Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/9077/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2020. Зареєстровано: 24.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/38604/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 804/9077/16
		адміністративне провадження № К/9901/38604/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
		до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
		про визнання протиправною та скасування постанови
		за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
		на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Щербака А.А., Баранник Н.П.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		16 грудня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш» (далі - ПАТ «Дніпроважмаш», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці від 8 грудня 2016 року №533/4.1-8/409 про накладення штрафу.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що постанова від 8 грудня 2016 року №533/4.1-8/409 про накладення штрафу на ПАТ Дніпроважмаш є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, оскільки відповідно до довідки від 11 жовтня 2016 року №2/5499 працівник ПАТ Дніпроважмаш ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України на строкову військову службу 6 квітня 2015 року. Крім того, згідно вказаної довідки призовник має право на збереження місця роботи та середнього заробітку на весь період служби. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
		Порушення норм матеріального права, на думку скаржника, полягають в тому, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статей 36, 119 КЗпП України, оскільки положення зазначених статей на момент звільнення ОСОБА_1 не містили гарантій щодо збереження за працівниками, призваними на строкову військову службу робочого місця та середнього заробітку.
		Зазначене, на думку скаржника, свідчить про те, що позивачем під час звільнення ОСОБА_1 з роботи не було порушено чинного на той момент законодавства, а тому відповідачем неправомірно накладено на позивача штраф у розмірі 14500 грн.
		Позиція інших учасників справи
		19 червня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій  без змін.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №804/9077/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі  КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Суддя-доповідач ухвалою від 22 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №804/9077/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 червня 2020 року.
		З касаційною скаргою позивачем подано клопотання про участь представника у розгляді справи, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу ГУ Держпраці від 8 листопада 2016 року №1709-П та направлення на перевірку від 11 листопада 2016 року №498 ГУ Держпраці у період з 14 листопада 2016 року по 16 листопада 2016 року проведено перевірку ПАТ Дніпроважмаш. 
		Порушення, виявлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №533/4.1-8. 
		Так, в ході перевірки встановлено, що у порушення норм Закону України Про внесення змін до деяких законодавча актів України, щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду працівникові ПАТ Дніпроважмаш ОСОБА_1 , якого було призвано на строкову військову службу у період з 7 квітня 2015 року по 4 жовтня 2016 року середній заробіток підприємством не зберігався та не виплачувався, що є порушенням вимог статті 119 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України).
		За результатами розгляду справи про накладення штрафу 8 грудня 2016 року складено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №533/4.1 - 8/409, відповідно до якої на ПАТ Дніпроважмаш ГУ Держпраці на підстава абзацу 5 частини другої статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 14500 грн.
		Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на час проведення позапланової перевірки ПАТ Дніпроважмаш, працівника ОСОБА_1 було поновлено на роботі згідно наказу №1204к від 16 листопада 2016 року про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 № 852к від 7 квітня 2015 року, проте середній заробіток йому нараховано та виплачено лише за період з 6 квітня 2015 року - по 22 серпня 2015 року включно (згідно платіжного доручення №18590 від 16 листопада 2016 року), в той час як відповідно до чинного законодавства ОСОБА_1 до виплати належить середній заробіток за весь термін проходження строкової військової служби з 6 квітня 2015 року по 4 жовтня 2016 року.
		Згідно повістки військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_1 призвано на строкову військову службу з 6 квітня 2015 року, а звільнено в запас по закінченню строку служби 4 жовтня 2016 року згідно військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 .
		Відповідно до довідки Дніпродзержинського об`єднаного міського військового комісаріату Міністерства оборони України від 11 жовтня 2016 року № 2/5499 однозначно встановлено той факт, що працівник ПАТ Дніпроважмаш ОСОБА_1 був призваний до лав ЗСУ на строкову військову службу 6 квітня 2015 року. У даній довідці зазначено, що згідно Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (зі змінами, внесеними Законом України №116-VIII від 16 січня 2015 року) призовник має право на збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на весь термін служби та зобов`язано ПАТ Дніпроважмаш вирішити питання щодо поновлення ОСОБА_1 на підприємстві та компенсувати заробітну плату за весь термін проходження строкової військової служби з 6 квітня 2015 року по 4 жовтня 2016 року.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області.
		Наказом Держпраці від 4 лютого 2016 року №8 затверджено Положення про Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області, згідно із пунктом 1 якого ГУ Держпраці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
		Підпунктом 5 пункту 4 Положення передбачено, що ГУ Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю.
		Отже, ГУ Держпраці є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Дніпропетровської області.
		Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційної скарги щодо застосування судами попередніх інстанцій положень статей 36, 119 КЗпП України, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої та другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду від 15 січня 2015 року №116-VIII (далі  Закон №116-VIII), який набрав чинності 8 лютого 2015 року), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп 99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Таким чином, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за працівником, призваним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи та середній заробіток.
		Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені статтею 119 КЗпП України.
		Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
		Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
		За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
		Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
		Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу, зберігаються: місце роботи та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову.
		Виходячи із встановлених обставин та наведених норм законодавства України, у позивача були відсутні правові підстави для звільнення гр. ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на строкову військову службу.
		Посилання скаржника на пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, що діяла на час призову гр. ОСОБА_1 на строкову військову службу), відповідно до якого призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, є підставою припинення трудового договору, Верховний Суд вважає помилковим, виходячи з наступного.
		Як вже було зазначено вище, відповідно до частин другої та третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції Закону №116-VIII) громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку.
		Згідно з абзацом 2 статті 119 КЗпП України (в редакції Закону №116-VIII), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
		Таким чином, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі.
		Тому, вирішуючи питання щодо звільнення гр. ОСОБА_1 з займаної посади у зв`язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватись частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, який закріплював збереження за призовником займаної посади та середньомісячного заробітку протягом одного року, а не пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України зазнав відповідних змін лише з 11 червня 2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року №433-VIII (далі  Закон №433-VIII).
		Відповідно до вищезазначеного закону пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладений в новій редакції, відповідно до якої підставою для припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 119 КЗпП України (в редакції Закону №433-VIII), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, а також їм компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Суд звертає увагу на те, що статтею 17 Конституції України задекларований обов`язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що гр. ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого режиму, а отже за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статті 119 КЗпП України, а тому постанова від 8 грудня 2016 року №533/4.1-8/409 про накладення ГУ Держпраці штрафу на ПАТ Дніпроважмаш є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства. 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 36, 119 КЗпП України не знайшли свого підтвердження.
		Висновки, викладені в зазначеній постанові, щодо застосування статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та статей 36, 119 КЗпП України узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №816/1155/16 та від 22 січня 2020 року у справі №807/798/16.
		Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий Я.О. Берназюк 
		Судді:Н.В. Коваленко 
		С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...