Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/1864/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2020. Зареєстровано: 28.06.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2020.
Дата набрання законної сили: 21.09.2023
Результат оскарження 21.09.2023 Верховний Суд: залишено касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		17 червня 2020 року 18 год. 54 хв.Справа № 808/1864/15  м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., за участі секретаря судового засідання Серебрянниковій О.А. та сторін
		від позивача: ОСОБА_1 ,
		від відповідача 1: Стешенко В.Є.,
		від відповідача 2: Стешенко В.Є.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 
		до Офісу Генерального прокурора 
		до Прокуратури Запорізької області
		про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		01 квітня 2015 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (даліпозивач) до Генеральної прокуратури України (далівідповідач), в якому позивач просить суд:
		- скасувати наказ Генеральної прокуратури України №182к від 11 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області.
		Позовна заява обґрунтована тим, що позивача звільнено з посади лише за формальними ознаками, в силу зайняття ним посади у певний період часу. Його вина у сприянні узурпації влади не встановлена, а отже і застосування індивідуальної відповідальності до позивача неможливе. У зв`язку з цим, позивач вважає, що перш ніж застосовувати до нього заходи відповідальності, передбаченіЗаконом України «Про очищення влади»(звільнення, заборона обіймати посади), відповідач зобов`язаний був довести його вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Причому, вина позивача повинна бути доведена виключно у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, здобутих законним шляхом, а не на припущеннях. Зазначає, що приписиЗакону України «Про очищення влади»щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять з презумпції їх вини, що є неприпустимим з огляду на положеннястатті 62 Конституції України. Тому, відповідач, звільняючи позивача з посади заступника прокурора Запорізької області, не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписистатті 62 Конституції України. Таким чином, порушуючи приписистатті 19 Конституції України, яка регламентує, що посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією України, яка має найвищу юридичну силу, відповідачемприйнято рішення про звільнення позивача з займаної посади, яким у спосіб, не передбаченийКонституцією України, обмежено свободи позивача, визначені в статтями58,61,62 Основного Закону України, що свідчить про його протиправність та незаконність.
		Ухвалою головуючого судді Сіпаки А.В. від 6 квітня 2015 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду на 22 квітня 2015 року.
		Ухвалою суду від 22 квітня 2015 року провадження у справі зупинено до розгляду Конституційним Судом України конституційного подання 47 народних депутатів щодо відповідностіКонституції України(конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ, а у разі, якщо конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті22, частини першої статті38, статті58, частини другої статті61, частини першої статті62, частини першої статті64 Конституції України(конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" буде розглянуто Конституційним Судом України швидше, то до вирішення цієї справи.
		Ухвалою суддді Батрак І.В. від 4 грудня 2019 року поновлено провадження у справі №808/1864/15 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Призначено адміністративну справу №808/1864/15 до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на26 грудня 2019 року.
		На підставі розпорядження керівника апарату суду №64 від 3 лютого 2020 року «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ» адміністративна справа №808/1864/15 призначена на повторний автоматизований розподіл у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Батрак І.В. через хворобу, що передбачає тривале знаходження у лікарняному закладі.
		Справа №808/1864/15 автоматизованою системою документообігу суду 3 лютого 2020 року перерозподілена для розгляду суддею Сацьким Р.В.
		Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року справа прийнята до провадження суддею Сацьким Р.В. Призначено підготовче засідання на 27 лютого 2020 року.
		04 лютого 2020 року ухвалою суду замінено відповідача по справі - Генеральну прокуратуру України на належного відповідача - Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051).
		27 лютого 2020 року ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 25 березня 2020 року.
		25 березня 2020 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 21 квітня 2020 року.
		21 квітня 2020 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 4 травня 2020 року.
		30 квітня 2020 року ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду Татаринова Д.В. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/2616/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) та прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. О.Матросова. 29-А, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Призначено підготовче судове засідання на 2 червня 2020 року. 
		В підготовчому засіданні 04 травня 2020 року по справі № 808/1864/15 позивач заявив клопотання про об`єднання адміністративних справ №808/1864/15 та №280/2616/20 в одне провадження.
		Ухвалою суду від 04 травня 2020 року адміністративні справи №808/1864/15 та №280/2616/20 об`єднані в одне провадження та визначено передати справу №280/2616/20 на розгляд судді Сацькому Р.В., який відкрив провадження у справі №808/1864/15. Призначити підготовче засідання на 17 червня 2020 року.
		Ухвалою суду від 14 травня 2020 року по адміністративній справі № 280/2616/20 вказану адміністративну справу передано для подальшого розгляду суддею Сацьким Р.В.
		27.05.2020 від відповідача 1 через канцелярію суду (вх. №24613) поданий відзив, в якому відповідач 1 проти задоволення позову заперечує, та зазначає наступне. ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року по 3 квітня 2014 року працював на посаді заступника прокурора Рівненської області, а наказом в.о. Генерального прокурора України від 3 квітня 2014 року № 529к позивача призначено заступником прокурора Запорізької області, тобто він обіймав посаду, визначену п.4 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади», та не був звільнений з неї за власним бажанням. На цій підставі наказом в.о. Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №182к позивача звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 7-2 ч.1статті 36 КЗпП України. Також зазначає, що звільнення позивача відбулося зважаючи на те, що вказані нормиЗакону України «Про очищення влади»є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами, їх посадовими особами, що доводи позивача про те, що в чинних нормативно  правових актах вдсутнє поняття територіального (регіонального) органу прокурратури безпідставні, оскільки прокуратури областей належали до теріторіальних органів прокуратури, їх повноваження поширювалися на відповідний регіон  область, а отже вони бли регіональними органами прокуратури у розумінні п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру». При цьому жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені частиною 2статті 3 Закону України «Про очищення влади», не встановлено. Висновок про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посаді, яку за правилами пункту 4 частини 2статті 3 Закону України «Про очищення влади»віднесено до категорій «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України». При цьому звертає увагу суду, що цією нормою закріплено переважно не посаду конкретної прокуратури, а визначено відповідний територіальний рівень прокуратури в єдиній системі органів прокуратури України. Таким чином, наказ Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року № 182к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі пункту 7-2ч. 1 статті 36 КЗпП Українивидано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченийЗаконами України «Про прокуратуру», «Про очищення влади».
		Доводи позову про невідповідність Закону Конституції України також є безпідставними, оскільки повноваженнями визнавати закон чи окремі його положення такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наділений єдиний орган  Конституційний Суд України. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідач 1 не є належним відповідачем за позовними вимогами, тому що заробітна плата нараховувалась і виплачувалась позивачу прокуратурою Запорізької області. Щодо індексації грошових доходів населення, то згідно роз`яснення щодо застосування Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 №1078, на всі виплати, які обчислюються виходячи із середньої заробітної плати, у тому числі за час відпустки, індексації не підлягають, але при визначені її розміру суми індексації враховується як складова частинні оплати праці. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		27.05.2020 від представника відповідача 2 через канцелярію суду (вх. №24651) подано відзив на позов. Відповідач 2 проти задоволення поозову заперечує, та зазначає, що доводи позову про невідповідність Закону Конституції України не заслуговують на увагу, оскільки повноваженнями визнавати закон чи його окремі положення такими, що не відповідають Конституції України, наділений єдиний орган  Конституційний Суд України. Жодних рішень з приводу Закону України «Про очищення влади» зазначним органом не приймалось. Таким чином, наказ в.о. Генерального прокурора України від 11.03.2015 №182 к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України «Про прокуратуру», «Про очищення влади». З огляду на безпідставність позовної вимоги про визнання його незаконним та скасування, не підлягають задоволенню похідні від неї вимоги щодо поновлення позивача на посадді та стягнення середнього заробітку за час вимущеного прогулу.
		Оскільки звільнення позивача відбулось на підставі наказу Генеральної прокуратури України, якк у свою чергу у цих правовідносинах в силу ч. 3 ст. 24 КЗпП України є роботодавцем, а середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, то настання саме для прокуратури Запорізької області відповідальності за ст. 235 КЗпП України є безпідставним.
		Також, при визначенні суми середнього заробітку за час вимущеного прогулу не більше ніж за рік має бути врахований отриманний позивачем заробіток (дохід), допомога. Також, вимоги про зобов`язання прокуратури області нарахувати та виплатити позивачу індексацію та компенсацію втрати частини доходів є передчасними та не можуть бути наразі задоволені судом. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		17 червня 2020 року ухвалою суду підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 17 червня 2020 року.
		У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. 
		У судовому засіданні представник відповідачів, проти задоволення позову заперечував, та просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.
		ОСОБА_1 з 18 грудня 2013 року по 3 квітня 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Рівненської області, а з 3 квітня 2014 року відповідно до наказу в.о. Генерального прокурора України № 529 був призначений на посаду заступника прокурора Запорізької області.
		16 жовтня 2014 року набув чинностіЗакон України «Про очищення влади».
		На підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача та подання прокурора Запорізької області, наказом в.о. Генерального прокурора України №182к від 11 березня 2015 року позивача звільнено із займаної посади заступника прокурора Запорізької області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2статті 36 Кодексу законів про працю України.
		Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджувалися, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підставі для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).
		З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII(надалі  Закон) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. 
		Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону).
		Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частини 9 статті 1 Закону).
		Відповідно до частини 5 статті 1 Закону заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
		Таким чином, стаття 1 Закону визначає поняття люстрації, основні засади очищення влади та її мету, строки, протягом яких особи, зазначені у частинах 1, 2, 4, 8 статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, тобто встановлює заборони.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1- 10 цієї частини.
		Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві, у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.
		Пунктом 1 частини 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Як встановлено матеріалами адміністративної справи, відповідно до довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборони, визначенихЗаконом України «Про очищення влади», підписаної 11 березня 2015 року, визначено, що за результатами вивчення встановлено, що у період з 18 грудня 2013 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
		Отже, за результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Згідно з частиною 2 статті 21 та частини 1 статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
		Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення, Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
		Згідностатті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 4 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
		Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
		Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
		Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
		Встановлені згадуваною Резолюцією № 1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах (рішення від 14 лютого 2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року у справі «Любох проти Польщі»).
		У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).
		Аналогічні стандарти люстраційних заходів напрацьовані Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія). Зокрема, у висновку CDL-AD (2012) 028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного закону цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості. Крім того, у цьому висновку вказано, що процедура розгляду стосовно перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури. Висновок CDL-AD (2012) 028 вказує також на те, що найменування особи повинне публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.
		Згідно зстаттею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативноправові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
		Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд прийшов до висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.
		Представник прокуратури області в судовому засіданні пояснив, що перевірка стосовно встановлення дій, рішень позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, не проводилась.
		До суду відповідних доказів вчинення позивачем дій та заходів спрямованих на узурпацію влади Президентом ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, не надано.
		Щодо визначення посади позивача у відповідності до вимогЗакону України «Про очищення влади» необхідно зазначити наступне.
		Позивач наголосив, щоКонституцією України,Законом України «Про прокуратуру» № 1789ХІІ від 5 листопада 1991 року, що діяв на час набуття чинностіЗаконом України «Про очищення влади», не передбачено існування у системі органів прокуратури України територіального (регіонального) органу прокуратури України, як це передбачено положеннямиЗакону України «Про очищення влади». Посаду, яку обіймав позивач,  заступник прокурора Рівненської області,Закон України «Про очищення влади»не визначає. Заборона, визначенаЗаконом України «Про очищення влади»,розповсюджується лише на посади керівника та заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
		Представником відповідачів надано пояснення, що відповідно до вимог частини 1статті 3 Закону України «Про очищення влади»закріплено переважно не посаду конкретної прокуратури, а визначено відповідний територіальний рівень прокуратури в єдиній системі органів прокуратури України. Виходячи з системного аналізу норм законодавства України, керівниками територіальних органів прокуратури виступають прокурори областей, а заступники таких керівників  це заступники прокурорів областей. Про обґрунтованість такого аналізу норм законодавства свідчить прийняття Верховною Радою України у жовтні 2014року Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.Статтею 7 цього Законувже на законодавчому рівні закріплено систему прокуратури України, яку становлять Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
		Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1статті 13 Закону України «Про прокуратуру» № 1789ХІІ від 5 листопада 1991 року, який діяв на час звільнення позивача, встановлено систему органів прокуратури та становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.
		Згідно з положеннями частини 1статті 7 Закону України «Про прокуратуру» № 1697VII від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року (в редакції на дату набрання чинності) визначено, що систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури.
		У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя.
		Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури - прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, який має першого заступника та чотирьох заступників (частини 1, 2статті 10 Закону України «Про прокуратуру»).
		Таким чином, регіональний поділ органів прокуратури визначено самеЗаконом України «Про прокуратуру» № 1697VII від 14 жовтня 2014 року.
		За положеннямиЗакону України «Про прокуратуру» № 1789ХІІ від 5 листопада 1991 рокуне визначалось віднесення прокуратур області до територіальних або регіональних органів прокуратури.
		Тому, суд погоджується з позицією позивача щодо невідповідності посади заступника прокурора Рівненської області критеріям очищення влади (люстрації), які визначені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».
		Суд враховує також, що 17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі "Полях та інші проти України", заявниками у якій були колишні працівники органів прокуратури України, яких звільнено на підставі нормЗакону України «Про очищення влади», та визнав порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.
		У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства Віктора ОСОБА_4 , та наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.
		Суд встановив, що звільнення заявників було засновано на колективній відповідальності осіб, які працювали в державних установах під час правління Президента Януковича, незалежно від конкретних функцій, які вони виконували, і їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, які відбулися в цей період (пункт 275 рішення).
		Також Суд наголосив, що застосування заходів відповідно доЗакону України «Про очищення влади»до заявників не передбачало будь-якої індивідуальної оцінки їх поведінки. Фактично ніколи не стверджувалося, що заявники самі робили якісь конкретні дії, що підривають демократичний контроль над верховенством закону, національну безпеку, оборону чи права людини. Вони були звільнені в силу закону тільки за те, що займали певні відносно високі пости на державній службі, в той час як Янукович був Президентом Україн (пункт 294 рішення).
		Таким чином, з урахуванням тлумачення, наведеного Європейським судом з прав людини, суд вважає, що звільнення з займаної посади, засноване на колективній відповідальності, без з`ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі особи в узурпації влади Президентом ОСОБА_3 , яке мало місце і у випадку позивача, не може бути визнано прийнятним в демократичному суспільстві.
		Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги стосовно поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області. Оскільки день звільнення є робочим днем, позивач підлягає поновленню з 11 березня 2015 року.
		Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Судом встановлено, що справа розглядається більше року не з вини позивача.
		З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 11 березня 2015 року. Стягнути з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 березня 2015 року по 17 червня 2020 року.
		Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі- Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Згідно пункту 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку).
		Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення рішення суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, або день поновлення позивача на роботі, та середньоденний заробіток позивача.
		Отже, суд визначає суму коштів, яка стягується з Прокуратури Запорізької області.
		З огляду на матеріали справи, суд встановив, що відповідно до довідки Прокуратури Запорізької області №18-365 вих-19 від 26 листопада 2019 року визначено, що заробіток позивача як заступника прокурора Запорізької області за останні 2 місяця перед звільненням (січень і лютий 2015 року) становив 8526 грн за січень 2015 року і 8526 грн за лютий 2015 року, тобто 17052,00 грн разом за 40 відпрацьованих робочих днів або 426,30 грн за один робочий день.
		Відповідно до п.10 Порядку №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
		Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2019 у справі №804/8042/17 та в постанові Київського адміністративного апеляційного суду у справі № 826/15725/17 від 22.05.2018, а також в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 у справі №826/17601/14.
		Постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» №1013 від 09.12.2015 та «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» №657 від 30.08.2017, підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури, що повинно враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу.
		Середньоденна заробітна плата позивача на момент звільнення складала 426,30 грн (17052,00 грн  зарплата за січень-лютий 2015 року, за 40 робочих днів) і повинна розраховуватись з дня звільнення з посади, тобто з 11.03.2015. 
		Період вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року по 17 червня 2020 року склав 1317 робочих днів: з 11 березня 2015 року по 30 листопада 2015 року - 181; з 01 грудня 2015 року - по 05 вересня 2017 року - 441, з 06 вересня 2017 року по 17 квітня 2020 року  656, з 21 квітня по 17 червня  39.
		Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури №505 від 31.05.2012, посадовий оклад заступника прокурора Запорізької області на дату звільнення позивача становив 2 940,00 грн. 
		В подальшому, розмір посадового окладу коригувався з 01.12.2015 згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1013 від 09.12.2015 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» до 3 675,00 грн (коефіцієнт 1,25), а з 06.09.2017 - відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 657, від 30.08.2017 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" - до 8 170 (коефіцієнт 2,31).
		Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року по 30 листопада 2015 року становив 426,30 грн, а середній заробіток  77 160,30 грн (426,30 грн х 181 робочий день); з 01 грудня 2015 по 05 вересня 2017 року середньоденна заробітна плата, з урахуванням коефіцієнту підвищення 1,25 складала 532,87 грн, а середній заробіток  224338,27 грн (532,87 грн х 421 робочий день); з 06 вересня 2017 року по 17 квітня 2020 року середньоденна заробітна плата, з урахуванням коефіцієнту підвищення 2,31, склала 1230,92 грн, а середній заробіток  833332,84 грн (1230,92 грн х 677 робочих днів), а разом  1134831, 41 грн. 
		Ці кошти підлягають стягненню з Прокуратури Запорізької області, оскільки такий відповідач є роботодавцем позивача і з держаних асигнувань якого буде стягнута сума заробітку за час вимушеного прогулу.
		Щодо нарахування на суму середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу відповідно до Законів України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ, «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991, №1282-ХІІ«Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, слід зазначити, що відповідно до п. 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики. У відповідному листі Мінсоцполітики від 24.12.2003 №024-159 роз`яснено, що всі виплати, які обчислюються виходячи із середньої заробітної плати, у тому числі за час відпустки, індексації не підлягають, але при визначенні її розміру сума індексації враховується як складова частина оплати праці. З урахуванням цього суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог.
		Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною 1статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
		Згідно зістаттею 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень суб`єктів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Відповідно до пункту 2, пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби  у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) до Прокуратури Запорізької області (69005, вул. Матросова, 29, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 02909973) про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
		Скасувати наказ Генеральної прокуратури України №182к від 11.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області.
		Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на посаді заступника прокурора Запорізької області.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11 березня 2015 року у розмірі 1134831 (один мільйон сто тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять одну) грн 41 коп.
		В задоволені інших позовних вимог - відмовити.
		Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
		Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею25.06.2020.
		 
		 
		 
		 
		Суддя Р.В. Сацький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...