Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 636/3198/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2020. Зареєстровано: 18.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2020.
Дата набрання законної сили: 15.06.2020
Номер судового провадження: 22-ц/818/2156/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ України
		15 червня 2020 року
		м. Харків
		Справа № 636/3198/19
		Провадження № 22-ц/818/2156/20
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого Хорошевського О.М.,
		суддів    Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 лютого 2020 року, постановлене суддею  Ковригіним О.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Чугуївського управління Державної Казначейської служби України Харківської області, про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішенням суду,
		УСТАНОВИВ:
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути солідарно з Державної казначейської служби України, Чугуївського управління Державної Казначейської служби України Харківської області, шляхом безспірного списання, на його користь, 72 484 ,18 грн. - індекс інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання, 22782 , 00 грн.- 3% річних від простроченої суми, за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 29.06.2017 року стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь, моральну шкоду завдану Чугуївською міжрайонною Прокуратурою Харківської області та Чугуївським РВ ГУМВС України в Харківської області в розмірі 454 400 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі чотириста) гривень.
		22 листопада 2017 року апеляційним судом Харківської області вирішено змінити рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2017 року, яким зменшено суму, що підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 до 8 800, 00 (вісім тисяч вісімсот грн. 00 коп.). В іншій частині рішення першої інстанції залишено без змін.
		26.09.2018 року Верховний Суд постановив - рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року скасувати, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2017 року залишити в силі.
		Починаючи з грудня 2017 року позивач неодноразово звертався до відповідачів щодо виконання рішення суду. Однак перерахунок коштів від Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України було здійснено лише 25.07.2019 року.
		Вважає, що скільки відповідачами рішення суду не було виконане вчасно тавідповідачі порушили грошове зобов`язання, то відповідно дост. 625 ЦК Українивонизобов`язані сплатити індекс інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання та 3% річних від простроченої суми, за весь час прострочення невиконання зобов`язання, з відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.
		Рішенням Чугуївського міського судуХарківської областівід 05лютого 2020рокупозовні вимоги задоволені частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України, шляхом безспірного списання, на користь ОСОБА_1 , 72484, 18 грн. - індекс інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання, 22782, 00 грн.- 3% річних від простроченої суми, за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.
		В іншій частині позову - відмовлено.
		Витрати по справі віднесені на рахунок держави. 
		В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Скарга містить посилання на те, що виконання судового рішення та перерахування коштів на користь ОСОБА_1 було здійснено в порядку черговості та в межах бюджетних призначень, які передбачені бюджетною програмою КПКВК 3504030. При цьому, Казначейство вживало всіх можливих заходів для вчасного виконання судових рішень на користь стягувачів з додержанням принципу черговості, про що свідчать листи направлені на адресу Мінфіну з проханням виділити додаткові кошти за КПКВ 3504030.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Крапівницький проти України» від 17.09.2002, період невиконання рішення строком у два рокита сім місяців неє занадтодовгим терміном, щоб становити підставу для обґрунтованості скарги за ст. 6 §1 Конвенції.
		Спори, що виникають під час виконання органами Казначейства рішення суду про стягнення коштів з державного органу, мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
		Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
		Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		За правилами до ч. 13статті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
		Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29.06.2017 року по справі №636/2986/16-ц, було виконане лише 25.07.2019 року.
		Щодо вимог ОСОБА_1 заявлених до Чугуївського управління Державної Казначейської служби України Харківської області, судом зазначено, що оскільки рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 29.06.2017 року залишеного в силі постановою Верховного суду від 26.09.2018 року кошти стягнуті з Державної казначейської служби України та чітко встановлено спосіб виконання такого рішення шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, розпорядником якого є Державна казначейська служба України то Чугуївське управління Державної Казначейської служби України Харківської області є неналежним відповідачем, а тому позовні вимоги до нього є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню..
		Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного.
		Матеріалами справи підтверджено, що починаючи з грудня 2017 року позивач звертався до відповідачів щодо виконання рішення суду. 
		Листом №5-11-11/1484 від 23.01.2019 року Державна Казначейська служба України зазначила, що через неналежне фінансування бюджетної програми у 2019 році та відсутністю обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою не має можливості виконати судові рішення, гарантоване державою, у встановлені законом строки. Казначейство зазначило, що планує здійснити виконання виконавчого листа, виданого 11.12.2018 року Чугуївським міським судом Харківської області по справі №636/2986/16-ц орієнтовано в 2020 році за умови належного фінансування бюджетної програми.
		Перерахунок коштів від Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України було здійснено 25.07.2019 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 29.07.2019 року №79ЕG80CGFDV00A07.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.
		Пункт 3 ч. 2ст. 11 ЦК Україниоднією з підстав виникнення зобов`язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
		Таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов`язанням.
		Згідно з ч.2 ст.625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 1 жовтня 2014 року № 6-113цс14, від6 липня 2016 року № 6-1946цс15, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК Україниє обов`язковою для всіх судів України.
		Таким чином, на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2ст. 625 ЦК України.
		Встановивши, що з грудня 2017 року позивач звертався до відповідачів щодо виконання рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29.06.2017 року, яке виконано 25 липня 2019 року, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, передбачених частиною другоюстатті 625 ЦК України, длястягнення з ДКСУ на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 72484,18 грн і трьох процентів річних у сумі 22782 грн. за період: з 29.06.2017 року до 25 .07. 2019 року.
		Щодо посилань апеляційної скарги, що оскарження дій органів ДКСУ повинно здійснюватися у порядку адміністративного судочинства, судова колегія зазначає наступне.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленогозакономвиду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка взаконіна вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судовогозахистуналежить виключно позивачеві.
		У позові ОСОБА_1 на підставі частини другоїстатті 625 ЦК України, статей1166,1167 ЦК Україниузв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду просив стягнути:
		-солідарно з ДКСУ та Чугуївського управління ДКСУ Харківської області інфляційні втрати за прострочення виконання основного зобов`язання  72484,18 грн; три проценти річних від простроченої суми  22782,00 грн; за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду;
		Згідно із частиною першоюстатті 3 ЦПК України(тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом)кожна особа має право в порядку, встановленомузаконом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до вимогстатті 1 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першоїстатті 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Частиною першоюстатті 19 ЦПКУкраїнив редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, щосуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно - правових відносин.
		Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції слід зазначити таке.
		Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другоїстатті 17 Кодексу адміністративного судочинства України(тут і далі -КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду та розгляду справи в судах) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановленихКонституцієюта законами України.
		Аналогічна норма закріплена у пункті 5 частини першоїстатті 19 КАС України(у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		При цьомустаття 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		У пункті 1 частини першоїстатті 3 КАС Українисправу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.
		Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третястатті 50 КАС України).
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбаченузакономдіяльність тощо.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Однак спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
		Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.
		За змістом положень статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно із частиною другоюстатті 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї нормизаконунарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
		З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормамиЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина другастатті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).
		Спір про застосуваннястатті 625 ЦК Україниза порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
		Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) у схожих правовідносинах.
		Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
		Підстав для висновків, що судом порушено правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, судова колегія не вбачає.
		Згідно матеріалів цивільної справи постановою Верховного Суду від 26.09.2018 року - рішення апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2017 року скасувано, а рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 29 червня 2017 року залишено в силі яким стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь позивача, моральну шкоду завдану Чугуївською міжрайонною Прокуратурою Харківської області та Чугуївським РВ ГУМВС України в Харківської області в розмірі 454 400 грн. Того ж дня рішення набрало законної сили, і з того часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно мало бути виконане.
		Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, яке було виконане через значний час. Це зобов`язання виникло у позадоговірних відносинах і підтверджено судовими рішеннями.
		Враховуючи висновок Великої Палати Верховного суду, висловлені у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс 18) суд першої інстанції виходив з того, що правила ч. 2 ст. 265 ЦК України застосовуються у випадку порушення або неналежного виконання будь-якого грошового зобов`язання.
		Правовідносини, що виникли між сторонами мають деліктний характер на які також поширюється дія правил, встановлених ст. 265 ЦК України. 
		Оскільки рішення суду фактично виконано лише25 липня 2019 року, судом першої інстанції правильно зроблено розрахунок інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання.
		Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст.1,2,12,13,367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381-384,389 ЦПК України, апеляційний суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		Рішення Чугуївського міського судуХарківської областівід 05лютого 2020рокузалишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, які продовжуються на строк карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції «COVID-19», може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий            О.М. Хорошевський 
		Судді:                І.В. Бурлака
		                    В.Б. Яцина 
		Повний текст судового рішення складено 15 червня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...