Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 590/394/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2020.
Дата набрання законної сили: 16.06.2020
Номер судового провадження: 61-6504ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 590/394/19
		провадження № 61-6504св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності на будинок шляхом виселення.
		 
		Позов мотивовано тим, що їй, згідно з договором дарування від 09 березня 2018 року, на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 73,70 кв. м, житловою - 38,40 кв. м, із господарсько-побутовими будівлями та спорудами: сарай - Б, погріб - ПГ, вбиральня - У, огорожа 1-3, розташований на 
		АДРЕСА_1 , який належав її матері на підставі договору купівлі-продажу від 25 січня 1994 року.
		 
		У належному позивачу будинку проживає та зареєстрований відповідач, який є колишнім чоловіком її матері. Їхній шлюб укладений 09 липня 1998 року, а розірваний, на підставі рішення суду, - 23 лютого 2018 року. Проживання відповідача у її будинку негативно впливає на атмосферу в її сім`ї, у зв`язку з тим, що останній зловживає алкоголем та чинить сварки. Факт проживання відповідача у її будинку перешкоджає їй у здійсненні свого права власності у повному обсязі. Добровільно знятись з обліку та виселитись відповідач не погоджується.
		 
		Позивач у вересні 2018 року зверталась до Ямпільського районного суду Сумської області у справі № 590/1196/18 із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у задоволенні якого відмовлено рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 21 березня 2019 року, оскільки цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які на час розгляду справи не є членами його сім`ї, а тому у цьому випадку, власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
		 
		Посилаючись на вказані обставини,  ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача.
		 
		Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного вище будинку.
		 
		Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 не є членом сім?ї власника будинку - ОСОБА_1 , а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку - ОСОБА_3 , яка подарувала будинок позивачу, тому остання має право вимагати виселення відповідача із спірного будинку і такий висновок відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постановах від 05 листопада 2015 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18).
		 
		Постановою Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Сумської області 
		від 20 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову 
		ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що перехід права власності не є підставою для виселення членів сім`ї колишнього власника, оскільки припинення шлюбних відносин не позбавляє відповідача права користування займаним приміщенням. Крім того, втручання у право відповідача на житло за обставин цієї справи є неспівмірним.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не є членом сім`ї позивача, проживає в будинку всупереч волі позивача, перешкоджає вільно проживати та розпоряджатись ним, а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку, яка подарувала будинок позивачу. Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі 
		№ 569/4373/16-ц, на яку посилається суд апеляційної інстанції, як на підставу скасування законного рішення суду першої інстанції, стосується захисту права членів сім`ї власника житла, яким не є відповідач. До того ж, висновок суду першої інстанції відповідає позиції викладеній Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2015 року у справі № 6-158цс14 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18).
		 
		У травні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу 
		ОСОБА_1 , у якому заявник просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін з огляду на таке.
		 
		Обставини встановлені судами
		 
		За обставинами справи, позивач ОСОБА_1 є падчеркою відповідача 
		ОСОБА_2 , який перебував з мамою позивача - ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 09 липня 1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Відповідач проживав у спірному будинку з 1998 року, а зареєстрований із 08 січня 2002 року.
		 
		Відповідно до договору дарування, який зареєстрований у реєстрі 09 березня 
		2018 року № 311 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 березня 2018 року № 116585578, 
		ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 73,70 кв. м, житловою - 38,40 кв. м, із господарсько-побутовими будівлями та спорудами: сарай - Б, погріб - ПГ, вбиральня - У, огорожа - 1-3, що розташований на АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з будинковою книгою для прописки громадян та довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб, виданої Виконавчим комітетом Ямпільської селищної ради Ямпільського району Сумської області 
		від 01 квітня 2019 року № 759 встановлено, що у будинку 
		АДРЕСА_1 , зареєстровані: власник - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 , колишній чоловік матері - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_4 
		 
		Із довідки, виданої Ямпільським ВП ГУНП в Сумській області вбачається, що ОСОБА_5 , який проживає на АДРЕСА_1 , дійсно 31 січня 2019 року звертався до Ямпільського ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення ним сварки з громадянином ОСОБА_2 .
		 
		Після розірвання шлюбу 23 лютого 2018 року з відповідачем ОСОБА_3 19 березня 2018 року подарувала спірний будинок своїй дочці - ОСОБА_1 , яка у свою чергу 05 квітня 2019 року подала позов про виселення відповідача.
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		 
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		 
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.
		 
		Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		 
		Отже, права членів сім`ї власника житла є похідними від прав власника. З припиненням прав власника, припиняють і права членів його сім`ї. Новий власник безумовно має право ставити питання про виселення членів сім`ї колишнього власника житла.
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність 
		(пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Будь-яке виселення на підставі судового рішення є втручанням у право особи.
		 
		Отже, у справах за позовами нових власників житла про виселення членів сім`ї попереднього власника суду належить встановити відповідний баланс між потребою у захисті прав нового власника житла та співмірністю втручання у право на житло членів сім`ї попереднього власника.
		 
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		 
		Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, є очевидним, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. 
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірного будинку, оскільки останній вселився як член сім`ї колишнього власника будинку, тривалий період проживає у ньому, а саме з 1998 року (більше 20 років), тобто має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, спільними зусиллями час перебування у шлюбі із ОСОБА_3 утримував цей будинок. Послідовність дій колишньої дружини відповідача ОСОБА_3 та її доньки - позивача у справі (дарування будинку та пред`явлення позову як новим власником про виселення відповідача) свідчать про спрямованість дій на позбавлення відповідача житла, і такі дії не можна вважати добросовісними. Виселення відповідача із житла, у якому він проживає протягом останніх 20 років, за відсутності у нього іншого житла, не є співмірним.
		 
		Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є членом сім`ї позивача, проживає в будинку всупереч волі позивача, перешкоджає вільно проживати та розпоряджатись ним, а його право користування будинком було похідним від прав колишнього власника будинку, яка подарувала будинок позивачу, не мають значення при вирішені цієї справи, оскільки позивач не аргументувала ні мету, яку вона переслідувала, подавши позов про виселення вітчима без надання йому іншого житлового приміщення, ні нагальність потреби у такому виселенні.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, на яку посилається суд апеляційної інстанції, як на підставу скасування законного рішення суду першої інстанції, стосується захисту права членів сім`ї власника житла, яким не є відповідач, безпідставні, оскільки правовідносини у цій справі є подібними (попередній власник відчужив близькій людині житло, будучи обізнаним про право члена своєї сім`ї на це житло), а тому суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що висновок суду першої інстанції відповідає позиції викладеній Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2015 року у справі № 6-158цс14 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 309/2477/16-ц (провадження № 61-43149св18), є необґрунтованими, оскільки у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено недобросовісність дій позивача, а також неспівмірність втручання за обставинами цієї справи у право на житло відповідача.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                                        О. В. Ступак
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...