Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1442/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2020. Зареєстровано: 26.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2020.
Дата набрання законної сили: 25.06.2020
Номер судового провадження: К/9901/11575/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 червня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 802/1442/15-а
		адміністративне провадження №№ К/9901/11573/18, К/9901/11575/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Данилевич Н.А.,
		суддів: Смоковича М.І.,  Шевцової Н.В., 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін  як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України  Державної казначейської служби України  Начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області  Міністра внутрішніх справ України  УМВС України у Вінницькій області  Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області  Начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів -  Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області ,про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Головного управління Національної поліції України, Міністерство внутрішніх справ України на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року (головуючий суддя - Совгира Д.І., судді - Білоус О.В., Курко О.П.).
		 
		І. Суть спору
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		В травні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач 2, УМВС України у Вінницькій області), начальника Головного Управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач 3), Управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач 4, ГУНП у Вінницькій області), Державної казначейської служби України (відповідач 5, ДКСУ), в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просила:
		 
		визнати бездіяльність начальника УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 неправомірною;
		зобов`язати начальника розглянути та надати відповідь відповідно до чинного законодавства по вищевказаним скаргам;
		визнати бездіяльність Міністра Внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України, щодо розгляду скарг від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року неправомірними; 
		зобов`язати розглянути та надати відповіді до чинного законодавства по вищезазначеним зверненням; 
		стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. 
		 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року скасовано.
		Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано бездіяльність Управління МВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною.
		Зобов`язано Управління МВС України у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року.
		Визнано бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною.
		Зобов`язано розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року.
		У задоволенні решти частини позову - відмовлено.
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року, Касаційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих УМВС України у Вінницькій області доказів на спростування позовних вимог судом встановлено, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду його скарг листами від 25.03.2015 за вих.№6/К-57, 30.04.2015 за вих.№1/К-1047, 26.05.2015 вих.№2/К-196, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України. З установлених під час розгляду справи обставин суд дійшов висновку, що відповідачі - УМВС України у Вінницькій області та МВС України як суб`єкти владних повноважень виконали обов`язок щодо надання відповіді на звернення ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Аналогічний висновок стосується керівництва правоохоронних органів, яке займалося організацією звернень в підпорядкованих установах та здійснювало контроль за наданням відповідей. Враховуючи те, що звернення ОСОБА_1 розглянуті відповідачами відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", відсутні підстави для зобов`язання керівництва УМВС України у Вінницькій області та МВС України здійснювати розгляд скарг позивача. Крім того, суд зазначив, що, враховуючи те, що УМВС України у Вінницькій області скарги позивача розглянуто та надано відповіді, відсутні підстави для притягнення до відповідальності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасовано.
		Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною.
		Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року.
		Визнано бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною.
		Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року.
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України 1000 (тисячу) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що жодної відповіді до звернення позивачем до суду з позовом вона не отримувала, і лише 17.06.2015 року на адресу позивача поштою від УМВС України у Вінницькій області надійшло дві ксерокопії відповідей на її скарги від 27.02.2015 року до УМВС України у Вінницькій області та на скаргу до МВС України. Вказані відповіді датовані 25.03.2015 року №6/К-57 за підписом начальника Моренця І.В. та 26.05.2015 року №2/К-196 за підписом заступника начальника Сокирана С.В. Враховуючи, що до 17.06.2015 будь-яких відповідей на зазначені позивачем у позовній заяві письмові звернення на адреси відповідачів, позивач не отримувала, суд дійшов висновку, що відповідачами порушено вимоги ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Крім того, в порушення положень ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", МВС України не було повідомлено позивача про пересилання її звернення іншому органу влади, чим відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду звернення позивача. Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду її скарг листом від 30.04.2015 за вих.№1/К-1047 суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки даний лист це відповідь на звернення позивача від 10.04.2015 р. до Вінницького MB УМВС України у Вінницькій області, а не до відповідачів. Безпідставним суд також вказав посилання суду першої інстанції на те, що факти повідомлення позивача відповідачем про результати розгляду її скарг вказаними вище листами підтверджуються журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України, оскільки ним може підтверджуватись лише факт реєстрації звернень громадян у 2015 році, а не надання аргументованої письмової відповіді на всі поставлені у зверненні питання. Позивач у своїх зверненнях зазначала про наявність у боржника ОСОБА_2 у власності транспортних засобів, на які накладено арешт, але вказані транспортні засоби вилучені не були. Згідно матеріалів виконання рішення суду про його розшук і вилучення транспортних засобів, працівники внутрішніх справ обмежилися лише відібранням у ОСОБА_2 пояснення і зобов`язання про явку до державної виконавчої служби. Жодних інших дій, направлених на фактичний розшук і вилучення транспортних засобів боржника як забезпечення виконання судового рішення вчинено не було. Такі дії не можуть розглядатися судом як належний розгляд звернень позивача. Колегія суддів за наслідками досліджених матеріалів розгляду звернень позивача дійшла висновку, що вони фактично не були розглянуті відповідачами, натомість мало місце формування відповідачами формальних відписок, без вивчення причин і встановлення винних осіб у неналежному виконанні постанови суду про розшук боржника у виконавчому провадженні. Тому, з метою захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважала необхідним зобов`язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області та Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути скарги ОСОБА_1 та надати відповіді згідно з чинним законодавством. У той же час, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та Міністра внутрішніх справ України, оскільки їх персональна бездіяльність щодо надання відповідей на звернення ОСОБА_1 не підтверджена належними та допустимими доказами. Щодо стягнення на користь позивача заподіяної моральної шкоди, суд апеляційної інстанції відзначив про доведеність факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у сильних душевних та психічних стражданнях позивача, порушенні її нормальних життєвих зв`язків, погіршенні можливостей реалізації звичок та бажань, та погіршенні відносин із оточуючими людьми. Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, необхідно стягнути 2000 грн. моральної шкоди з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та 1000 грн. з Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 .
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		05 вересня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач 4, ГУНП у Вінницькій області, скаржник 1) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, в якій відповідач 4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року.
		В обґрунтування поданої касаційної скарги Головне управління Національної поліції у Вінницькій області вказує на те, що судом апеляційної інстанції не враховано те, що ГУНП у Вінницькій області не є правонаступником прав та обов`язків УМВС України у Вінницькій області. Крім того, скарги та заяви позивачки на адресу ГУНП у Вінницькій області не надходили та і не могли надійти, в силу утворення останнього 07.11.2015. Відтак, висновки суду про визнання дій ГУНП неправомірними є безпідставними та необґрунтованими. Також відповідач 4, з посиланням на судову практику у справах №№ 812/9338/13, 826/8387/13 вказує, що апеляційним судом не враховано, що МВС України не повинно було повідомляти позивача про пересилання його звернення від 04.04.2015, оскільки не було самого факту «пересилання звернення». На думку, відповідача 4, мало місце доручення керівництва МВС України провести розгляд звернення ОСОБА_1 відповідному підпорядкованому підрозділу внутрішніх справ.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
		07 вересня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, скаржник 2) на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, в якій скаржник 2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду та  залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року.
		В обґрунтування поданої касаційної скарги Міністерство внутрішніх справ України вказує на те, що ним, як суб`єктом владних повноважень виконано обов`язок щодо надання відповіді на звернення ОСОБА_1 , що підтверджується записами у журналі реєстрації звернень громадян за 2015 рік МВС України, також як і ГУНП у Вінницькій області зауважує про відсутність обов`язку повідомлення позивача про пересилання його звернення від 04.04.2015, оскільки в даному випадку мало місце доручення керівництва МВС України провести розгляд звернення ОСОБА_1 саме відповідному підпорядкованому підрозділу внутрішніх справ, а не іншому органу державної влади.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
		Сторонами відзивів чи заперечень на зазначені касаційні скарги не подано, що не перешкоджає їх розгляду по суті.  
		Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року зазначені касаційні скарги прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		ОСОБА_1 27 лютого 2015 року на ім`я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В. подала скаргу за вх. №1/362 на дії працівників Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, в якій зазначила, що працівники органів внутрішніх справ не виконують покладені на них обов`язки щодо виконання ухвали Вінницького міського суду від 16 січня 2015 року про розшук боржника у виконавчому провадженні № 127/16030/14 ОСОБА_2 , який згідно з рішенням цього ж суду від 09 вересня 2014 року зобов`язаний сплатити позивачу кошти, внесені в якості попередньої оплати в розмірі 9577 грн., штраф за несвоєчасне виконання зобов`язання в сумі 9900 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
		 
		У подальшому позивач на адресу Міністра внутрішніх справ України надіслала скарги від 04 квітня 2015 року та від 29 травня 2015 року, в яких просила: зобов`язати посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області розглянути по суті подану нею скаргу від 27 лютого 2015 року та дати на неї обґрунтовану письмову відповідь; провести службове розслідування щодо працівників міліції, які за наведених вище обставин вчинили бездіяльність щодо розшуку ОСОБА_2 та належного йому майна та притягнути винних осіб до відповідальності; доручити вжити передбачених законодавством заходів щодо розшуку ОСОБА_2 та належних йому транспортних засобів. Термін розгляду скарги позивач просила скоротити та повідомити її письмово відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» про результати її розгляду.
		 
		06 квітня 2015 року ОСОБА_1 повторно подала письмову скаргу на ім`я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В., в якій просила: доручити проведення службового розслідування щодо працівників міліції, які за наведених вище обставин вчинили бездіяльність щодо розшуку ОСОБА_2 та належного йому майна та притягнути винних осіб до відповідальності; вжити передбачених законодавством заходів щодо розшуку ОСОБА_2 та належних йому транспортних засобів. Термін розгляду скарги позивач просила скоротити та повідомити її письмово відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» про результати її розгляду.
		 
		Скарга позивача ОСОБА_1 від 27.02.2015 отримана УМВС України у Вінницькій області 02.03.2015 і зареєстрована у журналі №1118 реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою за вх.№1/К-362. Відповідь на вказану скаргу позивачу надано 25.03.2015 за вих.№6/К-57, згідно якої ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до наведених в скарзі фактах проведено службову перевірку, ОСОБА_2 розшуканий співробітниками міського підрозділу 28.02.2015. В подальшому в ОСОБА_2 відібрано письмове пояснення та зобов`язання про явку до Староміського ВДВС Вінницького міського управління юстиції для вирішення питання відносно заборгованості. Матеріали перевірки направлено 02.03.2015 за вих.№ 1/3666 до Староміського ВДВС (т. 1 56).
		 
		Крім того, 30.04.2015 за вих. №1/К-1047 на повторну скаргу ОСОБА_1 від 06.04.2015 (отриману 07.04.2015 та зареєстровану за вх.№1/К-630) УМВС України у Вінницькій області надана відповідь (а.с. т. 1 а.с. 58).
		 
		Також, у матеріалах справи наявні копії вказівок від 30.04.2015 та 19.06.2015 (а.с. 75, 76, 82) на скарги направлені до Міністерства внутрішніх справ України, і які у подальшому скеровано до УМВС України у Вінницькій області.
		 
		26.05.2015 проведено відповідачем перевірку, за наслідками якої прийнято висновок за результатами розгляду скарги гр. ОСОБА_1 щодо неправомірних дій працівників міліції УМВС України у Вінницькій області (а.с. т. 1 а.с. 80-81).
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) 
		 
		Згідно із ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Закон України "Про звернення громадян".
		Так, частиною 1 статті 1 цього Закону передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про звернення громадян" скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
		Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
		В силу положень ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
		Пункт 66 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270): У разі відправляння згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії, що включається до одного списку, кількість примірників списків та необхідність подання їх в електронному вигляді визначається оператором поштового зв`язку. До списку включаються поштові відправлення, поштові перекази, згруповані за способом пересилання.
		      
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Суд касаційної інстанції (далі - Суд) наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
		Суд зауважує, що скаржниками оспорюється рішення суду апеляційної інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог, а відтак, враховуючи наведені норми статті 341 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає касаційному перегляду в межах даних вимог.
		Стосовно доводів скаржників щодо відсутності обов`язку повідомляти позивачку про пересилання її скарг, адресованих Міністру внутрішніх справ України, то Суд вважає їх такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Так, у матеріалах справи наявні копії вказівок від 30.04.2015 та 19.06.2015 (а.с. 75, 76, 82) на скарги направлені до Міністерства внутрішніх справ України, і які у подальшому скеровано до УМВС України у Вінницькій області.
		Тому, Суд зауважує, що скарга позивачки від 04.04.2015 та її повторна скарга від 29.05.2015, адресовані Міністру внутрішніх справ України фактично не пересилалися до іншого органу, а передані за дорученням заступника Міністра внутрішніх справ підпорядкованому структурному підрозділу -  УМВС України у Вінницькій області, а відтак не було підстав повідомляти ОСОБА_1 про пересилання скарг, за відсутності такого факту, у МВС України.
		Таким чином, вищевказане спростовує факт бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги позивачки від 04.04.2015 та повторної скарги від 29.05.2015.
		Вказана правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 26.07.2019 у справі № 805/2740/15-а.
		Відтак, враховуючи викладене, Суд приходить до висновку стосовно необхідності скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо визнання бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною; зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року та, відповідно стягнення моральної шкоди з МВС України. 
		Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Щодо доводів скаржників про те, що ними своєчасно надано відповіді на скарги позивачки, що підтверджується витягом з Журналу реєстрації звернень громадян за 2015 рік № 1118 УМВС України, то Суд зауважує наступне.
		Копія витягу із журналу обліку пропозицій, заяв і скарг громадян, який міститься в матеріалах справи підтверджує лише факт реєстрації скарг Ковальчук М.О. та відповідей на них, однак не підтверджує самого факту отримання вказаних відповідей позивачкою, а відтак не може слугувати підставою для відсутності визнання бездіяльності відповідачів щодо розгляду скарги . 
		Реєстрація відповіді на звернення чи скаргу як вихідного документа у журналі реєстрації вихідної документації розпорядника інформації і присвоєння за фактом реєстрації вихідного номера не є моментом завершення перебігу строку на надання відповіді, визначеного законом. 
		Належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття (пункт 66 Правил № 270), опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.
		Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №802/211/16-а, від 06.09.2019 у справі № 128/4752/15-а.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції за результатами дослідження виключно Журналу реєстрації звернень громадян за 2015 рік № 1118 УМВС України, дійшли протирічних висновків щодо підстав задоволення/відмови позову, натомість не вживши усіх повноважень, визначених процесуальним законодавством щодо витребування усіх вищезазначених доказів, необхідних для встановлення фактичних обставин у справі стосовно встановлення дійсної дати отримання відповідей на скарги.
		Суд наголошує, що саме з`ясування достовірної дати отримання кожної з відповідей відповідачів на скарги позивачки дасть змогу встановити наявність чи відсутність факту бездіяльності скаржників щодо розгляду скарг ОСОБА_1 , а відтак, і підстав для задоволення позовних вимог.
		Вимоги щодо зобов`язання надати відповіді та стягнення моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо розгляду скарг протиправною, а відтак, не підлягають касаційному перегляду.
		<…> Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд <…>.
		Відповідно до п.1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Приписами частини 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Таким чином, з огляду на викладене, Суд зазначає, що, оскільки порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме - невстановлення дійсної дати отримання позивачкою відповідей на подані нею скарги, допущено судами обох інстанцій то, Суд дійшов до переконання про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною; зобов`язання Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року, а також в частині вимог про стягнення моральної шкоди з ГУНП у Вінницькій області. 
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -      
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги  Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року в частині вимог щодо визнання бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною; зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року та, відповідно стягнення моральної шкоди з МВС України - скасувати та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у вказаній частині вимог.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною; зобов`язання Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року, а також в частині вимог про стягнення моральної шкоди з ГУНП у Вінницькій області - скасувати, а справу № 802/1442/15-а - направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
		В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		 
		СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович   Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...