Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 669/1222/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2020. Зареєстровано: 25.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4820/682/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		____________________________________________________________________
		                                                                               
		Справа № 669/1222/19
		Провадження № 22-ц/4820/682/20
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		23 червня 2020 року м. Хмельницький
		 
		Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
		суддів судової палати з розгляду цивільних справ
		Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,
		       секретар        судового засідання        Шевчук Ю.Г.,
		       з участю        позивачки         ОСОБА_1 ,
		               її представниці         ОСОБА_2 ,
		               представників відповідача         Кордонця В.М. ,
		                        Басок В.М. ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2020 року,
		 
		встановив:
		 
		1.Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до Ямпільської селищної ради Білогірського району Хмельницької області (далі - Рада) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		ОСОБА_1 зазначила, що з 1992 року вона працювала в Раді, спочатку на посаді землевпорядника, а з 1 жовтня 1993 року на посаді рахівника-касира. Розпорядженням селищного голови від 27 березня 2019 року №13/02-03 позивачку звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Воробіївської, Миклашівської сільських рад шляхом їх приєднання до Ямпільської селищної ради. Це звільнення є незаконним, оскільки воно проведено Радою без її попередження про майбутнє вивільнення та без урахування переважного права позивачки на залишення на роботі, крім того відсутні підстави для скорочення її посади, а відповідач не запропонував їй іншої роботи в установі. З 1 квітня 2019 року між сторонами було укладено цивільно-правовий договір, згідно якого до 1 листопада 2019 року вона виконувала свої попередні посадові обов`язки, після чого - довідалася про вивільнення.
		За таких обставин ОСОБА_1 просила суд:
		поновити строк на оскарження розпорядження від 27 березня 2019 року №13/02-03 як такий, що пропущений нею з поважних причин;
		визнати незаконним і скасувати розпорядження від 27 березня 2019 року №13/02-03 «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 »;
		поновити її на роботі на посаді рахівника-касира Ради;
		стягнути з Ради на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня вивільнення по день поновлення на посаді.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2020 року в позові відмовлено.
		Суд виходив з того, що вивільнення ОСОБА_1 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, внаслідок чого підстави для поновлення її на роботі та стягнення з Ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні, до того ж, позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом за вирішенням трудового спору.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що Рада не мала підстав для вивільнення працівників у порядку п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не запропонувала ОСОБА_1 іншу роботу в установі, яку остання могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, та не врахувала переважного права позивачки на залишення на роботі. Строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом не пропущено, оскільки копію розпорядження про звільнення вручено їй лише у листопаді 2019 року. Суд не врахував усіх обставин справи, не застосував норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.
		 
		Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		 
		Рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість.
		 
		2.Мотивувальна частина
		 
		Позиція суду апеляційної інстанції
		 
		Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
		Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, і неправильно витлумачив норми ст. 233 КЗпП України.
		У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні.
		 
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
		 
		З 10 липня 1992 року ОСОБА_1 працювала в Раді на посаді землевпорядника. Розпорядженням селищного голови від 30 вересня 1993 року №32 її призначено на посаду рахівника-касира з 1 жовтня 1993 року.
		На підставі рішення Ради від 29 грудня 2018 року №10 розпочато процедуру реорганізації Воробіївської та Миклашівської сільських рад Білогірського району Хмельницької області шляхом їх приєднання до Ради.
		Рішенням Ради від 18 січня 2019 року №2 затверджено структуру апарату Ради, її виконавчих органів і штатний розпис на 1 квітня 2019 року, згідно яких у структурі апарату управління Ради посади рахівника-касира не передбачено.
		21 січня 2019 року ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення. У той же день запропоновано іншу роботу на посаді спеціаліста 1 категорії відділу економічного розвитку, інвестицій, регуляторної діяльності та земельних відносин Ради (за конкурсом). Конкурс на зайняття цієї посади було призначено на 26 березня 2019 року, наразі, він не відбувся через відсутність претендентів на участь у відборі.
		Розпорядженням селищного голови від 27 березня 2019 року №13/02-03 ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 березня 2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією установи.
		 
		Застосовані норми права
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		За змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		В силу ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Згідно зі ст. 42 КЗпП України п ри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		П ри рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:  сімейним - при наявності двох і більше утриманців;  особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;  працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;  працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;  учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;  авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;  працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;  особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;  працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;  працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абзацах 1 і 4 пункту 19 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
		Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.  Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.  Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.
		 
		Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
		 
		а) щодо зміни в організації виробництва і праці
		 
		Докази у справі достовірно вказують на те, що у 2018 році в порядку реалізації Закону України від 5 лютого 2015 року №157-VIII «Про добровільне об`єднання територіальних громад» була створена Ямпільська селищна об`єднана територіальна громада шляхом об`єднання територіальних громад Ямпільської селищної ради та Воробіївської, Миклашівської сільських рад Білогірського району Хмельницької області.
		У зв`язку з цим здійснена реорганізація структури апарату управління Ради та її виконавчих органів, а також затверджено новий штатний розпис працівників, до якого не включено займану ОСОБА_1 посаду рахівника-касира.
		Таким чином, у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення штату працівників.
		Доводи ОСОБА_1 про те, що Рада не мала підстав для вивільнення працівників у порядку п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не відповідають фактичним обставинам справи.
		 
		б) щодо переважного права на залишення на роботі
		 
		Аналіз положень статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що визначення переважного права на залишення на роботі можливе лише між працівниками, які обіймають тотожні посади, тобто посади з однаковими назвами, при цьому працівники мають однакові спеціальні трудові права та обов`язки.
		Перестановка працівників у межах однорідних професій і посад, які скорочуються, віднесена до виключної компетенції власника або уповноваженого ним органу, який самостійно вирішує це питання відповідно до загальних положень про комплектування кадрів і просування по службі, тому суд не вправі надавати оцінку таким діям роботодавця.
		З матеріалів справи вбачається, що займана ОСОБА_1 посада рахівника-касира була єдиною у структурі працівників апарату Ради. У неї не було тотожної посади за організаційно-структурними ознаками, внаслідок чого підстави для визначення переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі відсутні.
		Рада не використала право на перестановку працівників у межах однорідних посад і не перевела ОСОБА_1 на іншу посаду, яку остання могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, наразі, такі дії є прерогативою Ради та не порушують права позивачки.
		Посилання ОСОБА_1 на те, що вона має переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками, є безпідставними.
		 
		в) щодо пропозицій іншої роботи та порушення порядку звільнення
		 
		За змістом норм ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України у разі вивільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний запропонувати йому наявну на підприємстві, в установі, організації роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював вивільнюваний працівник.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважену ним особу з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Зібрані у справі докази достовірно вказують на те, що в період з 21 січня до 27 березня 2019 року, тобто з дня попередження про вивільнення та до дня звільнення ОСОБА_1 з роботи, у відповідача були вакантними посади (за даними оновленого штатного розпису) спеціаліста І категорії відділу економічного розвитку, інвестицій, регуляторної діяльності та земельних відносин (за конкурсом) і оператора котельні (сезонна робота).
		Одночасно з попередженням про вивільнення Рада запропонувала ОСОБА_1 іншу роботу на посаді спеціаліста І категорії відділу економічного розвитку, інвестицій, регуляторної діяльності та земельних відносин, однак, позивачка відмовилася від цієї посади та не прийняла участі в конкурсі на її заміщення. На теперішній час посада спеціаліста І категорії відділу економічного розвитку, інвестицій, регуляторної діяльності та земельних відносин Ради є вакантною.
		Згідно посадової інструкції оператора котельні (сезонного) (а.с. 118) ця посада належить до професійної групи «Робітники», а особа, яка її займає, повинна знати правила експлуатації котлів та обладнання котельні. За кваліфікаційними вимогами така особа повинна пройти спеціальне навчання на курсах і щорічно підтверджувати дійсність посвідчення.
		З урахуванням своєї освіти, кваліфікації та відсутності спеціальних знань ОСОБА_1 не могла виконувати роботу на посаді оператора котельні, внаслідок чого Рада правомірно не запропонувала їй цієї роботи.
		Твердження ОСОБА_1 про порушення відповідачем порядку вивільнення працівників, у зв`язку з тим, що їй не було запропоновано іншої роботи в установі, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, внаслідок чого підстави для поновлення її на роботі та стягнення з Ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
		Цей висновок не суперечить правовій позиції щодо порядку вивільнення працівників, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 22 травня 2019 року (справа №753/3889/17).
		 
		г) щодо строків звернення до суду за вирішенням спору
		 
		Зі змісту ст. 233 КЗпП України вбачається, що перебіг місячного строку за вимогою про поновлення на роботі починається із дня вручення працівникові копії наказу про звільнення або з дня видачі йому трудової книжки.
		Відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
		У справі відсутні належні та допустимі докази про дату вручення ОСОБА_1 копії розпорядження про вивільнення або трудової книжки.
		За відсутності розписки ОСОБА_1 в отриманні розпорядження селищного голови від 27 березня 2019 року №13/02-03 про звільнення довідка Ради від 19 березня 2020 року №598/02-29 про вручення позивачці копії цього розпорядження в день його видачі (а.с. 120) є недостовірною.
		У свою чергу Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с. 121-123) не містить запису про видачу ОСОБА_1 трудової книжки після звільнення.
		Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновку щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом. 
		       До того ж, установивши, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідачем з дотриманням вимог закону, суд першої інстанції помилково відмовив у позові як за безпідставністю вимог, так і через пропуск позивачкою строку звернення до суду.
		 
		3.        Висновки суду апеляційної інстанції
		 
		Висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи, внаслідок чого з мотивувальної частини судового рішення слід виключити посилання на цю обставину як підставу для відмови в позові.
		В решті рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
		 
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 21 січня 2020 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на сплив строку звернення до суду за вирішенням трудового спору як підставу для відмови в позові.
		В решті рішення залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 24 червня 2020 року.
		 
		Судді:                                                        О.І. Ярмолюк
		 
		 
		 
		                                                                       А.В. Купельський
		 
		 
		 
		                                                                       Т.О. Янчук
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий у першій інстанції - Давидюк О.І.        
		Доповідач - Ярмолюк О.І.                                                        Категорія 54

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...