Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 153/1303/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2020.
Дата набрання законної сили: 22.07.2020
Номер судового провадження: 61-37362ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                                                                                                                                                                
		Іменем України
		 
		22 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 153/1303/17
		провадження № 61-37362св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Великокісницьке»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Міхасішина І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Великокісницьке» (далі - ТОВ «Великокісницьке»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, площею 1,6153 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку.
		 
		31 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. 21 вересня 2017 року на домашню адресу ОСОБА_1 надійшла ухвала Вінницького окружного адміністративного суду Вінницької області від 20 вересня 2017 року в адміністративній справі  № 802/1605/17-а за позовом ТОВ «Великокісницьке» до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ямпільської міської ради Вінницької області, треті особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позивач зазначала, що до 21 вересня 2017 року вона про існування зазначеного договору не знала, оскільки правочину не підписувала, земельну ділянку в оренду відповідачу не передавала, орендної плати не отримувала, в договорі оренди земельної ділянки в розділі «підписи сторін» вчинено підпис « ОСОБА_2 ». До матеріалів реєстраційної справи на реєстрацію договору оренди земельної ділянки відповідачем додано копію довіреності від 21 липня 2008 року, яка видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , строком на три роки, яка дійсна до 21 липня 2011 року. Тобто ОСОБА_1 уповноважила          ОСОБА_2 одержати державний акт замість сертифікату на земельну частку (пай) у землі Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) «Промінь» с. Велика Кісниця Ямпільського району Вінницької області. Інших повноважень, в тому числі щодо розпорядження належною земельною ділянкою, вона ОСОБА_2 не передавала. Вважаючи свої права порушеними, просила визнати недійсним договір оренди землі від 04 листопада 2011 року № 309, укладений між ОСОБА_1 та                     ТОВ «Великокісницьке», про що у державному реєстрі земель вчинено запис                  від 06 квітня 2012 року № 5509 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
		 
		Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним правочин - договір оренди землі від 04 листопада 2011 року № 309, укладений між ОСОБА_1 та                                             ТОВ «Великокісницьке», про що у державному реєстрі земель вчинено запис                          від 06 квітня 2012 року № 5509 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Стягнуто з ТОВ «Великокісницьке» на користь ОСОБА_1 640,00 грн судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки позивачем не підписувався, а відповідно при його укладенні було відсутнє волевиявлення сторони договору, що підтверджено матеріалами справи, а тому договір є недійсним.
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Великокісницьке» задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь                ТОВ «Великокісницьке» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі                  960,00 грн.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що при розгляді справи суд першої інстанції не встановив дійсні обставини у справі, зокрема не надав оцінку доказам в частині отримання орендної плати позивачем відповідно до спірного договору оренди. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 достовірно знала про наявність договору оренди землі від 04 листопада 2011 року № 309, який був укладений від її імені з відповідачем, та виконувала його умови. Сторони добросовісно виконували умови договору оренди землі, протягом семи років                  ОСОБА_1 отримувала плату за оренду землі, достовірно знала про існування спірного договору, а тому, на думку апеляційного суду, визнавати його лише з тієї підстави, що позивач має намір укласти договір з іншим орендарем, є не лише незаконно, а й несправедливо.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		 
		У червні 2018 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Заявник у касаційній скарзі посилається на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 25 травня 2016 року, провадження № 6-2612цс15, згідно з якою стаття 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити. Посилаючись на наявні в матеріалах справи докази, позивач зазначає, що апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що вона знала про наявність спірного договору та отримувала орендну плату за ним; судами встановлено, що на момент вчинення укладення спірного договору ОСОБА_2 не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою позивача; в оскаржуваній постанові апеляційний суд вказує, що ОСОБА_1 схвалила спірний правочин, проте не посилається на жодну норму права щодо цього.
		 
		Також заявник зазначає, що апеляційний суд помилково не прийняв до уваги положення пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до якого виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним, що було неодноразово підтримано судами касаційної інстанції в інших цивільних справах.
		 
		У серпні 2018 року на адресу Верховного Суду від ТОВ «Великокісницьке» засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
		 
		Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу представника    ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від третьої особи не надходило.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 червня 2018 року цю касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачу Лесько А. О.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року, витребувано матеріали справи № 153/1303/17 з Ямпільського районного суду Вінницької області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року № 1719/0/226-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2019 року касаційну скаргу та матеріали справи № 153/1303/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України               (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1,6153 га, реєстраційний номер 052560004005509, що розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 12 липня 2008 року.
		 
		04 листопада 2011 року між ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , та                        ТОВ «Великокісницьке» укладено договір оренди землі № 309, згідно з яким                     орендодавець ( ОСОБА_1 ) передала належну їй земельну ділянку загальною площею 1,6153 га в оренду товариству строком на 25 років. До договору складено акт про передачу та приймання земельної ділянки в оренду.
		 
		Вказаний договір був підписаний ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 21 липня 2008 року № 562.
		 
		Згідно із зазначеною довіреністю позивач уповноважила ОСОБА_2 одержати державний акт взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК», довіреність видана строком на три роки і дійсна до                  21 липня 2011 року, тобто до моменту підписання спірного договору.
		 
		Із копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 вересня 2017 року встановлено, що 31 березня 2017 року зареєстровано договір оренди земельної частки (паю), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34644411, від 06 квітня 2017 року.
		 
		Підставою звернення до суду із позовом стало те, що ОСОБА_1 не було відомо про існування оскаржуваного договору, про наявність якого вона дізналась 21 вересня 2017 року, коли на її домашню адресу надійшла ухвала Вінницького окружного адміністративного суду про відкриття провадження від 20 вересня 2017 року у справі № 802/1605/17-а за позовом ТОВ «Великокісницьке» до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ямпільської міської ради Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , згідно з якою відкрито провадження у справі за адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		Відповідно до довідки Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області від 23 жовтня 2017 року № 02-18-312 оригінал довіреності № 562 в архіві сільської ради не зберігся, проте повідомлено, що згідно з реєстром для реєстрації нотаріальних дій 21 липня 2008 року за реєстровим № 562 від імені                   ОСОБА_1 посвідчено доручення на ОСОБА_2 отримати державний акт взамін сертифікату на земельний пай.
		 
		Також судами досліджувались відомості та накладні ТОВ «Великокісницьке» на предмет отримання ОСОБА_1 орендної плати, а згідно з копією довіреності                         від 02 серпня 2016 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_8 одержати у                             ТОВ «Великокісницьке» на її ім`я орендну плату за земельний пай, згідно з копією довіреності від 07 вересня 2017 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_9 одержати у ТОВ «Великокісницьке» на її ім`я орендну плату за земельний пай.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено частиною першою статті 16 ЦК України.
		Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).
		Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
		Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).
		Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
		Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
		Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, що передбачено статтею 14 Закону України                від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі».
		Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		Об`єктом спірного договору оренди землі є земельна ділянка загальною площею 1,6153 га, яка знаходиться в районі с. В. Кісниця Ямпільського району Вінницької області та належить орендодавцю на підставі державного акта серія ЯЕ № 682230 (пункти 1, 2 договору).
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
		Матеріали справи містять копію довіреності від 21 липня 2008 року, посвідченої секретарем сільської ради та зареєстрованої в реєстрі за № 562, згідно з якою                ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 одержати державний акт взамін сертифікату на земельну частку (пай) у землі КСП «Промінь» села Велика Кісниця у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК» (а. с. 11, 50). Для чого представнику надано право подавати від імені довірителя заяви, розписуватися за неї, одержувати довідки або інші документи, а також виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень. Інші повноваження за цією довіреністю у ОСОБА_2 відсутні.
		Зазначена довіреність видана строком на три роки і дійсна до 21 липня 2011 року.
		Сторонами не заперечується, що саме ОСОБА_2 підписала договір оренди землі              від 04 листопада 2011 року № 309.
		Отже, спірний договір оренди землі, підписаний ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1                       04 листопада 2011 року на підставі довіреності № 562, укладений вже після закінчення строку її дії, на що правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій.
		При цьому суд першої інстанції зробив правильний висновок, з урахуванням змісту довіреності, наданих за нею ОСОБА_1 повноважень ОСОБА_2 та строку її дії, що позивач не мала волевиявлення на укладення із відповідачем договору оренди землі                       від 04 листопада 2011 року № 309, не знала і не могла знати про укладений правочин, про який дізналася з ухвали Вінницького окружного адміністративного суду про відкриття провадження від 20 вересня 2017 року у справі № 802/1605/17-а.
		Колегія суддів не погоджується із апеляційним судом, який дійшов висновку про обізнаність позивача про укладений спірний договір оренди землі з огляду на те, що вона отримувала орендну плату на виконання орендарем (відповідачем у справі) його умов, оскільки:
		- згідно з копією довіреності від 02 серпня 2016 року, що міститься в матеріалах справи (а. с. 74), ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_8 одержати у                                         ТОВ «Великокісницьке» на її ім`я орендну плату саме за земельний пай, так само згідно з копією довіреності від 07 вересня 2017 року, що міститься в матеріалах справи (а. с. 85), ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_9 одержати у                                      ТОВ «Великокісницьке» на її ім`я орендну плату також за земельний пай. Зазначені довіреності не містять вказівку, що орендна плата, на одержання якої ОСОБА_1 видала доручення, отримуються саме за договором оренди землі 04 листопада              2011 року № 309;
		- зазначення апеляційним судом, що, оскільки у власності ОСОБА_1 перебуває згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна лише одна земельна ділянка (кадастровий номер 0525681300:02:001:0347, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,6153 га, яка розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області), а тому отримувати орендну плату за користування відповідачем іншої земельної ділянки вона не могла, є припущенням, що суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України (доказування не може ґрунтуватися на припущеннях);
		- Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі, оскільки відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.
		Отже, колегія суддів не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
		Стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин, укладений від імені особи іншою особою, яка на момент його вчинення не була уповноважена на таке представництво і не мала повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
		При підписанні спірного договору оренди землі повноваження ОСОБА_2 за довіреністю від 21 липня 2008 року № 562 на представництво інтересів ОСОБА_1 щодо одержання державного акта взамін сертифікату на земельну частку (пай) у землі КСП «Промінь» села Велика Кісниця у Вінницькій регіональній філії «Центр ДЗК» вже закінчились.
		Таким чином, оскільки установлено, що власник земельної ділянки (позивач) не уповноважувала ОСОБА_2 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а на момент вчинення спірного правочину довіреність вичерпала свою дію, тому наведені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновки про те, що позивач схвалила спірний договір оренди землі, оскільки отримувала орендну плату за договором оренди після його укладення, є помилковими та свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 241 ЦК України до правовідносин сторін, до яких зазначена норма, з урахуванням фактичних обставин у справі, не застосовується.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке відповідає закону.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат необхідно змінити: понесені відповідачем судові витрати за подачу апеляційної скарги залишаються за                         ТОВ «Великокісницьке».
		 
		Окрім цього, на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Великокісницьке» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 280,00 грн за подання позивачем касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року скасувати, рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2018 року залишити в силі.
		 
		Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Великокісницьке» на користь  ОСОБА_1 1 280,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак    Судді:І. Ю. Гулейков     А. С. Олійник     С. О. Погрібний     Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...