Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/2475/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано судом: 19.06.2020. Зареєстровано: 23.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2020.

Результат оскарження 24.11.2020 Третій апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		19 червня 2020 року (10 год. 45 хв.)Справа № 280/2475/20  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді КалашникЮ.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		13.04.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі  відповідач), в якій просить суд:
		визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12925-49У від 11.05.2019;
		зобов`язати відповідача видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу із сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) у сумі 18918,90 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично з часу державної реєстрації, як фізична особа-підприємець (з вересня 2017 року) ОСОБА_1 не проводила підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, згідно КВЕД 96.02 (Надання послуг перукарнями та салонами краси (основний)), а тому доходи від зазначеного виду діяльності позивач не отримувала. Позивач з 2017 року постійно проживає, офіційно працює за договорами найму та роботодавцем сплачуються відповідні податки на території Республіка Польща. Факт проведення позивачем оплати податків на території Республіка Польща підтверджується відповідними документами. Винесення відповідачем вимоги №Ф-12925-49У від 11.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 18918,90 грн. є спробою піддати позивача подвійному оподаткуванню, що є грубим порушенням положень Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка підписана 12.01.1993 та набрала чинності для України 11.03.1994. На підставі вищевикладеного, просить скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12925-49У від 11.05.2019 та зобов`язати відповідача видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу із сплати єдиного внеску.
		Ухвалою суду від 21.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні на 19.05.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. 
		13.05.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22211), в якому зазначає, що згідно даних ІТС «Податковий Блок» 03.04.2017 внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у Департаменті реєстраційних послуг Запорізької міської ради. 03.04.2017 платника взято на облік у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м. Запоріжжя). Таким чином, з 03.04.2017 ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області Олександрійського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ Комунарський район), як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, вид діяльності - надання послуг перукарнями та салонами краси. 09.02.2018 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці позивача у сумі 6 336,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства. За 2018 року у сумі 9 828,72грн. Отже сума боргу на 30.04.2019 дорівнює 18918,90 грн., а саме: нарахування за 2017 рік 6 336,00 грн. + нарахування за 4 квартала 2018 року 9 828,72 грн. + нарахування 1 кварталу 2019 року 2 754,18грн. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-12925-49У на суму 18918,90грн., яка вважається узгодженою 26.06.2019. Таким чином, оскаржуване рішення є законним, у зв`язку із сим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
		Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
		Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
		Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
		ОСОБА_1 з 03.04.2017 по теперішній час зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань (а.с.26).
		11.05.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12925-49 на загальну суму боргу 18918,90 грн., у т.ч.: недоїмка 18918,90 грн. (а.с.22).
		Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернулась до суду із вказаним позовом про її скасування.
		Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
		Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі  Закон № 2464-VI).
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Згідно з п.3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
		Згідно з абзацом другим п. 1 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
		для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
		Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період 2017-2019 року, за які їй нараховано мінімальний страховий внесок з ЄСВ дійсно була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в органах ДФС, однак підприємницьку діяльність не проводила, доходи не отримувала. Доказів зворотнього відповідачем не надано. 
		Позивач з 2017 року постійно проживає, офіційно працює за договорами найму та роботодавцем сплачуються відповідні податки на території Республіка Польща.
		Факт постійного місця проживання позивача на території Республіка Польща підтверджується дозволом на працю іноземця на території Республіки Польща, заявою про працевлаштування на підставі договору найму (а.с.37-40).
		Факт проведення позивачем оплати податків на території Республіка Польща підтверджується Інформацією про зібрані аванси на прибуток та податок на прибуток за 2017-2019 роки (а.с.44-52).
		Окрім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року "Про міжнародні договори України" № 1906-IV, статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" №2709-IV застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до пункту першої статті 15 (залежні особисті послуги) Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, яка підписана 12.01.1993 та набрала чинності для України 11.03.1994 (далі за текстом - Конвенція) визначено, що 3 урахуванням положень статей 16, 18, 19 і 20 цієї Конвенції платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом Договірної Держави у зв`язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, така винагорода, одержана у зв`язку з цим, може оподатковуватись у цій другій Державі.
		Згідно до пункту другого статті 15 Конвенції, незалежно від положень пункту 1 цієї статті, винагорода, що одержується резидентом Договірної Держави у зв`язку з роботою за наймом, здійснюваною в другій Договірній Державі, оподатковується тільки в першій згаданій Державі, якщо: а) одержувач знаходиться в другій Державі протягом періоду або періодів, що не перевищують у сукупності 183-х днів протягом календарного року; і b) винагорода сплачується наймачем або від імені наймача, який не є резидентом другої Держави; і с) витрати по сплаті винагород не несуть постійне представництво або постійна база, які наймач має в другій Державі.
		Пунктом першим статті 24 Конвенції визначено, що з урахуванням положень законодавства України, що стосуються звільнення податку, сплаченого на території за межами України (які не будуть суперечити головним принципам цього пункту), на польський податок, сплачуваний за законодавством Польщі та відповідно до цієї Конвенції прямо або шляхом вирахування з прибутку, доходів або майна, що підлягає оподаткуванню, із джерел в Польщі, буде робитись знижка у вигляді кредиту проти будь-якого українського податку, обчислюваного стосовно того ж прибутку, доходу або майна, стосовно яких обчислюється український податок.
		В свою чергу пунктом першим статті 25 (Недискримінація) Конвенції визначено, що громадяни Договірних Держав не будуть підлягати в другій Договірній Державі будь-якому оподаткуванню або пов`язаному з ним зобов`язанню, яке є іншим або більш обтяжливим, ніж оподаткування і пов`язане з ним зобов`язання, яким піддаються або можуть піддатися громадяни цієї другої Держави за тих же обставин. Це положення також застосовується, не дивлячись на положення статті 1, до фізичних осіб, які не є резидентами одної або двох Договірних Держав.
		Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу на території України, та у зв`язку із тим, що позивач з 2017 року проживає та працевлаштована за договорами найму та роботодавцем сплачуються відповідні податки на території Республіки Польща, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
		Окрім того, за вказаних обставин суд вважає, що позивач не може мати борг, який виник станом на 11.05.2019, з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18918,90 грн.
		Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску у розмірі 18918,90 грн. та прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12925-49 від 11.05.2019, а тому позовні вимоги щодо скасування зазначеного рішення підлягає задоволенню.
		Разом з цим, суд не приймає посилання відповідача щодо перебування позивача на загальній системі оподаткування, оскільки відповідно до інтегрованої картки платника податків, по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) відповідачем здійснювались нарахування ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, що саме учасника справи в ході розгляду справи не спростовано.
		Щодо вимоги позивача про зобов`язання видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 запис про наявність боргу із сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) у сумі 18918,90 грн., суд зазначає таке.
		Згідно пункту 60.1 статті 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.
		Відповідно до ст. 71 ПК України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
		Згідно ст. 72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133цьогоКодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків; від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; за наслідками податкового контролю; для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.
		Відповідно ст. 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.
		Механізм ведення обліку сплати податків встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 (далі - Порядок № 422).
		Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
		Положеннями пункту 3 розділу І Порядку № 422 передбачено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
		Пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 422 передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
		Аналіз наведених положень ПК України та Порядку свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відтак, вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом є належним способом захисту порушеного права позивача.
		Таким чином, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..
		Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
		У відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
		Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-12925-49У від 11.05.2019.
		Зобов`язати Головне управління ДФС у Запорізькій області видалити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомості про наявність боргу із сплати єдиного внеску (недоїмки, штрафу, пені) у сумі 18918,90 грн.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 19.06.2020. 
		 
		СуддяЮ.В. Калашник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...