Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2349/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2020. Зареєстровано: 01.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2020.
Дата набрання законної сили: 24.06.2020
Номер судового провадження: 33 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"24" червня 2020 р.                                                                         Справа №922/2349/19  
		 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І., 
		при секретарі Довбиш А.Ю.,
		за участю представників:
		позивача - Ногіна О.М., службове посвідчення №054876 від 15.01.2020 року;
		першого відповідача - не з`явився;
		другого відповідача - не з`явився;
		третього відповідача - Радьков С.М. - голова фермерського господарства; 
		третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з`явився;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області, м.Харків, (вх.№33Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року по справі №922/2349/19,
		за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м.Ізюм, Харківська область,
		до 1. Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, м.Харків,
		2. ОСОБА_1 , с.Кіндрашівка, Харківська область,
		3. Фермерського господарства «Ранг», с.Кіндрашівка, Харківська область,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фермерське господарство «Приоскільне», с.Кіндрашівка, Харківська область,
		про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та суборенди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку державі,-
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У липні 2019 року заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_1 , ФГ «Ранг» в якому просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 року №2308-СГ;
		- визнати недійсним, укладений 21.11.2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;
		- визнати недійсним, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Ранг» договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки;
		- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0613 вартістю 327379,53 грн. державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2349/19 (повний текст складено 02.12.2019 року, суддя Новікова Н.А.) у позові відмовлено повністю.
		Прокуратура Харківської області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також апелянт просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 року, з урахуванням ухвали суду від 20.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою прокуратури; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.
		Ухвалою суду від 02.03.2020 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, а також забезпечення повного та всебічного розгляду справи по суті, зважаючи на зміну складу суду та нез`явлення в судове засідання апелянта та представників першого і другого відповідачів, відкладено розгляд справи на 19.03.2020 року.
		Ухвалою суду від 19.03.2020 року з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», клопотання апелянта задоволено та відкладено розгляд справи. Також суд апеляційної інстанції повідомив, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги учасників справи буде повідомлено додатково, зокрема шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
		Ухвалою суду від 15.04.2020 року призначено справу №922/2349/19 до розгляду в судове засідання на 18.05.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи право на їх участь у судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.
		При цьому, про призначення справи до розгляду здійснено повідомлення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
		Ухвалою суду від 18.05.2020 року задоволено клопотання першого відповідача та відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме на 01.06.2020 року. 
		Ухвалою суду від 01.06.2020 року задоволено клопотання першого відповідача та відкладено розгляд справи на іншу дату, а саме на 24.06.2020 року.
		23.06.2020 року від першого відповідача надійшло клопотання (вх.№6107), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та розглянути справи без участі представника.
		Ухвали суду від 01.06.2020 року була направлена учасникам справи рекомендованими листами 02.06.2020 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана, другим відповідачем та третьою особою 04.06.2020 року про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. 
		При цьому, в ухвалі суду від 01.06.2020 року запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; визначено, що явка представників учасників справи не є обов`язковою; роз`яснено учасникам справи право на їх участь у судовому засіданні та шляхи реалізації такого права.
		Разом з тим, другий відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, про причини не з`явлення суд не повідомили.
		Частина 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, з огляду на клопотання першого відповідача, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників першого, другого відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
		У судовому засіданні 24.06.2020 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.
		Представник третього відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. 
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника прокуратури та третього відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
		Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
		Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (від 14.10.2014 року №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 року №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Згідно із ч.ч.3, 4, 5 ст.56 Господарського процесуального кодексу України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):
		-          під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;
		-          під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.
		Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
		Статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.
		За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.
		У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.
		Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.
		Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 Цивільного кодексу України.
		Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
		Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 року №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.
		Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року №21.
		Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.
		З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагентства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
		Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно з ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.
		Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.
		Отже, прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.  
		Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
		11.09.2014 року ОСОБА_1 (другий відповідач у справі) звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області (перший відповідач у справі) із заявою про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 6323783000:02:000:0613) для ведення фермерського господарства площею 14,3160 га, що розташована за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. Крім того в даній заяві зазначено, що до неї додаються: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформація про нормативну грошову оцінку.
		З довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2014 року від 02.09.2014 року вбачається наявність земельної ділянки площею 14,3160 га. Землі державного резервного фонду, сільськогосподарського призначення. 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0614, розташована за адресою Кіндрашівська сільська рада Куп`янського району Харківської області, форма власності державна, дата державної реєстрації 07.11.2013 року. 
		Згідно диплому ЦВ№668931 ОСОБА_1 з 1987 року по 1993 рік навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, за спеціальністю механізація сільського господарства.
		Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 року №2308-СГ ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.
		21.11.2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, загальною площею 14,3160 га, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, складений акт погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі.
		Договір оренди землі від 21.11.2014 року площа земельної ділянки 14,3160 га, зареєстрований 19.05.2015 року, відповідно до діючого законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		16.05.2016 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21.11.2014 року б/н, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19.05.2015 року, відповідно до якої визначено розмір орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. 
		07.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами: №6323783000:04:000:0305, №6323783000:02:000:0615, №6323783000:02:000:0614, №6323783000:02:000:0608, №6323783000:02:000:0612, №6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613.
		Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14384-СГ від 13.12.2016 року ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. 
		06.01.2017 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Ранг» (третій відповідач у справі) укладено договір суборенди землі, згідно якого в суборенду передана земельна ділянка загальною площею 14,3160 га, в тому числі: рілля 14,3160 га з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка знаходиться за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, додатками до якого є розрахунок розміру орендної плати та акт прийому-передачі ділянки в суборенду.
		Позивач у позові стверджує, що першим відповідачем передано земельну ділянку кадастровий номер 6323783000:02:000:0613 з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим надання у користування (оренду) ОСОБА_3 , а в подальшому в суборенду ФГ «Ранг» земельної ділянки відбулося незаконно з порушенням вимог земельного законодавства без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст.124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Крім цього, позивач вказує, що першим відповідачем не здійснено перевірку наявності у другого відповідача можливості самостійно здійснювати обробіток даної земельної ділянки, а тому на думку останнього наказ №2308-СГ та договір оренди підлягає визнанню недійсними, а державна реєстрація права оренди підлягає скасуванню. Прокурор вказує на те, що не дивлячись на те, що 09.09.2016 року ОСОБА_3 зареєстроване ФГ «Приоскільне», дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа може передавати земельні ділянки в суборенду. Вказаний факт залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру у Харківській області при наданні ОСОБА_1 згоди на передачу спірної землі в суборенду, у зв`язку з чим, договір суборенди є недійсним та підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, прокурор вказує, що ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку першому відповідачу.
		Відповідачі заперечуючи проти позову, вказували, що прокурором пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду з подібним позовом. Крім цього прокурором не обґрунтовано підстав недійсності наказу №2308-СГ та укладених на підставі нього договорів.
		Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Отже, на час видання спірного наказу органом виконавчої влади, що відповідно до закону мав право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в межах Харківської області було ГУ Держземагентство у Харківській області.
		Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
		За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
		Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
		Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Стаття 123 Земельного України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. 
		Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.
		Отже, порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 Земельного кодексу України, з урахуванням вимог Закону України «Про фермерське господарство».
		Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
		Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).
		Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».
		Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
		Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
		Отже, спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
		Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
		Крім того цей Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону України «Про фермерське господарство» не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.
		Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
		За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.
		Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 11.09.2014 року про надання йому в оренду земельних ділянок, останнім зазначено, що фермерське господарство буде вестись одноосібно з можливим використанням найманих працівників, при цьому до вказаної заяви додано копії витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документу про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформацію про нормативну грошову оцінку.
		Надана ОСОБА_1 до Головного управління для отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, відповідає вимогам, що були передбачені законодавством, чинним на той час, що, в свою чергу, виключає можливість скасування оспорюваного наказу у зв`язку із відсутністю порушень Головним управлінням норм матеріального права.
		Дана правова позиція викладена в ухвалі ВССУ від 01.07.2015 року у справі №6-14312св15.
		Колегія суддів також враховує, що 21.11.2014 року між ГУ Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, строком на 49 років, загальною площею 14,3160 га, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, складений акт погодження меж земельної ділянки та акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі (зареєстрований 19.05.2015 року).
		Порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.
		Як передбачено ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
		Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України «Про фермерське господарство»).
		Матеріали справи свідчать, що 09.09.2016 року ОСОБА_1 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Приоскільне».
		Співставлення дат адміністративних актів - наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26.09.2014 про надання земельної ділянки 14,3160 га (кадастровий номер 6323783000:02:000:0613) та реєстрація ФГ «Приоскільне» 09.09.2016 року, свідчить про те, що фермерське господарство створено саме після отримання фізичною особою ОСОБА_1 земельної ділянки.
		Колегія суддів не вбачає в діях ОСОБА_1 вини, оскільки ним були виконані усі вимоги органу державної виконавчої влади ГУ Держгеокадастру у Харківській області, по наданню необхідних документів для оформлення землі в оренду. Вказану заяву та додані до неї документи орган державної виконавчої влади вважав достатніми для оформлення землі в оренду, у зв`язку з чим останній видав наказ «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 року №2308-СГ.
		Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі «Ятрідіс проти Греції», заява №311107/96, п. 54).
		Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.
		ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року).
		Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої влади - ГУ Держгеокадастру у Харківській області з заявою про передачу йому в оренду земельної ділянки, надав усі необхідні документи, і у зв`язку з виконанням всіх вимог ГУ Держгеокадастру у Харківській області, останнім був виданий наказ «Про надання в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 року №2308-СГ. Тобто з викладеного вбачається, що ОСОБА_1 законним шляхом, добросовісно набув майно у оренду, що підтверджується і самим прокурором, який у позовній заяві зазначив, що «порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) вимог законодавства». 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість («Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
		З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
		Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії»).
		Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються («Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії»).
		Таким чином, суд зазначає про те, що виникненню права оренди у ОСОБА_4 , виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте ОСОБА_1 законним шляхом, в порядку встановленому законом, що підтверджується та визнається самим прокурором, тому на переконання суду, відповідальність за порушення процедур розгляду заяви - перевірки її відповідності вимогам ст. 7 Закону України «Про Фермерські господарства» не може покладатися на особу, яка розраховувала на їх належність та легітимність, а тому визнання наказу №2308-СГ та договору оренди земельної ділянки від 21.11.2014 року недійсним призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та ФГ «Ранг» на мирне володіння майном.
		Що стосується твердження прокурора про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані для отримання ФГ «Ранг» в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на використання земель за призначенням, то слід відзначити, що договір оренди земельної ділянки укладено 21.11.2014 року,  договір суборенди 06.01.2017 року. При цьому як вже зазначалося,  підтверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи, другий відповідач створив у 2016 році Фермерське господарство «Приоскільне», засновником якого та по сумісництвом керівником є саме він. 
		Щодо вимог прокурора про визнання договору суборенди недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи прокурор вказує на те, що дії з передачі земельної ділянки в суборенду здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство», а тому на думку останнього, договір суборенди є недійсним.
		Згідно ч. 6 ст. 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
		Пунктом 32 договору оренди землі від 21.11.2014 року передбачено, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення за письмовим погодженням з орендодавцем.
		Отже чинним земельним законодавством та умовами укладеного між сторонами договору, передбачено можливість передачі земельної ділянки в суборенду.
		Як вбачається з матеріалів справи, другий відповідач заявою від 07.12.2016 звернувся до першого відповідача про надання згоди на передачу земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки кадастровий номер 6323783000:02:000:0613 в суборенду.
		Наказом №14384-СГ від 13.12.2016 року «Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду» ОСОБА_1 надано згоду на передачу в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. 
		Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, передачі земельної ділянки площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області в суборенду передувало волевиявлення органу державної влади, як власника майна, а також дотримання процедури передачі земельної ділянки в суборенду орендарем визначену умовами договору. 
		У даному випадку також відіграє особливу важливість принцип «належного урядування», оскільки використовуючи своє право на отримання в суборенду земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно і саме така поведінка є їхнім прямим обов`язком.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2014 року (у редакції чинній на моменту укладання договору оренди землі) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За приписами пункту 1 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.
		Згідно пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Таким чином, до кола повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно тощо.
		Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтями 210 - 211 Земельного кодексу України визначено, що наслідком укладання угод з порушенням законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.
		Статтями 203, 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.
		Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Згідно зі статтями 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
		Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
		Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
		Враховуючи чинність наказу Головного управління Держгеокадастру (Держземагентства) у Харківській області про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним спірного договору оренди, вимоги позивача про визнання недійсним такого договору задоволенню не підлягають.
		Крім того, приймаючи до уваги, що наказ №14384-СГ від 13.12.2016 року «Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду» є чинними не скасованим, враховуючи, що ОСОБА_1 , передаючи земельну ділянку в суборенду діяв в межах визначених умовами договору та чинним земельним законодавством, враховуючи наявність волевиявлення органу державної влади щодо надання дозволу на передачу земельної ділянки в суборенду, з огляду, що перший відповідач дотримався процедури щодо передачі земельної ділянки в суборенду, визначену чинним земельним законодавством та умовами договору, вимоги прокурора щодо визнання договору суборенди недійсним є також необґрунтованими та недоведеними, а відтак задоволенню не підлягають.
		Також не підлягає задоволенню вимога про повернення земельної ділянки загальною площею 14,3160 га, як похідна від основної вимоги про визнання недійсними наказу та договорів.
		Щодо заяви першого та третього відповідачів про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
		Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №372/1036/15-ц. 
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. 
		Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України як у суді першої інстанції так і в апеляційному господарському суді не доведено та необґрунтовано наявність визначених ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для скасування рішення адміністративної колегії. 
		Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у справі №922/2349/19 без змін.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року по справі №922/2349/19 залишити без змін.
		 
		Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року. 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    В.С. Хачатрян
		 
		 
		Суддя                                                                                           В.В. Россолов  
		 
		 
		Суддя                                                                                           О.І. Склярук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...