Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/1233/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2020. Зареєстровано: 24.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/1226/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 243/1233/19 
		Номер провадження 22-ц/804/1226/20    
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		23 червня 2020 року
		Донецький апеляційний суд в складі колегії:
		головуючого судді: Мірути О.А.
		суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.
		за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 243/1233/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення заборгованості по страховим виплатам
		за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,
		на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2019 року (суддя Ільяшевич О.В.), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 27 грудня 2019 року,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		У лютому 2019 року позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він є сином померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Батько за життя перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував страхові виплати у зв`язку із трудовим каліцтвом, що сталося на виробництві 15 січня 1974 року.
		Після смерті батька він звернувся до відповідача для отримання недоотриманих батьком за життя сум страхових виплат, які згідно довідки становлять 116 307 грн. 72 коп. 
		Нотаріусом Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на нараховані, але не виплачені страхові виплати у розмірі 116 307 грн. 72 коп., які зберігаються в Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області. Свідоцтво про право на спадщину ним було надано до Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, та приблизно у кінці лютого на початку березня 2018 року йому було виплачено частину заборгованості в розмірі 57 204 грн. 88 коп. Залишок суми, який становить 59 102 грн. 84 коп., йому не сплатили. 
		Після звернення до Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, щодо повернення решти невиплачених коштів, йому повідомили, що виплата заборгованості здійснюватися не буде у зв`язку із тим, що його батько не скористався в повному обсязі своїм правом на отримання належних йому страхових виплат, а недоотримані суми щомісячних страхових виплат у Костянтинівському міському відділі Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, відсутні. 
		 Вважає дії відповідача незаконними та просить суд зобов`язати Управлінні виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити йому залишок заборгованості по страховим виплатам на суму 59 102,84 грн., які залишилися недоотриманими після смерті його батька.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
		 
		Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам в сумі 59102 грн. 84 коп., які залишилися недоотриманими після смерті ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину, виданого державним нотаріусом Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори 28 листопада 2017 року, зареєстровано в реєстрі за № 900. 
		Судове рішення мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, які підлягають нарахуванню та виплаті на його користь з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду  Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що батько позивача  ОСОБА_2 отримав виробничу травму та з 01 серпня 2008 року та перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Шахтарському відділенні управлінні ВД Фонду Донецької області. 
		Наказом виконавчої дирекції Фонду від 01.01.2018 року, діяльність Шахтарського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинено. З 16 по 31 жовтня 2015 року потерпілий, як внутрішньо переміщена особа, був зареєстрований у Костянтинівському відділенні ВД Фонду в Донецькій області, де і отримав щомісячну страхову виплату за жовтень 2015 року. З 01 листопада 2015 року по день смерті потерпілий ОСОБА_2 (08.05.2017 року) не звертався до будь - яких робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщеній особі, не поновив довідку внутрішньо переміщеної особи та життя не скористався своїм правом отримання належних йому сум страхових виплат, тому відповідні страхові виплати йому не нараховувались.
		На виконання рішення адміністративної комісії ВД Фонду від 01 листопада 2015 року, доведеного листом ВД Фонду від 20.11.2015 року № 1492-03-2 з 01 грудня 2015 року призупинено здійснення нарахування страхових виплат потерпілим на виробництві членам їх сімей у відділенні, яке переміщене на територію , що контролюється українською владою. За період 2015 року подень смерті аналітична сума склала 59 102, 84 грн., яке відділення помилково надало нотаріусу. 
		Додають, що справи про страхові виплати внутрішньо переміщених осіб з незалежних від Фонду обставин залишилися на тимчасово окупованій території Донецької області. У випадку відсутності у внутрішньо переміщеної особи оригіналу справи про страхові виплати Порядком № 20 передбачена можливість отримувати страхові виплати за фактичним місцем проживання (перебування) за статистичними даними відомостей інформаційно  аналітичної системи Фонду на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 
		Вважають, що суд першої інстанції порушив норми статті 117 Конституції України, відповідно до якої Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання та частини 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, де зазначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначається Кабінетом Міністрів України.
		Щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеним особам до грудня 2018 року здійснювалися відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451. Порядком була передбачена виплата раніше призначених та нарахованих сум страхових виплат (заборгованість за минулий період) потерпілим (членам їх сімей) Донецької та Луганської областей, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, за місцем фактичного проживання (перебування).
		Відповідно до пункту 4 статті 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більше як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
		Аналогічні приписи містять і пункти Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27: суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України та обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
		Судом першої інстанції не був врахований той факт, що потерпілий мав право на страхові виплати але не перемістився на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження та не набув право отримання страхових виплат, як внутрішньо переміщена особа. Виплати йому не нараховувались та не виплачувались в управлінні (відділеннях) виконавчої дирекції Фонду, що розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Відповідно, відсутні суми, які належали спадкодавцю за життя. Тому вважають, що суми, які включені до складу спадщини відсутні. Додають, що батьком позивача не вживалися заходи щодо своєчасного отримання щомісячних страхових виплат, оскільки відсутні кошти, які належали б спадкодавцям, суд першої інстанції необґрунтовано посилається на статтю 1227 ЦК України.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що право на отримання страхових виплат у зв`язку із трудовим каліцтвом не оспорювалося . Після смерті батька він звернувся до відповідача для отримання недоотриманих батьком за життя сум страхових виплат. Відповідачем йому було видано довідку за № 01-04/15-952 від 26.10.2017 року, з якої вбачається, що сума нарахованих але не виплаченої щомісячних страхових виплат, яка належала його батькові становить 116 307 грн. 72 коп. На підставі вказаної довідки, державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина складається із заборгованості нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат у розмірі 116307 грн. 72 коп., що зберігаються в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
		Вартість спадкового майна становить 116307 грн. 72 коп., відповідачем було виплачено заборгованості на загальну суму 57204 грн. 88 коп., залишок суми заборгованості у розмірі 59 102 грн. 84 коп. не виплачено без пояснення причин. Звертає увагу суду, що посилання відповідача на те, що його батько не скористався в повному обсязі своїм правом на отримання належних йому страхових виплат, а недоотримання суми щомісячних страхових виплат у Костянтинівському міському відділенні Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області повністю визнаються Фондом, що підтверджується виданою довідкою № 01-04/15-952 від 26.10.2017 року, на підставі якої Державним нотаріусом Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори Панасенко О.М. було видано свідоцтво серії НОМЕР_1 986385 від 28.11.2017 року про право на спадщину за Законом.
		 Звертає увагу, що суми були нараховані відповідачем, але їх виплата була припинена. Крім того, додає, що твердження відповідача, що його батько не перемістився на територію підконтрольну українській владі не відповідають дійсності, оскільки він був зареєстрований у Фонді як тимчасово переміщена особа та виплати отримував. Вважає, що дії Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області щодо відмови у виплаті залишку заборгованості по страховим виплатам на суму 59102 грн. 84 коп. незаконними. Просить у задоволенні апеляційної скарги управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області відмовити, а рішення суду залишити без змін. 
		Представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки).
		Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки).
		Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		 
		ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_2 від 04 лютого 1963 року (а.с.11).
		Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданого 03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
		За пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримував пенсію за віком(а.с.13).
		Згідно із довідкою від 16 жовтня 2015 року № 1440004061, ОСОБА_2 було взято на облік як особу яка переміщена з тимчасово окупованої території України(а.с.14).
		За свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 листопада 2017 року, затвердженим державним нотаріусом Другої Костянтинівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 успадкував після смерті свого батька  ОСОБА_1 спадщину, яка складається з: заборгованості нарахованих, але не виплачених щомісячних страхових виплат у розмірі 116307,72 грн., що зберігається в управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області, яка належала померлому на підставі довідки № 01-04/15-652, виданої 26 жовтня 2017 року управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області(а.с.15).
		Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 50045908 від 28 листопада 2017 року, свідоцтво про право на спадщину було зареєстровано за спадкоємцем ОСОБА_1 (а.с.16).
		З заявою від 15 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області про роз`яснення йому причин невиплати залишку заборгованості відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 28 листопада 2017 року(а.с.17).
		Листом в.о. начальника Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області № 01-03/1442 від 21 серпня 2018 року ОСОБА_1 роз`яснено, що його батько ОСОБА_2 за період з грудня 2015 року по травень 2017 року не скористався в повному обсязі своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат. Недоотримані суми щомісячних страхових виплат потерпілого у Костянтинівському міському відділенні управління ВД Фонду соціального страхування відсутні (а.с.18).
		Згідно із довідкою 0564 № 0, про суми страхових виплат потерпілому(членам його сім`ї), та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу нараховані за червень 2014 року  листопад 2015 року ОСОБА_2 за 2015 рік було нараховано 35653,0 грн.(а.с.19)
		Згідно довідки № 0564, про суми страхових виплат потерпілому(членам його сім`ї), та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу нараховані за червень 2014 року  листопад 2015 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 за 2015 рік було нараховано 35653,0 грн.(а.с.65).
		Згідно довідки про доходи ОСОБА_2 , з якої вбачається, що загальна сума доходу за період з березня 2014 року по травень 2017 року, за виключенням аліментів, складає 60526,95 грн.(а.с.66).
		З заявою від 26.10.2015 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача про виплату йому раніше призначених страхових виплат на період з 16 жовтня 2015 року по 16 квітня 2016 року (а.с.67).
		Постановою № 0534/75005/80825/23 від 27 жовтня 2015 року потерпілому ОСОБА_2 продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 3322,07 грн. Витрати провадилися з 01 жовтня 2015 року по 15 квітня 2016 року, включно (а.с.68).
		Постановою № 0565/806/25 від 16 квітня 2016 року про зняття з обліку потерпілого, ОСОБА_2 припинено всі страхові витрати по справі з 01 листопада 2015 року (а.с.69).
		Постановою № 0525/75005/8082/27 від 17 лютого 2018 року ОСОБА_2 продовжено виплату раніше призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності (а.с.70).
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		 
		Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволенню не підлягає.
		 
		 
		 
		МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
		 
		Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України, має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, які підлягають нарахуванню та виплаті на його користь з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, у сумі 116 307, 72 грн., з яких відповідачем виплачена лише частина коштів в сумі 57 204 грн. 88 коп.
		Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
		Так, статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі, якщо заповітом не охоплено усієї спадкової маси, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються статтями 1216, 1227 ЦК України.
		 Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
		У статті 38 Закону № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
		Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(далі - Закон № 1706-VІІ; у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
		Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
		До жодного із вказаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної.
		Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.
		Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Вказані підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Вони не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
		Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»(далі - Закон № 2268-VІІІ).
		У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 243/3505/16-ц та у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі за № 642/6946/18.
		Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV(з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
		Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 з 01 листопада 2015 року по день смерті не звертався до будь-яких робочих органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщеній особі, не поновив довідку внутрішньо переміщеної особи та за життя не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат, а відсутність такого звернення не є підставою для припинення здійснення йому раніше призначених виплат є необґрунтованими.
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що відповіднодо ч.4 ст. 47 Закону, виплати, які призначені але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більше, як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Вищезазначена стаття Закону не поширюється на спадкоємців, тому їм страхові виплати не нараховуються, є необґрунтованими.
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
		Проте, існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону.
		Так у відповідності до статті 1227 ЦК України, згідно з якою суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя (виплати нараховані, але не отримані спадкодавцем), передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
		Системний аналіз положень статей 1219 ЦК України та статті 1227 ЦК України, при застосуванні до встановлених у цій справі обставин, дає підстави для висновку, що потрібно розрізняти: право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, каліцтвом як об`єкт цивільних прав), яке нерозривно пов`язане із особою і яке, відповідно не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право; та право на суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, нараховані за життя спадкодавцю, тобто належали йому, але не отриманні ним за життя, які передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
		Отже, право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини. Право на нараховані за життя суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, а не отримані спадкодавцем входять до складу спадщини за умови, що на час відкриття спадщини відсутні члені сім`ї спадкодавця.
		При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.
		Відповідно до довідок про доходи № 0564, про суми страхових виплат потерпілому(членам його сім`ї), та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу нараховані за червень 2014 року  листопад 2015 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 за 2015 рік було нараховано 35653,0 грн. (а.с.65), довідки про доходи ОСОБА_2 , з якої вбачається, що загальна сума доходу за період з березня 2014 року по травень 2017 року, за виключенням аліментів, складає 60526,95 грн. (а.с.66). (а.с.48).
		Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що потерпілий ОСОБА_2 за життя скористався правом на відшкодування шкоди, крім того йому було призначено та нараховувалися страхові виплати, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, пункт 3 частини першої статті 1219 ЦК України не розповсюджується. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статті 1227 ЦК України.
		Крім того, відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України від 23.09.1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
		Відповідно до частини десятої статті 47 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
		Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на відповідь відповідача нотаріусу оскільки у даній відповіді прямо зазначено, що вказана сума нарахована спадкодавцеві (а.с.15).
		Доводи відповідача про те, що спадкодавець не перемістився на територію, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та не набув право на отримання страхових виплат, як внутрішньо переміщена особа, а тому відповідно відсутні суми, які належали спадкодавцю за життя, також є необґрунтованими.
		Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження 14-271цс18) від цієї правової позиції відступила та погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV(з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
		Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
		У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що ОСОБА_3 , який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
		Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України N 462-VIII від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 10.10.2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на які посилається відповідач, регламентують порядок призначення, продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам. Проте вони не стосуються спадкоємців, які мають право на отримання неодержаних за життя померлим страхових виплат, що увійшли до складу спадщини.
		Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку всім наданим сторонами доказам, на підставі наданих доказів повно та правильно встановив фактичні обставини по справі та з додержанням норм матеріального права ухвалив судове рішення. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судом першої інстанції прийнято рішення у відповідності до норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.
		Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2019 року залишити без змін.
		 Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Судді: О.А. Мірута
		 
		 
		 О.В. Агєєв 
		 
		 
		 
		 Т.В. Космачевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...