Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/1531/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2020.
Дата набрання законної сили: 02.07.2020
Номер судового провадження: 51-6229км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016180490000070

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		02 липня 2020 року
		м. Київ
		справа № 570/1531/17
		провадження № 51-6229км19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		  
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача  військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_7 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 42016180490000070, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 415 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 415 КК до позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки, з покладенням на засудженого обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. 
		Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_8 : на користь військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України  58 269 грн у рахунок відшкодування заподіяної злочином шкоди; на користь військово-медичного клінічного центру Західного регіону України  70 512,09 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_9 .
		Постановлено стягнути із військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: на користь ОСОБА_6   88 661,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з знищенням майна  автомобіля «Daewoo Nexia», р/н НОМЕР_2 ; 30 000 грн  витрат на спорудження надгробного пам`ятника; на користь ОСОБА_6 і її неповнолітнього сина ОСОБА_10  100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Постановлено стягувати з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_6 на утримання дитини загиблого  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
		Вироком установлено, що ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем строкової військової служби та проходячи військову службу на посаді стрільця за штатом взводу матеріально-технічного забезпечення 3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , порушуючи вимоги статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», статей 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», а також пункти 1.3, 1.5, 2.3, 10.1, 10.4, 16.13 Правил дорожнього руху, 23 квітня 2016 року приблизно о 14:35 на 135 км + 250 м автодороги Городище-Рівне-Старокостянтинів, рухаючись зі сторони м. Рівного в напрямку м. Сарни та керуючи транспортною машиною ГАЗ3309, р/н НОМЕР_3 Ф4, яка належить військовій частині НОМЕР_1 , змінив напрямок руху, повернув ліворуч у сторону с. Нова Любомирка Рівненського району та допустив зіткнення з автомобілем «Daewoo Nexia», р/н НОМЕР_2 , внаслідок чого ОСОБА_11 та ОСОБА_12 були смертельно травмовані, а ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. 
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року вирок щодо ОСОБА_8 залишено без зміни. 
		 
		 
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 порушує питання про зміну судових рішень. Просить стягнути солідарно з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та з 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 на її користь 88 661,12 грн на відшкодування матеріальної шкоди; 30 000 грн  витрат на спорудження надгробного пам`ятника ОСОБА_11 ; на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_10  300 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на утримання дитини загиблого  
		ОСОБА_10 починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років),  5493,17 грн (у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) загиблого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого).
		Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що оскільки шкоду завдано ОСОБА_11 незаконними діями службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, то вона повинна відшкодовуватися державою, а тому, на її думку, відповідачами за її позовом також мають бути Головне управління Національної гвардії України та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області; вказує, що суд, покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_10 у розмірі 100 000 грн, не визначив, у яких частках вона належить кожному з них. Вважає, що в зазначеному розмірі суд оцінив лише її моральні страждання, не врахувавши, що ОСОБА_10 є окремим суб`єктом отримання відшкодування моральної шкоди, а тому ця сума підлягає збільшенню із визначенням частки сина. Посилається на помилковий висновок суду щодо складу сім`ї з трьох осіб для вирахування частки, необхідної для відшкодування шкоди в порядку ст. 1200 Цивільного кодексу України (далі  ЦК) на користь ОСОБА_10 . У зв`язку із цим зазначає, що вона на утриманні загиблого ОСОБА_11 не перебувала і утримувала себе сама, а тому необхідно було стягнути виплати в розмірі 5493,17 грн. Також зазначає, що поза увагою суду залишилась вимога щодо перегляду розміру щомісячних платежів дитині ОСОБА_10 за різні періоди стягнення з урахуванням вимог чинного законодавства. Крім того, вказує, що нею був сплачений судовий збір, однак вимога про стягнення моральної шкоди відноситься до позовної заяви немайнового характеру, а тому з неї не повинен справлятися судовий збір. Зазначає, що в резолютивній частині вироку не вирішено питання (не зазначено) щодо розподілу судових витрат та повернення судового збору. Стверджує, що суд апеляційної інстанції під час перегляду справи на зазначені порушення уваги не звернув, його ухвала не відповідає вимогам закону. Крім того, на думку потерпілої, представник цивільного відповідача не наділений повноваженнями на представництво інтересів військової частини у кримінальному провадженні, а тому не є особою, яка вправі подати апеляційну скаргу. З огляду на це апеляційний суд мав повернути апеляційну скаргу представника. Вважає, що кримінальне провадження підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		У касаційній скарзі представник цивільного відповідача  військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_7 порушує питання про зміну судових рішень у частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_6 88 661,12 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з знищенням майна  автомобіля «Daewoo Nexia», р/н НОМЕР_2 ; 30 000 грн  витрат на спорудження надгробного пам`ятника; на користь ОСОБА_6 і її неповнолітнього сина ОСОБА_10  100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_6 на утримання дитини загиблого  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
		Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд мав покласти обов`язок з відшкодування заподіяної шкоди безпосередньо на винну особу  ОСОБА_8 . При цьому, зокрема, посилається на те, що положеннями статей 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК не передбачено покладення обов`язку звідшкодування шкоди, завданої об`єктом підвищеної небезпеки, на орган державної влади. На думку відповідача, позивач помилково ототожнює поняття «особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом» з поняттям «орган державної влади». Крім того, стверджує, що при визначенні розміру моральної шкоди судом не враховано вимог розумності, виваженості та справедливості. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		 Прокурор вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, а судові рішення щодо ОСОБА_8 мають бути залишені без зміни. 
		 
		Мотиви суду
		 
		 Відповідно до ч. 5 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 Колегія суддів під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 415 КК не вбачає передбачених законом підстав для його передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 
		Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		При цьому згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновок місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 415 КК та призначене засудженому покарання у касаційних скаргах не оспорюються і з огляду на положення зазначеного закону, а також пункти 8, 9 ч. 1 ст. 425 КПК не перевіряються.
		Підстав, передбачених ч. 2 ст. 433 КПК, для виходу за межі касаційних вимог колегія суддів не вбачає.
		Що стосується вирішеного у справі цивільного позову, то колегія суддів зазначає про таке.
		Як убачається з матеріалів провадження, і це встановлено судовими інстанціями, порушення військовослужбовцем ОСОБА_8 під час несення служби правил водіння транспортної машини ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_4 , яка належить військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, спричинило загибель двох пасажирів автомобіля «Daewoo Nexia», р/н НОМЕР_2 ,  ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а пасажир ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження. 
		У кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 415 КК, зокрема, представником потерпілої ОСОБА_6 (дружини загиблого ОСОБА_11 ) було заявлено цивільний позов, у якому ставилася вимога стягнути солідарно з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь неї та її неповнолітнього сина ОСОБА_10 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, що вчинив ОСОБА_8 .
		Частково задовольняючи цивільний позов потерпілої, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що за шкоду, завдану ОСОБА_6 винними діями ОСОБА_8 , має відповідати військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України.
		Колегія суддів погоджується з таким рішенням, виходячи з наступного.
		З аналізу змісту глави 82 ЦК «Відшкодування шкоди» убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі невиплаченого відшкодування.
		Так, статтями 1166, 1167 ЦК (відповідальність за завдану майнову та моральну шкоду) передбачено загальне правило, згідно з яким відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача. 
		Статтями 1187, 1188 ЦК обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу  власника джерела підвищеної небезпеки. Ці норми встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. 
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
		Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку,є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.
		Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Отже, у контексті справи, що розглядається діяльність із використання, зберігання й утримання, зокрема, транспортної машини ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_3 Ф4, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.
		Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Відповідно до п. 1, п.п. 20 п. 4 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014, таким органом є Головне управління Національної гвардії України, яке здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (підрозділами) (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між ними, у тому числі у разі їх розформування. 
		Відповідно до п. 5.4 розділу 5 Положення про військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 червня 2014 року № 567, військове майно закріплюється за військовими частинами з метою забезпечення їх діяльності та якісного виконання покладених на них завдань в установленому порядку на праві оперативного управління. 
		Отже, враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Головним управлінням Національної гвардії України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК.
		У справі встановлено, що транспортний засіб ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_4 , на якому військослужбовець ОСОБА_8 під час несення служби скоїв дорожньо-транспортну пригоду, належить військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка є юридичною особою.
		Зазначений транспортний засіб перебуває на обліку військової частини НОМЕР_1 , яка володіє цим автомобілем на праві оперативного управління.
		Таким чином, правильними є висновки судових інстанцій про те, що завдану військослужбовцем ОСОБА_8 шкоду потерпілій має відшкодовувати військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, на обліку та в оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки  транспортний засіб ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_3 Ф4. 
		При цьому Суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 05 червня 2018 року в справі
		№ 243/10982/15-ц з приводу застосування вказаної норми ЦК.
		Також на вище наведених підставах є неприйнятними доводи в касаційній скарзі представника цивільного відповідача  військової частини 
		ОСОБА_7 про те, що обов`язок з відшкодування шкоди потерпілій має бути покладений на особу, яка її завдала,  ОСОБА_8 , котрого визнано винним у вчиненні злочину. 
		У контексті позовних вимог потерпілої ОСОБА_6 колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦКсолідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Втім, у правовідносинах за участю позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність Головного управління Національної гвардії Українита військової частини на випадок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
		Наведене спростовує доводи в касаційній скарзі ОСОБА_6 про те, що завдану шкоду солідарно з військовою частиною має відшкодовувати держава в особі Головного управління Національної гвардії України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області. 
		Що стосується зазначеної казначейської служби, то місцевий суд під час розгляду цивільного позову належним чином мотивував свій висновок про те, що вимога позивача стягнути кошти через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області є безпідставною. Зокрема, відповідач  військова частина НОМЕР_1 не перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні та не має відкритих рахунків у цій установі.  
		Колегія суддів погоджується з рішенням судових інстанцій в частині стягнення на користь ОСОБА_6 відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з знищенням майна  автомобіля «Daewoo Nexia», р/н НОМЕР_2 у розмірі 88 661,12 грн та витратами на спорудження надгробного пам`ятника загиблому ОСОБА_11 в розмірі 30 000 грн. Така шкода підтверджується висновком експерта щодо матеріального збитку та відповідним рахунком на встановлення пам`ятника. 
		Отже, розмір відшкодування визначено відповідно до вимог статей 1166, 1201 ЦК.
		Водночас стосовно визначеного місцевим судом розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.
		У позовній заяві ставилася вимога про стягнення на користь 
		ОСОБА_6 та її неповнолітнього сина ОСОБА_10 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Такі вимоги, зокрема, були мотивовані тим, що ОСОБА_6 та її неповнолітній син внаслідок втрати чоловіка та батька зазнали душевних та моральних страждань, ОСОБА_6 самотужки, без чоловіка вимушена утримувати та виховувати сина, а останній назавжди позбавлений батьківської турботи і любові.
		Місцевий суд постановив стягнути на користь ОСОБА_6 та її неповнолітнього сина ОСОБА_10 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Відповідно до вимог ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		Як видно з вироку, суд погодився із доводами потерпілої про те, що внаслідок вчинення злочину їй було завдано моральну шкоду у зв`язку з втратою чоловіка, та навів свої міркування з приводу часткового задоволення її позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
		Разом із тим, як видно з позовної заяви представника, позов про відшкодування моральної шкоди було подано і в інтересах неповнолітнього сина загиблого  ОСОБА_10 , законним представником якого є потерпіла ОСОБА_6 . Проте в мотивувальній частині вироку суд залишив поза увагою цю вимогу.
		Водночас неповнолітній ОСОБА_10 з огляду на вимоги ч. 2 ст. 1168 ЦК є окремим суб`єктом відшкодування моральної шкоди. Дитині на час загибелі батька виповнилося майже 9 років, і в такому віці вона здатна відчувати моральні страждання та переживання, усвідомлюючи втрату рідного батька, розуміючи те, що вона втратила його назавжди та позбавлена можливості відчути батьківську любов та турботу, проживати і виховуватись у повноцінній сім`ї. 
		З приводу визначення розміру відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зазначила, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення в необхідному чи повному обсязі. 
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. 
		За таких обставин, на думку колегії суддів, рішення місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн на користь як ОСОБА_6 , так і її неповнолітнього сина, без урахування зазначених обставин є передчасним.
		Наведене залишилось поза увагою й суду апеляційної інстанції. 
		Крім того, у позовній заяві ставилася вимога про відшкодування шкоди в порядку ст. 1200 ЦК у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого. 
		Місцевий суд постановив стягувати на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої дитини загиблого  ОСОБА_10 до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років) 3662,11 грн  1/3 від середньомісячної заробітної плати (доходу) потерпілого в розмірі 10 986,33 грн з вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та його дружину ОСОБА_6 . 
		Колегія суддів не може погодитися з таким рішенням місцевого суду. 
		Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1200 ЦК особам, визначеним у пунктах 1-5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
		Розраховуючи частку, яка підлягає вирахуванню з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого, суд відніс до працездатних осіб, які перебували на утриманні загиблого потерпілого, його дружину ОСОБА_6 .
		Разом із тим, з наявної у справі ксерокопії трудової книжки, яку потерпіла долучила до своєї апеляційної скарги, вбачається, що на день смерті 
		ОСОБА_11 його дружина ОСОБА_6 була працевлаштована (з 27 серпня 2012 року по 09 лютого 2018 року (т. 4, а.с. 99) і звісно мала певний доход, що ставить під сумнів факт перебування її на утриманні загиблого чоловіка. 
		Наведене не було перевірено місцевим судом. Не звернув на це увагу і апеляційний суд. Адже відповідно до вимог закону вирахуванню підлягає частка, яка, крім потерпілого, припадала на працездатних осіб, які перебували на його утриманні.
		Отже, без відповідної перевірки зазначених обставин врахування ОСОБА_6 як працездатної особи, яка перебувала на утриманні загиблого чоловіка, при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню в порядку ст. 1200 ЦК, є передчасним. 
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що постановлені у справі судові рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_6 і її неповнолітнього сина ОСОБА_10 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_6 на утримання дитини загиблого  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років), не можна вважати законними й обґрунтованими.
		Отже, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		Рішення судових інстанцій в частині вирішення цивільного позову військової прокуратури Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та військово-медичного клінічного центру Західного регіону до ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, відповідає вимогам статей 1166, 1206 ЦК. 
		Питання щодо повернення потерпілій судового збору, на що вона посилається у касаційній скарзі, не належить до компетенції касаційного суду. Згідно з ч. 5 ст. 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
		Що стосується невирішення в резолютивній частині вироку питання розподілу судових витрат, то така вимога відповідно до ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України ставиться до змісту резолютивної частини рішення, постановленого в порядку цивільного судочинства.
		Також у касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що представник цивільного відповідача не був наділений повноваженнями представляти інтереси військової частини НОМЕР_1 у кримінальному процесі та не вправі подавати апеляційну скаргу, а тому апеляційний суд мав її повернути. 
		Таке твердження спростовується наявними в матеріалах справи відповідними довіреностями, виданими на ім`я начальника юридичної служби ОСОБА_13 та офіцера юридичної служби ОСОБА_7 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (т. 4, а.с. 107, 155), згідно з якими, зокрема, зазначені особи уповноважені представляти інтереси військової частини та оскаржувати судові рішення в апеляційному порядку.
		Ураховуючи викладене, касаційна скарга потерпілої ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга представника цивільного відповідача  військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 Касаційну скаргу представника цивільного відповідача  військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		 Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.
		 Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову про стягнення з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_6 і її неповнолітнього сина ОСОБА_10 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_6 на утримання дитини загиблого  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі  до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років), скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		 У решті судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...