Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/45721/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2020.
Дата набрання законної сили: 22.07.2020
Номер судового провадження: 61-9ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Ухвала
		22 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/45721/16-ц
		провадження № 61-9св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		представники позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		представник відповідача - ОСОБА_5 , 
		третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.        ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») з позовом, у якому просила стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
		2.       Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 
		2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 , останній  вніс грошові кошти у розмірі 800 000 грн на вкладний рахунок на строк 
		з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5% річних.
		3.       На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір було пролонговано.
		4.       06 вересня 2014 року ОСОБА_6 помер.
		5.       20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачу ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі 
		від 25 червня 2014 року.
		6.       28 січня 2016 року ОСОБА_1 було виплачено гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн, однак, невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн.
		7.       Посилаючись на те, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном, позивач просила позов задовольнити.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		8.   Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року позов задоволено.
		9.   Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
		10.   Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено заподіяння йому збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролером та власником істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		11.   Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення  Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року залишено без змін.
		12.   Постанова апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 
		13.   Апеляційний суд також указав, що відповідно до фінансової звітності Банку, позивачу не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тоді як виключно ОСОБА_2 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а оскільки відповідачем не виконано вимог статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону, відповідач несе цивільно-правову відповідальності.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		14.   У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року, представник  ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		15.   Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
		16.   Судами не враховано, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.
		17.   Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію, що у таких спорах не можна стягувати кошти на підставі норм Цивільного кодексу України або іншого Закону України, в порушення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку встановлену в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави не передбачена.
		18.   Поза увагою судів залишилось те, що у статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюється відповідальність за шкоду, завдану банку. Позивач є фізичною особою, а тому в даному випадку не можна посилатися на положення статті 58 вищезазначеного Закону як підставу для задоволення позову. Крім того, в силу положень частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним,  правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не фізична особа.
		19.   Заявник також вважає, що посилання судів попередніх інстанції на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки позивач права власності не позбавлена, а чинним законодавством установлено порядок повернення коштів. Позивач не позбавляється права володіння, користування та власності на грошові кошти, і лише змінюється порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані згідно умов договору про банківський строковий вклад. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентує процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка захищає всіх кредиторів банку, а не окремих взятих осіб.
		 
		Доводи інших учасників справи
		20.   ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що аргументи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків судів, викладених у оскаржених судових рішеннях. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		21.   Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                     від 13 січня 2020 відкрито провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції, зупинено виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.
		22.   У січні 2020 року справа № 761/45721/16-ц надійшла до Верховного Суду.
		23.   Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 22 червня 2020 року відмовлено представнику ОСОБА_1 - 
		ОСОБА_4 , у задоволенні заяв про відвід суддів Верховного Суду 
		Висоцької В. С., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		24.   Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		25.   25 червня 2014 року між ОСОБА_8 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», за умовами якого ОСОБА_8 вніс грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 800 000 грн на строк з 25 червня 2014 року до 25 вересня 2014 року, під 24,50% річних.
		26.   Строк розміщення вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пунктом 5.3 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (пункт 7 договору).
		27.   Згідно з пунктом 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли вкладник не надав банку письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу.
		28.   Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за договором не обмежена.
		29.   Строк дії договору було пролонговано до 25 вересня 2015 року.
		30.   06 вересня 2014 року ОСОБА_8 помер.
		31.   20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №144, спадкова справа №3/2015, згідно якого ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в AT «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі 
		від 25 червня 2014 року.
		32.   Згідно зі свідоцтвом залишок вкладу складає 800 000 грн, залишок коштів на рахунку по відсотках станом на 11 березня 2015 року становить 
		82 189,60 грн.
		33.   Відповідно до довідки банку від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 
		2015 року залишок на рахунку, на який було перераховано суму депозиту та нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку, становив 
		910 823,04 грн.
		34.   28 січня 2016 року ОСОБА_1 отримала гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000 грн.
		35.   З урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000 грн, загальний розмір заборгованості склав 710 823,04 грн.
		36.   На підставі постанови Правління Національного банку України 
		від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
		37.   Згідно з даним рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О. С. строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно.
		38.   Відповідно до постанови Правління Національного банку України 
		від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення 
		від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
		39.   Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та Кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О. С. на два роки з 18 грудня 
		2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
		40.   Після отримання свідоцтва про право на спадщину позивач ОСОБА_1 в усній та письмовій формі зверталась до банку щодо отримання вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року.
		41.   Також було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми документів, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		42.   Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
		43.   Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		44.   Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		45.   Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		46.   Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		47.   Згідно з частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		48.   Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.
		49.   У справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення з відповідача, як власника істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у порядку статті 58 Закону України Закону України «Про банки і банківську діяльність», заборгованості по вкладу.
		50.   Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів, зокрема, є договори та інші правочини.   
		51.   За положеннями статті  526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		52.   За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 
		53.   Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
		54.   Отже, за змістом наведених норм права зобов`язання банку полягає у виплаті володільцеві рахунку грошових коштів на умовах та в порядку, встановлених договором.
		55.   Покладаючи на відповідача ОСОБА_2 обов`язок по поверненню вкладу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 , будучи опосередкованим власником 94,9% акцій банку, є контролером банку, в розумінні статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто є фізичною особою, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
		56.   Оскільки діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, зменшення розміру регулятивного капіталу на 19% та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) банку до однієї третини від мінімального рівня, установленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, а також суттєве погіршення стану ліквідності банку та незабезпечення акціонером банку виконання гарантійних зобов`язань і заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних».
		57.   Крім того, за результатами перевірок встановлювались факти порушень банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
		58.   Як на підставу доведеності вини ОСОБА_2 власника істотної участі суди попередніх інстанції також посилались на ухвали, постановлені слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у рамках розгляду клопотань слідчих, з яких убачається, що у провадженні Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування за фактом розтрати службовими особами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період часу 2010-2015 років коштів банку.
		59.   З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у судах касаційної інстанції перебували на розгляді справи щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При їх розгляді суди зазначали, що відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Вона може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини. Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі в банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника. У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, а також вини.
		60.   При вирішенні таких спорів, суд касаційної інстанції погоджувався з висновком судів попередніх інстанції про те, що передбачена частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідальність власників істотної участі та керівників банку не є автоматичною. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. 
		61.   Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами,внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника.
		62.   До таких висновків прийшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у  справах: № 757/24481/16-ц ухвала 
		від 27 березня 2017 року; №761/3002/15-ц ухвала від 29 березня 2017 року; 
		№ 753/23222/15-ц ухвала від 10 травня 2017 року; №759/2588/16-ц ухвала 
		від 05 липня 2017 року; 753/10904/16-ц ухвала від 25 вересня 2017 року; 
		№ 761/25478/15-ц ухвала від 04 жовтня 2017 року; №757/25664/15-ц ухвала від 13 жовтня 2016 року.
		63.   Також Вищий господарський суд України у справах №№ 910/10919/15 постанова від 13 січня 2016 року та 910/15296/16 постанова від 07 червня 
		2017 року.
		64.   Аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд у постановах 
		від: 21 лютого 2018 року у справі №643/2472/16-ц; 21 березня 2018 року у справі №761/32351/16-ц; 16 травня 2018 року у справі №757/34878/15-ц; 
		20 червня 2018 року у справі № 757/3766/17-ц; 21 червня 2018 року у справі 
		№ справа № 761/6459/16-ц.
		65.   У деяких наведених судових рішеннях, суд касаційної інстанції вважав, що на власників істотної участі банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, вини.
		66.   Оскільки положеннями частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не урегульовано питання, у який саме спосіб має бути доведена вина власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних, а також на те, що суди касаційної інстанції при вирішенні аналогічних справ роблять різні висновки, які впливають на єдність судової практики, Верховний Суд у складі колегій суддів Другої та Першої судових палат Касаційного цивільного суду при розгляді справ 757/172/16-ц (провадження № 61-31386св18) та 757/21639/15-ц (провадження 
		№ 61-19063св18) вважав, що вирішення цього правового питання, з урахуванням наведених вище правових висновків судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах, містить виключну правову проблему для забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. 
		67.   Правовою проблемою зазначалось загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») або дії та їх наслідки (частина п`ята цієї статті Закону), тягар доведення вини тощо. 
		68.   Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 30 жовтня 2018 року та 
		від 07 лютого 2019 року повернула  наведені справи для розгляду відповідним колегіям суддів судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, посилаючись на те, що аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
		69.   У постановах від 19 серпня 2019 року (справа № 761/14876/17) та 
		від 29 квітня 2020 року (справа № 522/8700/15-ц) Верховний Суд у складі Касаційного цивільного судуприйшов до висновку про правильність застосування судами попередніх інстанції положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та погодився з недоведеністю з боку позивачів вини власника істотної участі в банку у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних.
		70.   Виключна правова проблема як така має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання щодо якого постає проблема невизначеності.
		71.   З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
		72.   Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
		73.   Позов у даній справі пред`явлено спадкоємцем вкладника, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»віднесено до категорій неплатоспроможних.
		74.   Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків установлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон). 
		75.   Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
		76.   Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку -  це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 
		77.   За таких обставин у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
		78.   Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
		79.   Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої  статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
		80.   Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
		81.   Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		82.   Позивач отримала гарантовані законом 200 000 грн. Загальний розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача у порядку статті 58 Закону України Закону України «Про банки і банківську діяльність» складає  710 823,04 грн.
		83.   За змістом частин четвертої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
		84.   Особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами, внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою та докази вини власника.
		85.   Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
		86.   Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
		87.   Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
		88.   Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
		89.   У деяких випадках неплатоспроможність банку пов`язана з діями не тільки власників істотної участі, але й менеджменту банку. Негативний вплив  на стан банку можуть мати і дії регулятора (НБУ) чи самого Фонду. Більш того, зменшення ліквідної маси, внаслідок чого вимоги вкладника залишилися непогашеними, може бути пов`язане і з неналежним виконанням Фондом своїх обов`язків на стадії ліквідації банку. Тому відкритим залишається питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв`язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками. Ускладнюється вирішення цього питання в разі, якщо банк протягом певного періоду неодноразово перебував у проблемному стані і за цей період відбулася зміна акціонерного складу та менеджменту.
		90.   Не однаковою є й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення  вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку.
		91.   Крім того, відсутній єдиний підхід і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду. 
		92.   Вирішення цих питань тісно пов`язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку:  чи така відповідальність є солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов`язаною з відповідальністю за зобов`язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв`язку між діями власника істотної участі та збитками.
		93.   На сьогодні, у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи №761/41925/17, 761/28061/17,
		761/11792/16-ц, правильність вирішення яких, залежить від вирішення питання,  яким саме чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником.
		94.   У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. 
		95.   Водночас питання наявності «суспільного інтересу» у втручанні тісно пов`язане з пропорційністю втручання.
		96.   Крім того, у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 753/10904/16-ц (провадження № 61-2470зп18) Верховний Суд указав, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду, спричинену позивачу, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є самостійними, майново-відокремленими суб`єктами правовідносин, договір банківського вкладу між вкладником та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для ОСОБА_2 не породжує прав та обов`язків з підстав, визначених  вкладником.
		97.   Згідно із частиною п`ятою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
		98.   Стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і  не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює виключне право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов`язаннями банку.  
		99.   На сьогодні зазначені проблеми й питання є предметом дискусій у науковій і практичній сферах, що підтверджується значною кількістю статей та монографій з питань проблемного (недостатнього) врегулювання такої відповідальності в законі та відсутності сталої судової практики.
		100.        З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що виключною правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» або дії та їх наслідки (частина п`ята цієї статті Закону), тягар доведення вини тощо. 
		101.        Зважаючи на кількість справ, які перебували та продовжують перебувати в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що вирішення цієї справи має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку, що відбувалося протягом останніх років, та має значний суспільний інтерес.
		Керуючись частиною п`ятою статті 403, частинами першої та четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		УХВАЛИВ:
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 761/45721/16 за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             В. С. Висоцька
		Судді                                                                                       А. І. Грушицький
		                                                                                                        І. В. Литвиненко
		                                                                                                        І. М. Фаловська
		                                                                                                        С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...