Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 318/1411/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2020.
Дата набрання законної сили: 14.07.2020
Номер судового провадження: 51-138км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018080260000221

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		14 липня 2020 року
		м. Київ
		справа № 318/1411/18
		провадження № 51-138км20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		а також в режимі відеоконференції:
		засудженого ОСОБА_6 та
		захисника ОСОБА_7 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Василівського районного суду Запорізької області 
		від 30 січня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 9 жовтня 2019року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080260000221, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, проживаючого без реєстрації в реабілітаційному центрі «Слово життя» у АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 7 квітня 2015року вироком Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі  КК) до трьох років позбавлення волі, звільненого 12 грудня 2017 року за відбуттям строку покарання,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Василівського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк одинадцять років.
		Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 9 жовтня 2019року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін. 
		Згідно з вироком  ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 квітня 2018року в період часу з 19-ї год. 30 хв. до 22-ї год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у приміщенні жилої кімнати літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, в ході спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_8 вчинив умисне вбивство останнього, умисно завдавши йому гострим краєм ножа 22 удари по голові, тулубу, верхнім та нижнім кінцівкам.
		Смерть ОСОБА_8 настала від численних проникаючих і непроникаючих колото-різаних і різаних поранень голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, що призвело до масивної крововтрати.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що відбирання у нього біологічних зразків для проведення експертизи здійснювалося з порушенням вимог ч. 7 ст. 223 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), а саме без участі понятих. У зв`язку з цим, посилаючись на ст. 86, ч. 3 ст. 245, ст. 241 КПК, сформульовану в рішеннях ЄСПЛ доктрину «плодів отруєного дерева», вважає, що висновки експертиз, отримані з недопустимого джерела, також не можуть бути визнані допустимими доказами. Зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ч. 3 ст. 374 і ст. 370 КПК, дано неправильну правову оцінку обставинам кримінального провадження та покладено в основу вироку висновки цих експертиз. Крім того, посилається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа № 683/924/16-к), в якій, на його думку, міститься висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, засуджений вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 КПК апеляційним судом неправильно зазначено в ухвалі зміст його апеляційної скарги, а наведені у ній доводи належно не проаналізовано та не надано вичерпних відповідей, безпідставно відмовлено у повторному дослідженні протоколів отримання зразків для експертизи, а також не погоджується з мотивами, за яких апеляційну скаргу визнано необгрунтованою. На думку засудженого, суди першої та апеляційної інстанцій порушили принцип правової визначеності, не застосували до нього належну правову процедуру, що обумовило порушення права на захист.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення залишити без зміни.
		Захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 , який просив касаційну скаргу задовольнити, захисника ОСОБА_7 , та прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК. 
		Зокрема, суд у вироку послався на показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з яких вбачається, що 15 квітня 2018 року вони разом з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 вживали спиртні напої. Потім ввечері ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_6 продовжити вживати спиртне у нього вдома і той погодився, вони вдвох пішли додому до ОСОБА_8 . Наступного дня ОСОБА_10 і ОСОБА_9 зайшли до будинку ОСОБА_8 , де виявили його мертвим.
		Суд поклав в основу вироку також дані, що містяться у протоколах огляду місця події, огляду трупа потерпілого, пред`явлення особи для впізнання, проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , у ході якого останній пояснив про обставини вчинення кримінального правопорушення, та висновках судово-медичних експертиз, згідно з якими на речах, вилучених у ході огляду трупа ОСОБА_8 , та речах ОСОБА_6 виявлено кров людини, походження якої не виключається від самого потерпілого та (або) від ОСОБА_6 при наявності у нього на момент злочину тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечою.
		Крім того, відповідно до досліджених судом та наведених у вироку даних висновку судово-медичної експертизи № 142 від 23 травня 2018 року, показань експерта ОСОБА_12 , котрий підтвердив цей висновок, смерть ОСОБА_8 настала від численних проникаючих та непроникаючих колото-різаних і різаних поранень голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, що призвело до масивної крововтрати. Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження (рани № № 122) утворилися від дії плоского односторонньо-гострого залізовмісного предмета, яким міг бути клинок ножа, найбільша ширина зануреної частини становила не менше 15 мм, а довжина ранових каналів ран №№ 3 і 4  відповідно 13,5 см і 6,5 см. Враховуючи локалізацію ран на голові, тулубі, верхніх та нижніх кінцівках, направлення ранових каналів, експерт дійшов висновку, що поранення заподіяні в результаті численної дії (не менше як 20) колюче-ріжучого предмета (ножа) у різноманітних напрямках.
		Поряд з тим, суд дослідив та дав належну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_6 , який вину не визнав і пояснював, що коли був у потерпілого вдома, останній почав висловлюватися нецензурно та взяв зі столу ніж. Побачивши це, він схопив правою рукою ОСОБА_8 за руку, в якій був ніж, а лівою рукою взяв його за плече. З потерпілим разом вони впали на долівку, піднялися, впали на диван, він боровся з ОСОБА_8 , при цьому весь час тримав останнього за руку. У ході боротьби він не бачив, де був ніж і чи завдавались удари потерпілому. Потім у будинку ОСОБА_8 заночував і вранці побачив кров та мертвого потерпілого. Далі він помив руки, витер ганчіркою кросівки, в яких був взутий, зайшов до свого дядька та переодягнувся. На автостанції купив квиток до Запоріжжя і згодом його було затримано поліцейським.
		Оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства.
		При цьому суд правильно встановив, що обвинувачений діяв із прямим умислом на вбивство потерпілого, врахувавши спосіб вчинення ОСОБА_6 злочину, а саме нанесення потерпілому ударів ножем, кількість та тяжкість тілесних ушкоджень, їх локалізацію, в тому числі в ділянках життєво важливих органів, довжину ранових каналів ран №№ 3 та 4 у грудну клітку; стосунки обвинуваченого з потерпілим  вони не були раніше знайомі, ОСОБА_6 вживав спиртні напої та за пропозицією ОСОБА_8 пішов до нього додому; поведінку після вчинення злочину, яка свідчить про те, що ОСОБА_6 не вжив заходів для надання потерпілому медичної допомоги, намагався приховати сліди злочину та уникнути кримінальної відповідальності.
		Крім того, суд послався на висновок судово-медичної експертизи № 142 
		від 23 травня 2018 року, за даними якого ділянки розташування, механізм та чисельність заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень маловірогідно допускає можливість спричинення їх при падінні потерпілого або власною рукою.
		Отже, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та у відповідності до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства.
		Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК є правильною.
		Доводи ж касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про порушення при відібранні у нього біологічних зразків для проведення експертизи вимог ч. 7 ст.223 КПК колегія суддів вважає безпідставними.
		Так, відповідно до положень частини 3 ст. 245 КПК відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. А у частинах 25 ст. 241 КПК закріплені положення, за якими визначаються спеціальні порядок та умови проведення освідування особи. Проте положення самої ст. 241 КПК не містять вимоги щодо обов`язкової участі понятих при проведенні освідування особи.
		Водночас у частині 7 ст. 223 КПК передбачено, що слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. 
		При цьому, дійсно, з одного боку  порядок проведення такої слідчої (розшукової) дії, як освідування особи, регламентовано не лише однією ст. 241 КПК, але й загальними нормами ст. 223 КПК, якими визначено загальні умови та правила проведення слідчих (розшукових) дій, ст. ст. 103  107 КПК, які присвячені порядку фіксування процесуальних дій під час кримінального провадження, тощо. Однак, з іншого боку  у ч. 3 ст. 245 КПК міститься відсилка лише на правила ст. 241 КПК, а не на порядок проведення освідування особи в цілому.
		Тобто у цьому випадку згадане положення частини 3 ст. 245 КПК за способом викладення є відсильною нормою і містить відсилку виключно на правила 
		ст. 241 КПК, без прив`язки до інших норм, якими регламентовано порядок проведення освідування особи, у тому числі й приписів ч. 7 ст. 223 КПК.
		Окрім того, кримінальний процесуальний закон передбачає участь понятих або застосування безперервного відеозапису у якості спеціальних процесуальних гарантій забезпечення прав і свобод людини під час освідування особи. Натомість у ч. 3 ст.245 КПК містяться відповідні гарантії, встановлені законодавцем саме для відбирання біологічних зразків у особи,  у разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов`язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.
		До того ж, відбирання біологічних зразків у особи не відноситься до т. зв. неповторюваних процесуальних дій і за потреби може проводитись повторно стільки разів, скільки це буде потрібно.
		А тому відбирання біологічних зразків у особи без участі понятих не вказує на порушення як вимог ч. 3 ст. 245 і ст. 241 КПК у їх взаємозв`язку, так і приписів ч. 7 ст. 223 КПК.
		Аналогічний підхід було застосовано і в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (провадження № 51-10384км18), де колегією суддів зазначено, що кримінальний процесуальний кодекс чітко розмежовує такі слідчі дії як освідування особи (ст. 241 КПК) та отримання зразків (у тому числі біологічних) для експертизи (ст. 245 цього Кодексу); положеннями ч.3 ст. 245 КПК визначено, що відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 цього Кодексу, яка, у свою чергу, не містить вимог щодо обов`язкової участі понятих під час слідчої дії; при цьому ч. 7 ст. 223 КПК передбачає обов`язкову участь понятих саме при освідуванні особи, а не під час відібрання біологічних зразків у особи.
		Із матеріалів же кримінального провадження убачається, що відбирання біологічних зразків у  ОСОБА_6 було здійснено відповідно до вимог 
		ст. 245 КПК на підставі постанови прокурора та за наявності добровільної згоди ОСОБА_6 , що засвідчено його підписом у протоколі добровільного надання зразків для експертизи від 16 квітня 2018 року (т. 3 а.п. 96).
		Проте у ході судового розгляду захисник обвинуваченого заявив клопотання про визнання ряду судових експертиз недопустимими, вказуючи, що вони проведені на підставі біологічних зразків, відібраних у ОСОБА_6 з порушенням вимог КПК.
		Вирішуючи питання допустимості доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 87 КПК, для визнання заявлених захисником судових експертиз недопустимими.
		Крім того, апеляційний суд належно перевірив доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про порушення вимог КПК при відбиранні біологічних зразків, які аналогічні доводам його касаційної скарги, та навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали.
		Зокрема, з поміж іншого апеляційний суд правильно послався на те, що ОСОБА_6 не наводить доводів, що ці порушення якимось чином вплинули на правильність висновків суду по суті провадження (наприклад, зразки були відібрані не у обвинуваченого, а в іншої особи). 
		Також у протоколах отримання зразків для експертизи зазначено про ознайомлення з ними захисника ОСОБА_7 , при цьому будь-яких зауважень той не заявляв. До того ж в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про подання стороною захисту будь-яких клопотань про визнання цих зразків недостовірними (їх підміну, фальсифікацію) чи про отримання нових зразків і порівняння їх з тими еталонами, які використовувалися в ході експертних досліджень.
		Окрім того, на обґрунтування зазначених вище доводів засуджений ОСОБА_6 посилається на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року (справа №683/924/16-к), однак у цьому судовому рішенні суд касаційної інстанції не досліджував питання щодо правомірності відбирання біологічних зразків у особи без участі понятих та вказав лише на те, що у ході перевірки матеріалів провадження наведені апеляційним судом мотиви визнання висновку судово-токсикологічної експертизинедопустимим доказом не знайшли свого підтвердження. А тому колегія суддів не може погодитися з доводами засудженого про наявність в указаному рішенні висновку щодо застосування норм права, передбачених ч. 7 ст. 223, ст. 241, ч. 3 ст. 245 КПК, у подібних до даного провадження правовідносинах.
		Отже, відібрання у  ОСОБА_6 біологічних зразків для проведення експертизи без участі понятих не вказує на порушення вимог кримінального процесуального закону і тому доводи засудженого про порушення у зв`язку з цим права на захист та принципу правової визначеності, а також про те, що суд, виходячи з доктрини «плодів отруєного дерева», мав би визнати недопустимими доказами висновки судових експертиз, є безпідставними.
		Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості злочину за його видом (категорією), який згідно зі 
		ст. 12 КК є особливо тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, котрий раніше неодноразово судимий, ніде не працює, суспільно корисною працею не займається, за місцем мешкання характеризується задовільно, думку потерпілої про призначення обвинуваченому суворого покарання, обставину, що обтяжує покарання,  вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння; відсутність обставин, що пом`якшують покарання.
		Таким чином, призначене ОСОБА_6 покарання є співмірним протиправному діянню й необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
		Безпідставними є також доводикасаційної скарги засудженого про порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК під час апеляційної перевірки ухваленого щодо нього вироку.
		Як убачається зі змісту ухвали, апеляційний суд навів обґрунтовані мотиви, з яких відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого про повторне дослідження протоколів отримання зразків для експертизи.
		Виходячиз положень ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, рішення апеляційного суду провідмову у задоволенні клопотання ОСОБА_6 є правильним.
		Суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 419 КПК зазначив у мотивувальній частині ухвали короткий зміст вимог апеляційної скарги обвинуваченогоз доповненнями, перевірив усі викладені в них доводи, надавши вичерпні відповіді, а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, положення закону, якими керувався, та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
		Отже, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		у х в а л и в:
		Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 9 жовтня 2019року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6  без задоволення. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...