Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/876/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2020.
Дата набрання законної сили: 19.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/2475/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 червня 2020 року 
		Київ
		справа №824/876/19-а
		адміністративне провадження №К/9901/2475/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Блажівської Н.Є., 
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року (суддя Боднарюк О.В.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (головуючий суддя: Мацький Є.М., судді: Боровицький О. А., Сушко О.О. )
		у справі за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДПС  у Чернівецькій області
		про визнання протиправною та скасування вимоги, 
		ВСТАНОВИВ
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (надалі  також - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (надалі також - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 4 квітня  2019 року № Ф-19106-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 18276,72 грн.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги послалась зокрема на те, що відповідач, вважаючи необхідним нарахування єдиного соціального внеску (надалі також  - ЄСВ), не врахував те, що з 2014 року ОСОБА_1 прийнята та працювала у ФОП ОСОБА_2 на підставі трудового договору, яким як роботодавцем, сплачено  ЄСВ в розмірі 22% від нарахованої заробітної плати. Відтак вважає, що оскільки з 2010 року не здійснювала підприємницьку діяльність, тому податковим органом протиправно винесено спірну вимогу про сплату недоїмки, в той час коли позивач була застрахованою особою і за неї регулярно сплачувався єдиний внесок. 
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року,  в задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб,  встановлений Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон №2464-VI). При цьому суди зазначили про безпідставність посилань позивача на те, що вона протягом 2017 - 2018 років офіційно працювала у ФОП ОСОБА_3 , який за неї сплачував ЄСВ, оскільки фізичні особи-підприємці можуть були звільнені від сплати єдиного соціального внеску лише за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, а офіційне працевлаштування не є підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені без дотримання вимог законності та обґрунтованості  позивач в касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити у справі рішення про задоволення позовних вимог. 
		В обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права позивач посилається зокрема на те, що вона хоча і була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте була найманим працівником, а тому була застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї був роботодавець. Внаслідок цього мета збору ЄСВ була досягнута за рахунок сплати ЄСВ роботодавцем ОСОБА_1 , а тому вимога про сплату ЄСВ ОСОБА_1 є такою що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		В обґрунтування помилковості викладеної в касаційній скарзі позиції відповідач  посилається на те, що він, як суб`єкт владних повноважень, не наділений повноваженнями з`ясовувати будь-які факти переміщення осіб чи роботи за сумісництвом, що в свою чергу теж не є  обставинами, які звільняють позивача від сплати єдиного соціального внеску, оскільки ОСОБА_1 ,  будучи найманим працівником,  не  заборонено здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність.
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		Згідно з обставинами, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій,              ОСОБА_1 з 13 жовтня 2008 року зареєстрована Чернівецькою міською радою як фізична особа- підприємець.
		При цьому з 6 лютого 2014 року працює на посаді завідуючої (продавця продовольчих товарів) у ФОП ОСОБА_3 та є застрахованою особою, за яку сплачується єдиний соціальний внесок в розмірі 22 % від нарахованої заробітної плати.
		На підтвердження вказаної обставини в матеріалах справи містяться довідки та роздруковані  індивідуальні відомості про застраховану особу. 
		04 квітня 2019  року Головним управлінням ДФС  у Чернівецькій області сформовано та надіслано на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки)    за №Ф-19106-56 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн., яка  сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
		3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Спірні правовідносини врегульовані нормами    Податкового кодексу України    (далі -    ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та    Законом №2464-VI.
		Згідно зі    статтею 2        Закону №2464-VI    його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим    Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим    Законом    визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Відповідно до пункту 2 частини першої    статті 1 Закону №2464-VI    єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито    поняття застрахованої особи        як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому    законом    порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього    Закону    зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI    платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої    статті 7 Закону №2464-VI    (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої    статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до    Закону України    ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої    статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої    статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює,    Законом №2464-VI    не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту    14.1.226    пункту    14.1    статті    14 ПК    відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
		Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм    Закону №2464-VI    був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019  року в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19.
		Відповідно до частини п`ятої  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України    при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Підстави для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, відсутні. 
		У зв`язку з наведеним визначення позивачу зобов`язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 4 квітня  2019 року № Ф-19106-56 є протиправним, що є підставою для скасування цієї вимоги.
		Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми  Закону №2464-VI    та дійшли помилкового висновку щодо прав і обов`язків сторін в цій адміністративній справі.
		4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої, другої та третьої  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України     судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до частин першої - третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови позивачу у задоволенні позовних вимог, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню,     судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі підлягають скасуванню, а позов задоволенню.
		4.3. Судові витрати
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього    Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача судових витрат, сплаченого на підставі наявних у матеріалах справи квитанцій, у розмірі 3457,8  грн.
		Керуючись статтями   139,   341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року скасувати.
		Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити. 
		Визнати протиправною та скасувати вимогу від 31 січня 2019 року №19106-56 про сплату боргу (недоїмки) розмірі 18276,72 грн. 
		Стягнути з Головного управління ДПС у Чернівецькій області (і.к.ю.о. 43143196, 58013, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Героїв Майдану, будинок 200А) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3457,8  грн. (три тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень вісімдесят копійок).
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                             Н.Є. Блажівська
		Судді                                                                                                   О.В. Білоус
		                                                                                                          І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...