Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/29812/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2020. Зареєстровано: 01.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2020.
Дата набрання законної сили: 23.06.2020
Номер судового провадження: 11-кп/801/524/2020
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018020010001343

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/29812/19
		Провадження №11-кп/801/524/2020
		Категорія: крим.
		Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 
		Доповідач: ОСОБА_2 
		 
		 
		ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 червня 2020 року   м. Вінниця
		Вінницький апеляційний суд в складі:
		судді-доповідача: ОСОБА_2  
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		 
		за участю секретаря: ОСОБА_5 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018020010001343 за апеляційнимискаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2020р., яким 
		ОСОБА_6 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Клинці, Брянської області, Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , працюючого на СТО «Дінетрол» автомеханіком, із неповною вищою освітою, одруженого, українця, громадянина України, раніше не судимого,
		визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вирішенорахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Вирішено питання з речовими доказами, накладеним арештом, цивільними позовами та процесуальними витратами.
		 
		За участю прокурора ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , представника потерпілого захисника ОСОБА_9 , 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем строкової військової служби частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та проходячи її на посаді водія автомобільного взводу (легкових автомобілів) автомобільної роти батальйону забезпечення зазначеної військової частини.
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 607 від 28.12.2017 автомобіль «УАЗ- 31514» номерний знак НОМЕР_2 закріплено за водієм автомобільного взводу (легкових автомобілів) автомобільної роти батальйону забезпечення старшим солдатом ОСОБА_6 .
		Так, ОСОБА_6 01.04.2018 близько 11:35 год., керуючи технічно справним закріпленим за ним командиром військової частини НОМЕР_1 автомобілем «УАЗ-31514» номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись на підставі дорожнього листа від 31.03.2018 по вул. Хмельницьке шосе м. Вінниці, в порушення п. 18.4  Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, положень Військової присяги, ст. ст. 11, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, рухаючись у лівій смузі руху вулицею Хмельницьке шосе в напрямку площі Гагаріна, в районі перехрестя із вулицею Писарєва, маючи посвідчення водія та обіймаючи посаду водія, достеменно знаючи вимоги зазначених правил дорожнього руху, із власної необережності допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який перетинав проїзну частину дороги по розмітці нерегульованого пішохідного переходу з права-наліво по напрямку руху автомобіля.
		Внаслідок даної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у вигляді: ран на обличчі, повного розриву верхньої губи зліва, переломів коронок чотирьох зубів на нижній щелепі (1, 2 справа, 1, 2 зліва), перелом краю альвеолярного відростка нижньої щелепи зліва, тіла нижньої щелепи на рівні 1, 2 зубів справа.
		В діях водія автомобіля «УАЗ-31514» номерний знак НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам п. 18.4 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
		Таким чином, водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 згідно з якими: п. 18.4  «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водій інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
		Порушення вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 , знаходиться в причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		В апеляційнійскарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити вирок, призначивши йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, оскільки призначене покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, так як він щиро покаявся, висловив щирий жаль з приводу того, що сталося, та відсутні обтяжуючі вину обставини. 
		Також судом не було враховано пом`якшуючі обставини  щире каяття, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину через службову залежність, виконання військового обов`язку на момент ДТП, намагання відшкодувати шкоду потерпілому та позицію представника потерпілого та прокурора, які просили призначити менш суворе покарання. 
		 
		Захисник ОСОБА_7 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_6  проситьзмінити вирок,через йогосуворість,призначивши ОСОБА_6 покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі, при умові коли апеляційний суд вважатиме винуватість  ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 415 КК України доведеною.
		Свої вимоги захисник мотивує тим, що  ОСОБА_6  визнав свою вину, щиро покаявся, є одруженим та має на утриманні дитину віком 4 місяці.
		Обтяжуючих обставин встановлено не було, однак суд не врахував щире каяття, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, вчинення злочину через службову залежність, виконання військового обов`язку на момент ДТП.
		Разом зтим, ОСОБА_6 почав відшкодовувати шкоду потерпілому, однак батько потерпілого заявив про надання йому негайно одноразово великої суми грошей, якої у обвинуваченого не було, а призначене покарання суперечить позиції потерпілого та сторони обвинувачення. 
		Крім того,захисник зазначає,що вину ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 415 КК України, незважаючи на його визнання вини, не було доведено поза розумним сумнівом, оскільки суд належно не дослідив у сукупності зібрані докази, так як висновок автотехнічної експертизи не ґрунтується на об`єктивних вихідних даних, що могло б змінити висновки про причинний зв`язок дій обвинуваченого з наслідками. 
		 
		Представник потерпілого ОСОБА_8  адвокат ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та обрати обвинуваченому  ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі. 
		Свої вимоги представник потерпілого мотивує тим, що призначаючи покарання суд не врахував ту обставину, що  ОСОБА_6 не вибачився перед потерпілим, не цікавився його станом здоров`ям, завдану злочином шкоду не відшкодував, що свідчить про його відношення до скоєного та відсутність щирого каяття, а також намагання обвинуваченого використати проходження військової служби у молодому віці, як спосіб захисту, для зменшення вагомості вчинених ним протиправних дій.
		 
		В запереченнях на апеляційні скарги прокурор просить відмовити в задоволенні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , в його інтересах захисника ОСОБА_7 та представника потерпілого  ОСОБА_9 , а вирок щодо  ОСОБА_6 без змін, так як вирок є законним та вмотивованим, винесений із врахуванням справи та особи обвинуваченого.
		 
		Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого  ОСОБА_6  та захисника  ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні скарги з мотивів, зазначених в них та просять про пом`якшення покарання, оскільки судом безпідставно не враховано щире каяття та дано неналежну оцінку обставинам, які пом`якшують покарання, обвинувачений  ОСОБА_6  суду пояснив, що він на протязі всього слідства визнавав вину і щиро кається в тому, що від його дій були отримані тілесні ушкодження неповнолітнім потерпілим, вибачався раніше і в апеляційному судді черговий раз просив вибачення, просить врахувати, що у нього на утриманні малолітня дитина та дружина, яка не працює через необхідність здійснювати догляд за дитиною, з сім`єю винаймає житло в м. Полтава, щоб мати змогу працювати, він працює і з отриманої зарплати біля 5 тисяч грн. намагався добровільно надавати кошти для потреб потерпілого, проте у нього немає можливості одноразово виплатити 10 тисяч доларів США, які у нього запросив батько потерпілого, захисник  ОСОБА_7 суду пояснив, що обвинувачений  ОСОБА_6  визнав вину беззаперечно, незважаючи на те, що у нього як захисника є сумніви щодо доведеності вини, а висновок суду про відсутність щирого каяття є необґрунтованим, так як судом не враховано, що обвинувачений  ОСОБА_6  просив вибачення та спілкувався з батьками потерпілого, які вирішили, що не будуть звертатися з позовом до обвинуваченого, а звернуться з позовною заявою про відшкодування шкоди до джерела підвищеної небезпеки, обвинувачений  ОСОБА_6  погодився на розгляд кримінального провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, щоб не затягувати розгляд, крім того суд не звернув увагу, що  ОСОБА_6  був військовослужбовцем, а тому не мав можливості покидати місце служби, щоб відвідувати потерпілого, отримував 140 грн., а тому не мав коштів, щоб допомагати матеріально потерпілим, також його сім`я немає коштів, щоб допомогти з відшкодуванням, проте після закінчення строкової служби, обвинувачений  ОСОБА_6  почав працювати та надсилати кошти, на адресу батька потерпілого, проте останній відмовився їх отримувати, просить врахувати, що позбавлення волі обвинуваченого залишить його сім`ю без засобів для існування, а виправлення обвинуваченого можливе і без перебування його в місцях позбавлення волі, також заперечили проти апеляційної скарги представника потерпілого, оскільки апеляційна скарга суперечить позиції потерпілої в суді першої інстанції, де вона і прокурор не просили про позбавлення волі обвинуваченого, також не зверталась з цивільним позовом до обвинуваченого, а тому є безпідставним твердження, що обвинувачений не відшкодував шкоду, представник потерпілого адвокат ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі та пояснив, що апеляційна скарга подана через те, що обвинувачений не надав матеріальної допомоги, про перераховані кошти батькові йому невідомо, просить врахувати, що батьки є розлучені, прокурор заперечує проти апеляційних скарг, хоча в суді першої інстанції не просила сторона обвинувачення покарання у виді позбавлення волі, так як погоджуються з вироком суду, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження та доводами апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги сторони захисту підлягають задоволенню, а апеляційна скарга представника потерпілого без задоволення.
		 
		Судовий розгляд в суді першої інстанції здійснювався за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому вирок суду апеляційним судом переглядається виключно в частині призначення покарання обвинуваченому  ОСОБА_6 .
		Істотних порушень вимог КПК, які були би підставою для скасування судового рішення у провадженніне встановлено.
		Обвинувачений  ОСОБА_6 не заперечує, що дійсно визнає вину і погодився на розгляд в спрощеному порядку, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги захисника щодо недоведеності вини не підлягають розгляду.
		Також судом перевірені доводи представника потерпілого щодо необхідності скасувати вирок і призначення більш суворого покарання у виді 4 років позбавлення волі  ОСОБА_6 , оскільки такі вимоги не ґрунтується на законі.
		В ході судового розгляду в суді першої інстанції законний представник потерпілого ОСОБА_11 не просила суд про призначення обвинуваченому  ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, а тому відповідно до ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати потерпілий або його законний представник чи представник, у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
		Також не ґрунтуються на законі зазначене в апеляційній скарзі, що обвинувачений не відшкодував шкоду потерпілим, так як цивільний позов до обвинуваченого не заявлявся, також не надано доказів, що потерпілі зверталися за відшкодуванням шкоди до обвинуваченого, а він їм відмовив, а вимоги висловлені у позапроцесуальний спосіб, є незаконними, надані документи свідчать, що обвинувачений  ОСОБА_6 намагався добровільно відшкодувати шкоду, надсилаючи грошові перекази, проте батько неповнолітнього потерпілого відмовився їх отримувати, оскільки хотів відшкодування одноразово, у значному розмірі.
		Щодо апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника, то апеляційний суд бере до уваги, що  ОСОБА_6 на момент вчинення злочину був військовослужбовцем строкової служби і вчинив необережний злочин під час виконання службового завдання, після чого зупинив автомобіль та залишався на місці до приїзду швидкої допомоги, тобто не намагався уникнути відповідальності.
		Відповідно до ст. 66 КК України, в обвинувальному акті щодо  ОСОБА_6 зазначені обставини, що пом`якшують покарання  щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
		Проте суд прийшов до висновку, що ставлення  ОСОБА_6 до вчиненого ним порушення та його поведінка після вчинення злочину не може свідчити як про щире каяття так і про активне сприяння розкриттю злочину.
		Однак такі висновки суперечать матеріалам кримінального провадження із яких вбачається, що  ОСОБА_6 не заперечував своєї вини, співпрацював зі слідством, був законослухняним, а тому  ОСОБА_6 не обирався запобіжний захід. В ході судового розгляду також погодився на спрощений розгляд, так як вину визнав, своєї винності не заперечував і в суді апеляційної інстанції, а тому безпідставним є висновок суду, що обвинувачений активно не сприяв розкриттю злочину.
		Щодо відсутності щирого каяття, то суд зазначив, що обвинувачений поряд із відсутністю цивільного позову, не намагався будь-яким чином допомогти потерпілій стороні оговтатись від пережитого, компенсувати їм перенесені страждання, не вчинялось жодних дій щодо відновлення порушених прав потерпілого.
		Разом зтим судне взявдо уваги,що обвинувачений ОСОБА_6 був військовослужбовцем строкової служби, його грошове забезпечення складало 140 грн. на місяць, родичів, які би мали можливість надавати йому матеріальну допомогу не було, оскільки він до армії проживав з дідом і бабусею, а тому у обвинуваченого не було об`єктивної можливості допомогти матеріально потерпілому.
		Також, зважаючи на статус військовослужбовця, він не міг відвідувати потерпілого, чи вчинити інші дії, так як був обмежений розпорядком своєї частини, крім того його керівництво вело перемовини з законним представником потерпілого, в тому числі і щодо відшкодування витрат на лікування потерпілого.
		Після завершення строкової служби обвинувачений  ОСОБА_6 почав працювати, створив сім`ю, у нього народилась донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і вони винаймають житло в м. Полтава, де обвинувачений має місце роботи, з заробітком біля 5 тисяч грн., інших доходів немає, дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
		Незважаючи на складне матеріальне становище, обвинувачений намагався надати матеріальну допомогу потерпілому, надсилаючи кошти на адресу батька потерпілого, який зазначав, що діє в інтересах неповнолітнього потерпілого, що підтверджується копіями переказів, проте батько потерпілого відмовився отримувати дані перекази, вимагаючи одноразово значну суму.
		Такі дії на думку апеляційного суду свідчать про намагання обвинуваченим надавати посильну допомогу потерпілому при відсутності цивільного позову.
		В ході апеляційного розгляду також було встановлено, що батько потерпілого діяв самостійно і про надіслані суми від обвинуваченого на адресу батька, матері потерпілого не було відомо, так як вони розлучені про що повідомив представник потерпілого адвокат ОСОБА_9 .
		Крім того, учасники кримінального провадження підтвердили, що потерпілі мали звертатись з позовом до джерела підвищеної небезпеки, якому належав автомобіль, а тому і не заявляли цивільний позов до обвинуваченого, а обвинувачений погоджувався також від себе надати посильну допомогу потерпілому, від якої відмовились.
		Також обвинувачений  ОСОБА_6 і в апеляційному суді висловлював жаль з приводу вчиненого злочину та просить вибачення за свою необережність.
		За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що слід визнати обставиною, що пом`якшує покарання  щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
		Обвинувачений  ОСОБА_6 раніше не судимий, відсутні дані про його негативну характеристику, у нього на утриманні малолітня дитина і дружина, і позбавлення волі обвинуваченого залишить його сім`ю без засобів для існування, оскільки вони винаймають житло в м. Полтава, де обвинувачений зміг влаштуватися на роботу.
		Апеляційний суд прийшов до висновку, що обвинувачений  ОСОБА_6 вчинив злочин з необережності, що значно знижує суспільну небезпеку вчиненого, і його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, звільнивши  ОСОБА_6 від відбування покарання з іспитовим строком, поклавши на нього передбачені законом обов`язки, що буде сприяти контролю за його поведінкою та в разі їх невиконання, стане підставою для скасування звільнення від покарання та направлення засудженого для відбування призначеного покарання в умовах ізоляції від суспільства.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргупредставника потерпілогоадвоката ОСОБА_9 залишити беззадоволення,апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_6 та захисника  ОСОБА_7 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_6 задовільнити.
		 
		Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 11.02.2020р. щодо  ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання.
		 
		Призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 415 КК України у виді 2 років позбавлення волі.
		 
		На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання, з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.
		 
		На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки:
		-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		 
		В решті вирок суду залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду на протязі 3 місяців.
		 
		Судді: 
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...