Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 326/1576/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2020.
Дата набрання законної сили: 03.06.2020
Номер судового провадження: 61-48927ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                           
		Іменем України
		03 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 326/1576/18
		провадження № 61-48927св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник (боржник) - ОСОБА_1 , 
		суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Білецька Крістіна Олександрівна,
		заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Чапланової О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст скарги
		У жовтні 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення головного державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Хортицький ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) Білецької К . О., заінтересована особа - 
		 ОСОБА_2 .
		Скарга мотивована тим, що постанова від 20 вересня 2018 року про накладення на нього штрафу в розмірі 25 797,32 грн, що становить 50 % заборгованості зі сплати аліментів є неправомірною, незаконною та такою, що грубо порушує норми матеріального права, його права, свободи і законні інтереси, оскільки до 28 серпня 2018 року за заборгованість зі сплати аліментів ніяких штрафів не існувало, такого виду відповідальності не було. 
		Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 20 вересня 2018 року звернуто стягнення на його доходи. 
		Вказував, що про порушення цими постановами його права він дізнався лише 10 жовтня 2018 року, коли йому було видано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 08 жовтня 2018 року за період 
		з 18 березня 2013 року по 11 травня 2018 року, та він зрозумів, що цей розрахунок є невірним, оскільки сума заборгованості зі сплати аліментів за весь період є меншою на 288 грн.
		Вважав, що відповідно до діючого законодавства він не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, і що це є підставою для скасування спірної постанови, якою на нього, в порушення вимог закону, було накладено штраф, а отже, про порушення зазначеною постановою його права він дізнався у день отримання постанови 20 вересня 2018 року.
		Оскільки відповідно до Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а в цьому випадку дія закону погіршує становище людини, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. 
		З урахуванням зазначеного,  ОСОБА_1 просив суд визнати указані причини пропуску строку звернення до суду зі скаргою поважними, поновити цей строк та визнати неправомірними зазначені постанови про накладення на нього штрафу та про звернення стягнення на його заробітну плату, та інші його доходи й скасувати їх.
		 
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		Ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні строку звернення із цією скаргою. Скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто заявникові.
		Ухвала районного суду мотивовано тим, що боржником пропущено строк для звернення до суду з указаною скаргою й поважних причин для поновлення цього строку не встановлено.
		При цьому суд першої інстанції виходив із того, що  ОСОБА_1 знав у якому розмірі він мав сплачувати аліменти, у якому розмірі він їх фактично сплатив, на що вказують долучені платіжки, у якому розмірі та за який період виникла заборгованість, а тому про порушення свого права вказаними постановами він дізнався в день їх отримання - 20 вересня                2018 року, та поважних причин для поновлення строку звернення з указаною скаргою не навів.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Ухвалу Приморського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2018 року у цій справі залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що залишаючи без розгляду скаргу  ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що боржником пропущено строк для звернення до суду та поважних причин для поновлення цього строку не встановлено.
		При цьому суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду про те, що  ОСОБА_1 знав про розмір стягнутих з нього аліментів та про розмір фактичної сплати ним аліментів, і про порушення свого права вказаними постановами він дізнався в день їх отримання, та поважних причин для поновлення строку не навів.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що у розрахунок його загального  розміру заборгованості зі сплати аліментів не було враховано два із здійснених ним платежі. Вважав, що право на оскарження спірних постанов у нього виникло з 20 вересня 2018 року, але скарга була подана з пропущенням строку після того, як він дізнався про порушення його прав, з часу, коли він дізнався про не включення у загальний розмір його заборгованості двох зазначених платежів. На його думку, суди безпідставно не застосували положення частини другої статті 449 ЦПК України, якої передбачено поновлення пропущеного з поважних причин строку для подання скарги.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 
		від 26 грудня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із районного суду зазначену цивільну справу.
		У січні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
		Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 220 року справу передано суді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Хортицького ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Білецької К. О., заінтересована особа - ОСОБА_2 , призначено до судового розгляду. 
		Відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 37436127 за зобов`язаннями по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке відкрито на підставі судового наказу № 2-н/326/16/2013, виданого 03 квітня 2013 року, та перебуває на виконанні у Хортицькому відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя.
		У цьому виконавчому провадженні державним виконавцем Білецькою К. О. було встановлено, що у боржника станом на 31 серпня 2018 року є заборгованість в сумі 51 594 грн 63 коп., тому 20 вересня 2018 року було винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів, що становить 25 797 грн 32 коп., а також постанову про здійснення відрахування з усіх доходів боржника у розмірі 50 % до виплати заборгованості зі сплати аліментів (а. с. 5-6, 13-14).
		Скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Білецької К. О., які виразились у неправомірному, на його думку, винесенні постанов 
		від 20 вересня 2018 року про накладення штрафу та про звернення стягнення у розмірі 50 % на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, була подана боржником до суду 18 жовтня 2018 року.
		Вищезазначені постанови він отримав 20 вересня 2018 року, але, як зазначає ОСОБА_1 , строк на їх оскарження пропустив, тому що не знав дійсного розміру заборгованості зі сплати аліментів і з цього приводу одразу звернувся до державного виконавця, та тільки після отримання 
		10 жовтня 2018 року розрахунку від державного виконавця пересвідчився, що останнім неправильно визначено розмір заборгованості, що і стало підставою для оскарження постанов.
		У вказаних постановах вже було визначено розмір заборгованості в сумі 51 594 грн 63 коп., яка утворилась у боржника станом на 31 серпня 
		2018 року та з якої і був розрахований штраф у розмірі 50 %. Тому боржник одразу був обізнаний про розмір заборгованості, від якої простою арифметичною дією у вигляді ділення навпіл визначено штраф. Тобто право на оскарження цієї заборгованості виникло саме з 20 вересня 2018 року, коли такий розмір був визначений та указаний у постанові, а не з моменту отримання нового розрахунку 10 жовтня 2018 року, який по суті дублює цю ж заборгованість, але вже із включенням боргу за вересень 
		2018 року (а. с. 8).
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 
		2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні норми встановленій Законом № 1404-VIII, згідно із частиною другою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
		Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 
		2019 року у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19).
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що поняття «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
		З урахуванням наведеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу є адміністративно-правовими, у зв`язку з чим справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, у частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу діяли не як суди, встановлені законом.
		Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що боржником пропущено строк для звернення до суду зі скаргою на постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та поважних причин для поновлення цього строку не встановлено.
		При цьому суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 знав про розмір стягнутих з нього аліментів та про розмір фактичної сплати ним аліментів, і про порушення свого права вказаними постановами він дізнався в день їх отримання, та поважних причин для поновлення строку не навів.
		З урахуванням зазначеного, постанова суду апеляційної інстанції у частині, якою ухвалу Приморського районного суду Запорізької області 
		від 24 жовтня 2018 року залишено без змін, ґрунтується на вимогах закону, тому не підлягає скасуванню.
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		Враховуючи те, що вимога, викладена у скарзі, щодо оскарження постанови старшого державного виконавця про накладення штрафу має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства, Верховний Суд вважає, що ухвалу Приморського районного суду Запорізької області 
		від 24 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду 
		від 28 листопада 2018 року у цій частині необхідно скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у решті ґрунтується на вимогах закону, колегія суддів вважає за необхідне у цій частині її залишити без змін.
		Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд його вимог з приводу оскарження постанови старшого державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Білецької К. О. від 20 вересня 2018 року про накладення штрафу віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
		Керуючись статтями 255, 401, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Приморського районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у частині розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Білецької Крістіни Олександрівни 
		від 20 вересня 2018 року про накладення штрафу скасувати, провадження у цій частині скарги закрити.
		В іншій частині судові рішення залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		С. Ф. Хопта
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...