Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 426/8022/17 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2020.
Дата набрання законної сили: 30.06.2020
Номер судового провадження: 61-17131ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 червня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 426/8022/17
		провадження № 61-17131св18
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідачі:ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 рокув складі судді Скрипника С.М. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Єрмакова Ю. В., Авалян Н. М., Назарової М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 з якого просив стягнути на свою користь суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів за користування коштами в розмірі 1 387 752,45 грн. та 6 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом на 21 квітня 2017 року складає 160 540,40 грн.
		Крім цього, позивач просив у разі недостатності у відповідача іншого майна для задоволення вимог позивача, виділити частину майна ТОВ «Сільскогосподарське підприємство «Схід-Агро», пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 100 % статутного капіталу ТОВ «Сільскогосподарське підприємство «Схід-Агро», та звернути стягнення на частину майна ТОВ «Сільскогосподарське підприємство «Схід-Агро», що становить 100 %, вартістю згідно балансу станом на 21 квітня 2017 року, за непогашеними борговими зобов`язаннями ОСОБА_2 перед позивачем.
		На обґрунтування наведених позовних вимог позивач послався на наступне: 02 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до умов якого, він того ж дня передав позику в сумі 555 310,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 02 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 02 травня 2014 року.
		14 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 75 360,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 14 квітня 2015 року.
		22 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 44 920,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 22 квітня 2014 року.
		30 квітня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 28 500,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 30 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 30 квітня 2015 року.
		05 травня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 2 500,00 доларів США готівкою, що підтверджується розпискою від 05 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 05 травня 2015 року.
		07 травня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого, він передав відповідачу позику в сумі 3 500,00 доларів США готівкою, що на день укладення позики було еквівалентно 40 145,00 грн., що підтверджується розпискою від 07 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 07 травня 2015 року.
		Відповідач свої зобов`язання за вищезазначеними договорами позики по теперішній час в добровільному порядку не виконав, на неодноразові вимоги повернути борг, ОСОБА_2 не реагує, у зв'язку з цим позивач просив суд захистити його порушене право.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року, позовні вимоги були задоволені частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 02 квітня 2014 року, 14 квітня 2014 року, 22 квітня 2014 року, 30 квітня 2014 року, 05 травня 2014 року, 07 травня 2014 року, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сумі 1 387 752,45 грн. та 6 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті за офіційним курсом української гривні до долара США на 21 квітня 2017 року складає 160 540,40 грн., що складається із:
		-заборгованість за Договором позики від 02 квітня 2014 року у сумі 1 140 104,68 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 555 310,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 49 475,84 грн., інфляційних втрат у сумі 535 318,84 грн.;
		-заборгованість за Договором позики від 14 квітня 2014 року у сумі 109 466,08 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 75 360,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 4 564,96 грн., інфляційних втрат у сумі 29 541,12 грн.;
		-заборгованість за договором позики від 22 квітня 2014 року у сумі 92 261,99 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 44 920,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 4 039,11 грн., інфляційних втрат у сумі 43 302,88 грн.;
		-заборгованість за договором позики від 30 квітня 2014 року у сумі 36 487,42 грн., яка складається з: неповернутої суми позики у сумі 28 500,00 грн., трьох процентів річних від простроченої суми позики у сумі 1 688,92 грн., інфляційних втрат у сумі 6 298,50 грн.;
		-заборгованість за Договором позики від 05 травня 2014 року у сумі 2 500,00 доларів США - неповернута сума позики, що підлягає стягненню у доларах США з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу та 3 936,45 грн. - три проценти річних від простроченої суми позики;
		-заборгованість за договором позики від 07 травня 2014 року у сумі 3 500,00 доларів США - неповернута сума позики, що підлягає стягненню у доларах США з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу та 5 495,83 грн. - три проценти річних від простроченої суми позики.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про виділення майна ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро» та звернення стягнення на його частину, суд першої інстанції послався на те, що договори безпроцентної позики були укладені з відповідачем ОСОБА_2 , розписки про отримання коштів писав саме ОСОБА_2 без будь-яких зазначень про отримання коштів для ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Схід-Агро», договори про заставу майна не укладались, а тому дійшов висновку про необґрунтованість позову в цій частині.
		Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з договорів позики, умови яких відповідачем не були виконані, а тому дійшов висновку про задоволення позову з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми за вказаними договорами позики.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		05 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року
		20 червня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа.
		Згідно розпорядження від 15 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Стрільчука В. А. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не розібрався в природі правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки фактично між сторонами було укладено правочин з купівлі-продажу частки господарського товариства, що може бути підтверджено належними письмовими документальними доказами та показаннями свідків, у зв'язку з чим це був удаваний правочин, який оформлювався договорами позики.
		Зазначає, що був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи стосовно підтвердження справжності договорів безвідсоткової позики грошових коштів та розписок, які були долучені до матеріалів справи позивачем.
		Також, скаржник не згоден з висновком суду про те, що він отримував в розписках від 05 та 07 травня 2014 року 2500 та 3500 долара США відповідно, оскільки поверх надрукованого слова «гривень» зазначений графічний знак «$» та написано «США», що, на думку скаржника, не підтверджує запозичення у іноземній валюті, оскільки гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
		Крім того, скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме на 08 грудня 2017 року було призначено чергове судове засідання та він, як інвалід 2 групи, людина похилого віку, за станом здоров'я не міг прийняти участь у судовому засіданні, у зв'язку з чим просив перенести засідання на січень 2018 року, про що повідомив телефонограмою до суду. Проте суд визначив неявку за станом здоров'я неповажною причиною та ухвалив рішення, позбавивши його можливості звернутися до позивача із зустрічним позовом, враховуючи удаваність правочину, укладеного між ними, а також надання заперечень щодо розрахунку позову в частині визначення валюти грошового зобов'язання правочину.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		02 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до умов якого він, того ж дня передав позику в сумі 555 310,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 02 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 02 травня 2014 року (а.с. 12, 13).
		14 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 75 360,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 14 квітня 2015 року (а.с. 14, 15).
		22 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 44 920,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 14 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 22 квітня 2014 року(а.с. 16, 17).
		30 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 28 500,00 грн. готівкою, що підтверджується розпискою від 30 квітня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 30 квітня 2015 року(а.с. 18, 19).
		05 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 2 500,00 доларів США готівкою, що підтверджується розпискою від 05 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 05 травня 2015 року (а.с. 20, 21).
		07 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу позику в сумі 3 500,00 доларів США готівкою, що на день укладення позики було еквівалентно 40 145,00 грн., що підтверджується розпискою від 07 травня 2014 року, власноруч написаною відповідачем, а останній зобов`язався повернути отриману суму у строк до 07 травня 2015 року(а.с. 22, 23).
		Зазначені обставини підтверджуються відповідними розписками, та, крім цього, на виконання фінансових зобов`язань за розписками, між сторонами були укладені також договори безвідсоткової позики, дати та суми в яких відповідають борговим розпискам.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня  2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
		Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
		Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
		Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
		Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
		Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
		У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, задоволення позовних вимог, у зв`язку із ненаданням відповідачем доказів на спростування відповідних вимог.
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що 02 квітня 2014 року, 14 квітня 2014 року, 22 квітня 2014 року, 30 квітня 2014 року, 05 травня 2014 року, 07 травня 2014 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики, та врахувавши, що відповідачем відповідні грошові зобов`язання в обумовлений сторонами строк виконано не було, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.
		Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом договорів позики та написаними відповідачем розписками, іншими матеріалами справи, які в сукупності підтверджують наявність невиконаного відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Доводи касаційної скарги про те, що: договори позики є недійсними як такі, що укладені в іноземній валюті; фактично між сторонами було укладено правочин з купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарського товариства; щодо помилковості розрахунку розміру інфляційних витрат; порушення норм процесуального права - були доводами відповідної апеляційної скарги ОСОБА_2 та спростовані судом апеляційної інстанції.
		У касаційній скарзі відповідач зазначає, що був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення експертизи, однак, суд звертає увагу, що справа розглядалась судом понад 6 місяців і жодного разу клопотання про призначення експертизи не заявлялось.
		Верховний Суд погоджується із висновками, викладеними у судовому рішенні апеляційного суду щодо указаних доводів ОСОБА_2 , у зв`язку із чим повторна перевірка таких доводів у суді касаційної інстанції із зазначенням тих самих висновків щодо необґрунтованості таких доводів є недоцільною.
		Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до непогодження із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
		Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                Є. В. Петров
		 
		                                                                                                          С. Ю. Мартєв
		 
		                                                                                                          В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...