Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/16934/18-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 22.06.2020. Зареєстровано: 23.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2020.

Номер судового провадження: 2/761/459/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 757/16934/18-ц
		Провадження № 2/761/459/2020
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       03 червня 2020 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
		 
		головуючого:                                             судді - Притули Н.Г.
		при секретарі:                                                             Бондар О.Д.,
		за участі позивача:                                         ОСОБА_1 ,
		представника позивача:                                         ОСОБА_2 ,
		представника відповідача:                                 ОСОБА_3 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		06 квітня 2018 року до Печерського районного суду м.Києва надійшла зазначена позовна заява. 
		04.06.2018 року зазначена справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва за підсудністю з Печерського районного суду м.Києва.
		В позовних вимогах позивач просить: 
		-визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність  та ділову репутацію позивача інформацію, поширену відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 22 хв. на інтернет-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		-зобов`язати відповідача спростувати інформацію, поширену ним ІНФОРМАЦІЯ_1 о 23 год. 22 хв. на інтернет-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 у такий самий спосіб, а саме: розмістивши публікацію на інтернет-сторінці за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «Мною було завдано шкоду діловій репутації журналіста ОСОБА_5 через поширення недостовірної інформації та такої, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Даним дописом я спростовую інформацію про фінансування діяльності Бігус .Інфо та безпосередньо ОСОБА_5 з боку країни Агресора Російської Федерації та ОСОБА_7 »;
		-стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
		Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 23 год. 22 хв. відповідач у своєму профілі на інтернет сторінці соціальної мережі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 опублікував фотокопію запиту на доступ до публічної інформації позивача та допис. Як зазначає позивач, в дописі була розповсюджена недостовірна інформація про позивача.
		Також позивач зазначає, що внаслідок поширення недостовірної інформації були порушені його права та спричинена шкода, а тому він просить відшкодувати моральну шкоду.
		 
		10.09.2018 року до суду надійшов відзив відповідача в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 23:22 відповідачем у своєму профілі на інтернет-сторінці соціальної мережі facebook.com надано особисту оцінку діяльності деяких борців- «правдолюбців», які під приводом антикорупційних та економічних розслідувань вирішили з`ясувати питання про умови виробництва відеоматеріалу Генеральною прокуратурою України про схеми Клименка від 28.07.2018 року. Як зазначила представник, увесь текст містить лише оціночні судження, критичне, суб`єктивне бачення автора, а тому не є інформацією, яка підлягає спростуванню. В тексті посту не міститься жодного посилання на прізвище позивача. Так як позивач не порушив прав позивача, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
		 
		08.01.2019 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача в якій представник позивача наполягає, що допис стосується саме позивача та не є оціночним судженням.
		 
		15.01.2019 року до суду надійшли заперечення представника відповідача на відповідь на відзив в якому вона наполягає на зазначеному у відзиві.
		 
		В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні заявлені вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
		Так, відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
		Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
		Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		В той же час, відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
		Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Стаття 200 ЦК України визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
		Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про інформацію».
		Стаття 5 Закону України «Про інформацію» передбачає, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		В той же час стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: достовірність і повнота інформації.
		Стаття 269 ЦК України визначає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. 
		Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (стаття 270 ЦК України).
		Згідно із положеннями статті 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 23 год. 22 хв. відповідач у своєму профілі на інтернет сторінці соціальної мережі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 опублікував фотокопію запиту позивача на доступ до публічної інформації та допис про позивача.
		На підтвердження позовних вимог позивач надав роздрукований текст допису.
		Представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала розміщення допису, проте зазначила, що він не стосувався особисто позивача. 
		В позовних вимогах позивач не просив визнати недостовірною конкретну інформацію, яка зазначена в дописі та пояснив, що текст допису стосується його особисто та виокремити окремі фрази неможливо.
		В той же час з допису можливо зробити висновок, що відповідач висловив своє ставлення до журналістів, громадських активістів в цілому та їх роботи, що є оціночним судженням.
		Зміст самих позовних вимог ОСОБА_1 , викладених у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену в зазначеній публікації слід визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування, і такі вимоги не були уточнені позивачем в ході розгляду справи.
		Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня  2006 року).
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити. 
		Керуючись ст. ст. 4,77-83,89,95, 141, 259, 263, 265 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 201, 277, 280, 297 ЦК України; Законом України "Про інформацію"; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		 
		В позові  ОСОБА_5 до  ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації- відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 15 червня 2020 року
		 
		               Суддя:                                                         Н.Г.Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...