Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7964/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 02.07.2020. Зареєстровано: 03.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2020.
Дата набрання законної сили: 01.07.2020
Номер судового провадження: A/855/10986/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7964/19                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  01 липня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого:                                                                                 Бєлової Л.В.
		суддів:                                                                                                     Аліменка В.О.,
		                                                                         Безименної Н.В.   
		за участю секретаря судового засідання:                    Лещенко В.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, треті особи: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У травні 2019 року позивач, ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
		  - визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_1 , що не є заставодержателем, і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_2 .
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову. 
		Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2019 року частково задоволено заяву представника ОСОБА_1 про стягнення судових витрат. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5763,00 грн. В іншій частині - заяву залишено без задоволення.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - без змін.
		Постановою Верховного суду від 06 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 640/7964/19 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.
		Визнано незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мілоцького Олега Леонідовича щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № 57401979.
		В той же час, не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року, третьою особою - ОСОБА_1 16 червня 2020 року подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що його не було залучено до участі у справі та прийнято рішення про його права й інтереси, а також те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 
		Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, умовами якого передбачено, що позикодавець при укладенні цього договору передав у власність позичальникові строком до 22 червня 2010 року грошові кошти в розмірі 1495805,00 грн., що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро. Договір є безвідсотковим.
		22 грудня 2009 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., пунктом 1.1 якого визначено, що цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, посвідченого 22 грудня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 на суму 1495805,00 грн, що за середнім курсом продажу євро приватним особам комерційними банками міста Києва складає 130070,00 євро, з обумовленим в Основному договору строком повернення боргу до 22 червня 2010 року.
		Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки, у забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Житлова площа квартири складає - 127,40 кв. м, загальна площа складає - 199,30 кв. м.
		Пунктом 5.1 договору передбачено, що зобов`язання, забезпечене предметом іпотеки, вважається виконаним у повному обсязі, якщо іпотекодавцем фактично повернута позика, сплачена можлива неустойка та витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за Основним договором. У разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимог про виконання порушеного зобов`язання в не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на іпотекодавця (пункти 5.2, 5.3 договору іпотеки).
		Також, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, пунктом 1 якого визначено, що за цим договором сторони домовилися, що іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, має право продати від свого імені в порядку, передбаченому діючим законодавством: квартиру АДРЕСА_1 .
		21 червня 2010 року між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1474, яким змінено строк повернення боргу до 22 грудня 2010 року.
		08 листопада 2018 року ОСОБА_2 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький Олег Леонідович надіслав лист-повідомлення № 1172, з якого слідує, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_3 на користь фізичної особи заборгованості. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру Іпотек вбачається, що за ОСОБА_3 зареєстрований об`єкт нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці у ОСОБА_2 за основним зобов`язанням в розмірі 130070,00 євро, строк виконання якого до 22 грудня 2010 року, відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики № 1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. 
		У зв`язку із наведеним, приватний виконавець просив Лебединського О. М. надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна, а саме - квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Додатково просив надати інформацію стосовно виконання та/або невиконання зобов`язань, покладених на боржника відповідно до іпотечного договору № 1474 від 22 грудня 2009 року та договору позики № 1471 від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. Також, у разі виконання зобов`язання останнім повідомити приватного виконавця Мілоцького О.Л. про залишок розміру основного зобов`язання.
		30 листопада 2018 року ОСОБА_2 заперечив проти реалізації квартири та звернувся до приватного виконавця із заявою щодо скасування арешту, накладеного на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення своїх вимог у спосіб, передбачений статтею 36 Закону України «Про іпотеку».
		За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Мілоцький Олег Леонідович листом № 1500 від 17 грудня 2018 року повідомив, що відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. 
		Крім цього, відповідно до листа від 29 листопада 2018 року № б/н слідує, що у позивача наявне рішення Дарницького районного суду міста Києва про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики. Тобто, у позивача є можливість пред`явити виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби та/або приватного виконавця для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та по процедурі примусового виконання рішення згідно Закону України «Про виконавче провадження».
		Крім цього, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за вказаними договірними відносинами стягнено суму коштів у розмірі 3006890,00 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року відхиллено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року, в незмінній його частині, та рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 753/21020/14 (провадження № 61-6990зп18) заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року повернуто особі, що її подала.
		З ухвалених рішень слідує, що ОСОБА_3 частково повернув ОСОБА_2 борг у розмірі 48969,00 євро. Залишок боргу за договором позики, що забезпечена іпотекою склала сума коштів у розмірі 3006890,00 грн.
		Також, 04 жовтня 2013 року Дарницьким районним судом міста Києва у справі № 753/9736/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі та стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 2062623,94 грн. Оскільки боржник ОСОБА_3 рішення суду не виконував, ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Мілоцького О. Л. із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду.
		На виконані у відповідача перебуває виконавче провадження № 57401979 про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 2062623,94 грн.
		Вважаючи дії відповідача щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , в межах виконавчого провадження № 57401979, яка передана в іпотеку протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що дії приватного виконавця у межах виконавчого провадження № 57401979 є правомірними. 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої  ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України),    суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		При цьому, статтею 323 КАС України врегульовано спеціальний порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи. 
		Відповідно до  частин першої, третьої. четвертої  ст. 323 КАС України,  якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави. 
		За результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до  статті 315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. 
		Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів,    які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
		Відтак, з огляду на імперативні положення статті 323 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга ОСОБА_1 розглядається в межах доводів та вимог його апеляційної скарги, які не розглядалися під час апеляційного розгляду даної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . 
		Відповідно до  статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України.
		Згідно зі  статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений  законом»  поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Відповідно до  статті 2 КАС  України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до пункту 1 частини першої  статті 19 КАС  України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів  законом  установлено інший порядок судового провадження.
		Водночас, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену  законом  діяльність тощо.
		Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		Наведене нормативне регулювання визначає, за якими критеріями певні спірні правовідносини належить відносити до тих, на які поширюється або не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами, характеру життєвої ситуації, яка вимагає застосування саме тих відповідних їй положень права, які на публічній владній підставі неодмінно призведуть до правового, обґрунтованого, переконливого і справедливого вирішення життєвої ситуації (правового явища).
		Як вбачається з матеріалів справи,  предметом оскарження у даній справі є дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку згідно укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_1 , що не є заставодержателем, і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_2 .
		Відповідно до  статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»  (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією України, цим  Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього  Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього  Закону  підлягають примусовому виконанню.
		У пункті 1 частини першої  статті 3 цього Закону  передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених  законом  випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених  законом  або міжнародним договором України.
		За частиною першою  статті 5 Закону № 1404-VIII  примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються  Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		Згідно із частиною першою статті  14, частинами першою, другою статті  15  цього  Закону,  учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей  176,  177  і  229 Кримінального кодексу України, статті  512  Кодексу України про адміністративні правопорушення.  Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 6, 8 частини третьої  статті 18 цього Закону,  виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим  Законом  заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.
		За частинами першою, другою  статті 74 цього Закону,  рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		За частиною першою статті  447 Цивільного процесуального кодексу України  (далі -  ЦПК), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		Частиною першою  статті 287 КАС  України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо  законом  не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 09 жовтня 2018 року до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького Олега Леонідовича звернувся ОСОБА_1 із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва, виданого у справі №7539736/13 від 18 грудня 2013 року про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 2   062   623,94 грн.
		Колегія суддів звертає увагу, що після надходження на виконання виконавчого листа суду із відповідною заявою, приватний виконавець починає діяти як посадова особа, уповноважена державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до положень частини другої  статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої  статті 18 Закону № 1404-VIII  виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим  Законом, повинен вживати передбачених цим  Законом  заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси юридичних та фізичних осіб.
		Коли суд цивільної юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а приватний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, і певним чином порушив право чи пріоритет третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у цивільному суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави вважати, що в такому правовому відношенні виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.
		Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така фізична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, оскільки саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в побічно-правових спорах фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
		При цьому, слід також вказати, що звернення ОСОБА_2 як фізичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до цивільного суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав фізичної особи, не можна буде вважати зверненням до належного суду, оскільки ОСОБА_2 не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті  447  ЦПК, частини першої  статі 74 Закону № 1404-VIII  мають право оскаржити рішення виконавця до цивільного суду.
		Натомість характер встановлених спірних правовідносин у даній справі, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень державного виконавця у своїй сукупності дають підстави визнати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень.
		Відповідно до правил частини першої  статті 287 КАС  рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби також можуть бути оскаржені до адміністративного суду, якщо  законом  не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 
		Відтак, із системного аналізу наведених вище законодавчих положень, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах від 03 липня 2019 року у справі № 826/14603/17, від 20 листопада 2019 року у справі 805/4199/16-а, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин правил адміністративного судочинства та необґрунтованість доводів апелянта про наявність підтсав для закриття провадження у справі. 
		Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем 10-денного строку оскарження правомірності дій приватного виконавця, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує, що позивач про своє порушене право дізнався 29.11.2018 року, оскільки саме 29.11.2018 року ОСОБА_2 звертався до приватного виконавця Мілоцького О.Л. із листом-відповіддю, в якому заперечував проти реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . 
		Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2018 року приватний виконавець Мілоцький О.Л. звернувся із листом-повідомленням до ОСОБА_2 в якому просив надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна, а саме: квартири, загальною площею 199,30 кв.м, реєстраційний номер майна 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		29.11.2018 року ОСОБА_2 у відповідь на вищевказаний лист приватного виконавця повідомив, що він, як іпотекодержатель, заперечує проти реалізації відповідного нерухомого майна та, відповідно, просить зняти арешт з такого майна. 
		Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 
		1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 
		2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 
		3) наявна письмова згода заставодержателя.
		Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
		Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
		Отже, з аналізу зазначеної статті слідує, що виконавець може звернути стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями за сукупності умов, визначених частиною першою статті 51 вказаного Закону. Відсутність хоча б однієї з вказаних умов, встановлених частиною першою статті 51 Закону, унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Приватний виконавець не може діяти на власний розсуд у цьому випадку.
		Зазначена позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №   910/7221/17 та була підтримана колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у даній справі.
		Таким чином, з огляду на чітко визначені законодавчі положення статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», позивач ОСОБА_2 , надаючи 29.11.2018 року відповідь приватному виконавцю ОСОБА_5 та вказуючи, що він, як іпотекодержатель, заперечує проти реалізації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , правомірно очікував, що приватний виконавець зупинить свої дії щодо звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем. 
		В той же час, 07.05.2019 року ОСОБА_2 на офіційному веб-сайті ДП «СЕТАМ» було виявлено оголошення про продаж квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, на електронних торгах.
		Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що про порушення свого права як іпотекодержателя діями приватного виконавця Мілоцького О.Л.  позивач дізнався 07.05.2019 року, а не 29.11.2018 року, як помилково вважає апелянт. 
		Відповідно до частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів
		Позовна заява ОСОБА_2 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. про визнання незаконними дій була зареєстрована в Окружному адміністративному суді міста Києва 08.05.2019 року за вх. № 640/7964/19, тобто в межах строку, встановленого процесуальним законодавством, що спростовує доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з цих підстав.
		Згідно з частиною першою статті 42 КАС України, учасниками справи є сторони, треті особи.
		Відповідно до частини другої статті 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.  
		Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2019 року за вх.. № 03-14/54765/19 було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. 
		З протоколу судового засідання від 28.05.2019 року у справі № 640/7964/19 вбачається, що вищевказане клопотання було задоволено та залучено ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. 
		Вищевикладеним спростовуються доводи ОСОБА_1 щодо незалучення його до участі у справі та прийняття рішення про його права та інтереси. 
		При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в подальшому вся кореспонденція по справі направлялась ОСОБА_1 за адресою, яка ним була зазначена у заяві про вступ у справу як третьої особи: 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 42. 
		Зокрема, постановою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/7964/19 та призначено до судового розгляду на 17 березня 2020 року о 10:00 год (т. 3, а.с. 106).
		Так, у вступній частині вищевказаної ухвали суд першої інстанції помилково не зазначив ОСОБА_1 поміж третіх осіб у справі. В той же час, копію вищевказаної ухвали було направлено всім учасникам справи, в тому числі і ОСОБА_1 за адресою: 02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 42, а також оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС України, розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
		Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції повернулось поштове відправлення для ОСОБА_1 із відміткою від 02.04.2020 року «по закінченню встановленого строку», тобто, з незалежних від суду причин. Таким чином, з огляду на положення адміністративного процесуального законодавства, особа була повідомлена про розгляд справи. 
		В подальшому, в матеріалах справи міститься довідка від 17 березня 2020 року, згідно з якою з огляду на неявку сторін у судове засідання та відповідно до частини дев`ятої ст. 205 КАС України, суд продовжує розгляд справи у порядку письмового провадження. 
		Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу, що протягом всього часу розгляду даної справи, починаючи від моменту залучення ОСОБА_1 третьою особою у цій справі, ОСОБА_1 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій направлялась вся кореспонденція по справі за вказаною ОСОБА_1 адресою. Однак, завжди поверталась до суду з незалежних причин. 
		Відтак, з огляду на підтвердження матеріалами справи залучення ОСОБА_1 третьою особою у справі, вчасного направлення всієї поштової кореспонденції в межах справи № 640/7964/19 третій особі ОСОБА_1 та її повернення до суду за незалежних від суду причин, при цьому, третьою особою не повідомлялось про зміну адреси для листування (у випадку її зміни), відсутні підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині.
		До того ж, у  рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»  Європейський суд з прав людини вказав, зокрема, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Щодо доводів апелянта про відсутність порушеного права ОСОБА_2 , а також те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, колегія суддів зазначає наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_3 . 
		В той же час, на виконанні у приватного виконавця Мілоцького О.Л. знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості. У зв`язку із наведеним, приватний виконавець просив Лебединського О. М. надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна, а саме - квартири загальною площею 199,30 кв. м, реєстраційний номер майна: 32072870, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		ОСОБА_2 проти реалізації квартири заперечував та звернувся до приватного виконавця із заявою щодо скасування арешту відповідного нерухомого майна. В подальшому, позивачем було виявлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була виставлена на електронні торги, без його згоди як іпотекодержателя в порушення Закону України «Про виконавче провадження».
		Відтак, в даному випадку діями приватного виконавця було порушене право ОСОБА_2 як заставодержателя майна, власником якого є ОСОБА_3 , та на яке приватним виконавцем звернуто стягнення в межах виконавчого провадження, в якому позивач не є учасником, при цьому його належним способом захисту є саме оскарження таких дій виконавця згідно зі статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Аналогічного висновку про наявність порушеного права ОСОБА_2 дійшов і Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у даній справі. Так, направляючи справу на новий розгляд, колегія суддів вказала на необхідність встановлення належним чином судами обставин такого порушення. 
		Доводи апелянта про відсутність підтвердження ОСОБА_2 наявності перешкод пред`явлення приватному виконавцю ОСОБА_5 виконавчого листа та прийняття участі у проведенні виконавчих дій, є безпідставними та не беруться до уваги колегією суддів. 
		Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року  (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010        року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 було заявлено наступні вимоги: скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі. 
		Відтак, розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі. Таким чином, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу ОСОБА_1   без задоволення. 
		Підстави для зміни розподілу судових витрат в силу положень частини шостої статті 139 КАС України відсутні.
		Згідно з частиною першою статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення в оскаржуваній у даному апеляційному провадженні частині, в межах доводів, заявлених апелянтом ОСОБА_1 , ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду у відповідній частині не спростовують.
		В той же час, оскаржуване рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року вже було скасоване постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року з інших підстав. Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційний суд встановив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та спростовуються доводами апелянта. 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.
		Визнано незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Мілоцького Олега Леонідовича щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за реєстровим № 1471, в межах виконавчого провадження № 57401979.
		Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, врегульовано статтею 323 КАС України.
		Так, відповідно до частини третьої статті 323 КАС України, за результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до  статті 315  цього Кодексу. 
		При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
		В той же час, за наслідками розгляду апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_1 , колегією суддів не було встановлено жодних обставин, які є підставою для скасування раніше прийнятої постанови суду апеляційної інстанції від 01 червня 2020 року. 
		За таких обставин колегія суддів, переглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду іншої апеляційної скарги (Лебединського О.М.), приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
		Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України,  у справах, визначених  статтями 273-277,  280-289  цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
		Керуючись ст.  243,  315,  316,  322, 323 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
		 
		П О С Т АН О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року - залишити без задоволення. 
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року - залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст виготовлено 01.07.2020.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                                                                                  Л.В. Бєлова
		 
		Судді                                                                                                                                                                                                              В.О. Аліменко,
		 
		                                                                                                    Н.В. Безименна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...