Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/5550/20 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення; Порушення правил щодо карантину людей.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2020. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2020.
Дата набрання законної сили: 26.06.2020
Номер судового провадження: 3/755/3916/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №:755/5550/20
		Провадження №: 3/755/3916/20
		 
		"15" червня 2020 р. 
		 
		м. Київ
		 
		суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення, установила:
		ОСОБА_1  (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) 13 квітня 2020 року близько 16 години 30 хвилин, за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 7 (станція метро «Дарниця»), у громадському місці перебувала без засобів індивідуального захисту, чим порушила вимоги підпункту 1 пункту 2 Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 р. (найменування постанови у цьому протоколі не розкрито, однак очевидно, що йдеться, про постанову «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2»).
		У судове засідання, особа, що притягається до адміністративної відповідальності, будучи повідомленою про день, час та місце розгляду справи, згідно положень ст. ст. 268, 277-2 КУпАП, не з`явилася, про причини неявки не повідомила, з огляду на, що Суд, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12), вважає за можливе провести розгляд справи у її відсутність.
		За таких умов, Суд дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, як-то: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі відомостей щодо часу, місця, способу настання обставин цього адміністративного правопорушення, та безпосередньо ролі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
		І. Щодо питання запровадження самого карантину
		Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
		Згідно із ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України.
		Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS- CoV-2», на усій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.
		Публікація даної постанови мала місце в Урядовому кур`єрі 12.03.2020 р., № 47.
		Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" встановлено на всій території України з 22.05.2020 до 22.06.2020 карантин.
		Публікація цієї постанови мала місце в Урядовому кур`єрі 21.05.2020 р., № 95.
		При цьому, слід відмітити, що в ухвалі ВАСУ від 30.10.2013 у справі № 2а-1670/4665/12 визначено, що встановлення завищення або заниження розміру податку на додану вартість не визначено складом адміністративного правопорушення нормами КУпАП та відповідно не є компетенцією загального суду при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення ведення податкового обліку, відповідно Суд в цій справі відмічає, що питання законності установлення карантину не піддає оцінці, бо це не є компетенцією загального суду при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
		Так як згідно ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Закон України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює, що КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти КМУ нормативного характеру видаються у формі постанов. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
		Також Президент України має право зупинити дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (п. 15 ч. 1 статті 106 Конституції України). Конституційний Суд також наділений повноваженням перевіряти конституційність актів КМУ на підставі подання Президента України, народних депутатів, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
		Однак, така компетенція відсутня у загального суду при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП.
		ІІ. Щодо питання запровадження адміністративної відповідальності за порушення умов карантину
		ІІ.І. Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
		Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		У цій ситуації, дійсним є факт, що Законом України № 530-1Х від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19 )» внесені зміни до КУпАП, який доповнено ст. 44-3 - Порушення правил щодо карантину людей.
		Закон № 530-1Х опубліковано в Голосі України 17.03.20 випуск № 51. Тобто останній є чинним з 17.03.20.
		Відповідно до ст. 44-3 КУпАП, передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
		Тим самим, указана стаття КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до правових норм інших галузей права. Фактично відповідальність за нею повинна наставати за умови, що вчинені дії суперечать встановленому законом порядку щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (1), іншими актами законодавства (2), а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами (3).
		В Рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 № 6-рп/2000 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) визначено: основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює правову норму більш конкретним змістом.
		Відповідно сама по собі указана стаття наведеного Кодексу не передбачає конкретних порушень правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і їх норм, як ознак адміністративного порушення, що впливають на його кваліфікацію, так її диспозиція є бланкетною - для встановлення ознак об`єктивної сторони складу діяння, передбаченого цієї статтею належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і їх норми.
		Статтею 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
		Певні положення (статті, їх частини, пункти тощо) Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність лише з дня ухвалення Конституційним Судом України такого Рішення.
		Відповідно, у силу указаних положень законодавства установленню, у цій справі, підлягає питання наявності чи відсутності у діях особи складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП, яка діяла та була чинною станом, як на 13.04.2020, так і на час розгляду цієї справи, з безпосереднім урахуванням положень нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і їх норми.
		ІІ.ІІ. З урахування того, що основоположним принципом права, ключовою ідеєю якого є можливість вибору особою певного варіанту поведінки, є принцип свободи. Під абсолютною свободою мається на увазі те, що воля кожної особи не може зазнавати посягань в залежності від волевиявлення інших осіб чи за наявності певних обставин. Поняття «свобода» людини нероздільно пов`язане з поняттям «прав» людини, вони є взаємодоповнюючими елементами основ конституційного ладу в країні.
		Іншим важливим принципом в системі правовідносин є так званий «принцип правового ліктя», згідно з яким свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншого.
		За цим принципом людина вільна чинити на власний розсуд та відповідно до свого волевиявлення, однак якщо такі дії будуть виходити за межі правового поля та можуть принести шкоду іншій особі, їх реалізація має бути зупинена.
		Тобто, кожній людині гарантується реалізація її прав до тих пір, поки ці права не порушують права інших осіб або ж посягають на них. 
		Відповідно до Конституції кожен має право на охорону здоров`я.
		У свою чергу, завдання права полягає саме в тому, щоб свободу усіх ввести в розумні справедливі рамки (обмеження).
		Під обмеженням прав, свобод розуміється втручання публічної влади у сферу приватної автономії індивіда виключно на підставі закону, яким запроваджуються певні заходи, спрямовані на забезпечення балансу приватних і публічних інтересів з метою захисту, зокрема, захисту здоров`я.
		Обмеження прав і свобод у певних випадках є правомірним, цілеспрямованим кількісним та/або якісним применшенням з боку держави та органів публічної влади у процесі правореалізації тих можливих моделей поведінки, які складають основне право особи, з боку інших осіб.
		Варто також зауважити, що коли мова йде про обмеження прав і свобод людини, перш за все, мається на увазі те, що обмеженню підлягає не саме право, а можливість його реалізації. На це вказується й у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в статтях 8, 10, 11 закріплює положення, згідно з якими здійснення прав особи не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і суспільного спокою, з метою попередження злочинів, захисту здоров`я і моральності або захисту прав і свобод інших осіб.
		Для правомірності втручання у право людини необхідно, щоб можливість такого втручання здійснювалось задля досягнення легітимної мети, якою завжди є захист певних цінностей.
		Отже, як член суспільства, громадянин держави, людина приймає на себе певні зобов`язання, правила поведінки, так звані рамки дозволеного. Це у першу чергу правила, що закріплені на законодавчому рівні, й мають сумлінно виконуватися громадянами цієї держави.
		З наведеного вище Суд резюмує, що в державі у період подій описаних у протоколі, тобто станом на 13.04.20, діяли власне обмеження щодо можливості реалізації певних прав.
		Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS- CoV-2» визначено, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України установити з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
		Постановою Кабінету Міністрів України  від 02 квітня 2020 р. № 255 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» визначено внести до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 р. № 215, від 20 березня 2020 р. № 242, від 25 березня 2020 р. № 239 та від 29 березня 2020 р. № 241, зміни,як-то: назву і текст постанови викласти в такій редакції: «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановляє: установити з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на всій території України карантин та заборонити до 24 квітня 2020 р.: 1) з 6 квітня 2020 р. перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно; 2) з 6 квітня 2020 р. переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини; 3) перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини; 4) відвідування закладів освіти її здобувачами; 5) відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності; 6) відвідування спортивних та дитячих майданчиків …
		Постанову Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2020 р. № 255 опубліковано в Урядовому кур`єрі 04.04.2020 випуск № 65, тобто остання є чинною з 04 квітня 2020 р.
		Відповідно, дійсним є факт, що на всій території України було установлено з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. карантин та з 6 квітня 2020 року дії заборона перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.
		Постановою від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів {Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 424 від 29.05.2020} установлено, що: … заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, продовжують діяти на період, встановлений цією постановою; ... На період дії карантину забороняється: 1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно…
		Згідно ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
		ІІІ. Щодо питання наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення
		ІІІ.І. Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
		У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
		Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		При цьому, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в такому процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
		Сам обов`язок щодо збирання доказів відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібранні УПП, суддя установила, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
		Разом з тим надані УПП докази в цій справі цим критеріям не відповідають, з огляду на таке.
		На підтвердження вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності УПП суду надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення, письмові пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, рапорт.
		Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю Суд враховує.
		Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
		Вказані докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівав, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
		При цьому, сам факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З`ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке поставлено за провину особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище (див. постанову ВС КАС у справі №537/2088/17 від 15.05.2019).
		Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		ІІІ.ІІ. Отже, повертаючись до обставин даної справи, Суд звертає увагу на те, що проаналізувавши фактичні дані у цій справі, не установлено доведеність факту наявності у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ознак адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП, у розрізі такого.
		ІІІ.ІІ.І. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка є джерелом права в Україні кожному гарантовано право на справедливий суд. За своєю структурою стаття 6 Конвенції в частині першій встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
		Розглядаючи дану конкретну ситуацію і досліджуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції на даний випадок, Суд звертає увагу, що виходячи з прецедентної практики Європейського Суду з прав людини хоч і за національним законом ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності, йому пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні Європейським Судом, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).
		Зокрема, в даному випадку Судом враховується, що адміністративне стягнення у виді штрафу, має каральний і стримуючий характер.
		Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
		Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.
		У той час, як аналіз диспозиції та санкції ст. 44-3 КУпАП дає підстави стверджувати те, що ці правопорушення відповідають критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків. 
		Також Суд зауважує, що в деяких інших справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень передбачених КУпАП до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення передбачене статтею 44-3 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.
		При цьому, слід відмітити, що процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача і судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 75-79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії», пункт 54 справи «Озеров проти Росії», пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»).
		У зв`язку із чим Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
		ІІІ.ІІ.ІІ. Тим паче, що дана справа надійшла до суду повтрно після поіернення з доопрацювання, куди була направлена постановою судді цього місцевого суду Мельниченко Л.А. від 16.04.20 з огляд уна установлення судом порцшенням вимог КУпАП.
		Так, у постанові від 16.04.20 було указано, що норма статті 44-3 КУпАП носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи. Проте, в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному відносно ОСОБА_1  немає жодних відомостей про те, які саме правила були порушені та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено. Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, (зі змінами від 16 березня 2020 року) забороняється з 6 квітня 2020 року до 24 квітня 2020 року перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно. З протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , не можливо встановити, яким чином остання порушувала п 1 ч. 2 постанови КМУ від 11.03.2020 № 211, немає жодних відомостей про те, які саме правила були порушені та яким нормативно-правовим актом ці правила встановлено, що в результаті призвело до порушення ним ст. 44-3 КУпАП. Крім того, до матеріалів справи не долучено жодних доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, на підтвердження обставин, викладених у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Посилання на зміст Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року у протоколі є неповним, оскільки її змістом запроваджувались обмежувальні заходи у зв`язку із встановленням з 12 березня до 3 квітня 2020 на всій території України карантину, а саме у виді заборони: відвідування закладів освіти; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб. Разом з тим, у зміст зазначеної Постанови КМУ вносились зміни і доповнення відповідними Постановами КМУ №215 від 16.03.2020 року та №239 від 25.03.2020 року, якими розширялось і доповнювалось коло обмежувальних заходів в умовах карантину із зазначенням яких саме. Неконкретність формулювання суті адміністративного правопорушення позбавляє ОСОБА_1  права здійснювати предметний захист та порушує її процесуальні права. Таким чином, під час доопрацювання необхідно вірно викласти суть правопорушення за ст. 44-3 КУпАП, розкривши детально зміст об`єктивної сторони складу відповідного правопорушення відносно ОСОБА_1 , з урахуванням вищенаведеного у постанові, оскільки суд, в свою чергу, при розгляді справи про адміністративне правопорушення пов`язаний фабулою правопорушення, яка викладена у відповідному протоколі про адміністративне правопорушення відносно особи.
		У процесі доопрацювання було складено ще один рапорт, у якому установлено, що за адерсою указанною у протоколі особа не мешкає, однак проживає в районі станції метро «Олімпійська», і все, тобто інші сумніви та протиріччя не усунуто, хоча згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129); судове рішення є обов`язковим до виконання (частина перша статті 1291).
		Відповідно ж до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005року, одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не  може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням  суду.
		Тим самим, не піддаючи сумніву постанову суду від 16.04.20 суд в цьому складі зауважує, що установлені судом недоілки та їх не усунення в процесі доопрацюванння указують на відсутність можливість констатації факту доведеності винуватості особи, що притягається до адмінстратвиної відповідальності з доримнаням стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
		При цьому, в такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у Суду.
		Слушним є і висновк суду відображений в постанові від 16.04.20 щодо некоректності висунутого винувачення.
		Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 19.05.2016 (справа 5-389 кс15) зазначив, що однією зі стадій застосування права є стадія визначення (встановлення) тієї норми закону, яка охороняє права, свободи та інтереси особи і встановлює відповідальність за посягання на них.
		Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:  у т.ч. місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
		Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в протоколі трьох складників: фактичних обставин; правової кваліфікації; формулювання порушення.
		При цьому під формулюванням порушення (суть) розуміється короткий виклад тексту диспозиції правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула звинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого діяння, а юридичне формулювання (формула та формулювання) - це правова модель діяння, вказівка на правові норми, порушення яких інкримінується особі.
		У Рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії» зазначено, що «обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч.3 ст.6 Конвенції…»
		У Рішенні ЄСПЛ від 9.10.2008, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», зазначено, що «деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення». В цьому ж Рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення п.п.«а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду».
		Таким чином, особа, якій висунуте звинувачення, повинна бути детально поінформована про його причину, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення останнього, а також про його характер, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів.
		Разом з тим, у цій ситуації, наявний протокол містить у собі інформацію про місце і час вчинення імовірного правопорушення, його суть, однак у ньому не указано дійсний нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
		Так, у протоколі про адміністративне правопорушення указано про порушення вимог підпункту 1 пункту 2 Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS- CoV-2», однак дана постанова не містить у собі такого підпункту 1 пункту 2 у редакції, що діяла станом на 11.03.20, а дану заборону було визначено постановою від 02.04.20 № 255.
		Так, у редакції постанови від 11.03.20 її пункт другий викладений наступним чином: Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити: організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів; подання щодня Міністерству охорони здоров`я інформації про здійснення заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 для її узагальнення та інформування Кабінету Міністрів України.
		У той же час, підставами застосування норми закону є скоєння діяння, фактичні обставини якого й зумовлюють її вибір. Коли фактичні обставини діяння й норма права, яка передбачає відповідальність за його скоєння, встановлені правильно, однак неправильно обрана форма закону - застосована не та частина статті закону, чи редакція статті, яка не була чинною на момент порушення, або ж не давала підстав для застосування її зворотної дії в часі, указівка на сам закон, то таке застосування закону про відповідальність є незаконним.
		Адже, юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові, як-то: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
		Уточнювати, відредактовувати протокол з цього питання Суд змоги не має, адже ЄСПЛ у справі«Карелін проти Росії»(«Karelin v. Russia»,заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
		Тим самим, такий недолік автоматично незалежно від доданих до справи матеріалів тягне за собою закриття провадження в останній на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП.
		ІV. Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
		Також, відповідно до положеньстатті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
		Як наслідок на переконання суду дані відображенні УПП про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП є сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту».
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду здобуто не було та суду не надано.
		Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
		Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
		За таких обставин, враховуючи вище викладене Суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративного правопорушення передбачений ст. 44-3 КУпАП, так як її вину УПП не доведено належним чином, а обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнародного.
		Згідно п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		У зв`язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин визначених п. 1) ст. 247 КУпАП.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 6, 33-35, 44-3, 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суддя постановила:
		провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно  ОСОБА_1  за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
		Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		С у д д я                                 О. Бірса

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...