Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/14209/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2020.
Дата набрання законної сили: 15.07.2020
Номер судового провадження: 61-41922ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		15 липня 2020 року
		м. Київ
		справа № 263/14209/17
		провадження № 61-41922св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		третя особа - Державне підприємство «Донецька залізниця»,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Герасименко Сергій Валерійович, на постанову Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І.,     Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2017 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), третя особа - Державне підприємство «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
		Позовна заява мотивована тим, що з 16 березня 1998 року до 29 липня 
		2016 року ОСОБА_1 працював на посаді стрільця Ясинуватського загону воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця» (далі - Ясинуватський загін воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця»). У період з лютого до липня 2016 року заробітна плата позивачу не виплачувалася.
		Наказом від 29 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з переведенням до структурного підрозділу Краснолиманського загону воєнізованої охорони Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (далі - Краснолиманський загін воєнізованої охорони РФ «Донецька залізниця»). При розрахунку в день звільнення позивачу не виплатили заробітну плату за лютий-липень місяці, а також не провели розрахунок при звільненні. Оскільки довідку про заборгованість із заробітної плати відповідач ОСОБА_1 не видав, останній звернувся до Пенсійного фонду України та встановив, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу  від 20 червня 2017 року, нарахована заробітна плата склала: за лютий 
		2016 року - 5 156,59 грн, березень 2016 року - 2 691,59 грн, квітень 
		2016 року - 3 937,90 грн, травень 2016 року - 4 138,44 грн, червень 
		2016 року - 0,00 грн, липень 2016 року - 0,00 грн. Всього нарахована та невиплачена заробітна плата позивача склала 15 924,54 грн.
		На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ПАТ «Українська залізниця» нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 01 лютого до 29 липня 2016 року у розмірі 15 924,54 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 32 367,50 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати - 2 521,59 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2018 року (у складі судді Музики О. В.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 лютого до 29 липня 2016 року у розмірі 15 924,54 грн.
		Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 липня 
		2016 року до дня ухвалення рішення суду у розмірі 82 581,19 грн, з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.
		Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 521,59 грн, з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.
		Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат на сплату судового збору у розмірі 640 грн.
		Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн.
		Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2018 року (у складі судді Музики О. В.) допущено негайне виконання рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2018 року в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VII «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон № 4442-VII) та пункту 2 статуту ПАТ «Укрзалізниця» саме ПАТ «Укрзалізниця» як правонаступник ДП «Донецька залізниця» є належним відповідачем у справі, яке зобов`язане належним чином виконати обов`язки роботодавця перед працівником.
		Разом з тим, при звільненні позивачу не виплачено всі суми, які належали йому від підприємства, тому вимоги позивача про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати підтверджені належними та допустимими доказами. 
		При цьому, відповідачем не спростовано розмір заборгованості із заробітної плати, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
		Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу місцевий суд керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.   
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 
		від 14 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про те, що ДП «Донецька залізниця» перебуває у стані припинення, проте запису про припинення у вказаному реєстрі немає. Отже, питання правонаступництва ПАТ «Українська залізниця» стосовно ДП «Донецька залізниця» визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення ПАТ «Укрзалізниця» (далі - Постанова № 200) та від 12 листопада 2014 року № 604 «Про деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» (далі-Постанова № 604), які пов`язують перехід прав і обов`язків ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Укрзалізниця» з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника. Оскільки до теперішнього часу інвентаризація, складання передавального акта та внесення майна до статутного капіталу правонаступника не відбулися, висновок щодо покладення відповідальності на ПАТ «Укрзалізниця» є передчасним.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Герасименко С. В.,просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 6 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав та обов`язків «Укрзалізниці» та підприємств залізничного транспорту. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Посилання апеляційного суду на те, що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 200 та 604 перехід прав і обов`язків 
		ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Укрзалізниця», пов`язаний з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника, є помилковим, оскільки протирічить зазначеним вище вимогам, які є чинними та чітко визначили, що ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця».
		Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановив порушення трудових прав позивача при звільненні, тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
		У жовтні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року касаційне провадження зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/5953/17.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційне провадження поновлено.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 27 липня 2009 року прийнятий на роботу до Ясинуватського загону воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця».
		Відповідно до наказу від 29 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із переведенням до структурного підрозділу Краснолиманського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Донецька залізниця».
		Згідно з наказом від 01 серпня 2016 року ОСОБА_1 прийнято стрільцем Маріупольської стрілецької команди структурного підрозділу «Служба воєнізованої охорони» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (далі - СП «Служба воєнізованої охорони»).
		Листом від 19 грудня 2016 року СП «Служба воєнізованої охорони» повідомив ОСОБА_1 , що немає можливості надати йому довідку про заборгованість із заробітної плати.
		Листом від 17 травня 2017 року ПАТ «Українська залізниця» повідомило ОСОБА_1 про те, що не відбулася передача активів та зобов`язань ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Українська залізниця», тому ДП «Донецька залізниця» повинно самостійно нести відповідальність за зобов`язаннями із заробітної плати працівників.
		Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 Ясинуватським загоном воєнізованої охорони ДП «Донецька залізниця» за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року нараховувалася та виплачувалася заробітна плата: 03, 22, 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 безготівково зараховано на рахунок заробітної плати 2 410,36 грн, 500 грн та 500 грн відповідно, у подальшому до липня 2016 року безготівкові зарахування на рахунок заробітної плати № 216453065 не здійснювалися.
		Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, розмір нарахованої заробітної плати відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК - 5) від 20 червня 2017 року, станом на 20 червня 2017 року становить 15 924, 54 грн, з яких: лютий 2016 року - 5 156, 59 грн, березень 2016 року - 2 691,59 грн, квітень          2016 року - 3 937,92 грн, травень 2016 року - 4 138,44 грн. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
		Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а в разі відсутності його в цей день на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		Статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Місцевий суд, встановивши, що за останніх два місяці роботи відповідно до відомостей Пенсійного фонду України за червень та липень 2016 року не відбулося жодних відрахувань із заробітної плати ОСОБА_1 , правильно  визначив середній розмір заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.  
		Крім того необхідно зазначити, що у частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Право працівника на належну заробітну плату кореспондується із обов`язком роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, й виплатити їх; тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».
		Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		Слід погодитися з висновком місцевого суду, що відсутність факту розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення та на день розгляду справи судом, свідчать про відсутність підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України до вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,  оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачем не доведено факт сплати заробітної плати позивачу при звільненні (у день звільнення або ж на наступний) з Ясинуватського загону воєнізованої охорони Державного підприємства «Донецька залізниця», такого розрахунку не проведено і на день ухвалення рішення суду, зробив правильний висновок про задоволення вимоги позивача про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів.
		Відповідач не спростував розмір заборгованості із заробітної плати, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, тому суд обґрунтовано прийняв саме той розмір, який визначений позивачем і наведений у його розрахунку.
		В оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що питання правонаступництва ПАТ «Українська залізниця» стосовно ДП «Донецька залізниця» визначається спеціальним законом та прийнятими на його виконання постановами № 200 та № 604, які пов`язують перехід прав і обов`язків ДП «Донецька залізниця» до ПАТ «Українська залізниця» з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника, яких до теперішнього часу не відбулося, а тому висновок щодо ПАТ «Українська залізниця» як належного відповідача у справі є передчасним.
		Проте, вказані висновки апеляційного суду є помилковими, враховуючи наступне.
		Відповідно до частин першої та п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
		Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Законом № 4442-VII визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
		Відповідно до частин третьої, шостої, сьомої та дев`ятої статті 2 Закону       № 4442-VII: - товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття; - товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; - оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання; - одночасно з прийняттям рішення про утворення товариства Кабінет Міністрів України формує комісію з утворення товариства, до складу якої входять представники Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі; - комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання Кабінетом Міністрів України; - зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту; - розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно зі зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.
		Пунктом 2 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VII встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Законом, діють у частині, що не суперечить йому.
		Державну реєстрацію АТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП «Донецька залізниця». Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.
		За змістом пунктів 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України № 200 комісія з утворення АТ «Укрзалізниця» мала у чотиримісячний строк з дати затвердження її персонального складу подати Міністерству інфраструктури: зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу товариства; зведені передавальні акти майна, земельних ділянок; проект статуту товариства. Міністерство інфраструктури мало, серед іншого забезпечити проведення інвентаризації, затвердити переліки та зведені акти інвентаризації майна (зокрема Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку 1); затвердити зведений акт оцінки, зведені перелік і передавальний акт майна; подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України на затвердження проект статуту товариства; вжити до 31 грудня 2015 року заходів для припинення Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку.
		 Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 604 установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, а відображається в балансі (крім зобов`язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за                                АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови. Під час проведення інвентаризації та оцінки майна мають бути сформовані окремі акти обліку активів, власного капіталу і зобов`язань державних підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, за даними фінансової звітності за видами активів, власного капіталу та зобов`язань у розрізі статей балансу на останню дату, на яку надавалася фінансова звітність; сформовані окремі акти обліку активів, які розміщені на тимчасово окупованій території і обліковуються на балансах підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на іншій території України; після завершення тимчасової окупації та завершення проведення антитерористичної операції має бути проведена інвентаризація та оцінка майна і за результатами подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» згідно із законодавством.
		Положення постанов Кабінету Міністрів України № 200 та № 604 не регулюють питання правонаступництва, не призупиняють реорганізацію і не визначають те, що певне майно чи зобов`язання не переходить до                 АТ «Укрзалізниця», як помилково вважав суд апеляційної інстанції; вони лише описують порядок обліку такого майна - за якою вартістю воно обліковується, відображається в балансі чи обліковується на позабалансових рахунках.
		Законом № 4442-VII передбачено, що оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб`єктів господарювання (частина сьома статті 2 цього Закону).
		Також відповідно до частини восьмої статті 2 Закону № 4442-VII під час утворення товариства, формування його статутного капіталу та припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України і підприємств залізничного транспорту, у тому числі під час відступлення права вимоги, переведення боргу, проведення реорганізації, не застосовуються положення законодавства щодо: - необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; - права кредиторів вимагати у зв`язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов`язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; - неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами.
		Таким чином, законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені статтями 105 і 107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом АТ «Укрзалізниця» для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в частині шостій статті 2 Закону № 4442-VII положень про правонаступництво АТ «Укрзалізниця» щодо усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
		Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 37 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції, що діяла станом на 21 жовтня 2015 року - дату реєстрації АТ «Укрзалізниця») злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Законом № 4442-VII, постановою Кабінету Міністрів України № 200 передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ «Укрзалізниця»), 3) державна реєстрація АТ «Укрзалізниця»; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.
		Передавальний акт складено 05 серпня 2015 року, державну реєстрацію АТ «Укрзалізниця» здійснено 21 жовтня 2015 року, однак припинення ДП «Донецька залізниця» не зареєстровано.
		Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 4442-VII товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ «Укрзалізниця», датою виникнення універсального правонаступництва АТ «Укрзалізниця» щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП «Донецька залізниця».
		Такий висновок підтверджується і змістом статті 3 Закону № 4442-VII, яким установлено обмеження в діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються. Закон передбачає, що з дня прийняття рішення Кабінету Міністрів України про утворення АТ «Укрзалізниця» і до його державної реєстрації Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Ураховуючи, що такі обмеження встановлені саме до дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця», можна дійти висновку, що з дати державної реєстрації саме АТ «Укрзалізниця» має право на здійснення господарської діяльності та укладення відповідних правочинів, а не державні підприємства, які припиняються.
		Стаття 5 Закону № 4442-VII передбачає, що АТ «Укрзалізниця» провадить діяльність, у тому числі пов`язану з державною таємницею, до отримання необхідних ліцензій та інших документів дозвільного характеру на основі відповідних документів, отриманих підприємствами залізничного транспорту, у межах строку їх дії. Отже, уже з дня державної реєстрації АТ «Укрзалізниця» мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи ДП «Донецька залізниця».
		Державна реєстрація рішення про припинення ДП «Донецька залізниця» була здійснена 25 листопада 2014 року. Таким чином, на момент звернення до суду з позовом ДП «Донецька залізниця» знаходилася в процедурі припинення майже три роки, а на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції - більше п`ять років. Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями.
		Крім того, пунктами 51, 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону зі змінами, внесеними згідно із Законами «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції», встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
		Ці норми також свідчать про перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до АТ «Укрзалізниця. Якщо вважати, що обов`язки таких підприємств не перейшли до АТ «Укрзалізниця», то введення мораторію позбавлене юридичного змісту.
		Отже, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця».
		Такий висновок щодо правонаступництва викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19).
		З огляду на вищевикладене висновки апеляційного суду про те, що відсутність в Єдиному державному реєстрі запису про припинення ДП «Донецька залізниця» свідчить про те, що правонаступництво не відбулося, є неправильними, тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з цих підстав.
		Разом з тим місцевий суд правильно встановив, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником ДП «Донецька залізниця», тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги саме до ПАТ «Укрзалізниця».
		Апеляційний суд всупереч вимогам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкового висновку по суті заявлених вимог.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення позовних вимог, навівши при цьому обґрунтований розрахунок, який відповідач не спростував.
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з ПАТ «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн.
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Герасименко Сергій Валерійович, задовольнити.
		Постанову Апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2018 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 березня 2018 року  залишити в силі.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 1 280 (тисяча двісті вісімдесят) гривень судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  В. С. Висоцька
		Судді                                                                                              А. І. Грушицький
		І. В. Литвиненко
		Є. В. Петров
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...