Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/12328/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2020. Зареєстровано: 29.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2020.
Дата набрання законної сили: 28.07.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/5519/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/5519/20 
		Номер справи місцевого суду: 523/12328/19
		Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
		Доповідач Ващенко  Л. Г.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28.07.2020 року                                 м. Одеса
		 
		Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
		головуючого  судді Ващенко Л.Г.
		суддів  Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
		 
		у порядку ст. 369 ЦПК України, розглянула апеляційні скарги  ОСОБА_1 іпредставника приватногоакціонерного товариства«Видавничий дім«Одеса» нарішення Суворовськогорайонного судум.Одеси від27січня 2020року (одноособовосуддя СувертакІ.В.)у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 доприватного акціонерноготовариства«Видавничийдім «Одеса»,третяособа,якане заявляєсамостійних вимогна предметспору настороні відповідачагенеральнийдиректор приватногоакціонерноготовариства«Видавничий дім«Одеса» ОСОБА_2 простягнення середньогозаробіткуза часзатримкивиконання рішенняпропоновлення нароботітавідшкодування моральноїшкоди, 
		 
		ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
		(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 
		07.08.2019року ОСОБА_1 звернувсяізпозовом доприватногоакціонерного товариства«Видавничий дім«Одеса» (далі-Товариство),третя особа,що незаявляє самостійнихвимог напредмет споруна сторонівідповідача генеральнийдиректор приватногоакціонерного товариства«Видавничий дім«Одеса» Сваволя ОСОБА_3 (далі- ОСОБА_2 ) простягнення середньогозаробітку зачас затримкивиконання рішенняпропоновлення нароботі тавідшкодування моральноїшкоди,а саме:стягнути зТовариствасередній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 23.06.2018 року в частині негайного поновлення на роботі у розмірі 48 593,92 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 128 000 гривень.
		Позов обґрунтовано наступним.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23.06.2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .. Суд: визнав звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони Товариства на підставі наказу ОСОБА_2 від 05.07.2017 року № 05-К,- незаконним; поновив ОСОБА_4 на посаді начальника охорони Товариства; зобов`язав Товариство внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника охорони Товариства зі скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу від 05.07.2017 року № 05-К; стягнув з Товариства середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 34 792,35 гривень і моральну шкоду у розмірі 4 000 гривень; допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства, а також в частині стягнення середньомісячного заробітку у розмірі 3210 гривень за один місяць.
		03.07.2018 року, постановою старшого державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, відкрито виконавче провадження №56678958 про примусове виконання виконавчого листа №523/11422/17 від 26.06.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства.
		30.05.2018 року Товариство змінило повне та скорочене найменування на ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» (далі-Товариство). 
		Постановою від 24.07.2018 року державний виконавець закінчив виконавче провадження №56678958 та направив подання про вчинення кримінального правопорушення №09.28078/В від 24.07.2018 року до органу досудового розслідування для відкриття кримінального провадження за ч.1 ст. 382 КК України.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.06.2018 року в резолютивній частині залишено без змін, з 11.06.2019 року судові рішення набрали законної сили.
		03.07.2019 року позивач отримав поштовим зв`язком копію наказу № 6-заг. від 12.06.2019 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 і скасування наказу № 5-К від 05.07.2017 року про звільнення ОСОБА_1 04.07.2019 року ОСОБА_1 прибув до Товариства з метою виконання рішення про поновлення на роботі та початку праці.
		На момент подачі позовної заяви до суду відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 23.06.2018 року. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не було негайно виконано, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 48 593,92 гривень. Зазначав, що він зазнав моральних страждань у зв`язку з невиконанням рішення суду (500 гривень за кожний день затримки, що загалом склало 256 днів), тому на відшкодування моральної шкоди просив стягнути 128 000 гривень.
		Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив позов задовольнити.
		У судовому засіданні в суді першої інстанції 27.01.2020 року позивач позов підтримав, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.01.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд стягнув з Товариства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8000 гривень, а в іншій частині позову відмовив. З Товариства на користь держави суд стягнув судовий збір у розмірі 768,40 гривень.
		(короткий зміст вимог апеляційної скарги) 
		Позивач ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду від 27.01.2020 року, подав апеляційну скаргу в якій просить змінити мотивувальну частину рішення суду, відповідно до змісту його апеляційної скарги, змінити резолютивну частину рішення суду шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 11741,03 гривень, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
		В апеляційній скарзі представник Товариства просить рішення суду від 27.01.2020 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати, постановити нове рішення про відмову у відшкодуванні моральної шкоди позові, зазначаючи про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
		Апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 зазначає: 
		В оскаржуваному рішенні деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права. Суд вважав, що оскільки наказ №6-заг. про поновлення ОСОБА_1 виданий 12.06.2019 року, середній заробіток повинен рахуватися по 12.06.2019 року, що не відповідає Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст.65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст.63 цього Закону.
		Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення та не вчинення інших дій відповідно до законодавства. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у цивільній справі № 6-435цс15 та постанові Верховного Суду від 19.01.2018 року у цивільній справі № 524/415/16-ц.
		Датою поновлення позивача на роботі є 04.07.2019 року, момент передачі 
		трудової книжки позивача відповідачу. Обставини передачі трудової книжки 04.07.2019 року підтверджується листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 27.09.2019 року № 15-1-1319/03-13-8733, який ОСОБА_5 отримав після проголошення оскаржуваного рішення, в якому встановлений факт порушення відповідачем Інструкції ведення трудових книжок. Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі має стягуватись з моменту ухвалення рішення суду від 23.06.2018 року та на момент поновлення ОСОБА_6  04.07.2019 року (256 робочих днів (132 в 2018 році та 124 в 2019 році).
		В рішенні суду викладені висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме: «Всього ПрАТ «ВД «Одеса» відповідно до статі 236 Кодексу Законів про працю України повинно нарахувати ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення у розмірі 45779 грн. 36 коп. (сорок п`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять гривень 36 копійок) за формулою 23664 грн. 96 коп. + 22114 грн. 40 коп. (а.с. 78). Зазначена сума середнього заробітку, а саме 45779 грн. 36 коп. - обчислена згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно якого усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки та інше.». «02 жовтня 2019 року ПРАТ «ВД «Одеса» утримано та перераховано військовий збір з середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у розмірі 686,69 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 430 від 02 жовтня 2019року. (а.с. 80). 02 жовтня 2019 року ПРАТ «ВД «Одеса» утримано та перераховано податок з доходів фізичних осіб з середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у розмірі 8240,28 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 431 від 02 жовтня 2019року. (а.с. 81). Таким чином, ПрАТ «ВД «Одеса» виплатило ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у повному обсязі, із відрахуванням сум обов`язкових податків, тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, не має.».
		В даному випадку судом неправильно застосовані норми матеріального права та не врахована правова позиція Верховного Суду, чим порушена норма процесуального права (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
		Судом не враховане коригування на коефіцієнт підвищення середньої заробітної плати. Рішенням суду від 23.06.2018 року встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_6 на 23.06.2018 року склав 152,86 гривень, а середній заробіток за час вимушеного прогулу34792,35 гривень. З моменту ухвалення рішення суду від 23.06.2018 року, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата в Україні підвищена у декілька разів на момент поновлена позивача на роботі (04.07.2019 року), а тому середній заробіток підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення заробітної плати (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року по цивільній справі № 572/2429/15-ц).
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлена мінімальна заробітна плата з 1.01.2018 року у розмірі 3723 гривні (22,41 гривні за годину). Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлена мінімальна заробітна плата з 1.01.2019 року у розмірі 4173 гривні (25,13 гривні за годину). Тобто, з 23.06.2018 року середній заробіток ОСОБА_6 за час затримки виконання судового рішення коригується на коефіцієнт підвищення заробітної плати, а саме: у 2018 році середній заробіток за час затримки виконання рішення суду склав: 23664,96 гривень за формулою: 132 робочі дні*8 годин роботи за робочий день*22,41 гривні за годину. У 2019 році  24928,96 гривень за формулою: 124 робочі дні *8 годин роботи за робочий день *25,13 гривні за годину. Всього, Товариство, відповідно до ст. 236 КЗпП України, повинно виплатити ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення у розмірі 48593, 92 гривень за формулою 23 664,96+ 24928,96.
		Враховуючи, що відповідач виплатив ОСОБА_7 частину середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення у розмірі 36 852, 89 гривень, 
		Товариство повинно виплатити позивачу ще 11 741,03 гривень.
		Законодавством не передбачено зменшення суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення.
		Відповідно до правової позиції, викладеній у рішенні ЄСПЛ від 29.06.2004 року у справі «Жовнер проти України», заява № 56848/00: Право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (правова позиція рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Homsby с. Grece) від 19 березня 1997 року, Збірник рішень 1997-И, с. 510-511, параграф 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Bourdov с. Russie), N 59498/00, параграф 34, від 7 травня 2002 року; рішення у справі "Ясіун`єне проти Литви" (Jasiuniene с. Lituanie), N 41510/98, параграф 27, від 6 березня 2003 p.; та рішення по справі "Руйану проти Румунії" (Ruianu с. Roumanie), N 34647/97, від 17 червня 2003 року).
		Крім того, ЄСПЛ вважає, що якщо можна допустити, що держави втручаються у процедуру виконання судового рішення, таке втручання у результаті може перешкоджати, унеможливлювати чи надмірно затягувати виконання, ні, тим більше, нівелювати саму суть рішення (див. "Іммобіліаре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi с. Italie), рішення від 28 липня 1999 року, Збірник постанов і рішень 1999-V, параграфи 63 і 66; "Сатка та інші проти Греції" (Satka et autres с. Grece), N 55828/00, параграф 57, 27 березня 2003 року).
		Отже, сума середнього заробітку, встановлена судом, не може бути зменшена, оскільки це є неправомірним втручанням держави в процедуру виконання судового рішення, що перешкоджає виконанню всього рішення, нівелює суть останнього.
		Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в редакції, викладеній позивачем відповідно до змісту апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга представника Товариства зазначає: 
		Суд першої інстанції вважав, що оскільки Товариство не виконало рішення суду №523/11422/17 від 23.06.2018 року про поновлення ОСОБА_6 на посаді начальника охорони Товариства вчасно, котре підлягало негайному виконанню, це призвело до порушення звичайного способу життя позивача, він був позбавлений можливості отримувати заробітну плату, утримувати свою сім`ю, у зв`язку з чим частково задовольнив вимоги про стягнення моральної шкоди. Дане твердження не може братися до уваги, адже судом першої інстанції не повно були досліджені докази по справі та не визначено, якої саме моральної шкоди зазнав ОСОБА_5 , суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують моральну шкоду ОСОБА_8 .
		Суд не обґрунтував підстави для частково задоволення позову ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у розмірі 8000 гривень, також не зрозуміло з якого розрахунку виходив суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 дійсно зазнав моральної шкоди.
		Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Згідно до абз.2 п. 5 постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у цивільній справі №6-54цс11, «у разі допущення власником або уповноваженим ним органом порушення законних прав працівника, якщо такі призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок відшкодувати працівнику завдану моральну шкоду».
		(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
		У відзиві на скаргу ОСОБА_1 представник Товариства зазначає:
		Товариство у добровільному порядку 12.06.2019 року видало наказ №6- заг. про поновлення ОСОБА_6 на роботі (що не заперечується апелянтом) та було готове до допущення його до роботи. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 був під час проголошення рішення суду, проте 12.06.2019 року він не з`явився на робоче місце. Товариство, на виконання рішення суду від 12.06.2019 року, ввело до штату посаду начальника охорони і 12.06.2019 року видало наказ № 6-заг. про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
		Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. 
		ОСОБА_5 , який знаходився у залі суду під час проголошення рішення суду, цією можливістю не скористався і з`явився на роботу лише 04.07.2019 року. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили (в частині негайного виконання) є обов`язковою для осіб, які участь у справі, тобто і для ОСОБА_1 , який теж повинен був негайно виконати рішення суду, з`явившись на робоче місце наступного дня, але цього не зробив. Тому наказ №6 заг. про поновлення від 12.06.2018 року направлено позивачу поштовим засобом зв`язку, що було доброю волею роботодавця.
		03.07.2019 року ОСОБА_1 отримав наказ, що підтвердив, а 04.07.2019 року прибув до Товариства, поважних причин відсутності на роботі з 12.06.2019 по 03.07.2019 не вказав і документів не надав. Положення КЗпП не вимагають від роботодавця повідомляти поновленому працівнику про видання наказу. У разі, якщо працівник не з`явився на роботі, роботодавець не несе жодної відповідальності за нез`явлення працівника на робочому місці. Твердження ОСОБА_1 , що датою поновлення на роботі є момент передачі трудової книжки відповідачу є помилковими. Це особиста думка апелянта, з якою відповідач не згоден. В справі поновлення на роботі роботодавець не може бути поставлений у залежність від дати надання працівником трудової книжки. Трудове законодавство визначає момент поновлення виданням наказу, що зроблено 12.06.2019 року, а посилання на Закон України «Про виконавче провадження» є помилковим.
		Стосовно листа Головного управління Держпраці в Одеській області від 27.09.2019 року № 15-1-1319/03-13-8733 слід зазначити, що при дослідженні трудової книжки ОСОБА_6 інспектором Головного управління Держпраці в Одеській області порушень та помилок у записах в трудовій книжці не виявлено. Зазначено, що ОСОБА_1 не ознайомлено під підпис в особовій картці ф.№П-2 із записами, які внесені до трудової книжки та дублюються в такій картці, що на суть спору не впливає.
		Судом першої інстанції досліджені наявні в матеріалах справи документи та правильно визначено дату поновлення ОСОБА_6 - 12.06.2019 року, тому немає підстав для донарахування будь-яких сум.
		ОСОБА_5 вважає, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі має стягуватись з 23.06.2018 року по 04.07. 2019 року і йому слід виплатити середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення у розмірі 11741, 03 гривень (48 593,92-36 852,89), Товариство вважає таку позицію апелянта помилковою. Твердження позивача, що розрахунок проведено без коригування на коефіцієнт підвищення середньої заробітної плати не відповідає дійсності, оскільки кількість робочих днів у 2019 році складає 110 робочих днів (з 01.01.2019 року по дату поновлення 12.06.2019 року), а не 124, як вказує позивач. 
		Сума середнього заробітку (45 779,36 гривень), обчислена згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі-Порядок). Товариство перевело на банківську картку ОСОБА_6 36 852,39 гривень (що підтверджується апелянтом), а решта коштів була утримана та перерахована, як обов`язкові податки, які відповідач здійснює як податковий агент. Позивач вважає, що податки платити не потрібно і надає розрахунок, у якому від суми нарахованого середнього заробітку (тобто з податками та зборами) 48 593,92 гривень віднімається заробіток до виплати (тобто з утриманими податками та зборами) 36 852,89 гривень, що робити не можна, оскільки це суперечить чинним нормам бухгалтерського та податкового обліку. До того, сума 48 593,92 гривень обчислена невірно: 132 робочі дні в 2018 році та 124 робочі дні в 2019 році (як рахує апелянт), проти 132 робочих дні в 2018 році та 110 робочих дні в 2019 році.
		Виплата за затримку виконання судового рішення проведена у повному обсязі, згідно до норм чинного податкового законодавства та законодавства про працю.         Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. При цьому, відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 ПК України.
		Доводи скаржника щодо зменшення суми середнього заробітку із посиланням на певні рішення ЄСПЛ є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції сума середнього заробітку не була зменшена, навпаки, обчислена відповідно до Порядку.
		Апелянт посилається на ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст. 63 цього Закону, тобто рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача. Однак, норми ЗУ «Про виконавче провадження» не можуть бути застосовані, оскільки йде мова про оскарження рішення суду від 27.01.2020 року, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково, суд стягнув моральну шкоду у розмірі 8000 гривень, а в іншій частині позову відмовлено.
		 
		ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
		Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
		Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 23.06.2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд: визнав звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони Товариства на підставі наказу генерального директора Товариства Сваволі В.П. від 05.07.2017 року № 05-К,- незаконним; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства; зобов`язав Товариство внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника охорони Товариства зі скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу від 05.07.2017 року № 05-К; стягнув з Товариства на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 34 792,35 гривень і моральну шкоду у розмірі 4 000 гривень; допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства, а також в частині стягнення середньомісячного заробітку у розмірі 3 210 гривень за один місяць (а.с. 10-14).
		03.07.2018 року постановою старшого державного виконавця Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Костіна В.В. відкрито виконавче провадження №56678958 про примусове виконання виконавчого листа №523/11422/17 від 26.06.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства (а.с.15).
		30.05.2018 року Товариство змінило повне та скорочене найменування на ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» (далі-Товариство, а.с.16-18).
		24.07.2018 року в.о. начальника Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області направив подання №09.28078/В від 24.07.2018 року до органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України (а.с.19).
		Постановою Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23.06.2018 року змінено в частині мотивів та підстав, а в резолютивній частині залишено без змін. (а.с. 20-26). 
		На виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23.06.2018 року і постанови Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року, Товариство, 12.06.2019 року видало наказ № 6-заг. щодо скасування наказу від 05.07.2017 року №5-К про звільнення ОСОБА_1 , повідомлення ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення і внесення виправлень до особової картки та трудової книжки ОСОБА_1 12.06.2019 року затверджено посадову Інструкцію начальника служби охорони Товариства. З посадовою Інструкцією і наказом №6-заг.від 12.06.2019 року ОСОБА_1 ознайомився 04.07.2019 року (а.с. 27-30). 
		07.08.2019 року ОСОБА_1 надіслав Товариству заяву про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, поновлення на посаді шляхом видання наказу, а також виплату середнього заробітку за час затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 23.06.2018 року по 04.07.2019 року у розмірі 48593,92 гривень (а.с.31-34). 
		Платіжним дорученням №433 від 02.10.2019 року Товариство перерахувало на картку ОСОБА_1 у банківській установі середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 23.06.2018 року по 12.06.2019 року у розмірі 36 852,39 гривень із загальної суми 45779,36 гривень. Крім того, Товариство утримало та перерахувало військовий збір у розмірі 686,69 гривень із суми 45779,36 гривень на підставі платіжного доручення № 430 від 02.10.2019 року і податок з доходів фізичних осіб у розмірі 8240,20 гривень із суми 45779,36 гривень, на підставі платіжного доручення №431 від 02.10.2019 року (а.с. 79-81).
		Між сторонами виникли правовідносини з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди у зв`язку із порушення трудових прав, які регулюються нормами КЗпП України.
		(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
		Суд першоїінстанції,відмовляючи упозові простягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виходив з того, що Товариство добровільно виплатило вказану суму з відрахуванням сум обов`язкових податків, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (а.с.105).
		Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з таких підстав.
		У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (ст. 236 ч.1 КЗпП України).
		Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. 
		З матеріалів справи вбачається, що рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 23.06.2018 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони Товариства на підставі наказу від 05.07.2017 року № 05-К, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника охорони Товариства, суд також допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства.
		12.06.2019 року Товариство видало наказ № 6-заг. про скасування наказу від 05.07.2017 року №5-К про звільнення ОСОБА_1 і цього ж дня Товариство затвердило посадову Інструкцію начальника служби охорони Товариства
		07.08.2019року ОСОБА_1 звернувсяв суд із позовом до Товариства про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення пропоновлення на роботі від 23.06.2018 року в частині негайного поновлення на роботі за період з 23.06.2018 року по 04.07.2019 року у розмірі 48 593,92 гривень.
		Твердження ОСОБА_1 , що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі слід розраховувати за період з 23.06.2018 року по 04.07.2019 року до уваги не приймаються, оскільки 12.06.2019 року Товариство видало наказ про скасування наказу від 05.07.2017 року №5-К щодо звільнення ОСОБА_1 , яким фактично відновило позивача на роботі на посаді начальника охорони. 
		Тобто, рішення суду від 23.06.2018 року про визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони Товариства на підставі наказу від 05.07.2017 року № 05-К і поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства виконано шляхом видачі Товариством 12.06.2019 року наказу № 6-заг. щодо скасування наказу від 05.07.2017 року №5-К про звільнення ОСОБА_1 .
		Тому середній заробіток за часзатримки виконання рішення пропоновлення ОСОБА_1 на роботі від 23.06.2018 року слід розраховувати за періодз 23.06.2018року по12.06.2019року. 
		З часу ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі (23.06.2018 року), відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата в Україні підвищувалась, тому середній заробіток позивача підлягає коригуванню.
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 3 723 гривень (22,41 гривень за годину), а Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01.01.2019 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 4 173 гривень (25,13 гривень за годину).
		Таким чином, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення від 23.06.2018 року коригується на коефіцієнт підвищення заробітної плати (2018 рік, за період з 23.06.2018 року по 31.12.2018 року всього 132 робочі дні /132х8х22,41=23664,96 гривень/; 2019 рік за період з 01.01.2019 року по 12.06.2019 року всього 110 робочих днів /110х8х25,13=22114,40 гривень/). Всього, за затримку з 23.06.2018 року по 12.06.2019 року виконання судового рішення про поновлення на роботі Товариство повинно виплатити позивачу 45779,36 гривень (23664,96+22114,40) середнього заробітку.
		Під час розгляду у суді позову ОСОБА_1 до Товариства про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення пропоновлення на роботі від 23.06.2018 року, Товариство добровільно, на виконання вимог ст. 236 КЗпП України, нарахувало і виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за періодз 23.06.2019року по12.06.2019року урозмірі 45779,36гривень, з нарахуванням та сплатою, відповідно до законодавства, податку на доходи фізичних осіб та суми військового збору.
		Так, платіжним дорученням №433 від 02.10.2019 року Товариство перерахувало на картку ОСОБА_1 у банківській установі середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 23.06.2018 року по 12.06.2019 року у розмірі 36 852,39 гривень із загальної суми 45779,36 гривень (45779,36-36852,39=8926,97). Крім того, Товариство утримало та перерахувало військовий збір - 686,69 гривень із суми 45779,36 гривень і податок з доходів фізичних осіб - 8240,20 гривень із суми 45779,36 гривень (платіжні доручення № 430,431 від 02.10.2019 року), а всього 8926,97 (686,69+8240,20). 
		Сплата відповідачем у добровільному порядку сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі під час розгляду спору у суді свідчить про визнання Товариством позову у цій частині.
		Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (ст. 49 ч.2 п.1, 206 ч.1 ЦПК України).
		У разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову (ст. 206 ч.4 ЦПК України).
		Фактичне визнання Товариством позову щодо стягнення середнього заробіткуза часзатримки виконаннярішення судупро поновленняна роботіза періодз 23.06.2018року по12.06.2019року урозмірі 45779,36гривень (знарахуванням тасплатою обов`язковихплатежів)шляхом добровільноїсплати 02.10.2019року,тобто підчас розглядусправи всуді,не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, і, у розумінні ч.4 ст. 206 ЦПК України, є підставою для задоволення позову в цій частині.
		Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення в цій частині про задоволення позову частково із вказівкою, що 45 779,36 гривень (з нарахованими та сплаченими обов`язковими платежами) виконано Товариством у добровільному порядку 02.10.2019 року.
		Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач негайно не виконав рішення суду від 23.06.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Товариства, що призвело до порушення звичайного способу життя позивача, який був позбавлений можливості отримувати заробітну плату, утримувати сім`ю (а.с.102-106).
		Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині.
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1КЗпП України).
		У разі допущення власником або уповноваженим ним органом порушення законних прав працівника, якщо такі призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок відшкодувати працівнику завдану моральну шкоду.
		Судом першої інстанції встановлено і підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у справі, що Товариство, після ухвалення та оголошення рішення суду від 23.06.2018 року про негайне поновлення ОСОБА_1 на роботі, впродовж з червня 2018 року по червень 2019 року не вчиняло дій щодо негайного виконання рішення суду в частині відновлення становища, яке мало місце до 05.07.2017 року (дати видачі наказу про звільнення).
		Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин і має самостійне юридичне значення. Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиконання рішення про негайне поновлення на роботі тощо), відшкодування моральної шкоди з підстав ст. 237-1КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати. 
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди.
		Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (8000 гривень) відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
		(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
		Доводи позивача ОСОБА_1 у скарзіпро те,що:суд неправильновиходив зтого,що оскільки наказ №6-заг. про поновлення ОСОБА_1 виданий 12.06.2019 року, середній заробіток повинен рахуватися з 12.06.2019 року, що не відповідає Закону України «Про виконавче провадження»; датою поновлення позивача на роботі є 04.07.2019 року, момент передачі трудової книжки позивача відповідачу, що підтверджується листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 27.09.2019 року № 15-1-1319/03-13-8733, в якому також встановлений факт порушення відповідачем Інструкції ведення трудових книжок; середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі має стягуватись з моменту ухвалення рішення від 23.06.2018 року та на момент поновлення ОСОБА_6  04.07.2019 року; в рішенні суду викладені висновки, які не відповідають обставинам справи щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у розмірі 45779, 36 гривень із посиланням на Порядок, а також відомості щодо сплати відповідачем у повному обсязі середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі; судом не враховано коригування на коефіцієнт підвищення середньої заробітної плати; рішенням суду від 23.06.2018 року встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_6 на 23.06.2018 року склав 152,86 гривень, а середній заробіток за час вимушеного прогулу  34792,35 гривень; з 23.06.2018 року середній заробіток ОСОБА_6 за час затримки виконання судового рішення коригується на коефіцієнт підвищення заробітної плати, а саме, у 2018 році розраховується за 132 робочі дні (132х8х22,41), а у 2019 році за 124 робочі дні (124х8х25,13); відповідач виплатив позивачу частину середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення (36 852, 89 гривень), Товариство має сплатити ще 11 741,03 гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, - до уваги не приймаються.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина. 
		Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. 
		Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде рішення суду оскаржуватися. 
		Виконання рішення вважаєтьсязакінченимз дня видачі відповідногонаказуабо розпорядженнявласником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 24.01.2019 року, справа № 760/9521/15-ц, провадження № 61-24060св18).
		Чине законодавство не передбачає обов`язок роботодавця письмово повідомити працівника про видання наказу щодо поновлення на роботі, працівник вважається поновленим на роботі після видання наказу або розпорядження роботодавцем про поновлення особи на роботі.
		Рішення суду від 23.06.2018 року в частині зобов`язання Товариствовнести запису трудовукнижку ОСОБА_1 про поновленняна посадіначальника охорониТовариства зіскасуванням попередньогозапису прозвільнення напідставі наказувід 05.07.2017року №05-К не піддавалось негайному виконанню. 
		Лист Головного управління Держпраці в Одеській області від 27.09.2019 року № 15-1-1319/03-13-8733, доданий позивачем до апеляційної скарги (а.с.146-149) не спростовує висновків про те, що наказом від 12.06.2019 року позивач фактично поновлений на роботі. 
		Посилання на норми ст. ст. 63, 65 Закону України «Про виконавче провадження» не заслуговують на увагу, оскільки застосуванню підлягають норми ст. 236 КЗпП України.
		Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлена мінімальна заробітна плата з 01.01.2018 року у розмірі 3 723 гривні (22,41 гривні за годину). Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлена мінімальна заробітна плата з 01.01.2019 року у розмірі 4 173 гривні (25,13 гривні за годину).
		Зважаючи на викладене, середньоденний заробіток позивача за період з 23.06.2018 року по 31.12.2018 року становив 179,28 гривень (8х22,41), а в період з 01.01.2019 року по 12.06.2019 року становив 201,04 гривень (8х25,13) проти 152,86 гривень станом на 23.06.2018 року (згідно рішення суду від 23.06.2018 року).
		Тобто розрахунок здійснено з шляхом коригування на коефіцієнт підвищення заробітної плати у період з 2018 по 2019 роки.
		Сума середнього заробітку, встановлена на підставі рішення суду від 23.06.2018 року, не є зменшеною, тому відсутні підстави для ствердження про неправомірне втручанням у процедуру виконання судового рішення і не є перешкодою для виконання рішення суду. У даному випадку також не йдеться про втручання у процедуру виконання судового рішення.
		Право позивача на виконання остаточного та обов`язкового судового рішення, перешкоджання чи надмірне затягування виконання остаточного рішення суду про 
		поновлення на роботі,у даному випадку,захищено судомшляхом стягненнясереднього заробітку за час  затримки виконання рішення  суду про поновлення на роботі, щоузгоджується із практикою ЄСПЛ (рішення від 29.06.2004 року у справі «Жовнер проти України», рішення 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Homsby с. Grece) , рішення від 07.05.2002 року у справі "Бурдов проти Росії" (Bourdov с. Russie), рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясіун`єне проти Литви" (Jasiuniene с. Lituanie), рішення від 17.06.2003 року у справі "Руйану проти Румунії" (Ruianu с. Roumanie), рішення від 28.07.1999 року у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi с. Italie), рішення від 27.03.2003 року у справі "Сатка та інші проти Греції" (Satka et autres с. Grece).
		Доводи представника Товариства у скарзі, що: суд не обґрунтував підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у розмірі 8000 гривень і не зрозуміло з якого розрахунку виходив суд при визначенні розміру моральної шкоди; матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 дійсно зазнав моральної шкоди, - не заслуговують на увагу.
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку із допущенням власником або уповноваженим ним органом порушення законних прав працівника, якщо такі призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
		Товариство,після ухваленнята оголошеннярішення судувід 23.06.2018року про негайнепоновлення ОСОБА_1 на роботі,впродовж зчервня 2018року почервень 2019року невчиняло жоднихдій щодонегайного виконаннярішення суду. 
		Між тим, негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі забезпечує швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів працівника. 
		Порушення законних прав позивача на негайне поновлення на роботі призвело до моральних страждань, порушився звичайний спосіб життя позивача, який був позбавлений можливості працювати, отримувати заробітну, утримувати себе і свою сім`ю.
		За таких обставин,висновок суду про спричиненняпозивачу моральноїшкоди єправильним, а визначений судом розмір моральної шкоди (8000 гривень) відповідаєхарактеру ітривалості душевних страждань позивача, яких він зазнав у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення про поновлення на роботі.
		(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
		Порушене право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду захищено судом апеляційної інстанції з врахуванням того, що відповідач під час розгляду справи по суті сплатив позивачу суму середнього заробітку. Суд першої інстанції також захистив порушене право позивача у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення шляхом частково задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. 
		(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
		Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України).
		Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у позові про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права  ст. 237 КЗпП України, ст. 206 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення і з вказівкою про виконання рішення суду в цій частині 02.10.2019 року.
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦІПК України).
		Приймаючи до уваги, що судпершої інстанціїухвалив рішенняпро частковезадоволення позовущодо відшкодуванняморальної шкодиз додержаннямнорм матеріальногоі процесуальногоправа,колегія суддіввідхиляє апеляційнускаргу,а рішеннясуду вцій частинізалишає беззмін. 
		СУДОВІ ВИТРАТИ
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України).
		Судові витрати позивача у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1173 гривень (а.с.153) підлягають поверненню позивачу, оскільки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції (з вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) у розмірі 1 921 гривень підлягають стягненню з Товариства на користь держави.
		Колегія суддів залишає скаргу Товариства без задоволення, тому Товариство не має права на відшкодування судових витрат. 
		ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА 
		Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.п.1,2, 375 ч.1, ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів,- 
		ПОСТАНОВИЛА:    
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Видавничийдім «Одеса»  залишити без задоволення.
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 січня 2020 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Видавничийдім «Одеса» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі  скасувати.
		Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Видавничийдім «Одеса» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі  задовольнити частково.
		Стягнути з приватного акціонерного товариства «Видавничийдім «Одеса» (код ЄДРПОУ 02470158) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23.06.2018 року по 12.06.2019 року у розмірі 45 779,36 гривень, з нарахуванням та сплатою обов`язкових платежів.
		Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23.06.2018 року по 12.06.2019 року у розмірі 45 779,36 гривень, з нарахуванням та сплатою обов`язкових платежів 02.10.2019 року виконана приватним акціонернимтовариством «Видавничийдім«Одеса»(платіжне доручення №430 від 02.10.2019 року  686,69 гривень військового збору, а.с.80; платіжне доручення №431 від 02.10.2019 року  8240,28 гривень податок з доходу фізичних осіб, а.с.81; платіжне доручення №433 від 02.10.2019 року  36825,39 гривень, перерахування середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 23.06.2018 року, а.с.79).
		Стягнути з приватного акціонерного товариства «Видавничийдім «Одеса» (код ЄДРПОУ 02470158) на користь держави судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1921 гривень.
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 січня 2020 року в частині стягнення моральної шкоди  залишити без змін.
		Управлінню казначейської служби у Малиновському районі м. Одеси здійснити повернення позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у справі № 523/12328/19 на рішення суду від 27 січня 2020 року, відповідно до оригіналу квитанції № 0.0.1692731752.1 від 30.04.2020 року у розмірі 1 173,00 (одна тисяча сімдесят три) гривень. Банк платника відділення банку АТ КБ «ПриватБанк», м. Одеса, вул. Космонавтів,23. Отримувач УК у м. Одесі Малиновського району 22030101, код отримувача 38016923. Банк отримувача: Казначейство України (м. Київ). 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і, відповідно доп.2ч.3ст.389ЦПК України,оскарженнюу касаційному порядку не підлягає. 
		Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 28.07.2020 року. 
		 
		Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
		 
		Г.Я. Колесніков
		 
		Л.М. Вадовська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...