Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 697/1504/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 19.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2020.
Дата набрання законної сили: 18.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/22489/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 червня 2020 року 
		Київ
		справа №697/1504/17
		адміністративне провадження №К/9901/22489/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 697/1504/17
		за позовом ОСОБА_1 
		до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради, Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації 
		про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Троян Н.М., Бужак Н.П., Файдюка В.В.) 
		В С Т А Н О В И В : 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Канівського міськрайонного суду міста Києва з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради (далі також - відповідач 1, Управління) та Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (далі також - відповідач 2, Департамент), в якому просив: 
		- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради та Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації у прийнятті документів ОСОБА_1 для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії; 
		- зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради прийняти документи ОСОБА_1 для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії; 
		- зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради внести подання до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії ОСОБА_1 з 15 червня 2017 року;
		- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації розглянути подання Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради про встановлення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, та видати ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії. 
		В обґрунтування позову зазначено, що він є особою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії. Внаслідок постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю в місті Каневі Черкаської області позивач захворів та згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України № 44 від 06 квітня 2017 року захворювання позивача пов`язане із впливом аварії на ЧАЕС. З 15 травня 2017 року позивачу було встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС, безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААА № 543083. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Постановою Канівського міськрайонного суду міста Києва від 12 липня 2017 року адміністративний позов задоволено. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для вирішення питання про встановлення позивачу статусу потерпілого І категорії не має правового значення факт проходження позивачем огляду у МСЕК після 01 січня 2015 року, оскільки на момент проходження огляду МСЕК позивач вже мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації задоволено. Постанову Канівського міськрайонного суду міста Києва від 12 липня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач проходив огляд у квітні 2017 року, тобто після набуття чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), відтак він на момент огляду та видачі довідки МСЕК вже не мав статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Канівського міськрайонного суду міста Києва від 12 липня 2017 року. 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 697/1504/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. 
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. 
		Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 697/1504/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року. 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 1986 року проживає у місті Каневі Черкаської області. 08 грудня 1992 року позивачу був наданий статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює у зоні посиленого радіоактивного контролю та відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) було видано посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_1 . 
		Висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороби, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС" № 44 від 06 квітня 2017 року встановлено, що захворювання позивача пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС. 
		З 15 травня 2017 року було встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС, безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААА № 543083.
		Позивач 23 червня 2017 року звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Канівської міської ради із заявою до Директора Департаменту соціального захисту населення про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, до заяви подано визначений пакет документів. 
		Листом від 23 червня 2017 року № 1411/05/-20 відповідач повідомив про те, що згідно з Законом №76-VIII позивач вважається такою особою, що не проживає на забрудненій території, тому підстави для видачі посвідчення постраждалого першої категорії із числа постраждалих категорії 4 відсутні.
		Відповідно до листа Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 14 вересня 2016 року № 16-01/3370, на даний час, за усним повідомленням Міністерства соціальної політики України, триває процес внесення змін до вищезазначеного Закону та врегулювання порушеного питання. 
		Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду. 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що для вирішення питання щодо встановлення йому статусу потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії не мають правового значення зміни у законодавстві, оскільки позивач вже має статус потерпілого 4 категорії від наслідків аварії на ЧАЕС, який зберігається довічно. 
		Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятними з огляду на наступне.
		Відповідно до  статті 19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими  Конституцією  та законами України.
		Відповідно до  статті 16 Конституції України  забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,  подолання наслідків Чорнобильської катастрофи  - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
		Згідно зі  статтею 21  Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. 
		Відповідно до  частини першої  статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом;  що гарантована  Конституцією України  рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
		Конституційний  Суд України у  Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до  статті 16 Конституції України  забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,  подолання наслідків Чорнобильської катастрофи  є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави".
		У  Рішенні  від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо  подолання наслідків Чорнобильської катастрофи  та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України  від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи  статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.
		Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Відповідно до  статті 11 Закону №796-XII  до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років (пункт 4 частини першої).
		Відповідно до  пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону  для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10,  11  і  частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
		Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 
		1) інвалідність; 
		2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 
		3) причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
		Щодо першої та третьої умови спору між сторонами немає.
		Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є питання збереження у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи внаслідок зміни закону та виключення з переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю.
		Відповідно до  статті 65 Закону №796-XII  учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених  статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими  цим Законом.
		На виконання зазначеного Закону  постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51).
		Відповідно до  пункту 10 Порядку № 51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посвідчення видаються на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
		Згідно зі статтею 16 Конституції України  забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
		Конституційний Суд України Рішенням від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
		Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
		Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого  статтею 16 Основного Закону  України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.
		Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (пункт 4 мотивувальної частини).
		Крім того, зазначеним Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають  Конституції України (є неконституційними), зокрема і  підпункт 4 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014  року №76-VIII, яким у  Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  виключено  статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.
		Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону №76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у статті 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов`язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
		Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		01 січня 2015 року набув чинності  Закон №76-VIII, яким  статтю 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також  абзац 5 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
		Цим законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач набув статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 08 грудня 1992 року, тобто до 01 січня 2015. Цей статус є безстроковий.
		Виключення з 01 січня 2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.
		Крім того, Закон №796-XII у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, певних пільг та компенсацій. Зокрема, статті 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що виключення з 01 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
		Посвідчення позивача категорії 4 є чинним та зберігається за ним довічно, а тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
		Враховуючи викладене та той факт, що з 15 травня 2017 року позивачу встановлено безтерміново другу групу інвалідності (захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС), що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААА № 543083, останній має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, тому дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу громадянина постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення є неправомірними. 
		Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, який прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідало закону.
		Питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах уже вирішувалось Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №697/121/17 (ухвалена Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав), від 17 квітня 2019 року у справі №823/1978/18, від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 03 жовтня 2019 року у справі №379/298/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №802/1243/17-а, від 25 листопада 2019 року у справі №697/759/17, від 27 листопада 2019 року у справі №360/66/17-19, від 19 лютого 2020 року у справі №697/2382/16-а та від 28 квітня 2020 року у справі №360/2307/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висловлених у ній висновків.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341  КАС України  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до  статті 352 КАС України  суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.
		У зв`язку із чим суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2017 року - залишити в силі.
		Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до  статті 139 КАС України  судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  350,  355,  356,  359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року скасувати.
		Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 липня 2017 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...