Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/7275/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2020. Зареєстровано: 26.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2020.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/35076/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 240/7275/19
		адміністративне провадження № К/9901/35076/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Капинос О.В. від 13.06.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Охрімчук І.Г., Смілянця Е.С., Капустинського М.М. від 29.11.2019, 
		УСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі  позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі  Міноборони, Міністерство, відповідач), у якому просив:
		-визнати протиправними дії Міністерства щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги (далі  спірна грошова допомога);
		-зобов`язати Міністерство здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги згідно Закону України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі  Закон №2011-XII) з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.04.2017 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі  Порядок №975).
		2.Позовні вимоги ОСОБА_1 аргументував тим, що має право на отримання спірної грошової допомоги без обмеження дворічним терміном, визначеним у статті 16-3 Закону №2011-XII в редакції, чинній станом на день встановлення йому інвалідності ІІ групи, оскільки дія вказаної правової норми на спірні правовідносини не поширюється.
		3.На підтримку такої позиції позивач посилався на те, що в силу приписів статті 58 Конституції України поширення положень статті 16-3 Закону №2011-XII у вищевказаній редакції на спірні правовідносини є неправомірним, оскільки фактично означитиме застосування зворотної дії закону в часі й це суперечить вимогам Основного Закону України.
		4.Позивач також звертав увагу на те, що аналогічна правова позиція стосовно застосування норм права була неодноразово виловлена у постановах Верховного Суду, яка, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України), повинна бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних у цій справі правовідносин.
		5.Спираючись на такі аргументи, позивач у суді першої інстанції наполягав на незаконності дій Міністерства щодо відмови у призначенні та виплаті йому спірної грошової допомоги.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		6.Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.06.2019, позов задоволено частково, а саме:
		-визнано протиправним та скасовано пункт 49 рішення Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.11.2018 №111 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 14.04.2017;
		-зобов`язано Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановлення інвалідності ІІ групи з 14.04.2017, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі.
		-в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		7.Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що, оскільки позивач є військовослужбовцем, який отримав поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, то він має право на виплату одноразової грошової допомоги з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності, тобто з 14.04.2017 згідно статті 16 Закону №2011-XII та Порядку №975.
		8.Суд першої інстанції звертав увагу й на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		9.На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу вимог 58 Основного Закону України, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яка набрала чинності 01.01.2017 і внесла зміни до статті 16-3 Закону №2011-XII, на спірні правовідносини не розповсюджується.
		10.Окрім цього, суд акцентував увагу на тому, що у даному випадку мова йде не про доплату допомоги, а її виплату вперше, оскільки відповідач доказів того, що така допомога виплачена позивачу після первинного встановлення інвалідності не надав.
		11.Водночас, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення у повному обсязі позовних вимог у частині зобов`язання Міністерства здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону №2011-XII з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.04.2017 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком №975.
		12.Щодо цієї частини позовних вимог суд зауважив, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
		13.У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Міністерства повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановлення інвалідності ІІ групи з 14.04.2017, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі.
		14.З таким судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог не погодився позивач, а в частині задоволення позову  відповідач, й кожен у відповідній частині оскаржили рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		15.Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
		16.Приймаючи таку постанову апеляційний суд виходив з того, що позивач набув право на виплату йому спірної грошової допомоги на умовах та в порядку, що діяли станом на момент первинного встановлення інвалідності ІІІ групи.
		17.Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що з дати встановлення (підтвердження) позивачу ІІІ групи інвалідності до встановлення йому ІІ групи інвалідності минуло більше 20 років. За цей час законодавство, що регулює питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у разі отримання інвалідності пов`язаної з проходження військової служби було змінено законодавцем.
		18.На час встановлення позивачу 2 групи інвалідності діяли норми Порядку 975 та Закону №2011-ХІІ відповідно до яких було передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		19.Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідачем правильно визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
		20.Суд також відзначив, що відповідні приписи містяться у абзаці другому частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, доповненої Законом №1774-VIII від 06.12.2016 (набрав чинності 01.01.2017 року) й такі законодавчі положення діяли станом на день зміни групи інвалідності позивача.
		21.За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що безпосередньо у відповідному спеціальному Законі законодавцем встановлено обмеження дворічним терміном виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися. Порядок №975, який також місить положення щодо застосування двох річного терміну, станом на час встановлення позивачу у 2017 році 2 групи інвалідності, діяв вже з 01.01.2014 (більше трьох років), оскільки прийнятий на виконання вимог Закону України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», яким було внесено зміни до Закону №2011-ХІІ. 
		22.За наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів підсумувала, що, оскільки встановлення позивачу з 14.04.2017 другої групи інвалідності мало місце за межами дворічного терміну після встановлення третьої групи інвалідності, то відмова відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, оформлено протоколом №111 від 09.11.2018, є законною та обґрунтованою.
		23.Такий висновок апеляційного суду випливає й з того, що в контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, колегія суддів констатувала, що документи, додані позивачем до заяви про призначення спірної грошової допомоги (зокрема, витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, довідка до акта огляду МСЕК), вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення таких пораненням, яке могло мати місце у 1985 році.
		24.Тому, апеляційний суд не знайшов підстав для скасування рішення Міністерства про відмову у виплаті позивачу спірної грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 не було подано належних документів, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та його захворювання.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		25.Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями в частині відмови у позові позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		26.Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1  прапорщик в запасі був звільнений з військової служби 30.05.19985.
		27. 19.08.1985 при первинному огляді МСЕК позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, одержаного при виконанні обов`язків військової служби.
		28.В подальшому, при повторному огляді МСЕК, ОСОБА_1 з 09.12.1997 було підтверджено ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, одержаного при виконанні обов`язків військової служби.
		29.При цьому, одноразова грошова допомога, інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, позивачу не призначалися і не виплачувалися.
		30.Доказів того, що позивачу була призначена та виплачена одноразова грошова допомоги у зв`язку з отриманням ІІІ групи інвалідності, відповідачем не надано.
		31. 12.05.2017 за результатами повторного огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 14.04.2017 довічно. Причиною встановлення інвалідності позивачу є поранення, отримане при виконанні обов`язків військової служби. Вказане підтверджується копією довідки Житомирського обласного МСЕК №2 від 12.05.2017.
		32.Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1520 від 05.06.2018, встановлено, що поранення, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		33.Поранення були отримані при виконанні обов`язків військової служби та при виконанні бойового завдання, про що свідчить Архівна довідка Центрального архіву Російської Федерації від 19.04.2018 №6/3/1-392.
		34.З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський об`єднаний міський військовий комісаріат та надав копії необхідних документів, які були надіслані до Міністерства оборони України.
		35.Як встановлено з витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 09.11.2018 №111 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі  комісія МОУ), затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		36.У касаційній скарзі позивач, посилаючись на аргументи, аналогічні висловленим раніше у позовній заяві та апеляційній скарзі, наполягає на тому, що Міністерство не мало заснованих на законі правових підстав для відмови у виплаті йому спірної грошової допомоги, а тому вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права.
		37.Скаржник також вважає помилковою позицію суду першої інстанції про те, що повноваження відповідача, які він реалізував у спірних правовідносинах є дискреційними, оскільки як Закон №2011-ХІІ так і Порядок №975 не передбачають можливості діяти на власний розсуд при вирішенні питання стосовно призначення і виплати спірної грошової допомоги.
		38.Міністерство проти таких доводів та вимог касаційної скарги заперечує, оскільки вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а також наполягає на відповідності висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у позові нормам матеріального і процесуального права.
		39.У зв`язку з наведеним відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
		40.В обґрунтуванні таких вимог Міноборони наводить мотиви про те, що позивачем не було поданого повного пакету документів, необхідних для призначення і виплати йому спірної грошової допомоги, зокрема, щодо причин та обставин отриманого ним поранення.
		41.Також відповідач вкотре наголошує на відсутності у позивача такого права з огляду на положення статті 16-3 Закону №2011-ХІІ і пункту 8 Порядок №975 у зв`язку із зверненням позивача понад дворічний термін, передбачений наведеними нормами законодавства. При цьому зазначає, що повноваження Міноборони. Які цей орган реалізує під час розгляду і вирішення питання про призначення спірної грошової допомоги, є дискреційними й вважає, що суд не може втручатись у таку дискрецію.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		42.Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		43.Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		44.Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		45.Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі  Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		46.Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		47.Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-ХІІ.
		48.Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців»).
		49.З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.
		50.Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		51.Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		52.Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01.01.2014.
		53.В свою чергу, згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		54.За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
		55.Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
		56.Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
		57.Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах неодноразово була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі №806/815/16, від 24.12.2019 у справі №826/11299/18, від 23.04.2020 у справі №0640/4044/18, від 27.04.2020 у справі №825/1536/18 тощо.
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		58.Судами попередніх інстанцій встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності у зв`язку з контузією, отриманою при виконанні обов`язків військової служби позивачу встановлено 19.08.1985 та довічно при повторному огляді з 09.12.1997, а з 14.04.2017 встановлено ІІ групу інвалідності без зміни її причин.
		59.Тобто, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01.01.2014, а її зміна мала місце після січня 2014 року, а тому доводи відповідача щодо порушення строків, встановлених частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, в цьому конкретному випадку є необґрунтованими.
		60.На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (14.04.2017) діяв Порядок №975, а тому відповідач зобов`язаний був вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до зазначеного нормативного акту.
		61.Колегія суддів знаходить слушними аргументи касаційної скарги про те, що повноваження відповідача, реалізовані ним при вирішенні питання стосовно призначення і виплати спірної грошової допомоги, не є дискреційними, а тому суд першої інстанції мав усі передбачені процесуальним законом підстави для задоволення позову в повному обсязі та ефективного захисту прав, за захистом яких він звернувся до суду.
		62.З цього приводу Верховний Суд зазначає таке.
		63.Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
		64.Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі  Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		65.Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
		66.Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), п. 95).
		67.При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі Джорджевич проти Хорватії, п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі Ван Остервійк проти Бельгії, п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
		68.Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
		69.Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		70.Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації  не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).
		71.В контексті вирішення питання обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи №812/1312/18 та №140/1992/18 (постанови від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно) у правовідносинах, де суб`єкт владних повноважень повторно відмовляв у прийнятті відповідного рішення без урахування висновків постанови суду. У вищевказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що повторна відмова з підстав, не передбачених законом свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Оскільки процес надання позивачам відмов щодо порушених ними питань з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивачів, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити конкретні дії, які б забезпечили остаточне вирішення питання, щодо якого подане відповідне звернення особи і гарантували останній можливість практичної реалізації прав, закріплених у Конституції та законах України.
		72.Колегія суддів враховує, що за результатом розгляду заяви позивача про виплату йому спірної грошової допомоги і доданих до неї документів відповідач прийняв рішення, яке є «відмовою» у розумінні абзацу другого пункту 13 Порядку №975 і за формою відповідало вимогам законодавства.
		73.При цьому, відповідач, перевіривши подані позивачем документи за процедурою, передбаченою Порядком №975 та не маючи перешкод у реалізації своїх повноважень, не виявив жодних недоліків у поданому позивачем пакеті документів, а також не висловив будь-яких зауважень щодо їх обсягу та змісту.
		74.Єдиною підставою для прийняття такого рішення відповідачем слугувало те, що позивач звернувся за отриманням спірної грошової допомоги поза межами дворічного терміну, передбаченого абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII. 
		75.Таким чином, враховуючи доведену в судовому порядку протиправність вказаних відповідачем підстав, які лягли в основу прийнятого ним рішення, у даному випадку відсутня потреба повторного розгляду заяви позивача про виплату спірної грошової допомоги і доданих до неї документів, оскільки Міністерство маючи безперешкодну можливість надати їм належну оцінку та фактично реалізувавши такі повноваження, не висловило жодних зауважень стосовно форми, обсягу і змісту таких документів.
		76.За таких обставин зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву і документи, подані ОСОБА_1 щодо виплати спірної грошової допомоги, не захистить його порушені права ефективно, а лише призведе до відтермінування остаточного вирішення порушеного ним питання та створить перешкоди для практичної реалізації права, наявність якого не ставиться під сумнів і доведена у ході судового розгляду справи.
		77.Посилання ж суду апеляційної інстанції на певні недоліки в документах, поданих позивачем до Міноборони, не може бути прийняте до уваги, оскільки такі підстави не були зазначені у рішенні відповідача про відмову у виплаті спірної грошової допомоги.
		78.Колегія суддів наголошує, що завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, зокрема, фізичних осіб, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цією метою суд перевіряє прийняті такими суб`єктами рішення, вчинені ними дії/бездіяльність на відповідність критеріям, встановленим у статті 2 КАС України.
		79.Суди не можуть перебирати на себе повноваження суб`єктів владних повноважень і вирішувати замість них ті чи інші питання, які входять до виключної компетенції уповноважених органів (посадових осіб), а також вчиняти дії чи приймати рішення, які законодавством України віднесені до виключної компетенції певних органів та їх посадових осіб тощо.
		80.В контексті вищесказаного, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що суд апеляційної інстанції, самостійно та в обхід встановленої законом процедури надавши оцінку документам, які були подані позивачем стосовно виплати йому спірної грошової допомоги, а також заперечивши право позивача на таку допомогу з підстав, які Міноборони не покладало в основу прийняття свого рішення й висловило відповідні аргументи лише на стадії судового оскарження цього акту, вийшов за межі компетенції суду і перебрав на себе повноваження Міністерства.
		81.Натомість суд першої інстанції діяв відповідно до вимог процесуального закону, відхиливши доводи Міністерства про відсутність у поданому позивачем пакеті документів даних стосовно причин та обставин поранення (контузії), оскільки, як вказано вище, відповідач не зазначав такі мотиви в якості підстав для відмови у призначенні та виплаті спірної грошової допомоги.
		82.Більше того, як встановлено під час судового розгляду справи, серед документів, які додавались позивачем до заяви про виплату йому спірної грошової допомоги, містилась й архівна довідка Філіалу військово  медичних документів м. Санкт-Петербург Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 19.04.2018 №6/3/1-392 (далі  архівна довідка), копія якої також була додана позивачем до позовної заяви і міститься у матеріалах справи.
		83.У вищевказаній архівній довідці зазначено, що ОСОБА_1 05.09.1984 отримав наскрізне кульове поранення лівого плечового суглоба та вогнепальний перелом верхньої третини правого плеча із значними порушеннями функції під час виконання бойового завдання на території Демократичної Республіки Афганістан. Причинний зв`язок поранення  травма, отримана під час виконання обов`язків військової служби.
		84.Вказана архівна довідка у сукупності з іншими поданими позивачем до Міноборони документами була досліджена судом першої інстанції, який, визнав такі документи належними і достатніми доказами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії).
		85. В силу ж приписів частини другої статті 341 КАС України Верховний Суд як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		86.Водночас, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не захистив належним чином порушені права позивача, та виходив з помилкових мотивів про дискреційність повноважень Міністерства, і це не відповідає усталені судовій практиці Верховного Суду з цього питання.
		87.Зокрема, у постановах від 20.08.2019 (справа №813/2273/18), а також від 22.04.2020 (справа №818/1707/16) тощо, Верховний Суд неодноразово зазначав, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		88.В свою чергу, пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження  сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		89.Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		90.Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
		91.У такому випадку суд дійсно не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		92.У правовідносинах, пов`язаних з розглядом заяв про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, передбаченою статтею 16 Закону №2011-XII і Порядком №975, в разі настання визначених законодавством умов, уповноважений орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій  розглянути таку заяву у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства  у місячний строк після надходження зазначених документів прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (абзац другий пункту 13 Порядку №975). Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Міноборони, як розпорядник бюджетних коштів, не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд  розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні; залишити таку заяву без розгляду та/або повернути її тощо.
		93.Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		94.Колегія суддів враховує і те, що, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач раніше не отримував жодних виплат у зв`язку встановленням йому третьої групи інвалідності і не звертався з цього приводу до будь-яких уповноважених органів. ОСОБА_1 подав заяву про виплату йому спірної грошової допомоги вперше у зв`язку з встановленням йому інвалідності другої групи, а не у зв`язку зі зміною групи інвалідності і отриманням відповідної доплати до раніше виплаченої суми.
		95.За наведеного, зважаючи на предмет правового регулювання статті 16-3 Закону №2011-XII і пункту 8 Порядку №975 в редакції, які діяли станом на день встановлення позивачу інвалідності другої групи, а також з огляду на встановлені судами обставини цієї справи, застосування вказаних правових норм законодавства до спірних правовідносин є помилковим, на що правильно звернув увагу й суд першої інстанції.
		96.Отже, оскільки у ході судового розгляду даної справи підтверджено факт встановлення позивачу інвалідності другої групи, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, а також доведено відповідність поданого ним пакету документів вимогам законодавства і наявність у ОСОБА_1 права на виплату спірної грошової допомоги, встановлено незаконність вказаних Міноборони підстави для відмови у її виплаті, колегія суддів констатує помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
		97.В той же час, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просив, окрім іншого, зобов`язати Міноборони здійснити йому виплату спірної грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 14.04.2017, тобто на дату встановлення йому інвалідності ІІ групи.
		98.Разом з тим, станом на 14.04.2017  дату встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, діяла редакція статті 16-2 Закону №2011-XII, пунктом «б» частини першої якої було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
		99.Закон України від 06.04.2017 №2004-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII і передбачено призначення і виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, офіційно опублікований у газеті Голос України, 2017, 05, 06.05.2017 №82 і набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування, тобто 07.05.2017.
		100.Тому, право на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII у вищевказаному розмірі матимуть особи, інвалідність яким встановлена після 07.05.2017, однак, як випливає з встановлених у цій справі обставин, інвалідність ІІ групи була встановлена позивачу з 14.04.2017, а отже останній набув право на виплату такої допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2017.
		101.Зважаючи на таке, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		102.Ураховуючи наведене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального та допустив порушення норм процесуального права, а отже ухвалив незаконне судове рішення, яке, як наслідок, підлягає скасуванню.
		103.Натомість суд першої інстанції в цілому правильно вирішив цей спір, однак дійшов помилкового висновку про дискреційний характер повноважень Міноборони і неправомірно відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу спірну грошову допомогу.
		104.За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		105.Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частини перша, четверта статті 351 КАС України).
		106.За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити.
		107.Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019 скасувати.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновки про дискреційний характер повноважень Міністерства оборони України стосовно розгляду і вирішення питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Абзац другий резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 викласти у такій редакції: - «зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату одноразової грошової допомоги згідно Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2017».
		В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
		 
		Судді: Я.О. Берназюк
		 
		 І.В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...