Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/1983/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо.
Надіслано судом: 17.07.2020. Зареєстровано: 19.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 липня 2020 року справа № 580/1983/20
		17 годин 07 хвилин м. Черкаси
		 
		Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді  Трофімової Л.В., за участі секретаря  Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/1983/20
		за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач  не прибув]
		до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538) [представник відповідача  не прибув]
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.
		 
		09.06.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, просить:
		 визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 05.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 29.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередньої участі в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020;
		 визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з прийняття рішення від 05.06.2020 № 971090155022 щодо перерахунку, починаючи з 26.05.2020, раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , із розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди;
		 зобов`язати Головне управління Пенсійною фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів роботи: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 05.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередня участь в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020 включно;
		 зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
		Ухвалою від 24.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 07.07.2020. Ухвалою від 07.07.2020 відкладено розгляд справи до 16.07.2020.
		У обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.05.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області за призначенням щомісячного грошового утримання судді у відставці. 04.06.2020 позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці з розрахунку стажу судді 26 років 2 місяці 16 днів. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано до стажу, що дає право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці норм законодавства, що були чинними на день обрання позивача на посаду судді Звенигородського районного суду Черкаської області. На думку позивача, стаж складає 44 роки 1 місяць і 16 днів: 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 05.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988; 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередня участь в АТО з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів; 27 років 05 місяців 16 днів періоду роботи па посаді судді, заступника голови Звенигородського районного суду, голови Звенигородського районного суду Черкаської області з 05.02.1995 до 21.05.2020.
		Позивач у судове засідання не прибув, 09.07.2020 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		Відповідач позов не визнав, 13.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що загальний стаж позивача становить 44 роки 10 місяців 28 днів, а спеціальний стаж, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці становить 26 років 2 місяці 16 днів. Відповідачем зазначено, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402 (далі  Закон № 1402) встановлено, що до стажу роботи суддею зараховується лише стаж роботи на посаді судді (частина 3 статті 142). Стаж роботи на посаді судді визначено статтею 137 Закону № 1402, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. У поясненнях відповідача від 15.07.2020 зазначено, що не враховано до стажу роботи суддею періоду з 27.08.2014 до 30.09.2015 (а.с.198-199 т.1).
		Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
		Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів. Законом що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі  Закон № 1402).
		Відповідно до частини 1 статті 137 Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Згідно з частиною 2 статті 137 Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
		Статтею 142 Закону № 1402 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні суддею віку, встановленого частиною 1 цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		ОСОБА_1 є громадянином України 10.11.1955 р.н., що підтверджується паспортом НОМЕР_2 (а.с.78 т.1).
		Судом встановлено, що рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 05.02.1993 № 13-21 обрано народним суддею Звенигородського районного суду  ОСОБА_1 (а.с.120 т.1).
		Згідно з наказом управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації від 09.02.1993 № 18-Л ОСОБА_1 вважається обраним народним суддею Звенигородського районного (міського) народного суду Черкаської області (а.с.122 т.1).
		Постановою Верховної Ради України від 15.05.2003 № 809-ІV ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 (а.с.125 т.1).
		Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.81-89 т.1) встановлено: запис № 3 з 03.05.1974 до 24.06.1976  служба в радянській армії; запис № 4, 5 з 01.09.1976 до 01.07.1980  навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського за денною формою; запис № 7, 8 з 25.08.1988 до 05.02.1993  зарахований членом Черкаської обласної колегії адвокатів; запис № 9 від 05.02.1993  обраний народним суддею Звенигородського районного народного суду; запис № 11 від 28.04.1993  прийняв присягу судді (а.с.85 т.1); запис 15 з 15.05.2003 обраний суддею Звенигородського районного суду безстроково; запис 24 з 21.05.2020 відрахований зі штату Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2020 № 1465/0/15-20. 
		Згідно із послужним списком ОСОБА_1 позивач проходив службу на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988 (а.с.114 т.1).
		Відповідно до довідки від 10.03.2020 № ФЕС/247 командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 29.09.2015. Брав участь у антитерористичній операції з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 (а.с.96 т.1).
		Згідно з наказом Звенигородського районного суду Черкаської області від 28.08.2014 № 12-0 припинено тимчасово виконання обов`язків судді, голови Звенигородського районного суду ОСОБА_1 на період військової служби у зв`язку з мобілізацією з 28.08.2014 із збереженням місця роботи, займаної посади і середнього заробітку на період служби, але не більше року (а.с.119 т.1).
		Відповідно до розрахунку стажу судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що складається на день видання наказу про відрахування судді зі штату суду у зв`язку з виходом у відставку, стаж всього становить 44 роки 1 місяць 16 днів  розрахунок надано за підписом Голови Звенигородського районного суду ОСОБА_2 та керівника апарату суду ОСОБА_3 (а.с.24 т.1).
		Згідно довідки ТУ ДСА у Черкаській області від 26.05.2020 №04-1007/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховано: посадовий оклад  63060 грн і доплата за вислугу років  80% у сумі 50448 грн, доплата за перебування на адміністративній посаді в суді  10 % у сумі 6306 грн (а.с.98 т.1).
		26.05.2020 позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України подано документи для призначення довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.21-21 т.1).
		04.06.2020 відповідачем здійснено призначення довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку спеціального стажу 26 років 2 місяці 16 днів з 26.05.2020 (а.с.26-28 т.1).
		Надаючи оцінку доводам позивача і відповідача щодо позовних вимог, суд зазначає про таке.
		Рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2020 № 1465/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено у відставку (а.с.101). 
		Позивач був вперше обраний на посаду судді 05.02.1993 у період дії Закону СРСР від 04.08.1989 № 328-1 «Про статус суддів СРСР» (далі  Закон № 328-1). Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 328-1 народним суддею міг бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, мав вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен. 
		Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону № 1402 доповнено частиною 2 такого змісту: «до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді». При призначенні (обранні) суддів на посаду вперше до кандидатів на посади суддів застосовувалися різні вимоги, що діяли на момент такого призначення (обрання). Означена Позиція підтримується Вищою радою правосуддя, Верховним Судом, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України, Національною школою суддів України, викладеною у спільному листі «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» від 05.11.2018 №41783/0/9-18. 
		Відповідності до пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу (положення пункту 25 розділу ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020 № 2-р/2020). У інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до Закону.
		Згідно з абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Закон № 328-1 не визначав стаж роботи на посаді судді та не застосовується на території України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (далі  Закон № 2862), що набрав чинності з 10.02.1992.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 № 1543-XII Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України. 
		Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону №2862 у редакції чинній на час прийняття позивачем присяги судді (29.04.1993 а.с.85) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
		Суд враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI), що було прийнято та який діяв на час роботи позивача суддею, також містить норму визначення стажу роботи на посаді судді. Відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
		Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
		Відповідно до статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до частини 6 статті 47 та пункту 8 частини 4 статті 48 Закону № 2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.
		Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання  це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
		Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
		Аналогічні правові позиції щодо гарантій незалежності суддів висловлено Конституційним Судом України у рішеннях: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.05.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007; від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
		Суд зазначає, що конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці  щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
		У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
		Згідно з пунктом 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
		Згідно з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
		Відповідно до пункту 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки передбачено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.
		Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону №2862 (у редакції чинній на час набуття позивачем суддівського стажу не менше 10 років) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується час роботи на посадах суддів на посадах слідчих за умови наявності у зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
		Відповідно до послужного списку позивача ОСОБА_1 проходив службу на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988 (7 років 11 місяців 8 днів), тому до загального і спеціального стажу роботи позивача, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді у відставці належить враховувати, крім роботи на посаді судді, роботу на посаді слідчого з 16.09.1980 до 24.08.1988.
		У постанові Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №541/503/17 (ЄДРСР 76883793) зазначено: «оскільки за змістом статті 43 Закону № 2862 до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих. Роз`яснення поняття «прокурор» міститься у статті 56 Закону № 1789-XII, що стосується поняття «слідчий», то його необхідно трактувати за аналогією, та застосовувати положення статті 43 Закону № 2862 у цій частині, коли йдеться про вирішення питання про можливість зарахування періоду роботи в прокуратурі до стажу, що дає право на відставку судді. 
		Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
		Щодо зарахування позивачу до загального і спеціального стажу роботи позивача, що дає право на відставку половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980 та строку служби в армії з 03.05.1974 до 24.06.1976 суд зазначає про таке.
		Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20.03.2008), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років (стаж роботи на посаді судді 10 років позивач набув 05.02.2003) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
		На дату набрання чинності Законом №2453 (30.07.2010) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» відповідно до абзацу 2 пункту 3-1 якої (діяла одночасно із Законом № 2862; втратила чинність 01.01.2012) з доповненням згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
		До загального і спеціального стажу роботи позивача, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання належить враховувати, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980 (1 рік 11 місяців) та строку служби в армії з 03.05.1974 до 24.06.1976 (2 роки 1 місяць 21 день), що підтверджується записами у трудовій книжці позивача (а.с.82-83 т.1), військовим квитком НОМЕР_4 (а.с.126-132), дипломом НОМЕР_5 , виданим 27.06.1980 (а.с.91 т.1).
		Висновок щодо зарахування половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №9901/2/19 (ЄДРСР 85775734).
		Надаючи оцінку твердженню позивача і відповідача щодо зарахування стажу роботи в галузі права в Черкаській обласній колегії адвокатів з 25.08.1988 до 05.02.1993, суд зазначає про таке.
		Частиною 2 статті 137 Закону № 1402 встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 328-1 народним суддею може бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років і склав кваліфікаційний екзамен. 
		Враховуючи, що згідно запису №7 трудової книжки позивача ОСОБА_1 з 25.08.1988 до 05.02.1993 працював у Черкаській обласній колегії адвокатів з місцем роботи у юридичній консультації Звенигородського району (а.с.84), то до зарахування до стажу роботи на посаді судді також зараховується 2 роки стажу роботи за юридичною спеціальністю.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №9901/2/19 (ЄДРСР 85775734) зазначено «про зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена Законом».
		Надаючи оцінку твердженню учасників щодо позовної вимоги про зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015: з 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, та безпосередньої участі в антитерористичній операції з 12.10.2014 до 12.12.2014, суд зазначає про таке.
		Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі  Закон № 2232). Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232 щодо військового обов`язку громадяни України виокремлено: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Згідно з статтею 2 Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, що розуміється у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 4 зазначеної статті Закону №2232 передбачено види військової служби, до яких, зокрема віднесено й військову службу за призивом під час мобілізації за особливий період. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі  Закон № 2011) що також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до статті 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, що пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. Згідно зі статтею 8 Закону №2011 час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі  Закон № 1932) зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до підпункту 1.1 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 (далі - Положення) цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби. 
		Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлює, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що участь в АТО належить зарахуванню до стажу для призначення пенсії на пільгових умовах  один місяць служби за три місяці відповідно до наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530 «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей». Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 по адміністративній справі № 348/347/17 (№К/9901/38547/18).
		Суд зазначає, що зазначені положення мають особливості застосування щодо осіб, які претендують на призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці, а не з заявою про призначення пенсії за вислугу років як особі, звільненій з військової служби, що в свою чергу свідчить про неможливість тотожного застосування правових норм вказаного положення для розрахунку пільгового/спеціального стажу позивача.
		У постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №592/2569/17 (ЄДРСР 82118966) зазначено: «до загального стажу роботи позивача, що дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді, календарний період проходження строкової служби, половина строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу та робота на посадах підвідомчих Міністерству юстиції України органах на місцях, навіть без урахування пільгового перерахунку періодів проходження строкової служби у складі обмеженого контингенту радянських військ на території ДРА та безпосередньої участі в антитерористичній операції та територіях Донецької та Луганської областей, достатньо для розрахунку довічного грошового утримання позивача у розмірі 90 % суддівської винагороди».
		Суд дійшов висновку, що час проходження позивачем військової служби за призовом офіцерського складу в особливий період не належить зарахуванню до спеціального пільгового стажу роботи на посаді судді для отримання довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо неврахування та зобов`язання врахувати до стажу роботи, що дає право на отримання довічного грошового утримання періодів 2 роки 10 місяців 01 день служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період з 28.08.2014 до 24.09.2015 належить відмовити. З 28.08.2014 до 12.10.2014 та з 12.12.2014 до 14.01.2015 без застосування коефіцієнта в 3-х кратному розмірі, що складає 2 місяці 16 днів та безпосередньої участі в антитерористичній операції з 12.10.2014 до 12.12.2014, з 14.01.2015 до 29.09.2015 із застосуванням коефіцієнта 3, що складає 2 роки 7 місяців 15 днів та періоду роботи суддею з 27.08.2014 до 30.09.2015, належить відмовити.
		Стаж роботи на посаді судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
		Суд дійшов висновку, що відповідач під час обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці позивачу зобов`язаний був вивчити документи та правове регулювання щодо стажу 26 років 2 місяців 16 днів стажу роботи суддею, 2 роки, 01 місяць, 21 день служби в Радянській Армії з 05.05.1974 до 24.06.1976; 1 рік 11 місяців половини строку стаціонарного навчання (денна форма) в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки стажу роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів, адвокат з 25.08.1988 до 05.02.1993; 7 років 11 місяців 8 днів проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988, що може становити 41 рік 2 місяці 15 днів (26 років 2 місяців 16 днів + 2 роки, 01 місяць, 21 день + 1 рік 11 місяців + 2 роки + 7 років 11 місяців 8 днів).
		Враховуючи положення частини 3 статті 142 Закону № 1402 та наявність стажу роботи суддею понад 40 років позивач має право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.01.2012 Rysovskyy проти України № 29979/04 зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.
		Надаючи оцінку доводам позивача і відповідача щодо позовних вимог: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, починаючи з 22.05.2020 призначити і виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання як судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум, варто зазначити, що позовна вимога «виплачувати» сформована на майбутнє. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє, у зв`язку з чим у задоволенні зазначеної вимоги належить відмовити. У зв`язку із зазначеним не належить до задоволення позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити нарахувати та виплатити ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум у частині «без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці», позаяк у матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем буде протиправно обмежено граничний розмір щомісячного грошового утримання позивача і відповідачем порушено таке майнове право позивача.
		Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Trofimchuk проти України, від 28.10.2010, № 4241/03 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п.58 рішення у справі Seryavin та інші проти України від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, п.29).
		Досліджуючи питання дотримання у спірних правовідносинах відповідачем критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про не виконання відповідачем обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення та про те, що оскаржена неправомірність дій щодо не проведення правомірного нарахування пенсії вчинено не у порядку і не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована діяльність відповідача. На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів позивача та наявність підстав для задоволення позову частково.
		Неврахування відповідачем спірних періодів до стажу роботи суддею мало наслідком призначення довічного грошового утримання судді у відставці із помилкового розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди.
		Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді, починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеної вимоги з огляду на таке.
		Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
		Прийняття рішення про призначення довічного грошового утримання судді у відставці належить до повноважень відповідача.
		Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Pedersen and Baadsgaard проти Данії від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
		Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
		Враховуючи зазначене, у задоволенні передчасної позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаський області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 без реалізації дискреційних повноважень та належного урядування щодо обрахунку довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді починаючи з 22.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум належить відмовити.
		Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Суд з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Враховуючи, що у матеріалах справи наявні докази, що підтверджують понесені позивачем, адміністративний позов якого задоволено частково, витрати на сплату судового збору у сумі 1681,60 грн  квитанція від 23.06.2020 (а.с.147 т.1), суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат із сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
		Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській обласні щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці періодів: служби в Радянській Армії з 05.05.1974 до 24.06.1976; половини строку стаціонарного навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського з 01.09.1976 до 01.07.1980; 2 роки роботи в галузі права у Черкаській обласній колегії адвокатів; строк проходження служби на посаді слідчого, начальника слідчого відділення Звенигородського РВ ВС УМВС в Черкаській області з 16.09.1980 до 24.08.1988.
		Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо призначення, починаючи з 26.05.2020 ОСОБА_1 , довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку загального проценту пенсії від заробітку 62 % суддівської винагороди.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення довічного грошового утримання судді у відставці від 26.05.2020 з урахуванням висновків судового рішення.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Копію рішення направити учасникам справи.
		Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];
		відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області [вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 21366538].
		 
		Повне судове рішення складено 16.07.2020
		 
		Суддя Л.В. Трофімова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...