Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/6442/14-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2020.
Дата набрання законної сили: 10.06.2020
Номер судового провадження: 61-17650ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                           
		Іменем України                                  
		 
		10 червня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 265/6442/14-ц
		провадження № 61-17650св18                                                               
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Орджонікідзевського районного суду      м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року у складі судді Костромітіної О. О. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Ігнатоля Т. Г.,           Кочегарової Л. М., Попової С. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом                        до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за договором позики 
		від 03 серпня 2011 року він передав в борг ОСОБА_2 2 000 000,00 грн строком до 03 жовтня 2011 року. У забезпечення цього договору відповідачі          ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,    ОСОБА_8 виступили поручителями, строк дії поруки встановлено сторонами     до 03 жовтня 2019 року. 
		 
		У встановлений договором позики строк сума боргу повернута не була, у зв`язку з чим станом на 03 жовтня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 
		14 100 000,00 грн, з яких 2 000 000,00 грн - сума боргу, 8 000 000,00 грн (станом 
		на 03 грудня 2014 року) - проценти за користування грошовими коштами, 
		270 000,00 грн - сума інфляційних втрат, 180 000,00 грн - 3 % річних 
		та 3 650 000,00 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь вказану суму заборгованості з відповідачів в солідарному порядку як з боржника та поручителів, які зобов`язалися відповідати за належне виконання умов договору позики.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнено солідарно               з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 заборгованість              за договором позики № 1529 від 03 серпня 2011 року 13 700 000,00 грн, 
		яка складається із суми боргу в розмірі 2 000 000,00 грн, процентів 
		за користування позикою в розмірі 7 600 000,00 грн, інфляційних втрат в сумі 270 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені. Вирішено питання про судові витрати.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що через неналежне виконання відповідачами зобов`язань за договором позики щодо її своєчасного й повного повернення виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позичальника солідарно з боржника та поручителів. Зменшуючи розмір процентів за користування позикою, суд виходив з того, що проценти нараховуються на загальну капіталізовану суму позики і період прострочення становить 38 місяців, починаючи з 03 жовтня 2011 року по день повернення боргу.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 листопада 2016 рокуапеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_8 відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 28 жовтня 2015 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
		 
		Аргументи учасників справи 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_8 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права 
		та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалені             у справі судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції безпідставно покладено на відповідача ОСОБА_8 обов`язок з виконання договору позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року № 1529, оскільки він такий договір не підписував, підпис від його імені вчинено іншою особою. Апеляційний суд у порушення вимог статті 150 ЦПК України відмовив                       у призначенні повторної експертизи, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
		 
		Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу
		 
		У поданому 13 квітня 2017 року запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги                  та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
		 
		В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 вказує, що заперечення        ОСОБА_8 щодо висновку експертизи, яким встановлено, що підпис у договорі позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року від його імені вчинено саме ним, а не іншою особою, є неконкретизованими й безпідставними. ОСОБА_8 особисто надав зразки свого підпису для експертизи, висновок якої                         є категоричним та обґрунтованим. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                        і кримінальних справ від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 256/6442/14-ц                           з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		17 квітня 2018 року справу № 256/6442/14-ц передана до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу № 256/6442/14-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,          ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року призначити до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року касаційне провадження було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 912/1120/16-ц.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційне провадження відновлено.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суди установили, що 03 серпня 2011 року між ОСОБА_1                             та ОСОБА_2 було укладено договір позики-застави-поруки № 1529,             за умовами якого ОСОБА_1 , як позикодавець, передав, а ОСОБА_2 , як позичальник, прийняв в борг 2 000 000,00 грн строком до 03 жовтня 
		2011 року.
		 
		Пунктом 1.2 розділу 1 «Умови договору займу» цього договору передбачено,       що позичальник виплачує позикодавцю проценти у розмірі 10% від суми позики за кожен місяць користування позикою, починаючи з 03 жовтня 2011 року до дня повернення позики. Проценти сплачуються щомісячно не пізніше 03 числа кожного місяця. При несплаті процентів у встановлений строк, вони підлягають щомісячній сплаті в розмірі 10 % від суми боргу. При цьому в даному випадку сума процентів щомісячно плюсується до суми боргу й проценти нараховуються на загальну капіталізовану суму боргу (борг плюс проценти).
		 
		Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 виступили за цим договором поручителями. Строк дії поруки погоджено сторонами до 03 жовтня 2019 року і припиняється фактичним виконанням зобов`язань. 
		 
		Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 розділу 3 «Умови договору поруки» договору позики-застави-поруки № 1529 поручителі беруть на себе зобов`язання відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов`язань за даним договором.
		 
		У разі несвоєчасно виконання поручителем зобов`язань перед позикодавцем він сплачує на його користь пеню в розмірі 0,4 проценти від суми пред`явлених вимог за кожний день прострочення виконання зобов`язань позичальника.
		 
		У строк, встановлений договором позики-застави-поруки № 1529, до 03 жовтня 2011 року, сума боргу не повернута, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
		 
		ОСОБА_8 , заперечуючи проти позову, зазначав про те, що він не підписував договір позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року № 1529, а відтак -             не несе відповідальності за його невиконання як поручитель.
		 
		Згідно з висновком проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи 
		від 23 вересня 2016 року № 1/6-56 рукописні записи у договорі позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року № 1529, а саме у пунктах 3.1, 3.6, виконані особисто ОСОБА_8 ; підпис у договорі позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року № 1529 у пункті 6 розділу «Підписи сторін» виконаний ОСОБА_8 
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних    на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року            № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких      не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,         що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_8 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України    в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права 
		чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_8 , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк.
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК Українизобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		У статті 611 ЦК Українизазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
		 
		Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, безспірно встановили, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача суму позики в розмірі 2 000 000,00 грн, проте зобов`язання щодо            її своєчасного повернення не виконав, не виконали своїх зобов`язань                     за вказаним договором і поручителі, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів                   в солідарному порядку суми заборгованості згідно з умовами договору,                  у частково зменшеному розмірі, який відповідачами не спростований. Разом 
		з тим, повністю погодитись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції не може з наступних підстав.
		 
		В частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення                                 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 
		2 000 000,00 грн суд касаційної інстанції погоджується з правильністю застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права відповідно до встановлених у справі обставин.  
		 
		Так, згідно зі статтею 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
		 
		Оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, 
		що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України), то суди дійшли вірного висновку 
		про стягнення з боржника і поручителів суми основної заборгованості у розмірі 
		2 000 000,00 грн.
		 
		Погоджується касаційний суд з висновками судів попередніх інстанцій 
		про правильне стягнення суми інфляційних витрат у розмірі 270 000,00 грн, оскільки відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
		 
		Водночас, керуючись положеннями частини третьої статті 400 ЦПК України 
		та виходячи за межі доводів касаційної скарги, колегія суддів не погоджується 
		з висновками судів попередніх інстанцій про солідарне стягнення з боржника 
		і поручителів процентів за користування позикою в розмірі 7 600 000,00 грн, 
		3 % річних у розмірі 180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені, оскільки після закінчення строку дії договору позики проценти та пеня не нараховуються. 
		 
		Так, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
		 
		Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Оскільки сторони договору позики узгодили строк дії позики: з 03 серпня 2011 року до 03 жовтня 
		2011 року, то право на нарахування процентів припинилось з 03 жовтня 
		2011 року. За таких же підстав припинилось і право нараховувати неустойку.
		 
		В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги позикодавця про стягнення процентів та пені після 03 жовтня 2011 року (строк повернення позики) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. 
		 
		Оскільки рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року оскаржив лише ОСОБА_8 , а інші поручителі                  і боржник не скористались правом на касаційне оскарження, то зазначені судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів та пені                     з ОСОБА_8 . В іншій частині рішення не переглядається відповідно до статті 400 ЦПК України.
		 
		Також не погоджується суд касаційної інстанції з висновками судів першої           та апеляційної інстанцій про стягнення 3 % на підставі частини другої статті 625 ЦК України. 
		 
		Оскільки судами встановлено, що 03 серпня 2011 року між ОСОБА_1                             та ОСОБА_2 було укладено договір позики-застави-поруки № 1529,             за умовами якого ОСОБА_1 , як позикодавець, передав, а ОСОБА_2 , як позичальник, прийняв у борг 2 000 000,00 грн строком до 03 жовтня 
		2011 року, то сторони уклали договір позики строком на два місяця. Одночасно пунктом 1.2 розділу 1 «Умови договору займу» цього договору сторони узгодили, що позичальник виплачує позикодавцю проценти у розмірі 10 % від суми позики за кожен місяць користування позикою, починаючи з 03 жовтня 2011 року до дня повернення позики. Проценти сплачуються щомісячно не пізніше 03 числа кожного місяця. При несплаті процентів у встановлений строк, вони підлягають щомісячній сплаті в розмірі 10 % від суми боргу. При цьому в даному випадку сума процентів щомісячно плюсується до суми боргу й проценти нараховуються на загальну капіталізовану суму боргу (борг плюс проценти). Таким чином, сторони встановили плату поза межами дії договору. Водночас, такі дії сторін слід кваліфікувати як встановлення відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Такий висновок випливає з частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони у договорі передбачили розмір відповідальності у розмірі 10 процентів за кожен місяць прострочення виконання, то позивач мав право вимагати саме такий розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання з боку боржника і поручителів.
		 
		 
		Оскільки рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року оскаржив лише ОСОБА_8 , а інші поручителі 
		і боржник не скористались правом на касаційне оскарження, то зазначені судові рішення підлягають скасуванню в частині вимог про стягнення з боржника 
		і поручителів процентів за користування позикою в розмірі 7 600 000,00 грн, 
		3 % річних у розмірі 180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені лише в частині стягнення таких виплат з ОСОБА_8 , з ухваленням у цій частині нової постанови про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 , як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, суми в розмірі 7 200 000,00 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пункту 1.2 договору позики-застави-поруки від 03 серпня 2011 року № 1529.
		 
		В частині щодо інших співвідповідачів рішення суду першої інстанції 
		та постанова апеляційного суду не переглядаються відповідно до статті 400 ЦПК України.
		 
		Інші, наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                              і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу 
		в частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики 
		від 03 серпня 2011 року № 1529 боргу в розмірі 2 000 000,00 грн та інфляційних втрат в сумі 270 000,00 грн залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у вказаній частині - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Оскільки суди попередніх інстанцій вирішуючи позовні вимоги 
		ОСОБА_1 про стягнення з боржника і поручителів процентів 
		за користування позикою в розмірі 7 600 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 
		180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені в частині таких вимог до ОСОБА_8 неправильно застосували норми матеріального права, а ухвалення нового судового рішення в цій частині не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про стягнення 
		з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 , як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, суми в розмірі 7 200 000,00 грн.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної     чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки і позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_8 , який звернувся 
		до суду з касаційною скаргою, є особами з інвалідністю, судовий збір 
		при поданні позову, апеляційних скарг та касаційної скарги зазначеними особами не сплачувався, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
		 
		Компенсації за рахунок держави підлягає лише судовий збір за подання позову 
		в сумі 522 грн, помилково стягнутий з ОСОБА_8 , який є особою з інвалідністю, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
		 
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 03 серпня 2011 року № 1529 щодо суми боргу в розмірі 2 000 000,00 грн 
		та інфляційних втрат в сумі 270 000,00 грн залишити без змін.
		 
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 29 листопада 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_8 
		на користь ОСОБА_1 процентів за користування позикою в розмірі 
		7 600 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені скасувати. 
		 
		У цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_8 на користь 
		ОСОБА_1 процентів за користування позикою в розмірі 
		7 600 000,00 грн, 3 % річних в розмірі 180 000,00 грн та 3 650 000,00 грн пені відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_8 солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,              ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 в якості відповідальності за порушення грошового зобов`язання суму в розмірі 7 200 000,00 грн.
		 
		Компенсувати за рахунок держави судовий збір за подання позову 
		в сумі 522,00 грн, помилково стягнутий з ОСОБА_8 , який 
		є особою з інвалідністю, рішенням Орджонікідзевського районного суду 
		м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2015 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий    Судді:М. Є. Червинська   С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...