Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0640/3968/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2020. Зареєстровано: 19.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2020.
Дата набрання законної сили: 17.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/5314/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		17 червня 2020 року 
		Київ
		справа №0640/3968/18
		касаційне провадження №К/9901/5314/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого  Чиркіна С.М.,
		суддів: Желєзного І.В., Шарапи В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 (головуючий суддя: Панкеєва В.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2019 (головуючий суддя: Ватаманюк Р.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Сторчак В.Ю.) у справі №0640/3968/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В:
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі  МОУ або відповідач), в якому просив:
		визнати протиправним і скасувати пункт 16 рішення відповідача, оформленого протоколом №44 від 04.05.2018, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи з 11.04.2018 внаслідок травми пов`язаної з захистом Батьківщини;
		зобов`язати відповідача призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, відповідно до вимог статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі  Закон №2011-XII) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі  Порядок №975).
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.10.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2019, адміністративний позов задоволено.
		Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач набув право на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалдіності. Суди зазначили, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Крім того, за висновками судів попередніх інстанцій, норми Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі  Закон №1774-VІІІ), в силу вимог статті 58 Конституції України, на спірні правовідносини не розповсюджуються.
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що первинний огляд МСЕК з метою встановлення позивачу ступеня втратив працездатності відбувся у 2014 році, внаслідок чого йому була виплачена одноразова грошова допомога, а повторний  у 2018 році, тобто понад дворічний термін, у зв`язку з чим в силу вимог пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 8 Порядку №975 у відповідача не було правових підстав для прийняття позитивного рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. 
		Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
		В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 18.07.2019 визначений новий склад суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
		Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу від 24.03.2014 №84 ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
		На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2018 №102 ОСОБА_1 звільнено у запас за станом здоров`я.
		За інформацією, зазначеною у довідці від 11.01.2018 №172, позивач 13.08.2014 отримав травму під час участі в антитерористичній операції на території населеного пункту с. Степанівка, Донецької області.
		У свідоцтві про хворобу №275 зазначено, що травма пов`язана із захистом Батьківщини.
		Відповідно до інформації, зазначеній у довідці МСЕК серії 12 ААБ №100648 від 11.04.2018, позивачу при первинному огляді встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, без зазначення проценту втрати працездатності.
		Реалізуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням IIІ групи інвалідності.
		Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані документи та 04.05.2018 прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії №44, про відмову ОСОБА_1 призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975 передбачено, що у разі зміни групи інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня працездатності. Допомога у зв`язку з встановленням у грудні 2014 року 25% втрати працездатності виплачена в сумі 21 315 грн. 
		Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII. 
		Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин абз. 2 пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 8 Порядку №975.
		З урахуванням неодноразової зміни законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, насамперед потрібно встановити які правові норми діяли на час первинного та повторного медичного огляду позивача виникнення спору.
		Предметом спору є наявність або відсутність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності з 11.04.2018, внаслідок травми, захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
		Відповідно до абз. 3 пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Отже, до спірних відносин слід застосовувати законодавство, що діяло станом на момент первинного та повторного медичного огляду позивача. Натомість судами встановлена лише єдина подія: встановлення інвалідності - 11.04.2018.
		Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
		Згодом, Законом 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
		Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
		Правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18 та від 20.02.2020 у справі №806/714/18
		Скаржник стверджує на час первинного встановлення позивачу втрати працездатності (09.12.2014) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла, а отже положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовуються до спірних правовідносин. Втім цим обставинам суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки.
		Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		При цьому встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У позовній заяві позивач зазначає про те, що первинне встановлення втрати працездатності відбулось у квітні 2014 року, а в оскарженому рішенні відповідач посилається на первинне встановлення втрати працездатності в грудні 2014 року, у зв`язку з чим власне йому і була призначена та виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 21 315 грн.
		Проте суди не встановили коли була виплачена зазначена сума та коли відбулось первинне встановлення ОСОБА_1 втрати працездатності.
		Встановлення часу первинного встановлення позивачу втрати працездатності має ключове значення для правильного вирішення цього спору, оскільки починаючи з січня 2014 року законодавець обмежив дворічним строком право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги у разі зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.
		Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.10.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі №0640/3968/18  скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
		 І. В. Желєзний 
		В. М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...