Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/1079/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.07.2020. Зареєстровано: 30.07.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2020.
Дата набрання законної сили: 26.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна
		Донецький окружний адміністративний суд 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		22 липня 2020 р. Справа№200/1079/20-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
		 
		Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В. за участю секретаря Котова С.Ю., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15), Генерального прокурора (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15), Шостої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора №287 від 15.11.2019 року (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15) про визнання дій неправомірними, визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- 
		за участю сторін:
		від позивача  ОСОБА_1 (особисто),
		від відповідача 1  Сєрова Н.С. (згідно положення),
		від відповідача 2  не з`явився,
		від відповідача 3  не з`явився
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора №287 від 15.11.2019 року про визнання неправомірними дій Генерального прокурора України із видання наказу від 21 грудня 2019 року № 2106ц та шостої кадрової комісії із винесення рішення від 12 грудня 2019 року № 19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації, визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України, визнання протиправним та скасування рішення №19 кадрової комісії №6, оформлене протоколом №6 засідання шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , зобов`язання Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури, стягнення з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді, стягнення з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 300 000 гривень.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1079/20-а та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано у відповідачів надати суду належним чином засвідчені копії: інформації про середньоденну заробітну плату та середній заробіток позивача за місяць роботи за 2019 рік, докази підтвердження ознайомлення позивача з наказом Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2106ц, всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій. 
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22 квітня 2020 року. 
		22 квітня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 13 травня 2020 року.
		13 травня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 11 червня 2020 року.
		11 червня 2020 року судом відкладено підготовче засідання до 08 липня 2020 року.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 22 липня 2020 року.
		У судове засідання, призначене на 22 липня 2020 року, представники відповідача 2, відповідача 3 не з`явились, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
		Враховуючи вимоги ст. 205 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи без участі представників відповідача 2, відповідача 3.
		Щодо позиції позивача та відповідачів.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з18.04.2011 року по 24.12.2019 року він безперервно працював на різних посадах в органах прокуратури України. Наказом Генерального прокурора №2106ц від 21.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) з 24 грудня 2019 року. Підставою для винесення наказу №2106ц від 21.12.2019 року стало рішення кадрової комісії №6.Зазначив, що при винесенні наказу Генеральним прокурором порушено процедуру звільнення у зв`язку із відсутністю у наказі правової визначеності підстав звільнення. Вважає протиправним та необґрунтованим застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» як підстави для звільнення, оскільки на час видання оскаржуваного наказу ані ліквідації, ані реорганізації, ані скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України не відбувалось. Крім того, зазначив, що станом на день винесення оскаржуваного наказу Генерального прокурора №2106ц, тобто 21.12.2019 року позивач знаходився на лікуванні. Додатково зазначив, що підставою та передумовою видання оскаржуваного наказу, стало рішення кадрової комісії №6, яке оформлено протоколом №6 засідання шостої кадрової комісії від 12.12.2019. Поряд із цим, вказане рішення кадрової комісії не могло бути такою передумовою та підставою, через його незаконність та прийняття некомпетентним, неповноважним органом, оскільки до початку формування кадрових комісій Офісу Генерального прокурора в установленому порядку необхідно було здійснити державну реєстрацію юридичної особи  Офісу Генерального прокурора. Закон чітко визначив орган, якому належать права на проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України та на прийняття рішень про неуспішне проходження ними атестації, яке може бути підставою для звільнення Генеральним прокурором прокурорів. Закон наділів такими правами виключно кадрову комісію, яка створюється в Офісі Генерального прокурора. Вважає, що оскаржуваний наказ Генерального прокурора №2106ц від 21.12.2019 року про звільнення його з посади є незаконним, оскільки суперечить положенням Конституції України, порушує право позивача на працю, на повагу до приватного життя, засади рівності громадян, а тому підлягає скасуванню. Крім того зазначив, що стаж роботи позивача в органах прокуратури складає майже 9 років. Протягом роботи в органах прокуратури він жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Навпаки, неодноразово заохочувався за високі досягнення в роботі, має достатній досвід роботи, високий професійний рівень та морально-ділові якості. Крім того, сумлінно виконував обов`язок, передбачений ч. 2 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», щодо вдосконалення його професійного рівня та підвищення кваліфікації. Зазначив про наявність належних доказів для стягнення моральної шкоди.
		Відповідачем 1 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог, вважає вимоги, викладені у позовній заяві, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. На виконання Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону, з метою переведення позивача на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора за його заявою, під час атестації, яка здійснювалася відповідною кадровою комісією, за наслідками проведеної співбесіди прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, що стало законною підставою для видання Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури у відповідності до пп. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону. При цьому, представник відповідачів посилається на дискреційні повноваження комісії при ухваленні рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації. Крім того, зазначив, що норми Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Вважає, що доводи позивача про те, що передбачене Законом № 113-IX проведення атестації має дискримінаційний характер та є порушенням його конституційних прав і свобод, не ґрунтуються на вимогах закону.
		Пунктом 13 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону№ 113-IX передбачено таку обов`язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. За наслідками проведеної співбесіди із позивачем кадровою комісією, керуючись пунктами 13, 17 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, п. 6 розділу I, п. 16 розділу IV Порядку прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, яке стало підставою для видання Генеральним прокурором оскаржуваного наказу. Так, у рішенні шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року № 19 зазначено, що комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам доброчесності, а саме, наявності дисциплінарного провадження № 389дп-18 за фактом вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, під час якої відповідно до візуального огляду патрульних поліцейських, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, травмував двох неповнолітніх осіб 2003 та 2005 р.н., за що жодна особа не понесла відповідальності. Тому комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, оскільки саме кадрові комісії за приписами Закону № 113-IX, Порядку надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора. Зазначив, що доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час його звільнення не можуть братись до уваги. Вказує, що твердження позивача про неправомочність кадрових комісій є безпідставними. Вважає, що з 25.09.2019 року позивач був персонально попереджений у встановленому законом порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відсутність прокурора на посаді через перебування на лікуванні не є перешкодою для його звільнення відповідно до пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX). Враховуючи викладене, зазначив, що оскільки спірний наказ Генерального прокурора України прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом, то і підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.
		У своїй відповіді на відзив позивач не погодився з доводами представника Офісу Генерального прокурора та вважає їх такими, що не спростовують його аргументів, викладених у позовній заяві.
		Відповідач 2 не виявив бажання скористатись правом на подання відзиву, клопотань, заяв .
		Відповідач 3 не виявив бажання скористатись правом на подання відзиву, клопотань, заяв.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача та представника відповідача 1, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Добропільським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області 18 вересня 2012 року, РНОКПП НОМЕР_3 ), та особою, що претендує на поновлення на посаді в органах прокуратури. (т. 1 а.с.19-22)
		Відповідач 1, Офіс Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15), є суб`єктом владних повноважень та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.
		Відповідач 2, Генеральний прокурор (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15) є посадовою особою  керівником суб`єкта владних повноважень та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.
		Відповідач 3, Шоста кадрова комісія, утворена наказом Генерального прокурора №287 від 15.11.2019 року (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15)є дорадчим колегіальним органом, тимчасово створеним суб`єктом владних повноважень та відповідно достатті 43 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки (на час створення та функціонування).
		Так, судом встановлено, що позивач працює в органах прокуратури з 2011 року, відповідно до інформації викладеної у трудовій книжки (т.1 а.с. 23 - 31).
		Відповідно до наказу № 221 від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації. (т.1 а.с. 151-170)
		07 листопада 2019 року позивачем, ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію. (т.1 а.с.171).
		Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України №287 від 15 листопада 2019 року створено шосту кадрову комісію та визначено її членів. (т.1 а.с. 35)
		Відповідно до наказу Генерального прокурора № 369 від 28 грудня 2019 року визнано таким , що втратили чинність , накази Генерального прокурора , в тому числі і від 15.11.2019 р. № 287 «Про створення шостої кадрової комісії»
		Відповідно до наказу Генерального прокурора від 10.12.2019 року №1891ц ОСОБА_1 було призначено на посаду прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (т.1, а.с. 33).
		Відповідно до протоколу № 6 засідання Шостої кадрової комісії від 12 грудня 2019 року проведено співбесіди з метою виявлення відповідності прокурорів вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Відповідно до зазначеного протоколу за результатами голосування за ухвалення рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 за результатами голосування: «за» проголосували 0, «проти» - 6, ухвалене рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .(т.1 а.с. 36-41, а.с. 178-181)
		12 грудня 2019 року Шостою кадровою комісією прийнято рішення №19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Із зазначеного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам доброчесності, а саме наявності дисциплінарного провадження №389дп-18 за фактом вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, під час якого ОСОБА_1 , відповідно до візуального огляду патрульних поліцейських, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, травмував двох неповнолітніх осіб 2003 і 2005 р.н., за що жодна особа не понесла відповідальності. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію. (т. 1, а.с. 36-37, 182-183).
		Відповідно до Акту знищення матеріалів атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України від 27 грудня 2019 року у зв`язку с завершенням атестації головами кадрових комісій проведено знищення матеріалів (документів та інших носіїв інформації) атестації. (т.4 а.с. 190-191). 
		В матеріалах справи наявні матеріали дисциплінарного провадження №11/2/4-662дс-130дп-18, яке проведено за скаргою керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області щодо ОСОБА_1 , матеріали службової перевірки, висновки експерта та матеріали кримінального провадження. (т.2,т.3,т.4 ар.с.1-56,112-118)
		Відповідно до висновку Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 15 червня 2018 року Про відсутність дисциплінарного проступку запропоновано закрити дисциплінарне провадження, в зв`язку з відсутністю порушення вимог законів чи підзаконних актів. (т.4 а.с. 57-60).
		Відповідно до рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 вересня 2018 року №389дп-18 про закриття дисциплінарного провадження щодо прокурора Димитровського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області Кондратюка О.О. встановлено, що вчинення дорожньо-транспортною пригоди  ОСОБА_1 не підтверджено. Щодо неповідомлення про учинення кримінального правопорушення його батьком,то зроблено висновок на підставі ст.63 Конституції України  ОСОБА_1 мав право не свідчити про дорожньо-транспортну пригоду,яка мала місце за участю його батька ОСОБА_2 , тому будь-яких порушень законів та підзаконних актів ним порушено не було. За результатами проведеної перевірки не отримано даних, які б підтверджували наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, дисциплінарне провадження щодо прокурора Димитровського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області Кондратюка Олександра Олександровича закрито. (т.1, а.с. 90-92, т. 4 а.с. 64-67).
		В матеріалах справи наявні Довідки про проходження таємної перевірки доброчесності №2005 від 31.01.2017, №9115 від 07.08.2017, №25/2-8886 РА-18 від 01.08.2018. Відповідно до викладених висновків ОСОБА_1 пройшов таємну перевірку доброчесності.( т.1 а.с. 204-206).
		Наказом Генерального прокурора №2106ц від 21.12.2019 року позивача звільнено з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) з 24 грудня 2019 року (т. 1, а.с. 34).
		Відповідно до листка непрацездатності серії АДК №999827 від 20 грудня 2019 року, ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні у період з 20 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року включно. (т.1 а.с. 42)
		Наказом Генерального прокурора №349 від 21.12.2019 року вирішено прокурорів Генеральної прокуратури України, які успішно пройшли атестацію, вважати повідомленими з дня оприлюднення цього наказу про пропозицію Генерального прокурора про переведення на вакантні посади в Офісі Генерального прокурора. (т.1 а.с. 45)
		Відповідно до наказу Генерального прокурора №358 від 27.12.2019 року перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т.1 а.с. 48-49)
		Враховуючи встановлені обставини, спірним при вирішенні цієї справи є наявність правових підстав для прийняття Генеральним прокурором наказу №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури, та прийняття Шостою кадровою комісією рішення №19, викладене у протоколі №6 засідання шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_3 Олександром Олександровичем.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного. 
		Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається та діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.
		НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини та громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.
		Згідно частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
		При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
		Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України).
		Відповідно до ст. 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюєтьсяЗаконом України «Про прокуратуру»від 14.10.2014 № 1697-VII.
		Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Відповідно до ч. 3 цієї статті Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16.
		Отже, положення КЗпП України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08.10.2019 року.
		Приписами п. п. 6, 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", якими передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
		Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі дійсно не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
		У зв`язку з цим суд не погоджується з доводами позивача про застосування до спірних відносин загальних засад трудового законодавства щодо персонального попередження про звільнення та заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, оскільки викладені питання врегульовані спеціальним законодавством.
		Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дії Генерального прокурора України із видання наказу від 21.12.2019 № 2106ц суд вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Стаття 9 Закону України «Про прокуратуру» ( в редакції,що діяла на час прийняття спірного наказу) визначає повноваження Генерального прокурора, зокрема, щодо видачі наказів з питань призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом; призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом, а також виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
		Враховуючи, що дії прокурора саме щодо видання спірного наказу передбачені законодавством, суд вважає необґрунтованими зазначені вимоги.
		Щодо тверджень позивача про відсутність підстав для звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією або скорочення кількості прокурорів суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини першоїстатті 7 Закону України «Про прокуратуру»систему прокуратури України становлять: 1) Офіс Генерального прокурора; 2) обласні прокуратури; 3) окружні прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
		Згідно зістаттею 8 Закону України «Про прокуратуру»Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.
		За правилами частини третьоїстатті 16 Закону України «Про прокуратуру»прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України "Про прокуратуру" повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.
		Згідно пп. 2 п. 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
		Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
		Згідно із п. 9 ч. 1 цієї статті Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Відповідно до оскаржуваного наказу від 21.12.2019 № 2106ц, який виданий на підставі статті9, підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IXзапроваджено реформування системи органів прокуратури (далі такожЗакон № 113-ІХ). Вказаний Закон набрав чинності 25.09.2019.
		Відповідно до пункту 6 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		Згідно підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
		Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбаченістаттею 51 Закону України «Про прокуратуру».
		Відповідно до пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Статтею 104 Цивільного кодексу Українивизначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
		Відповідно достатті 81 Цивільного кодексу Українина юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цьогоКодексупоширюється, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно з частиною третьоюстатті 81 Цивільного кодексу Українипорядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюєтьсяКонституцією Українита законом.
		Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
		Необхідно зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
		Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.
		Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 від 27.12.2019 року "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 48-49). 
		Згідно наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 року (т. 4 а.с. 205).
		Таким чином, виходячи зі змісту вказаних наказів, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, Генеральної прокуратури України - на Офіс Генерального прокурора, без процедури ліквідації чи реорганізації.
		У зв`язку з цим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»є безпідставним.
		Крім тогою Верховний суд неодноразово вказував на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією таКонституцією Україниправа та свободи цієї особи.
		Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
		Щодо доводів позивача про порушення Генеральним прокурором порядку формування кадрових комісій.
		Так, положеннями пп. пп. 7, 8 п. 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.
		При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
		Як слідує з п. 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		Судом встановлено, що затвердження порядку роботи кадрових комісій та створення шостої кадрової комісії відбулося за наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 року № 287 в межах повноважень та порядку, який був визначений законом - п. п. 9, 11, пп. 8 п. 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та на виконання його мети - проведення заходів із реформи органів прокуратури (т. 1 а.с. 35).
		В даному випадку кадрові комісії це дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Генеральної прокуратури України чи Офісу Генерального прокурора, а створені тимчасово для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відповідно, оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, тому створення кадрової комісії № 6 та її функціонування відбулося у спосіб та порядок, що передбачений законодавством.
		Відповідно до п. п. 7, 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
		На виконання викладених вимог Закону, наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221) (т. 1 а.с. 151-160).
		За визначенням, що міститься в п. 1 розділу І Порядку № 221, атестація прокурорів - це встановлена Розділом II «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
		Атестація включає в себе три етапи:
		1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
		2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;
		3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку № 221).
		Згідно п. 8 розділу І Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
		1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
		2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
		Згідно із п. 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
		Співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання (п. 8 розділу IV Порядку № 221).
		Відповідно до п. п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
		1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
		2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
		3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
		4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
		Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
		Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
		Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221).
		Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
		1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
		2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
		Співбесіда проходить у формі засідання комісії (п. 13 розділу IV Порядку № 221).
		Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (п. 14 розділу IV Порядку № 221).
		Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п. 15 розділу IV Порядку № 221).
		Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (п. 16 розділу IV Порядку № 221).
		Із матеріалів справи судом з`ясовано, та не заперечувалося учасниками справи, про успішне проходження позивачем перших двох етапів атестації та допуск до співбесіди.
		Так, позивачем на запит кадрової комісії № 6 від 04.12.2019 року надіслано пояснення на електронну адресу комісії з підтверджуючими документами згідно п. 11 розділу IV Порядку № 221 (т.1 а.с. 68-73).
		Як свідчить оскаржуване рішення шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року "Про неуспішне проходження атестації прокурором», підставами для висновку про не проходження атестації позивачем ОСОБА_1 наявність сумнівів у членів комісії щодо відповідності вимогам доброчесності, а саме, наявності дисциплінарного провадження № 389дп-18 за фактом вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, під час якої відповідно до візуального огляду патрульних поліцейських, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, травмував двох неповнолітніх осіб 2003 та 2005 р.н., за що жодна особа не понесла відповідальності.
		З даними висновками суд не погоджується, у зв`язку з наступним.
		Відповідно до п. 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка:
		1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
		2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		При цьому, ані Порядок № 221, ані Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не містять чіткі критерії/показники збору, дослідження та оцінки інформації, необхідних для цілей атестації.
		В сукупному аналізі п. 5 та пп. 3 п. 6 розділу І Порядку № 221 можливо прийти до висновку про те, що встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та професійної етики та доброчесності прокурора мають різні критерії.
		Причому, такого критерію, як «наявність сумнівів у доброчесності прокурора» взагалі не передбачено.
		Відповідно до п. 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.
		Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.
		Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).
		У рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський Суд з прав людини наголосив, що "... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)."
		У зв`язку з цим суд також не бере до уваги посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутність повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації.
		Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини вироблено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки" від 31.07.2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22.11.1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжнлтд проти Кіпру" від 21.07.2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02.12.2010 року).
		Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. UnitedKindom" від 02.08.1984 року).
		За позицією Верховного Суду України, висловленою у рішенні від 27 лютого 2020 року по справі №9901/613/18, дискреція органу державної влади не може бути абсолютною. «За обставин, коли ВККС, зловживаючи дискреційними повноваженнями, не визначила кількість виставлених балів за критерії компетентності, професійної етики та доброчесності, вона й не могла мотивувати своє рішення».
		Крім того, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 вересня 2018 року №389дп-18 про закриття дисциплінарного провадження щодо прокурора Димитровського відділу Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області Кондратюка О.О. не було оскаржено та відповідно не скасовано.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 9 розділу I Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
		Заяви прокурорів, які не відповідатимуть затвердженим формам вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками. Тобто, будь-яка інша за формою заява не є підставою для участі у атестації та тягне за собою визнання прокурора таким, що заяву не подав, з наступним звільненням.
		Таким чином, форма заяви, запропонована Генеральним прокурором у погодженому ним Порядку, містить, начебто, добровільне погодження з наступним вивільненням з посади прокурора.
		Суд зазначає, що у такий спосіб законодавець поставив прокурорів та слідчих прокуратури перед вибором подати заяви встановленої форми про намір перейти до органу прокуратури або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		При цьому, щоб продовжити реалізувати своє право на вибір професії, прокурор повинен погодитись з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком, погодитись із звільненням у разі неуспішного проходження атестації, а також погодитись з тим, що будь-яка недостовірна інформацію щодо прокурора є доведеним фактом та не підлягає підтвердженню.
		Проаналізувавши вказані положення, суд вважає, що через закріплені у пунктах 9 та 10 розділу І Порядку №221 положення вимагається від усіх діючих прокурорів, які мають бажання далі працювати за посадою та реалізувати свої права щодо вибору професії та місця роботи, подати встановленої форми заяву. У такий спосіб певну категорію прокурорів поставлено перед вибором або подавати заяву про намір перейти до так званого новоствореного органу прокуратури, або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		В той же час, підписанням саме такої форми (змісту) заяви позивач фактично надав право кадровим комісіям на збирання стосовно нього будь-якої інформації та персональних даних, які можуть бути в подальшому розголошені та використані без законно поставленої мети.
		Тобто така обов`язкова умова як подання зазначеної заяви встановленої форми свідчить про очевидне втручання суб`єкта владних повноважень у особисті права і свободи позивача.
		Більш того, збиранням такої інформації можуть бути порушені права та інтереси необмеженого кола інших осіб (у тому числі, членів сім`ї позивача), які можуть породжувати цивільні спори щодо захисту особистих майнових та немайнових прав.
		Крім того, суд зазначає, що відповідачем не доведено яким чином використання такої інформації вплине на перевірку компетентності та професійності позивача під час проведення атестації та його відповідності займаній посаді.
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
		У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
		Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.
		З урахуванням викладеного суд вважає, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.
		Підсумовуючи викладене, виходячи з положень пункту 12 Порядку №233, суд акцентує увагу на тому, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		Враховуючи зазначене, оскаржуване рішення шостої кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про не проходження атестації прокурором Кондратюком Олександром Олександровичем, що є підставою для скасування даного рішення і задоволення позовних вимог в цій частині.
		Поряд з цим, на переконання суду, оскаржуваний наказ Генерального прокурора №2106ц від 12.12.2019 не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить конкретних підстав для його прийняття, оскільки відбулась лише зміна власної назви відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора. Крім того, зі змісту наказу неможливо встановити яке саме рішення кадрової комісії стало підставою для його видачі.
		Тобто, наслідком даного рішення є також скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади. 
		Що стосується позовних вимог про поновлення позивача на посаді в Генеральній прокуратурі України або на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора.
		Під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося учасниками справи, про закінчення процедури атестації працівників Генеральної прокуратури України.
		Відповідно до п. 17 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
		Таким чином, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідачів повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення.
		Відповідно до ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Відповідно до абз. 2 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
		Згідно з п. 18 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
		Виходячи зі змісту п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України щодо можливості поновлення незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, суд зазначає про неможливість поновлення ОСОБА_1 на посаді в Генеральній прокуратурі України, у зв`язку з реорганізацією останньої.
		В даному випадку збереження місця роботи можливе лише в новоутвореній установі. Оскільки суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Генерального прокурора про звільнення позивача з посади у Генеральній прокуратурі України, а також рішення кадрової комісії, яке є основоположним для переведення до Офісу Генерального прокурора, порушені права позивача, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 40 та ч. 1 ст. 235 КЗпП України, підлягають відновленню шляхом поновлення позивача на рівнозначній посаді з 24.12.2019 року з урахуванням вимог з проходження атестації.
		Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100).
		Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
		Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Як свідчить довідка Офісу Генерального прокурора від 14.02.2020 року, загальна сума заробітної плати за останні два повні місяці (кількість відпрацьованих днів  30) проходження служби позивача становить 43302,70 грн. (т. 1 а.с. 187).
		Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1443,42 грн.
		В свою чергу згідно п. 3 Розділу ІІ Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури).
		Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.12.2019 року по 22.07.2020 року складає 204965,64 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).
		Стосовно вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 300000 грн., суд визначає наступне.
		Відповідно до частини 1статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Згідно зістаттею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
		1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
		2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
		3) в інших випадках, встановлених законом.
		Такимчином, позивачеммає бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, атомувційчастині позовназаявазадоволеннюнепідлягає.
		Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу покладено на відповідача.Відповідач не довів суду правомірність винесеного наказу про звільнення позивача з посади помічника судді.
		Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, шляхом визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 , визнання протиправним та скасування рішення №19 кадрової комісії №6, оформлене протоколом №6 засідання шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора та відповідно стягнення середнього заробітку.
		Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Відповідно до положень частини3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 287, 293-295 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15), Генерального прокурора (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15), Шостої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора №287 від 15.11.2019 року (юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Резницька, 13/15) про визнання дій неправомірними, визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України.
		Визнати протиправним та скасувати рішення №19 кадрової комісії №6, оформлене протоколом №6 засідання шостої кадрової комісії від 12.12.2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_3 Олександром Олександровичем.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури.
		Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури.
		Стягнути з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по 22 липня 2020 року у розмірі 204 965 (двісті чотири тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 64 коп.
		Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по 22 липня 2020 року  у межах суми стягнення за один місяць.
		В іншій частині позовних вимог  відмовити.
		Рішення прийнято 22 липня 2020 року, складено в повному обсязі та підписано в нарадчій кімнаті 30 липня 2020 року. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. 
		Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства Українидо початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд. 
		 
		Суддя О.В. Троянова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...