Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 165/2785/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: 61-45349ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		23 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 165/2785/17
		провадження № 61-45349св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю.,  Зайцева А. Ю.,                     
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак Олена Іванівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Русинчука М. М.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                  № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року  № 2147-VIII, що діяла до  08 лютого                        2020 року.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до                             ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були власниками квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 07 вересня 2001 року, виданого органом приватизації ЖКО Нововолинської міської ради. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача   ОСОБА_3 помер. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 .
		 
		Після її смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є сторонами у справі. Позивач вказує, що він звернувся до Нововолинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у строк, який передбачено статтею 1270 ЦК України. 
		 
		Зазначає, що його брат ОСОБА_6 звернувся до нотаріальної контори в шестимісячний строк шляхом подання заяви про прийняття спадщини, яка посвідчена нотаріусом м. Севастополя. Ця  заява була зареєстрована у Нововолинській державній нотаріальній конторі 14 червня 2017 року. 
		На думку заявника, у зв`язку із тим, що заява про прийняття спадщини видана на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим, та посвідчена нотаріусом м. Севастополя, тому вона є недійсною і не може створювати правових наслідків для нього. Тому брат вважається таким, що не прийняв спадщину. При цьому відповідач ОСОБА_2 особисто не прибував до нотаріуса Нововолинської державної нотаріальної контори із належним чином оформленою заявою, як передбачено пунктом 3.23 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, та не подав заяву, посвідчену відповідно до вимог Закону. 
		 
		Позивач звернувся до Нововолинської державної нотаріальної контори із заявою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом в частині визнання його брата спадкоємцем за законом та внесення відповідних змін до нього, однак 14 листопада 2017 року отримав письмову відмову. У зв`язку з тим, що видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири порушено його право на спадщину після смерті матері на все спадкове майно, тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 серпня 2017 року в даній частині є недійсним.
		 
		На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 22 серпня 2017 року державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І. за реєстровим номером №3-672, в частині визнання спадкоємцем за законом ОСОБА_2 ; визнати спадкоємцем за законом на все спадкове майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; застосувати наслідки недійсності правочину - внести відповідні зміни у свідоцтво про право на спадщину за законом та у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 11 травня 2018 року позов задоволено.
		 
		Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 22 серпня 2017 року державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І., за реєстровим номером №3-672, в частині визнання спадкоємцем за законом ОСОБА_2 , та визнано спадкоємцем за законом на все спадкове майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та застосовано наслідки недійсності правочину - внести відповідні зміни у свідоцтво про право на спадщину за законом та у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини видана на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим, та посвідчена нотаріусом м. Севастополя,                            є недійсною та не може створювати правових наслідків для відповідача.
		 
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І. подала апеляційну скаргу.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Апеляційного суду Волинської області від 07 вересня 2018 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що усі дії нотаріуса Бобак О. І. в межах заведеної спадкової справи до майна ОСОБА_4 були здійсненні                  у чіткій відповідності з приписами Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відмовляючи у задоволенні вимог, апеляційний суд виходив з того, що видача нотаріусом Луцюку В. В. свідоцтва про право на спадщину на Ѕ  частину спадкового майна, не порушила законних прав та інтересів позивача при тому, що свідоцтво на іншу Ѕ частину майна іншому спадкоємцю, яким є ОСОБА_2 , не видана, до підтвердження останнім поданої ним заяви.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду,                    позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 не прийняв спадщину у встановлений законом спосіб, заява про прийняття спадщини посвідчена нотаріусом на тимчасово окупованій території і не створює правових наслідків, тому нотаріус зобов`язаний був визнати позивача єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_4 та видати відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції   у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		 
		14 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у вказаному складі суддів.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд установив, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є діти померлої - позивач та відповідач у справі.
		 
		05 травня 2017 року державним нотаріусом Бобак О. І. за № 68 зареєстровано заяву ОСОБА_1 , якою він вказав про бажання прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 
		 
		14 червня 2017 року до спадкової справи № 26/2017, що була заведена щодо спадкового майна померлої ОСОБА_4 ,  долучено заяву ОСОБА_2 . Згідно з відміткою, що зроблена на цій заяві, така надійшла 14 червня 2017 року. Ця заява оформлена на офіційному бланку, а правдивість підпису особи посвідчена нотаріусом м. Севастополя та скріплена круглою печаткою нотаріуса.
		 
		Установлено, що вказана заява надійшла до державної нотаріальної контори  засобами поштового зв`язку. 
		 
		Відповідно до листа державного нотаріуса Бобак О. І. від 15 червня 2017 року, адресованого відповідачу, яка міститься в матеріалах спадкової справи, нотаріус, отримавши заяву ОСОБА_2 , на наступний день, керуючись приписами пункту 3.23 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), роз`яснив обов`язок спадкоємця засвідчити подану ним заяву про прийняття спадщини нотаріусом, що здійснює свою діяльність не на окупованій території, або ж особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
		 
		22 серпня 2017 року ОСОБА_1 видано два свідоцтва на спадкове майно, що залишилось після смерті матері ОСОБА_4 , а саме:                       на Ѕ  частку квартири АДРЕСА_1 та на                 Ѕ частку грошових заощаджень, що зберігаються в АТ «Ощадбанк», згідно з копією матеріалів спадкової справи.
		 
		Установлено, що свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме:                             на Ѕ частку квартири та на Ѕ частку грошових заощаджень, відповідачу нотаріусом не видано.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		 
		Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		 
		Згідно із пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя визнана тимчасово окупованою територією, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
		 
		Установлено, що заява про прийняття спадини, яка подана відповідачем ОСОБА_2 , подана у строки передбачені ЦК України та порядком, а відтак вважається своєчасно надісланою.
		 
		Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відповідач відповідно до положень частини перша статті 1269 ЦК України не є таким, що не прийняв спадщину і доказів на спростування цієї обставини позивачем суду надано не було.
		 
		Відомості про те, що відповідач  у порядку, передбаченому законом, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, відмовився від прийняття спадщини у матеріалах справи відсутні.
		 
		При цьому, суд апеляційної інстанції, приймаючи як належні докази та встановлюючи на підставі таких доказів обставини справи, врахував положення статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
		 
		Пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття.
		 
		Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі.
		 
		Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса.
		 
		Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
		 
		 
		Заява про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття підлягає реєстрації у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ у день надходження. У разі надходження такого документа поштою він підлягає також реєстрації у Журналі реєстрації вхідних документів. 
		 
		Апеляційний суд правильно зазначив, що державний нотаріус Бобак О. І. вважаючи, що посвідчення заяви нотаріусом на окуповані території не має правового значення, зобов`язаний був прийняти заяву ОСОБА_2 , як таку, що надійшла поштою, але справжність підпису на якій не засвідчена нотаріально.
		 
		Крім того, встановлено, що нотаріус невідкладно повідомила спадкоємця-відповідача у справі необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
		 
		При цьому строк виконання таких вимог нотаріуса законом не встановлено.
		 
		Встановлено, що свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частину майна спадкоємцю ОСОБА_2 нотаріусом не видано до підтвердження останнім поданої ним заяви про прийняття спадщини.
		 
		При таких обставинах, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що видача нотаріусом ОСОБА_1 свідоцтв про право на спадщину на Ѕ  частину спадкового майна, не порушила законних прав та інтересів позивача при тому, що свідоцтв про право на спадщину на іншу Ѕ частину майна іншому спадкоємцю, яким є ОСОБА_2 не видана, до підтвердження останнім поданої ним заяви.
		 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виклав висновки і мотиви та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
		 
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги позивача ОСОБА_2 про те, що заява про прийняття спадщини посвідчена нотаріусом на окупованій території і не створює правових наслідків, оскільки такі доводи, як і інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених апеляційним судом, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. 
		 
		На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Волинської області від 07 вересня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                         Є. В. Коротенко
		 
		С. Ю. Бурлаков 
		 
		А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...