Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 235/5769/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: 19.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.09.2020
Результат оскарження 01.12.2021 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: залишено постанову апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: 2/541/298/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 235/5769/19
		Номер провадження 2/541/298/2020 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		16 червня 2020 року        м.Миргород
		 
		       Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
		в складі:        головуючої судді - Андрущенко-Луценко С.В.,
		               за участю секретаря судового засідання - Калініченко Л.О.,
		                        позивача - ОСОБА_1 ,
		                        представника позивача - адвоката Скворцової Л.В.,
		                        
		 
		розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом  ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		23.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із вищезазначеним позовом.
		Згідно ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12.11.2019 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду передано за підсудністю на розгляд Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.
		Ухвалою суду від 06.12.2019 вищезазначену справу прийнято до провадження Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.
		Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 27.08.2010 органом досудового розслідування - Миргородським МРВ, його було затримано, як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.121 ч.1, 121 ч.2 КК України. 
		30.08.2010 Миргородським міськрайонним судом Полтавської області затримання ОСОБА_1 було продовжене до 10 діб, а в подальшому, 06.09.2010, Миргородським міськрайонним судом Полтавської області щодо останнього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 19.11.2010 згаданий запобіжний захід було змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
		Крім того, в ході розслідування кримінальної справи в житлі позивача було проведено обшук та накладено арешт на його майно.
		16.11.2012 вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст.121, ч.1 ст. 121 КК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Проте, 03.08.2015 вироком Апеляційного суду Полтавської області вирок місцевого суду скасовано, а ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк два роки.
		24.12.2015 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищезазначений вирок апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		04.06.2019, за результатами повторного апеляційного перегляду, вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.11.2012 залишено без змін.
		Таким чином, позивач незаконно перебував під слідством та судом 8 років 9 місяців і 8 днів, з них 2 місяці і 23 дні утримувався під вартою, а решту часу перебував на підписці про невиїзд. 
		Внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури та суду, ОСОБА_1 було завдано значної моральної шкоди, яка була спричинена незаконним затриманням, незаконним переслідуванням з боку правоохоронних органів, безпідставним обвинуваченням, незаконними обшуками та арештом майна, незаконними застосуваннями запобіжних заходів, та як, результат, незаконним засудженням, за злочин, якого він не вчиняв.
		Під час перебування під вартою стан здоров`я позивача різко погіршився, зважаючи на що, після звільнення з під варти, він потрапив на стаціонарне лікування до неврологічного відділення Красноармійської ЦРЛ, та в подальшому неодноразово проходив лікування в різних медичних закладах.
		Крім того, позивач зазначив, що внаслідок обвинувачення у скоєнні тяжких злочинів та тривалого кримінального переслідування були порушені його нормальні життєві зв`язки, погіршилися відносини з оточуючими людьми, у т.ч. членами сім`ї, зокрема з дружиною, що призвело до розірвання шлюбу, який проіснував багато років. 
		Враховуючи порушення його прав, глибину та тривалість душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, ОСОБА_1 оцінив завдану йому моральну шкоду в 3 000 000 грн., яку просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України (а.с.1-5).
		В направленому на адресу суду відзиві на позовну заяву, відповідач - Державна казначейська служба України, виклав свої заперечення проти позову. Зазначив, що не визнає пред`явлені до нього позовні вимоги та заперечує проти задоволення позову з наступних підстав. Позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві відповідачем вказано лише Державну казначейську службу України. При цьому, позовні вимоги стосуються відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Представник ДКСУ вважає що, належним відповідачем у цій справі є держава Україна, яка повинна брати участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органами у даній справі є Державна казначейська служба України та орган, дії якого призвели до завдання позивачу моральної шкоди.
		Зазначає, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 105 місяців та 8 днів.
		З посиланням на ч.ч.2, 3 ст.13 ЗУ Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01.12.1994, абз.2 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995,абз.абз.1, 2 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» 2629-VІІІ від 23.11.2018 відповідачем проведено розрахунок належного до виплати ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, виходячи із розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати за один місяць перебування під слідством і судом, станом в на час подання відзиву, в розмірі 439 277,80 грн..
		Однак, позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн., що більш ніж значним чином перевищує гарантований законом мінімальний розмір відшкодування.
		Позивачем не доведено, що зазначені ним захворювання та інвалідність виникли в результаті незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а не в результаті попередньої професійної діяльності, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
		Крім того, і сам факт заподіяння шкоди у формі «порушення нормальних життєвих зв`язків» та «погіршення стану здоров`я» ставиться відповідачем під сумнів.
		Враховуючи вищевикладене, відповідач просив у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1  до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі (а.с.126-135).
		Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав, пояснив, що внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного тримання під вартою, незаконного перебування під слідством та судом, незаконного засудження, а також порушення недоторканості житла (при проведенні обшуку), порушення права на володіння та користування майном, яке було вилучено при проведенні обшуку, він зазнав моральних страждань. У зв`язку з чим просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
		Представник позивача - адвокат Скворцова Л.В. просила позов ОСОБА_1 задовольнити в повному об`ємі, як законний та обґрунтований, з підстав викладених у позовній заяві.
		Відповідач - Державна казначейська служба України в судове засідання свого представника не направив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.193, 203, 212). 
		У відповідності до положень ст.ст.280,281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача.
		Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача - адвоката Скворцової Л.В., дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, а також матеріали кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Встановлено, що 27 серпня 2010 року, ОСОБА_1 , в порядку ст.115 КПК України, було затримано органом досудового розслідування - Миргородським МВ ГУМВС України в Полтавській області, як підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 121 ч.1, 121 ч.2 КК України, про що свідчить протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (а.с.127-128 т.1 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Згідно постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2010 року затримання ОСОБА_1 було продовжене до 10 діб (а.с.139 т.1 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 вересня 2010 року стосовно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту (а.с.11 т.2 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Згідно постанови слідчого Миргородського МВ про притягнення, як обвинуваченого, від 06 вересня 2010 року ОСОБА_1 притягнуто, як обвинуваченого в кримінальній справі №10316250, та пред`явлено йому обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України (а.с.31 т.2 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Відповідно постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 , обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 3-х місяців (а.с.42).
		Згідно постанови слідчого Миргородського МВ про притягнення, як обвинуваченого, від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 притягнуто, як обвинуваченого в кримінальній справі №10316250, та пред`явлено йому обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.124, 125 ч.2 КК України (а.с.115-116 т.3 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Відповідно до постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2010 року ОСОБА_1 , обвинуваченому у скоєнні злочину, передбаченого ст.ст.125 ч.2, 124 КК України, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд (а.с.124 т.3 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Крім того, в рамках порушеної кримінальної справи в житлі ОСОБА_1 було проведено обшук (а.с.1-5 т.2 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012). Постановою слідчого Миргородського МВ накладено арешт на майно ОСОБА_1 (а.с.6 т.2 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.121 КК України, визнано невинним та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину (а.с.103-113 т.5 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012). 
		Згідно вироку Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року апеляції прокурора Миргородської міжрайонної прокуратури Полтавської області, потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Постановлено новий вирок, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки (а.с.195-202 т.7 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року вирок Апеляційного суду Полтавської області від 03 серпня 2015 року щодо ОСОБА_3 скасовано і направлено справу на новий апеляційний розгляд (а.с.8-11 т.8 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Згідно ухвали Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2019 року апеляції прокурора Миргородської міжрайонної прокуратури Полтавської області та потерпілого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 - без змін. (а.с.143-151 т.10 кримінальної справи №1620/1429/2012, провадження №1/1620/138/2012).
		Отже, вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року набрав законної сили 04 червня 2019 року.
		Згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Ст.56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч.5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав людини і громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
		Згідно п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Положеннями ч.ч.1, 2, 7 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		П.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону).
		Положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» також передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (п.1 ч.1 ст. 2 Закону). У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): в тому числі й моральна шкода (п.5 ст.3 Закону). Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч.1 ст.4 Закону). Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.5, 6 ст.4 Закону).
		Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. ЇЇ в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім й більший розмір відшкодування.
		Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.03.2019р. по справі № 405/7623/16-ц, від 08.11.2018р. №296/2443/16-ц.
		Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до статті 8 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році мінімальну заробітну плату установлено у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні.
		Судом встановлено, що позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 листопада 2012 року, який набрав законної сили 04 червня 2019 року. ОСОБА_1 під слідством та судом перебував 105 місяців і 9 днів (з них 2 місяці і 23 дні останній утримувався під вартою).
		Отже, відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 за час незаконного перебування під слідством та судом (105 місяців 9 днів) буде становити 497 331,9? грн. (105,3 місяців * 4723=497 331,9? грн.), виходячи з розміру одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Суд вважає за необхідне відійти від визначеного законом мінімального розміру відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.
		ОСОБА_1 протягом тривалого часу - 8 років 9 місяців і 9 днів перебував під слідством та судом (з них 2 місяці і 23 дні утримувався під вартою), згадані обставини призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, погіршення стану здоров`я, зниження престижу, авторитету серед близьких, знайомих, душевних страждань, що потребує значного часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3000000 грн..
		Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, викладені останнім у відзиві на позовну заяву.
		Відповідно до положень ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		При цьому, суд враховує вимоги Європейського суду з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
		 
		Керуючись ст.ст. 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 280, 281, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України; ст.ст.2, 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.25 Бюджетного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01.12.1994, суд, -
		 
		в и р і ш и в :
		 
		Позовну заяву   ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул.Бастіонна, 6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, - задовольнити.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3000000 (три мільйони) грн..
		 
		На підставі ч.2 ст.284 та п.3 Прикінцевих положень ЦПК України (в редакції від 02.04.2020), відповідач може подати письмову заяву про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення та протягом строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
		На підставі ч.1 ст.354 та п.3 Прикінцевих положень ЦПК України (в редакції від 02.04.2020), рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення та протягом строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		 
		 
		Повний текст рішення складено 19 червня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя:  С.  В.  Андрущенко-Луценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...