нею заяві від 22 жовтня 2007 року майнового поручителя.  
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                       № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
		У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України від 02 червня         2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» (далі - Закон № 2623-IV) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
		У частині третій статті 12 Закону № 2623-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для здійснення будь-яких правочинів  стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування  яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів  опіки  та  піклування  несуть  персональну відповідальність  за  захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на  вчинення  правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
		З огляду на статтю 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. 
		Закон визначає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
		Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
		Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оскаржуваним.
		Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.
		Сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
		Такий висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі                                № 6-1024цс16 та Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св18).
		 
		ОСОБА_1 , 1990 року народження, не є співвласником спірної квартири, на 06 листопада 2007 року проживала у квартирі без реєстрації місця проживання як член сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». 
		Установивши, що її мати ОСОБА_3 у момент укладення договору іпотеки приховала від банку зазначені обставини, подавши документи, у яких відсутні відомості про реєстрацію або проживання без реєстрації у квартирі неповнолітньої; заповнила бланк заяви про майнову поруку, у якій не вказала ОСОБА_1 як особу, що знаходяться на її утриманні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що сама лише відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору іпотеки не дає підстави для визнання такого договору недійсним відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, а відтак, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
		З цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо проживання ОСОБА_1 у квартирі на момент укладення договору іпотеки та на час розгляду цієї справи у судах, щодо неможливості ефективного захисту нею свої права на квартиру у неповнолітньому віці, щодо  неотримання попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки.
		Крім того, необхідно зазначити, що Закон Українивід 05 червня 2003 року                 № 898-IV «Про іпотеку» не містить норм, які обмежували право членів сім`ї власника предмету іпотеки на користування житлом у разі передання його в іпотеку.
		Доводи касаційної скарги стосовно документів, що надавалися під час укладення договору іпотеки, зводяться до переоцінки обставин, які були предметом дослідження судів попередніх інстанції, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбаченими статтею 400 ЦПК України.
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами при вирішенні справи обов`язкових висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права, є безпідставним, оскільки у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-405цс15, від 16 березня 2016 року у справі                        № 6-2918цс15 встановлені відмінні фактичні обставини справи від тих, які передували укладенню оспорюваного договору іпотеки.
		За таких обставин  ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 не спростовав висновків судів попередніх інстанції, не довів неправильне застосування судами норм матеріального та/або порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від                                 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                          С. Ю. Мартєв
		 
		Є. В. Петров
		 
		В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...