Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/1447/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2020.
Дата набрання законної сили: 18.06.2020
Номер судового провадження: 51-622км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018040780000328

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		18 червня 2020 року
		м. Київ
		справа № 207/1447/18
		провадження № 51-622 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 12018040780000328 від 11 березня 2018 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 березня 2018 року приблизно о 19:40 разом з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, перебуваючи у садовому товаристві «Енергетик-1» «Баглійських садів» у м. Кам`янському Дніпропетровської області, побачили, що на території садової ділянки біля будинку № 57 стоїть автомобіль марки «BMW 530D» (державний реєстраційний номер       НОМЕР_1 ), власником якого є ОСОБА_8 . Діючи умисно, ОСОБА_7 за попередньою змовою із зазначеною особою проникли на територію огородженої садової ділянки та, підійшовши до будинку, постукали у вхідні двері. Після того, як потерпілий ОСОБА_8 відчинив двері, зазначена вище особа заштовхала його до приміщення. Проникнувши до будинку разом із ОСОБА_7 , вказана особа штовхнула ОСОБА_8 , внаслідок чого він упав на підлогу, вдарившись при цьому задньою частиною тулуба об кухонну тумбу. Після цього вказана особа завдала потерпілому одного удару правою рукою в ліву скроневу частину голови і одного удару правою рукою у праву скроневу частину голови. У цей час ОСОБА_7 перебував у приміщенні будинку та спостерігав за тим, що відбувається. Під час побиття потерпілого вказана особа вимагала повідомити про місцезнаходження ключів від автомобіля. Після того, як потерпілий сказав, що ключі від автомобіля лежать у кишені куртки, яка висить на вішалці, ОСОБА_7 направився до вказаного місця та, знайшовши ключі, вийшов з будинку. У цей час ОСОБА_8 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, перебували на підлозі, при цьому вказана особа продовжувала завдавати потерпілому хаотичні удари руками по обличчю та тулубу. Згодом, коли вищевказана особа припинила побиття та піднялася з підлоги, потерпілий, розуміючи, що йому необхідно оборонятися, збив з ніг нападника. Крім того, у цей момент потерпілий почув, що на дворі у його автомобіля завівся двигун. Поки вищевказана особа підіймалася з підлоги, ОСОБА_8 схопив кухонний ніж та, лежачи на спині, з метою захисту тримав його перед собою. Особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, піднявшись з підлоги, знову почала завдавати потерпілому ударів та з власної необережності самостійно впала на ніж, який був у руці потерпілого. У цей час ОСОБА_7 , діючи умисно, без дозволу власника, здійснюючи протиправний злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого, а саме автомобілем марки «BMW 530D», почав виїжджати з двору, рухаючись назад, тобто незаконно заволодів вищевказаним транспортним засобом.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого, оскільки, на переконання захисника, суду не було надано жодних доказів, які б вказували на факт наявності попередньої змови групи осіб на заволодіння транспортним засобом, а насильницьких дій ОСОБА_7 стосовно потерпілого ОСОБА_8 не вчиняв.
		Також у своїй касаційній скарзі захисник на підтвердження невинуватості засудженого посилається на висновок дактилоскопічної експертизи, відповідно до якого слідів ОСОБА_7 в салоні автомобіля не виявлено, що свідчить про відсутність доказів, які вказували б на те, що він взагалі перебував у салоні вказаного автомобіля.
		Крім того, захисник стверджує, що вирок місцевого суду в частині зазначення показань ОСОБА_8 містить відомості, яких останній суду не надавав, а реальні свідчення потерпілого в судовому рішенні відсутні.
		Так, захисник зазначає, що потерпілий ОСОБА_8 , будучи допитаний в судовому засіданні місцевого суду, пояснив, що, перебуваючи в будинку протягом 10 хвилин, він не бачив, які дії вчиняв ОСОБА_7 та хто саме керував його автомобілем, проте вказані показання у вироку відсутні. Крім того, захисник посилається на те, що місцевим судом під час ухвалення вироку повною мірою не висвітлено показань потерпілого щодо керування його автомобілем саме ОСОБА_7 , оскільки під час допиту потерпілий ОСОБА_8 висловив тільки припущення, що на автомобілі міг виїхати ОСОБА_7 . Разом з тим захисник зазначає, що потерпілий не надавав суду відомостей про те, що він бачив, як особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження ( ОСОБА_10 ), підходила до автомобіля та сідала в нього.
		Також у своїй касаційній скарзі захисник посилається на наявність суперечностей між показаннями потерпілого, який зазначав, що бачив, як ОСОБА_7 біг у напрямку від автомобіля, та відеофайлами слідчого експерименту, відповідно до яких спостерігати проїжджу частину, по якій рухався засуджений, є неможливим. Одночасно захисник вказує на суперечності між показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 щодо наявності ознак життя у ОСОБА_10 в момент перебування в автомобілі.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги, просила постановлені щодо засудженого ОСОБА_7 судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, одними з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у пунктах1, 2 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 цього Кодексу.
		У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та слідчої ОСОБА_15 .
		Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, що містяться у: протоколах огляду місця події від 11 березня 2018року та від 12 березня 2018 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання від 12 березня 2018 року за участю свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_8 , протоколі проведення слідчого експерименту від 13 березня 2018 року. Судом також досліджено дані, що містяться у висновках судово-медичних експертиз від 12березня 2018 року № 252-Е та від 12березня 2018 року № 253-Е, автотоварознавчої експертизи від 23 березня 2018 року № 15/12.2/70, та інші докази.
		Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
		Разом з тим у ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими. 
		Доводи касаційної скарги захисника щодо відсутності доказів, які б вказували на факт вчинення злочину саме за попередньою змовою групою осіб, Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		Як убачається з вироку, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_7 разом із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, спільно заволоділи транспортним засобом потерпілого ОСОБА_8 , при цьому вищевказана особа, завдаючи потерпілому тілесні ушкодження, вимагала повідомити про місцезнаходження ключів від автомобіля, а ОСОБА_7 , отримавши цю інформацію, заволодів вказаними ключами та покинув будинок. Судом також встановлено, що потерпілий, перебуваючи в будинку, разом із особою, яка завдавала йому ударів, чув, як ОСОБА_7 , котрий вийшов з будинку, заводить автомобіль. Крім того, місцевий суд з показань потерпілого встановив, що саме ОСОБА_7 виїжджав на його автомобілі, але в`їхав у стіну паркану, був змушений зупинитись та почав тікати. Даний факт, зокрема, підтверджується й показаннями свідків.
		Урахувавши вищевказане та заслухавши показання потерпілого і свідків, які узгоджуються між собою й фактичними обставинами кримінального провадження, місцевий суд дійшов висновку про наявність усіх підстав, які підтверджують вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину саме за попередньою змовою групою осіб.
		Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку, підстав, які б вказували на необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не встановив та погодився з висновками місцевого суду щодо обґрунтованості кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України, а саме як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене з проникненням в інше сховище.
		З такими висновками судів обох інстанцій колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
		Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про його спільне вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися у будь-якій формі  усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. 
		Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них, і те, що інша особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме кримінальне провадження, не встигла скористатися можливістю здійснити в свою чергу протиправне заволодіння транспортним засобом потерпілого через загибель на місці скоєння злочину.
		За таких обставин посилання захисника про відсутність кваліфікуючої ознаки за попередньою змовою групою осіб, на переконання Суду, є надуманими та безпідставними.
		Посилання у касаційній скарзі захисника на висновок дактилоскопічної експертизи як на доказ невинуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, на переконання колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказану експертизу судами попередніх інстанцій в основу своїх рішень покладено не було. При цьому Судом у ході дослідження матеріалів кримінального провадження взагалі не було встановлено наявності такої експертизи.
		Ураховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що кваліфікація дій  ОСОБА_7 за ч.2 ст. 289 КК України з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення та встановлених судами фактичних обставин є правильною. 
		Доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом у вироку було викладено показання потерпілого, які насправді останнім під час допиту не надавались, а реальні свідчення місцевий суд у своєму рішенні не зазначив, на переконання Суду, є надуманими та необґрунтованими, оскільки, дослідивши матеріали кримінального провадження, а саме журнал судового засідання від 12липня 2018 року, та прослухавши технічний запис, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції у своєму рішенні було викладено показання потерпілого, які стосуються пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, а обставини, наведені потерпілим, які не зазначені у вироку, жодним чином не впливають на кваліфікацію дій засудженого та доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про наявність суперечностей між показаннями потерпілого, який зазначав, що бачив, як ОСОБА_7 біг у напрямку від автомобіля, та відеофайлами слідчого експерименту, відповідно до яких спостерігати проїжджу частину, по якій рухався засуджений, є неможливим, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом у ході допиту потерпілого встановлено, що останній мав можливість повною мірою спостерігати те, як засуджений біг у напрямку від автомобіля. При цьому відповідно до вироку такі показання потерпілого підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_11 . Підстав, які б вказували на недостовірність наданих потерпілим та свідком даних, судом першої інстанції встановлено не було. З такою позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
		Доводи, зазначені в касаційній скарзі захисника, щодо суперечностей між показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 стосовно наявності ознак життя в особи, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження, були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. При цьому апеляційний суд, перевіривши вирок місцевого суду, дійшов висновку, що істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження при скоєнні злочину, у показаннях свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_8 не вбачається, а деякі розбіжності свідчать про індивідуальне сприйняття кожною особою подій, учасником яких вони були, і не впливають на висновок суду. З такими висновками суду апеляційної інстанції Суд погоджується в повному обсязі.
		На думку колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370,419 КПК України дав належну оцінку викладеним у поданих апеляційних скаргах захисника та прокурора доводам та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність залишення їх без задоволення При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
		Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень норм кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		 
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 травня 2019року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року щодо засудженого ОСОБА_7  без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...