Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/6916/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 07.07.2020. Зареєстровано: 08.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2020.
Дата набрання законної сили: 07.07.2020
Номер судового провадження: К/9901/8506/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 липня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 826/6916/15
		адміністративне провадження № К/9901/8506/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Яковенка М. М.,
		суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №  826/6916/15
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Генеральної прокуратури України, третя особа Прокуратура Подільського району міста Києва про скасування рішення та поновлення на посаді,
		за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя: А. С. Мазур) від 19 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Є. О. Сорочко, А. Ю. Коротких, І. В. Федотов) від 11 березня 2020 року, 
		УСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: 
		- скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора міста Києва № 784к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Подільського району міста Києва;
		- поновити позивача на посаді заступника прокурора Подільського району міста Києва;
		- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
		- зобов`язати Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». 
		2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
		Позивач стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у частин першій статті 1 Закону України «Про очищення влади» лише на підставі факту зайняття ним у минулому посади заступника прокурора Подільського району міста Києва, що таке не містить складу жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади всупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_4 , при цьому такої винуватості жодним чином не довівши.
		Також позивач вважає, що звільнення його у такий спосіб здійснено у порушення норми міжнародного права, зокрема висновків Парламентської асамблеї Ради Європи, викладені в резолюції № 1096 (1996).
		Крім того, позивач акцентує увагу, що станом на день звільнення від був відсутнім на робочому місці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується відповідним листок непрацездатності.
		3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року позов задоволено частково.
		Скасовано наказ виконувача обов`язків прокурора міста Києва № 784к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Подільського району міста Києва;
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Подільського району міста Києва з 21 березня 2015 року;
		Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 845023, 03 грн;
		Зобов`язано Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в частині зобов`язання Прокуратури міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» скасувати та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
		В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року залишено без змін.
		5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 30 березня 2020 року Прокуратура міста Києва звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання заперечення на касаційну скаргу. Підставою для відкриття касаційного провадження стало оскарження судових рішень перелік яких визначений у ч. 1 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		7. 15 квітня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору за подачу касаційної скарги у справі № 826/6916/15.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року клопотання Прокуратури міста Києва про повернення судового збору задоволено, внаслідок чого зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва повернути Прокуратурі міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 292 (двісті дев`яносто дві) гривні 32 копійки, що був сплачений згідно з платіжним дорученням від 23 березня 2020 року № 323 за подання касаційної скарги, які перераховано до УК у Печерському районі м. Києва 22030102, код отримувача 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - 31219207026007, код банку отримувача 899998, призначення платежу - судовий збір.
		9. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
		10. Станом на 07 липня 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
		IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		11. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період з 25 червня 2013 року обіймав посаду заступника прокурора Подільського району міста Києва відповідно до наказу прокурора  міста Києва № 1613к від 25 червня 2013 року. 
		12. Наказом в.о. прокурора міста Києва № 784к від 20 березня 2015 року позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади»).
		13. Як вбачається з матеріалів справи, рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої частиною третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв`язку із обійманням ним з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посади заступника прокурора міста Києва, що відповідає критеріям, визначеним в пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
		14. Також судами встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач рахується особою, щодо якої застосовано положення Закону.
		15. Також встановлено те, що позивач у день свого звільнення 20 березня 2015 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГХ № 122737 та не зважаючи на це, відповідач все ж звільнив позивача у цей день.
		16. Позивач, не погоджуючись з своїм звільненням, вказуючи на грубі порушення відповідачем імперативних приписів законодавства, звернувся з цим позовом до суду.
		IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17. Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом. Суд також вказав, що обставини звільнення позивача з посади у період його тимчасової непрацездатності додатково свідчать про протиправність оскаржуваного рішення.
		18. Окрім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи або сприяв їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		19. Шостий апеляційний адміністративний суд, переглянувши рішення суду першої інстанції, погодився з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		20. Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», оскільки суд першої інстанції не звернув уваги, що такий спосіб захисту не передбачений законом, а тому така вимога не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволеній частині позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню у задоволеній частині позовних вимог, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
		22. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам письмових заперечень, відзиву та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребує. Наголошує на законності прийнятого наказу про звільнення позивача. 
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		23. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
		24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		25. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		26. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		27. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		28. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
		29. Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон №  1682-VII) визначені правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		30. Частинами першою та другою статті 1 Закону № 1682-VII передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , на підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		31. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		32. Статтею 2 Закону № 1682-VII визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:
		1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників;
		2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників;
		3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації;
		4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника;
		5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників;
		6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
		7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України;
		8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг;
		9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг;
		10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
		11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1 - 10 цієї частини.
		33. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
		34. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.
		35. При цьому, положеннями пункту 8 частини першої наведеної статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
		36. Разом з тим, підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третьої статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		37. Згідно з частиною першою та частиною другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		38. Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		39. Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		40. Відповідно до частин першої та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
		41. Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
		42. Згідно 3 статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		43. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		44. Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
		45. Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
		46. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок №  788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок №  788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
		47. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
		1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
		2) прецедентного права національних конституційних судів;
		3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
		- «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
		- «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
		48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача з займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		49. Суди попередніх інстанцій, крім іншого, встановили, що рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону, прийнято у зв`язку із обійманням ним з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посади заступника прокурора міста Києва, що відповідає критеріям, визначеним в пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
		50. Так, відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо «посадових та службових осіб органів прокуратури України».
		51. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України».
		52. Отже, стаття 2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
		53. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону № 1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
		54. Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
		55. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону № 1682-VII, орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
		56. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
		57. Як вбачається з оскаржуваного наказу та встановлено судами попередніх інстанцій, позивача звільнено відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII на підставі критеріїв, визначених частиною другою статті 3 Закону № 1682-VII. Про своє перебування на посаді заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури (прокуратури Подільського району міста Києва) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, позивач повідомив у поданій ним згідно викладених вище норм заяві.
		58. Отже, підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування позивача на посаді керівника територіального (регіонального) органу прокуратури (прокуратури Подільського району міста Києва) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, а не висновок про результати перевірки.
		59. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом   порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
		60. Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
		61. Звільнення позивача проведено на підставі перебування на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як встановлено судами попередніх інстанцій, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
		62. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України  (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що кореспондує положенням частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
		63. Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		64. У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року у справі № 817/3431/14. У даному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
		65. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку що оскаржуваний наказ в.о. прокурора міста Києва № 784к від 20 березня 2015 року не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		66. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.
		67. З огляду на наведене, суд першої та апеляційної інстанцій правомірно виходив з необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості, чого не було дотримано відповідачем при винесенні наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури.
		68. Водночас, правильним також є посилання суду першої та апеляційної інстанцій на порушення відповідачем частини третьої статті 40 КЗпП України, яка забороняє звільняти працівника у період його тимчасової непрацездатності.
		69. Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від № 9 від 06 листопада 1992 року наголосив на тому, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 статті 40 КЗпП України) стосується як в передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
		70. Як вірно встановили суди, позивач у день свого звільнення 20 березня 2015 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГХ № 122737 , однак не зважаючи на це, відповідач все ж звільнив позивача у цей день.
		71. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної  інстанцій, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача в своїй сукупності із встановленими порушеннями є протиправним та підлягає скасуванню.
		72. Питання правомірності обрахунку періоду вимушеного прогулу та суми стягнення не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.
		73. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
		74. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		75. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині задоволених позовних вимог і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про часткове задоволення позовних вимог.
		76. Згідно частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..
		77. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		78. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Прокуратури міста Києва залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в незміненій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                           М. М. Яковенко
		 
		Судді                                                                                                              І. В. Дашутін
		 
		                                                                                                              О. О. Шишов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...