Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 159/5756/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2020.
Дата набрання законної сили: 11.06.2020
Номер судового провадження: 61-13851ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала                                           
		11 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 159/5756/18
		провадження № 61-13851св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Ковельська міська рада Волинської міської ради,
		треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Ковельської міської ради Волинської області, ремонтне житлово-комунальне підприємство № 2 міста Ковеля,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ковельської міської ради на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Панасюка С. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Федонюк С. Ю., 
		Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог скарги
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Ковельської міської ради Волинської області про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Ковельської міської ради № 30/2 від 20 березня 2002 року їй надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 0710400000:01:005:0005, площею 12 кв.м, яка розташована поблизу будинку АДРЕСА_1 для розміщення та обслуговування торгового кіоску. 
		Строк оренди земельної ділянки неодноразово продовжувався за згодою сторін. Останній раз рішенням № 36/16 від 28 березня 2013 року Ковельська міська рада надала згоду позивачу на поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 5 років. Між Ковельською міською радою та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки на 5 років, до 28 березня 2018 року включно. Право оренди земельної ділянки було зареєстроване у встановленому порядку на строк до 28 березня 
		2018 року з правом пролонгації.
		Позивач вказує, що належним чином виконувала обов`язки за договором оренди земельної ділянки та 04 січня 2018 року звернулась до Ковельської міської ради з проханням поновити договір оренди земельної ділянки, оскільки строк його дії закінчується 28 березня 2018 року. 
		Орендодавець не надав відповіді на цю заяву у місячний строк. 
		09 березня 2018 року вона отримала лист за підписом міського голови, у якому повідомлялося про те, що Ковельська міська рада не буде продовжувати строк дії договору земельної ділянки, оскільки має намір розширити бульвар Лесі Українки та демонтувати у зв`язку з цим торгові споруди, в тому числі і кіоск позивача. 
		ОСОБА_1 вважає, що дія договору оренди земельної ділянки продовжена на той самий строк і на тих самих умовах, на яких цей договір був укладений на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки протягом одного місяця після закінчення строку його дії міська рада не вирішила питання про відмову у продовженні договору і не повідомила її про це. 
		Враховуючи наведене позивач просила суд визнати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області 
		від 15 квітня 2019 року позов задоволено частково.
		Визнано поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди землі № 1/43, укладений 15 квітня 2013 року між Ковельською міською радою та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстраційній службі Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області 
		30 грудня 2014 року зі строком дії до 28 березня 2018 року, з правом пролонгації, щодо земельної ділянки загальною площею 12 кв.м, з кадастровим номером 0710400000:01:005:0005, яка знаходиться біля будинку АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з Ковельської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 600 грн. 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із 
		недоведеності Ковельською міською радою того, що у місячний термін вона відреагувала на надісланий орендарем лист-повідомлення і 
		не погодилась із поновленням договору оренди.
		Крім того, суд першої інстанції врахував, що Ковельська міська рада 
		до 28 квітня 2018 року не прийняла рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки з позивачем, незважаючи на неодноразові спроби прийняти таке рішення.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що механізм, передбачений частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», на відміну від механізму, передбаченого частинами другою-п`ятою статті 33 цього Закону, не передбачає обов`язку орендаря направляти орендодавцю 
		будь-яке повідомлення про намір поновити договір оренди. Орендарю достатньо користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, що в даному випадку і мало місце.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу за підготовку заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Волинського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. З цих же підстав суд вважав відсутніми правові підстави для стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 
		3 000 грн, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області залишено без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року залишено без змін.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не дотримана процедура відмови позивачу у поновленні договору оренди у спосіб та строки, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі».
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що Ковельська міська рада за наявності у неї заперечень щодо поновлення договору оренди землі протягом місяця орендаря про прийняте рішення не повідомляла, тобто не дотрималася відповідної процедури, передбаченої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» для даного виду правовідносин, як і в будь-який спосіб не висловила свого волевиявлення щодо поновлення чи не поновлення договору оренди у місячний строк після закінчення строку дії договору. За відсутності, як вважає відповідач, необхідних документів для поновлення вказаного договору оренди орендодавець відповідно до зазначених норм матеріального права міг прийняти рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви орендаря, чого у порушення встановленої законом процедури не зробив.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, Ковельська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
		У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України 
		(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій, що в порушення статті 33 Закону України «Про оренду землі» 
		ОСОБА_1 до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі не додала проект додаткової угоди.
		Заявник вказує на помилковість висновків судів про недотримання відповідачем процедури відмови позивачу в поновленні договору оренди, оскільки листом Ковельської міської ради від 19 січня 2018 року № 7.11/66 ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з розширенням бульвару 
		Лесі Українки (на якому розміщений кіоск) договір оренди земельної ділянки поновлюватись не буде, а на сесію Ковельської міської ради винесено питання про відмову у поновленні договору. В ході 34 сесії Ковельської міської ради, яка відбулась 22 лютого 2018 року, в процесі обговорення питання «Про відмову у поновленні договору оренди землі по АДРЕСА_1 )» ОСОБА_1 повідомила, що відповіді на подану заяву про поновлення договору оренди з міської ради не отримала. Крім того, її ніхто не повідомляв про факт відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки. Враховуючи виступ позивача на сесії міської ради та ухилення від отримання листа-повідомлення, 26 лютого 2018 року листом за № 7.11/199 ОСОБА_1 було повторно повідомлено, що Ковельська міська рада не буде продовжувати на новий термін договір оренди землі для розміщення та обслуговування тимчасового торгового кіоску по АДРЕСА_1 ).
		Також, на думку заявника, висновки судів попередніх інстанцій не відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц.
		Крім того, заявник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття клопотання про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, яке подано з пропуском процесуального строку та без обґрунтування неможливості подання такого клопотання у строк встановлений судом.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу Ковельської міської ради, в якому позивач вважала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
		Просила врахувати, що нею дотримано процедуру поновлення договору оренди землі, визначену частинами другою-п`ятою статті 33 Закону 
		України «Про оренду землі», однак відповідач в порушення вимог даної статті у місячний термін не надав їй відповіді на подану заяву та не повідомив про будь-яке рішення, прийняте за результатом розгляду такої заяви.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
		Підстави передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		За змістом частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Зі змісту договору оренди № 1/43 від 15 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 , як орендарем та Ковельською міською радою, як орендодавцем, суди встановили, що ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку площею 12 кв.м для розміщення та обслуговування тимчасового торгового кіоску.
		Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд виходив із того, що Ковельська міська рада до 28 квітня 2018 року не прийняла рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки з позивачем, незважаючи на неодноразові спроби прийняти таке рішення. 
		При цьому, суди вважали, що механізм, передбачений частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», на відміну від механізму, передбаченого частинами другою-п`ятою статті 33 цього Закону, не передбачає обов`язку орендаря направляти орендодавцю будь-яке повідомлення про намір поновити договір оренди. Орендарю достатньо користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, що в даному випадку і мало місце.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18 дійшла висновку про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		Однак, у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 Верховний Суд у складі Палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вказав, що частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору). При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».
		Таким чином, Верховний Суд у складі Палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, розглядаючи справу про поновлення договору оренди та застосовуючи частину шосту статті 33 Закону України «Про оренду землі» вважав, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається.
		Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, оскільки вони суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18, а також виходячи з наступного.
		У частині шостій статті 33 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Схоже правило міститься у статті 764 ЦК України, яка передбачає можливість поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та немає заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору. 
		Таким чином, зазначені норми передбачені законодавцем на випадок відсутності конкретних дій, спрямованих на продовження дії договору, а в статті 764 ЦК України - з боку обох сторін договору оренди, коли орендар продовжує користуватись річчю.
		Однак, на відміну від положень статті 764 ЦК України, частина шоста 
		статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що одна зі сторін, орендар, обов`язково попередньо має повідомити про своє бажання про поновлення договору оренди землі, оскільки має наступну умову свого застосування - за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Тобто автоматичної пролонгації договору, як вважав Верховний Суд у складі Палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, не відбувається.
		Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, щочастина шоста статті 33 ЗаконуУкраїни «Про оренду землі» є логічним продовженням правил, викладених у попередніх частинах цієї статті, та не може тлумачитися відірвано від їх змісту.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 61-38117св18) справа з аналогічних підстав була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17 
		Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19), дійшовши висновку про закриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції, вважала, що питання застосування статті 33 Закону № 161-XIV, як і питання відступу від висновку, викладеного у постанові Судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, не можуть бути вирішені в межах справи 
		№ 320/5724/17.
		За таких обставин питання про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах залишилось не вирішеним. 
		При цьому, без відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові, що належить до процесуальних повноважень лише Великої Палати Верховного Суду, вірно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. 
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі 
		частини третьої статті 403 ЦК України. 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 159/5756/18 (провадження № 61-13851св19) за касаційною скаргою Ковельської міської ради на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 липня 2019 року.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара  С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...