Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 345/4199/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2020.
Дата набрання законної сили: 08.07.2020
Номер судового провадження: 61-26998ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		08 липня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 345/4199/13-ц
		провадження № 61-26998св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Кардаш О. І.та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		Позов обґрунтований тим, що з 1993 року до травня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_2 . За час шлюбу сторони придбали нежитлове приміщення на  АДРЕСА_1 , загальною площею 112,5 кв. м згідно з договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27 грудня 2006 року, а далі переобладнали це приміщення під магазин. Це приміщення було придбане за його особисті кошти, отримані від продажу акцій, а тому зазначене приміщення належить йому на праві особистої приватної власності. 
		Суб`єктом підприємницької діяльностібула оформлена лише відповідач                                             ОСОБА_2 , проте сторони вели бізнес спільно.
		Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 112,5 кв. м, припинити право власності на вказане нежитлове приміщення за відповідачем  ОСОБА_2 , визнати спільним майном подружжя товар, який знаходиться в магазині, присудивши йому половину вартості товарної продукції у розмірі 283 341,80 грн. 
		Короткий зміст зустрічних позовних вимог
		У листопаді 2013 року  ОСОБА_2  звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1  про поділ майна подружжя.
		Зустрічний позов обґрунтований тим, щоза час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 21 січня 2011 року придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя. 
		Просила визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 рокупервісний позов задоволено частково. Визнано за  ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 112,5 кв.м, вартістю 2 338 200,00 грн, що знаходиться за адресою: просп         АДРЕСА_1 . Стягнуто із  ОСОБА_2 на користь   ОСОБА_1 різницю вартості спільного майна подружжя в сумі 1 169 100,00 грн та 3 441,00 грн сплаченого судового збору. В іншій частиніпозову відмовлено. 
		Зустрічний позов задоволено.Проведено поділ квартири       АДРЕСА_3 , між  ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 , визнано за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири   АДРЕСА_3 , загальною вартістю 505 845,00 грн, вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн. Стягнуто з    ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 763,00 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на правову допомогу.
		Задовольнивши частково первісний позов та у повному обсязі зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 вона використовує для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до статті 71 СК України за нею необхідно визнати право власності на це приміщення. З ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація на користь ОСОБА_1 з урахуванням різниці у вартості спільного майна, виходячи з вартості 1/2 частини цього нежитлового приміщення. 
		Відповідно до висновку оціночно-будівельної судової експертизи від 04 серпня 2017 року № 026/08/2017 ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 на час проведення експертизи становила 505 845,00 грн, підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя немає, тому частки кожного із подружжя є рівними. Поділ цієї квартири як спільного майна подружжя необхідно провести, визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частини цієї квартири загальною вартістю 505 845,00 грн, вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн.  
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 29 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 112,5 кв. м, вартістю 2 338 200,00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці вартості спільного майна подружжя в сумі 1 169 100,00 грн та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 441,00 грн сплаченого судового збору скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Калуського міськрайонного суду від 29 листопада 2017 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалюючи рішення про визнання права власності за ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що згідно з частиною п`ятою статті 71 СК України, частиною другою статті 365 ЦК України стягнення одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. На підставі цього рішення не тільки припиняється право, й набувається право на частку іншим співвласником. Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою.
		У матеріалах справи немає документальних доказів того, що                                    ОСОБА_2 внесла відповідну грошову суму, яка становила б половину дійсної ринкової вартості спірного нежитлового приміщення, на депозитний рахунок суду. 
		У суді апеляційної інстанції  ОСОБА_2  стверджувала, що кошти для компенсації позивачу вартості частки нежитлового приміщення на депозит суду не вносила, та пояснила, що вона бажала, щоб суд усе спірне майно поділив порівну.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року, просив скасувати оскаржувані рішення, у зустрічному позові відмовити.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		29 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
		У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Відповідно до розпорядження від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
		18 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Суди не врахували, що спірний магазин на АДРЕСА_1 та однокімнатна квартира АДРЕСА_3 придбані ним у шлюбі, проте за особисті кошти, що належали йому до шлюбу, зокрема на гроші після продажу приватизаційних чеків, куплених у 1992 році, а шлюб укладений в 1993 році. 
		Суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у долученні до матеріалів справи висновку економічної екпертизи від 15 грудня 2016 року, проведеної на запит адвоката.
		Товар, який знаходиться у спірному магазині, повинен бути поділений порівну, а згідно з висновком судової товарознавчої експертизи від 24 червня 2014 року № 1332 вартість продукції становить 566 683,00 грн, тому на його користь з  ОСОБА_2 необхідно стягнути 283 341,80 грн. 
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив  ОСОБА_2  на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		27 грудня 2006 року вона і колишній чоловік ОСОБА_1 придбали 22/100 ідеальних часткиаптеки, а саме приміщення з № 1 до № 5 включно, площею 112,5 кв. м, вартістю 97 403,00 грн, що знаходиться на пр           АДРЕСА_1 . Це приміщення вони придбали у шлюбі за спільні кошти. З 2003 року вона є суб`єктом підприємницької діяльності та працювала в спеціалізованій загальноосвітній школі № 2 м. Калуша.  ОСОБА_1 взагалі не працював, з 07 березня 1995 року до 19 березня 1996 року перебував у відпустці для догляду за дочкою.
		На час придбання аптеки сторони проживали як подружжя 15 років, мали спільний бюджет, що складався з доходів колишнього чоловіка   ОСОБА_1 та її доходів з двох місць роботи. 
		Посилання  ОСОБА_1  на те, що аптека куплена за його особисті кошти, є надуманими і необґрунтованими. Крім того, вимоги про стягнення 1/2 частини вартості товару, який нібито був у приміщенні магазину на    АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки   ОСОБА_1  не надав належних доказів придбання ним цього товару, зокрема, товарно-транспортних накладних, договорів, рахунків-фактур, тощо. 
		Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши в розподілі товарної продукції, оскільки на час проведення судової товарознавчої експертизи від 24 червня 2014 року № 1332в магазині не було жодного товару, придбаного до 23 травня 2011 року, після розірвання шлюбу вона купувала товар за власні кошти.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що сторони з 28 серпня 1993 року до 23 травня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2011 року шлюб між ними розірвано.
		Згідно з договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27 грудня 2006 року ОСОБА_2 за письмовою нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 набула право власності на нежитлові приміщення площею 112,5 кв. м, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 січня 2011 року ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . 
		Під час укладення цих договорів жоден із подружжя не зазначав, що об`єкти нерухомості придбаваються за особисті кошти.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
		Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Згідно з частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третья статті 368 ЦК України.
		Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
		Верховний Суд виходить з того, що майно фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
		Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
		Вирішуючи спір про поділ нерухомого майна - нежитлового приміщення, що є об`єктом спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції обгрунтованого застосував до правовідносин положення частини четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної суми на депозит. Не встановивши відповідні обставини обгрунтовано скасував судове рішення в частині первісного позову.
		Скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пред`явив позовну вимогу лише про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , площею 112,5 кв. м, оскільки вважав, що воно придбане винятково за його кошти.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubacv. Croatia(«Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).
		У цій справі, суд апеляційної інстанції зазначивши, що відповідні позовні вимоги не були заявлені, тому у зв`язку з чим відмовив у позові, проявив надмірний формалізм, не взявши до уваги, що між сторонами існує спір про поділ майна подружжя - нерухомого майна і квартири.
		Встановивши, що нежитлове приміщення є об`єктом спільної сумісної власності сторін, а ОСОБА_1 не вчинила дій щодо внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми відповідно до частини п`ятої статті 71 СК України, статті 365 ЦК України, суд апеляційної інстанції не виконав завдання цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України), спір не вирішив. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися заперечення  ОСОБА_2 проти первісного позову.
		Пред`явлення ОСОБА_2 зустрічного позову свідчить про бажання вирішити спір не лише до нежитлового приміщення, а й іншого об`єкта спільної сумісної власності - квартири.
		ОСОБА_2 у зустрічному позові пред`явила лише одну позовну вимогу про визнання права власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_3 як спільного майна подружжя.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що жодна зі сторін не заявляла вимог про здійснення поділу нежитлового приміщення, виділення в натурі частки, стягнення грошової компенсації за частку, кошти на депозит суду не вносилися, і  ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за половину нежитлового приміщення не погоджувався, тому немає підстав для вирішення спору про майно ФОП, як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно не було предметом спору.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, стягнувши на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за його частку нежитлового приміщення, фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про виділ частки у грошовому вигляді позивач за первісним позовом не заявляв.
		Верховний Суд виходить з того, що між сторонами існує спір про поділ майна - нежитлового приміщення та квартири.
		Відмовивши в первісному позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли помилкового висновку, оскільки поділ майна визначеного лише в зустрічному позові є несправедливим у розумінні статей 69,70 СК України.
		З огляду на те, що поділ спільного майна подружжя, у спосіб визначений судами, не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (частина дев`ята статті 7 СК України), а сторони не просили поділити нерухоме майно та квартиру відповідно до їх часток, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень в частині первісного позову, та ухвалення в цій частині нового рішення про визначення ідеальних часток подружжя на нежитлового приміщення на    АДРЕСА_1 площею 112,5 кв. м за кожним.
		Доводи касаційної скарги про присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		Верховний Суд зазначає, що суд вирішує присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 74 СК України за умови вирішення відповідних позовних вимог. Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Проте позовні вимоги  про поділ нерухомого майна строни не заявили.
		Позовні вимоги в частині поділу товару, який знаходиться у спірному магазині не підлягають задоволенню, оскільки суд першої інстанції встановив, що на час проведення судової товарознавчої експертизи від 24 червня 2014 року № 1332 в магазині не було жодного товару придбаного до розірвання шлюбу між сторонами - 23 травня 2011 року. 
		Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 у долученні до матеріалів справи висновку економічної екпертизи від 15 грудня 2016 року, проведеної на запит адвоката, з огляду на таке.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша-третя статті 212 ЦПК України 2004 року).
		Суд першої інстанції у судовому засіданні 27 березня 2017 року належним чином дослідив клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи висновку економічної екпертизи від 15 грудня 2016 року, заслухав думку сторін та дійшов висновку про відмову у долученні цього висновку, що підтверджується журналом судового засідання (том 3, а. с. 8-10). 
		У доводах касаційної скарги не викладено переконливі аргументи, що відхилення вказаного клопотання вплинуло на вирішення позовних вимог, оскільки суди взяли до уваги та надали правову оцінку іншим висновкам судових експертиз.
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи суди встановили, проте неправильно застосували норму матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам  щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України), що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування в частині первісного позову та ухвалення в цій частині нового рішення. 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень в частині первісного позову з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову, залишення судових рішень в незмінених частинах без змін
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі  колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 рокув частині первісного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
		Первісний позов  ОСОБА_1   до  ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
		Визнати право власності  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2  на 1/2 ідеальну частку нежитлового приміщення на  АДРЕСА_1 , площею 112,5 кв. м, за кожним.
		В іншій частині первісного позову відмовити.
		Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                   О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                І. Ю. Гулейков
		                                                                                                           А. С. Олійник 
		                                                                                                          С. О. Погрібний
		                                                                                                          В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...