Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21454/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 30.07.2020. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		16.07.2020Справа №  910/21454/17
		За позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
		до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
		про стягнення грошових коштів 
		            Суддя Котков О.В.    
		          Секретар судового засідання Кошляк М.І.         
		 
		Представники учасників справи: 
		від позивача Фелді О.В. (адвокат), Невмержицький В.П. (адвокат);
		від відповідача Лях К.М. (адвокат);
		від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не з`явилися;
		від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Гриб Ю.М. (адвокат).
		 
		В судовому засіданні 16.07.2020 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 30.07.2020 року.
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		30 листопада 2017 року до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (позивач) надійшла позовна заява № 09-8-8/1746 від 28.11.2017 року в якій викладені позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року в сумі 12 917 864,59 доларів США (що за курсом НБУ станом на 22.11.2017 року становить 344 222 794,39 грн.) та 114 937 938,02 грн. з них: заборгованості по кредиту - 12 500 000,00 доларів США, заборгованості по процентам - 417 864,59 доларів США, пені по кредиту - 87 434 586,35 грн., пені по процентам - 314 033,89 грн., 3% річних по тілу кредиту - 26 759 909,36 грн., 3% річних по процентам - 119 408,42 грн. та штрафу - 310 000,00 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як Позичальник,   не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року, зокрема, у визначені договором строки кредит не повернув, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем та нараховані за неповернення кредиту санкції.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/21454/17, розгляд справи призначено на 26.12.2017 року.
		15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017 року судом постановлено здійснювати розгляд справи № 910/21454/17 у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 06.02.2018 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 року залучено до участі у справі № 910/21454/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця".
		В судовому засіданні 06.02.2018 року судом оголошено перерву до 02.03.2018 року.
		За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
		Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
		Так, в судовому засіданні 02.03.2018 року судом ухвалено продовжити строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, в засіданні оголошено перерву до 15.03.2018 року, про що учасників справи було повідомлено під розписку.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 року у справі                        № 910/21454/17 було призначено судову економічну експертизу, проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, зобов`язано учасників судового процесу надати на вимогу експерта всі необхідні для проведення судової експертизи документи, зупинено провадження у справі.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 13.11.2018 року.
		В підготовчому засіданні 13.11.2018 року судом оголошувалася перерва.
		04.12.2018 року до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року в задоволені клопотання про поновлення Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" пропущеного процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову у справі                    № 910/21454/17 відмовлено, зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії та додані до нього документи повернуто заявнику.
		18.12.2018 року до Господарського суду м. Києва надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року про повернення зустрічного позову.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 року зупинено провадження у справі № 910/21454/17 до перегляду Північним апеляційним господарським судом в порядку апеляційного провадження ухвали Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року у справі № 910/21454/17.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 року у справі № 910/21454/17 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року - без змін.
		Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 року у справі №910/21454/17.
		19.03.2019 року матеріали справи № 910/21454/17 були повернуті до Господарського суду міста Києва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09.04.2019 року.
		В підготовчому засіданні 09.04.2019 року судом оголошувалася перерва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 року замінено позивача у справі № 910/21454/17 - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на його правонаступника - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., підготовче засідання відкладено на 14.05.2019 року. 
		В підготовчому засіданні 14.05.2019 року судом оголошувалася перерва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 року зупинено провадження у справі № 910/21454/17 до набрання законної сили судовим рішенням в справі                          № 910/5180/19, зобов`язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 910/21454/17.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2019 року апеляційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 року у справі № 910/21454/17 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 року про зупинення провадження у справі № 910/21454/17 скасовано, матеріали справи № 910/21454/17 передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
		20.08.2019 року матеріали справи № 910/21454/17 були повернуті до Господарського суду міста Києва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 року поновлено провадження у справі № 910/21454/17, підготовче засідання призначено на 10.09.2019 року.
		В підготовчому засіданні 10.09.2019 року судом оголошувалася перерва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", підготовче засідання відкладено на 01.10.2019 року. 
		В підготовчому засіданні 01.10.2019 року судом оголошувалася перерва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року визнано відвід судді                  Коткова О.В. від розгляду справи № 910/21454/17 необґрунтованим, зупинено провадження у справі № 910/21454/17 до вирішення питання про відвід судді Коткова О.В., заяву про відвід судді Коткова О.В. від розгляду справи № 910/21454/17 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відвід судді Коткова О.В. від розгляду справи №910/21454/17 відмовлено.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року у справі № 910/21454/17 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року у справі                      № 910/21454/17 - без змін.
		Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2019 року у справі             № 910/21454/17.
		10.02.2020 року матеріали справи № 910/21454/17 були повернуті до Господарського суду міста Києва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року поновлено провадження у справі № 910/21454/17, підготовче засідання призначено на 03.03.2020 року.
		В підготовчому засіданні 03.03.2020 року судом оголошувалася перерва.
		У зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, підготовче засідання у даній справі, призначене на 07.04.2020 року не відбулося.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 року підготовче засідання призначено на 14.05.2020 року. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 року підготовче засідання відкладено на 02.06.2020 року.
		02.06.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами після спливу строку кредитування, визначеного умовами договору та клопотання про зменшення штрафних санкцій у справі № 910/21454/17.
		За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
		Так, в підготовчому засіданні 02.06.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/21454/17 до судового розгляду по суті на 16.06.2020 року.
		12.06.2020 року через відділ діловодства суду від відповідача надішли додаткові пояснення щодо невірності наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.
		В судових засіданнях 16.06.2020 року та 30.06.2020 року судом оголошувалася перерва.
		В судовому засіданні 16.07.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		29.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі - позивач, банк) та Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця»  (надалі - відповідач, позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 12  500  000 доларів США (ліміт кредитної лінії).
		Згідно з п. 2.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін і доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22 грудня 2014 року. 
		Кредитні кошти у встановлений договором строк відповідачем не повернуто, за договором утворилась прострочена заборгованість по кредиту в сумі 12  500  000 доларів США та заборгованість по сплаті відсотків нарахованих станом на 22.11.2017 року в сумі 417  864, 59 доларів США. 
		У відповідності до п. 5.3 (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		За розрахунком банку станом на 22.11.2017 року сума пені по кредиту за період прострочення з 22.11.2016 року по 21.11.2017 року становить 87  434  586, 35 грн., сума пені за прострочення сплати процентів у періоді з 05.07.2017 року по 21.11.2017 року становить 314  033, 89 грн.. 
		Згідно ст. 625 ЦК України, позивачем до стягнення заявлено також суму 3% річних нарахованих за період прострочення сплати кредиту з 23.12.2014 року по 21.11.2017 року в розмірі 26  759  909,36 грн., та 3% річних за період прострочення сплати процентів з 05.11.2014 року по 06.11.2014 року, з 05.03.2015 року по 11.03.2015 року, та з 05.01.2016 року по 21.11.2017 року в сумі 119  408, 42 грн. 
		У п. 3.9 договору (в редакції договору про внесення змін № 20-3781/2-1 від 29.12.2011 року) встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300  000  000 млн. грн.; у разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20  000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.
		Сума штрафу нарахована позивачем за період невиконання листопад 2016 - жовтень 2017 роки за наданим розрахунком складає 240  000 грн.; окрім того нараховані штрафні санкції в розмірі 50  000 грн. згідно положень п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011; та п. 4.2.3 - в сумі 20  000 грн.; загальна сума штрафних санкцій 310  000 грн. 
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач не дотримався запропонованого ним у листі ПАТ «Укрзалізниця» від 23.03.2017 року за вих.         № Ц-2/4-23/1209-17 графіку погашення заборгованості перед ПАТ «Промінвестбанк», у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з погашення кредиту та сплати процентів за кредитним договором у відповідача станом на 22.11.2017 року виникла заборгованість в сумі 12  917  864, 59 доларів США та 114  937  938, 02 грн..
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
		Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України  визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).
		Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення п. 2.2 кредитного договору свої зобов`язання в частині повернення у встановлений строк 22.12.2014 року кредитних коштів в сумі 12  500  000 доларів США не виконав. 
		За висновками проведеної у справі судової експертизи від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45 (по третьому питанню): наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ПАТ «Українська залізниця» перед ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3764/2-1 від 29.12.2011 року згідно наданих на дослідження документів, станом на 22.11.2017 року документально підтверджується в частині основного боргу в розмірі 12  500  000 доларів США та процентів за користування кредитними коштами в розмірі 417  864, 64 доларів США за умови, що банком 29.12.2016 року правомірно змінено черговість погашення заборгованості, грошові кошти в розмірі 14  791,69 доларів США зараховуються в рахунок погашення процентів за кредитом. 
		Надаючи правову оцінку відносинам сторін, в частині проведення обліку зарахування банком сплачених відповідачем коштів згідно меморіального валютного ордеру № 91 від 28.12.2016 року, суд виходить з наступного. 
		28.12.2016 року позичальником було проведено платіж в сумі 114  635,42 доларів США з призначенням платежу: «погашення % грудень 2016р., нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3764/2-1 від 29.12.2011р.».
		Черговість погашення позичальником заборгованості врегульована пунктом 3.5 кредитного договору, згідно з ч. 3, 4 якого сторони встановлюють, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості; з підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України банку надано право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором; у випадку зміни порядку погашення заборгованості банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості. 
		Сума грошових коштів у розмірі 114  635,42 доларів США сплачених згідно меморіального ордеру № 91 від 28.12.2016 року була розподілена 28.12.2016 року шляхом зарахування 114  635,42 доларів США - в рахунок погашення прострочених процентів за користування кредитними коштами та 14  791,69 доларів США - зараховано на погашення тіла кредиту, у зв`язку з тим, що станом на дату отримання коштів, строк сплати процентів по вказаній сумі не настав (нарахування процентів за користування здійснюється у робочі дні). 
		Операція сторнування є способом виправлення помилок, що відповідно до встановлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника. Згідно призначення платежу визначеного платником ним сплачувались грошові кошти у розмірі 114  635,42 доларів США як «погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3764/2-1 від 29.12.2011р», що з огляду на положення п. 3.5 кредитного договору підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 року із направленням зарахованої по кредиту частини вказаної суми (14  791,69 доларів США) в рахунок погашення процентів нарахованих за період 28-31 грудня 2016 року. 
		В частині доводів відповідача щодо невірності наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суд враховує наступне.
		За твердженнями відповідача, неправомірно сплачені АТ «Укрзалізниця» проценти за користування кредитними коштами, відповідно до вимог пункту 3.5 кредитного договору мають бути зараховані на погашення простроченої до сплати суми кредиту, що значно зменшує цю суму, яка, у свою чергу, є базою для нарахування решти позовних вимог. 
		У наданих суду 12.06.2020 року додаткових письмових поясненнях, у підтвердження неправомірності таких нарахувань, АТ «Укрзалізниця» посилається на відповідну судову практику, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 року у справі              № 912/1120/16 та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі              № 5017/1987/2012. 
		Частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Пунктом 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів році.
		Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.
		Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
		Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.
		Проценти нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.
		При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).
		У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.
		Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору.
		Позичальник сплачує проценти, шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в банку»
		Тобто, договором сторони передбачили строкове та платне користування наданими в кредит коштами із визначеним розміром процентів (10,65%) що нараховуються по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. 
		Виконуючи договір, в тому числі і після закінчення строку кредитування 22.12.2014 року, відповідач сплачував проценти за користування кредитними коштами у розмірі, який визначений в договорі, у призначеннях платежу самим платником зазначалось: «погашення % за червень 2016 нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3764/2-1 від 29.12.2011р. без ПДВ».
		Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем договірного зобов`язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі погодженому в договорі по день повного погашення кредиту. 
		Натомість, під час розгляду справи в судовому порядку, відповідач змінив свою позицію, виходячи із судової практики по застосуванню положень ст. 1048 Цивільного кодексу України, та стверджував про неправомірність дій банку по зарахуванню сплачуваних у відповідності з умовами договору процентів після закінчення строку кредитування (оплати з 29.12.2014 року по 04.08.2017 року), в рахунок погашення процентів в порядку та строки визначені в договорі, та відповідно до призначення платежу яке вказувалось самим платником.
		Зазначені обставини суд визнає недобросовісними діями відповідача, оскільки такі суперечать його попередній поведінці, у зв`язку з чим приймаються посилання позивача на необхідність застосування при вирішенні спору доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
		Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).          
		В частині врахування при вирішенні даного спору висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 5017/1987/2012, суд виходить з наступного.
		Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі            № 444/9519/12).
		При цьому, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.
		Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
		Аналогічні посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від  23.05.2018 року у справі №910/1238/17 містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі                   № 5017/1987/2012, зокрема, що проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами, нарахування яких передбачено договором після настання строку кредитування, охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
		У п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі                     № 5017/1987/2012 (на яку посилається відповідач) міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 і також зазначено, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. 
		У відносинах сторін по договору про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року не мало місця пред`явлення банком вимоги про дострокове виконання зобов`язань боржником згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, направлення вимоги-претензії про сплату заборгованості за кредитним договором за № 09-8-1/604 від 05.04.2016 року відбулось вже після закінчення строку кредитування, що не свідчить про односторонню зміну кредитором умов договору чи про припинення договірних відносин сторін, а є наслідком невиконаних зобов`язань по договору. 
		При прийнятті постанови Великою Палатою Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 у п. 6.38. зазначено, що підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, відсутні.
		В свою чергу, у п. 56 вказаної постанови від 05.03.2019 року у справі                              № 5017/1987/2012 Верховним Судом відзначено, що в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом не спростовано доводи Банку про ненадання судами оцінки та помилкове незастосування пункту 6.7 кредитного договору №13-65-06/212, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення Позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору.
		Ідентична умова кредитного договору погоджена у п. 6.8 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3764/2-1 від 29.12.2011 року аналогічно договору, щодо якого розглядалась справа № 5017/1987/2012 (п. 56 постанови ВС від 05.03.2019 року) де передбачено, що цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору. 
		Згідно приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для його сторін, положення ст. 1048 Цивільного кодексу України не передбачають заборони щодо встановлення сторонами у кредитному договорі розміру процентів та порядку їх сплати до повного повернення кредитних коштів, і саме на таких умовах виконувався договір сторонами, після закінчення строку кредитування - 22.12.2014 року відповідачем сплачувався розмір відсотків щомісячно оскільки не мало місця повернення кредиту. Дійсні обставини справи свідчать про неможливість здійснення іншої кваліфікації правовідносин по кредитному договору та не є підставою вважати неправомірним виконання договору сторонами на умовах на яких його укладено.
		Оформлення господарських операцій ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з надання кредиту, нарахування і сплати відсотків за користування кредитними коштами ДТГО «Південно-Західна залізниця» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року документально підтверджено (висновок судової експертизи від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45 по четвертому питанню).
		Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Положеннями частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
		Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За таких обставин, норми статті 1048 Цивільного кодексу України і у разі встановленого договором обов`язку з повернення процентів річних у кінцевий термін погашення кредиту, за відсутності умови щодо нарахування цих процентів за увесь час до повного погашення кредиту (позики), надають кредитодавцю право нараховувати зазначені проценти за користування кредитними коштами лише в межах строку кредитування як такими, що встановлені за правомірне користування чужими грошовими коштами. 
		При цьому поза межами такого строку у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто у разі неправомірного користування грошовими коштами, кредитор має право на нарахування інфляційних та відсотків річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
		У відповідності до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		У п. 3.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, тобто, в тому числі і за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
		Саме така позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 910/1238/17; постановах Верховного Суду у справі № 5017/1987/2012 від 05.03.2019 року, у справі № 910/289/18 від 21.02.2019року, у справі 910/22858/17 від 14.05.2019року, у справі № 918/471/17 від 10.12.2019 року.
		В частині нарахування процентів за користування кредитними коштами договором сторін у п. 3.2 визначено розмір відсотків, який сплачується по день повного погашення кредиту, у зв`язку з чим банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у розмірі встановленому 3.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.
		З урахуванням наведеного, за відсутності підтвердженого факту повного погашення кредиту отриманого за договором № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року, нарахування процентів після настання кінцевого терміну повернення кредиту, тобто за неправомірне користування кредитом станом на 21.11.2017 року в загальному розмірі 417  864,59 доларів США, є підставою для задоволення вимог позивача щодо їх стягнення. Розрахунок банку в цій частині підтверджений висновком судової експертизи від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45, зокрема визначений експертами сумою 417  864,64 доларів США (по третьому питанню).
		Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
		У статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України  неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
		На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.
		Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України  передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		В п. 5.3 (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3389/2-1 від 28.09.2012 року) визначено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит Позичальник сплачує за кожен день прострочення сплати банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		Так, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за прострочення сплати кредиту в період з 22.11.2016 року по 21.11.2017 року у розмірі 87  434  586,35 грн., пеню за прострочення сплати відсотків в період з 05.07.2017 року по 21.11.2017 року у розмірі 314  033,89 грн.
		Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. 
		Натомість, пунктом 3.3 договору сторонами передбачено інше, зокрема погоджено, що у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку передбаченому п. 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття. 
		Розрахунково сума пені по тілу кредиту в загальному розмірі 87  434  586,33 грн. підтверджена висновком експертів від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45, що є підставою для задоволення вимог позивача в цій частині.
		Внаслідок прострочення сплати процентів в період з 05.07.2017 року по 21.11.2017 року до стягнення підлягає пеня у розмірі 314  033,89 грн.
		За проведеними позивачем розрахунками 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту та прострочення сплати процентів, які за своєю правовою природою, є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, до стягнення заявлено суму 3% річних в розмірі 26  759  909,36 грн. за несвоєчасну сплату кредиту у період з 23.12.2014 року по 21.11.2017 року та суму 3% річних в розмірі 119  408,42 грн. за несвоєчасну сплату процентів по договору у період з 05.11.2014 року по 21.11.2017 року. 
		За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Зважаючи на те, що проценти за користування кредитними коштами є складовою грошового зобов`язання за правомірне користування грошовими коштами, яке відповідач взяв на себе при укладенні кредитного договору та зобов`язався сплачувати останні до настання строку його погашення, а заявлені до стягнення відсотки за неправомірне користування кредитом за своєю правовою природою є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що нарахування 3% річним є правомірним в періоді по 22.12.2014 року.
		Таким чином, нарахування 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту та процентів могло бути правомірним до 22.12.2014 року (в межах строку кредитування у разі погодження умов про повернення кредиту частинами), тоді як нарахування 3% річних за період з 23.12.2014 року є безпідставним, оскільки плату за прострочення виконання грошового зобов`язання (неправомірне користування грошовими коштами) в розумінні ст. 625 ЦК України вже заявлено до стягнення у розмірі відсотків визначеному договором.  
		За розрахунком позивача сума 3% річних в розмірі 26  759  909,36 грн. визначена за період з 23.12.2014 року по 21.11.2017 року, тобто за період в якому за неправомірне користування кредитними коштами згідно положень ст. 625 ЦК України нараховані відсотки в розмірі встановленому в договорі сторін; що є підставою для відмови в позові у цій частині. 
		Вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 119  408,42 грн. за несвоєчасну сплату процентів по договору у період з 05.11.2014 року по 21.11.2017 року підлягають задоволенню по сумі 127,17 грн., які нараховані та підтверджені висновком експертів від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45 (додаток № 10 до висновку), за період 05.11.2014 року по 06.11.2014 року.
		Решта здійснених нарахувань 3% річних за заявлений у позові період, прострочення/несвоєчасна сплата процентів мала місце з 05.03.2015, тобто вже після закінчення строку кредитування.
		Вимоги про стягнення штрафу у розмірі 310  000 грн. задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
		Згідно п. 3.9 договору (в редакції договору про внесення змін № 20-3781/2-1 від 29.12.2011 року) встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300  000  000 млн. грн.; у разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20  000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.
		Сума штрафу нарахована позивачем за період невиконання листопад 2016 - жовтень 2017 року за наданим розрахунком складає 240  000 грн.
		Під час проведення експертизи у справі документально підтвердити незабезпечення ПАТ «Українська залізниця» щомісячних надходжень грошових коштів у розмірі 300  000  000,00 грн. на поточні рахунки ПАТ «Українська залізниця», що були відкриті в ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за період листопад 2016 року - жовтень 2017 року не видалось за можливе, оскільки документи, що підтверджують вищезазначене незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів у матеріалах справи відсутні та на клопотання експертів на дослідження не надані (висновки експертів від 22.10.2018 року № 6857/18-45/7831/18-45 по п`ятому питанню). 
		Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 50  000,00 грн. відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 року з урахуванням наступного.
		Підставою для застосування штрафних санкцій визначено порушення умов договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 року в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014 року).  
		Відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 50  000 грн. передбачена п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 року, зокрема у випадку невиконання заставодавцем умов щодо заміни предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 цього договору.
		Згідно з п. 3.2.7 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 року у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов`язань, право вимоги за якими становить Предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов`язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови Боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану Позичальника відповідно доповнити Предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна Предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою Заставодержателя, яка має бути виражена письмово. 
		Документального підтвердження вираження письмової згоди Заставодержателя (банку) на заміну предметів застави по договорах, майнові права за якими передані в заставу банку та термін дії яких закінчився 31.12.2014 року, позивач не надав. В обґрунтування вимог про застосування відповідальності заставодавця по договору (Укрзалізниці) позивач не вказав які саме договори не продовжені, та які не можуть бути належним забезпеченням виконання зобов`язань згідно укладеного договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 року.
		Нарахування суми штрафу за порушення п. 4.2.3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року, у зв`язку з ненаданням розшифровки статті «Чистий прибуток» на 01.01.2017 року, суд визнає необгрунтованим, оскільки пунктом 4.2.3 договору не передбачено обов`язку відповідача надання вказаного документу.
		За розглядом клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій по справі            № 910/21454/17 суд виходить з наступного. 
		Так, обґрунтовуючи клопотання відповідач посилається на запровадження на усій території України з 12.03.2020 року по 22.05.2020 року карантину, встановлення ряду обмежувальних заходів, зокрема з 12 години 18.03.2020 року до 01.06.2020 року заборонено перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому). 
		Згідно наведених доводів АТ «Укрзалізниця» через вищезазначені обмежувальні заходи у зв`язку з пандемією коронавірусу може недоотримати доходи від пасажирських та вантажних перевезень приблизно в розмірі 6-10 млрд грн. лише за перше півріччя 2020 року, тобто АТ «Укрзалізниця» наразі перебуває у скрутному фінансовому становищі.
		В свою чергу, відповідно до встановлених при розгляді справи обставин заборгованість відповідача за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3764/2-1 від 29.12.2011 року виникла ще в 2014 році, тобто до настання обставин 2020 року пов`язаних з пандемією коронавірусу, якими відповідач обґрунтовує клопотання. 
		Також, у клопотанні відповідача зазначено, що і на період повернення отриманих за кредитним договором коштів, АТ «Укрзалізниця» перебувала у вкрай скрутному фінансовому становищі залізничної галузі, також, на момент настання кінцевого терміну повернення кредитних коштів, АТ «Укрзалізниця» було позбавлене можливості виконати зобов`язання за кредитним договором, оскільки у разі такого виконання існував ризик зупинення діяльності залізничного транспорту, який як частина єдиної транспортної системи країни сприяв нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва та зміцненню обороноздатності держави, що в умовах подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України не можна було допустити. 
		Наведені відповідачем обставини, зокрема щодо функціонування АТ «Укрзалізниця» в тяжких фінансово-економічних умовах, пов`язаних з втратою основних ресурсів через анексію АР «Крим» і воєнні дії на Сході держави та знецінення національної валюти мали вплив також і на банківську систему, яка аналогічно функціонувала за наведених тяжких обставин, що не надає переваг жодній стороні кредитного договору у питанні зменшення відповідальності встановленої договором. 
		Беручи до уваги викладене, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед банком грошових зобов`язань за кредитним договором, враховуючи майновий стан обох сторін, не вирішення відповідачем питання та не вчинення усіх необхідних дій направлених на погашення заборгованості з 2014 року, досить тривале неповернення коштів отриманих в користування до 22.12.2014 року, а також те, що сума пені не є «значно» чи «надмірно» великою, виходячи із загальної заборгованості по договору та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові, а матеріали справи не свідчать про намір кредитора збагатитися за рахунок боржника, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені.
		За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
		Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 225  600,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.
		Витрати по сплаті за проведення судової експертизи в розмірі 95  810,00 грн. сплачені відповідачем підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог та стягуються з позивача на користь відповідача в сумі 5748,60 грн.
		Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елджін Авеню, Джорджтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови) (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue George Town Grand Cayman KY1-9005 Cayman Islands) грошові кошти: заборгованості по кредиту - 12 500 000,00 доларів США (дванадцять мільйонів п`ятсот тисяч доларів США), заборгованості за неправомірне користування кредитними коштами - 417 864,59 доларів США (чотириста сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири долари 59 центів), пені за прострочення сплати кредиту - 87  434  586,33 грн. (вісімдесят сім мільйонів чотириста тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят шість гривень 33 копійки), пені за прострочення сплати відсотків - 314  033,89 грн. (триста чотиринадцять тисяч тридцять три гривні 89 копійок), 3% річних за прострочення сплати відсотків - 127,17 грн. (сто двадцять сім гривень 17 копійок) та судовий збір - 225  600,00 грн. (двісті двадцять пять тисяч шістсот гривень). 
		3. В іншій частині позову відмовити. 
		4. Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елджін Авеню, Джорджтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови) (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue George Town Grand Cayman KY1-9005 Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) витрати по оплаті судової економічної експертизи - 5748,60 грн. (п`ять тисяч сімсот сорок вісім гривень 60 копійок).
		5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення складено 30.07.2020р.
		 
		Суддя                                                                                                                                                      О.В. Котков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...