Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/2301/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2020. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2020.
Дата набрання законної сили: 18.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/54241/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 червня 2020 року 
		Київ
		справа №580/2301/17
		адміністративне провадження №К/9901/54241/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М. 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (судді: П`янова Я.В., Чалий І.С., Зеленський В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		12 грудня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (далі - відповідач, сільська рада), в якому просив:
		- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного надання інформації на пункт 2 заяви № 182 від 26 квітня 2017 року;
		- визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання інформації на запит 3.1 заяви № 182 від 26 квітня 2017 року та надання неповної інформації на питання 3.2 цієї заяви; 
		- зобов`язати відповідача надати інформацію на запит 3.1 заяви № 182 від 26 квітня 2017 року та на питання 3.2 заяви № 182 - повідомити причини відсутності договору між відповідачем та юристом у січні 2017 року. 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 також просив компенсувати йому судові витрати на підставі наданих розрахунків.
		Вимоги щодо компенсації судових витрат позивач обґрунтовував тим, що ним було понесено витрати у зв`язку з явкою до суду, а саме на проїзд, добові витрати, втрачено заробіток і він був відірваний від звичайних занять.
		Зазначені судові витрати, на переконання позивача, підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок відповідача.
		Крім того, позивач вважав, що незалежно від звільнення його судом від сплати судового збору за подання даного позову, у разі задоволення його позовних вимог він має право на стягнення з відповідача на його користь судового збору, який належав до сплати в цій справі.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 13 лютого 2018 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області щодо несвоєчасного надання інформації на пункт 2 заяви ОСОБА_1 № 182 від 26 квітня 2017 року.
		У задоволенні позову в іншій частині вимог відмовлено.
		Крім того, рішенням суду першої інстанції  стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрачений заробіток і відрив від звичайних занять в розмірі 158,50 грн., а також стягнуто з відповідача та на користь Державної судової адміністрації України судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений, у розмірі 400,00 грн.  
		Рішення суду першої інстанції, у частині розподілу судових витрат, вмотивовано тим, що саме такі суми є пропорційними позовним вимогам ОСОБА_1 , які задоволені судом.
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалено постанову про задоволення позову повністю, а в іншій частині рішення суду першої інстанції (в частині задоволення позовних вимог) залишено без змін.
		При цьому, судом апеляційної інстанції змінено рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме викладено абзаци 3 та 5 його резолютивної частини в іншій редакції, відповідно до якої стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 414,56 грн., з яких: 56,00 грн. - витрати на проїзд та 358,56 грн. - компенсація позивачу за відрив від звичайних занять.
		Рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат вмотивовано тим, що: 1) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі позивачем не сплачувався, а тому стягненню не підлягає; 2) позивачем надано докази понесення витрат на проїзд для участі в судових засіданнях (квитки на автобус) на суму 56,00 грн., що підлягають стягненню на його користь; 3) фактична зайнятість позивача у зв`язку з прибуттям у судові засідання становила 16 годин, а тому сума компенсації за відрив від звичайних занять повинна бути пропорційною зазначеному часу та становить 22,41 х 16 = 358,56 грн.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу добових витрат, оскільки він приймав участь у судових засіданнях не під час перебування у відрядженні та представляв власні інтереси, а не інтереси певного підприємства.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної  скарги.
		Позивач у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме щодо стягнення судового збору та добових витрат, просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у цій частині скасувати та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1762,00 грн. (704,80 грн. за подання позовної заяви та 1057,20 грн. - за подання апеляційної скарги) та добові витрати в сумі 240,00 грн.
		Скаржник вважає, що судові рішення про звільнення його від сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в цій справі не є підставою для звільнення відповідача від сплати судового збору, який, на переконання позивача, повинен бути з нього стягнутий.
		Скаржник зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у цій справі статтею 91 КАС України було передбачено виплату сторонам добових витрат, які мають фіксований розмір - 60,00 грн. на добу і, на думку позивача, підлягають стягненню, незалежно від того, чи є він працівником певного підприємства та чи перебуває у відрядженні.
		Позиція інших учасників справи.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух касаційної скарги
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Желтобрюх І.Л., (судді) Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року.
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 640/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді), Єресько Л.О., Соколов В.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
		При зверненні до суду з позовом у цій справі та з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції судами попередніх інстанцій позивача було звільнено від сплати судового збору.  
		ОСОБА_1 приймав участь у справі як позивач, не представляв інтереси підприємства (установи, організації), доказів направлення його у відрядження підприємством, установою та організацією, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, не надав.
		На підтвердження витрат на проїзд позивачем надано оригінали квитків на автобус на загальну суму 56,00 грн., а саме: від 05 січня 2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.) вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.) вартістю 08,00 грн.; від 10 січня 2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.) вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.) вартістю 08,00 грн.; від 02 лютого 2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.) вартістю 08,00 грн., від м. Лебедин до с. Будилка (час відправлення - 11:10 год.) вартістю 08,00 грн.; від 13 лютого 2018 року з с. Будилка до м. Лебедин (час відправлення - 08:20 год.) вартістю 08,00 грн.
		Фактична зайнятість позивача у зв`язку з прибуттям в судові засідання становила 16 годин.
		Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі - 22,41 грн.
		Сума компенсації за відрив від звичайних занять, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 358,56 грн. (22,41 грн. х 16 годин), а в загальному розмірі сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 414,56 грн. (56,00 грн. + 358, 56 грн. = 414, 56 грн.).
		Предметом касаційного оскарження є постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року в частині стягнення судових витрат. 
		Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.  
		Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
		Відповідно до частин   першої та шостої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з статтею 91 КАС України в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з цим позовом, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
		Постановою Кабінету Міністрів від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» не передбачено компенсацію добових витрат у зв`язку з участю у судових засіданнях по адміністративній справі.
		Відповідно до статті 121 КЗпП України працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.
		Добові - це витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб сторони та (або) її представника у разі переїзду до іншого населеного пункту. Ці витрати можуть бути підтверджені касовими чеками, рахунком готелю тощо.
		Відрядженням є поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства (організації, установи) для виконання службового доручення поза місцем роботи. На весь період відрядження, у тому числі часу перебування в дорозі, за працівником зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток і сплачуються добові за кожен день перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення й назад та витрати за найм житла.
		Постанова Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» врегульовує відносини щодо розміру, порядку нарахування та виплати суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів між роботодавцем та працівником.
		Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		Щодо судового збору.
		Системний аналіз приписів КАС України надає підстави стверджувати, що стягнення з відповідача судового збору, у разі задоволення позову, має компенсаційне цільове призначення, яке полягає у відшкодуванні стороні позивача понесених нею судових витрат.
		З огляду на те, що позивач у цій справі був звільнений судом від слати судового збору за подання позову та апеляційної скарги і фактично судовий збір у цій справі ним не сплачувався, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для стягнення з відповідача судового збору.
		Щодо компенсації добових витрат.
		Нормами КАС України у редакції, яка була чинною на момент ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення в цій справі та яка є чинною на теперішній час, не передбачено відшкодування добових витрат, понесених позивачем у зв`язку з участю в судовому засіданні.
		Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника стосовно того, що стаття 91 КАС України у редакції, яка була чинною на момент звернення позивача до суду з цим позовом, передбачала виплату добових у разі переїзду до іншого населеного пункту.
		Водночас, касаційний суд звертає увагу на те, що у позовній заяві, в апеляційній та касаційній скаргах позивач зазначив місцем свого проживання село Будилка Лебединського району Сумської області. Справу розглядав Лебединський районний суд Сумської області, який знаходиться в місті Лебедин.
		За правилами предметної і територіальної підсудності, встановленими статтями 18, 19 КАС України у редакції, яка була чинною но момент звернення позивача до суду з цим позовом, справу за даним позовом Лебединський районний суд Сумської області розглядав як адміністративний суд за місцезнаходженням позивача.
		У межах територіальної юрисдикції зазначеного районного суду розташоване село Будилка. Дістатися з цього населеного пункту до районного центру і назад, з огляду на відстань між ними і наявність транспортного сполучення, можна протягом одного дня. Між тим, добові витрати передбачають витрати за кожну добу перебування в іншому населеному пункті.
		В обсязі встановлених в цій справі обставин немає підстав вважати, що позивач у зв`язку із судовим розглядом справи за його позовом був змушений перебувати в місті Лебедин добу і більше, а також, що таке перебування зумовлено об`єктивними причинами. 
		Аналізуючи наведене правове регулювання в площині спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що сам факт переїзду з одного населеного пункту (села) до районного центру (в якому розташований суд) не може бути достатньою підставою для стягнення із суб`єкта владних повноважень на користь позивача добових витрат.
		Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 580/864/17.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача заявлених позивачем у цій справі добових витрат.
		Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Отже, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині, в якій воно оскаржуються позивачем, ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, і апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції- без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат.
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач:                                        А.Г. Загороднюк
		 
		Судді                                                            Л.О. Єресько
		 
		                                                            В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...