Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 378/1160/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2020.
Дата набрання законної сили: 30.07.2020
Номер судового провадження: 61-43170ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		30 липня 2020 року                                                                       
		м. Київ                                                                    
		справа № 378/1160/15-ц
		провадження № 61-43170св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом та відповідач за позовом третьої особи - ОСОБА_1 , 
		відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
		відповідач - Іванівська сільська рада,
		третя особа, яка заявляє самостійні вимоги  щодо предмета спору - ОСОБА_3 ,
		треті особи: Ставищенська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Величко Оксана Леонідівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року у складі судді Марущак Н. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Гуля В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: Ставищенська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Величко Оксана Леонідівна, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, тлумачення заповіту, 
		за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту,
		за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про тлумачення заповіту,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст обставин справи
		У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Іванівської сільської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: Ставищенська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Величко О. Л., про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та тлумачення заповіту.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що рішенням виконавчого комітету Ставищенської районної ради від 11 жовтня 1988 року № 153 вирішено Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації (далі - Білоцерківському БТІ) оформити право власності на житлові будинки, які належать громадянам, згідно додатку, затвердженого рішенням Іванівської сільської ради від 26 серпня 1988 року                    № 29, в тому числі на житловий будинок на АДРЕСА_1 , 1958 року побудови, що належав двору, головою якого був її батько ОСОБА_5 . На підставі вказаного рішення Іванівська сільська рада 01 серпня 1995 року видала свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок на ім`я ОСОБА_6 , яке було зареєстроване в Білоцерківському БТІ в реєстровій книзі № 1 за реєстром № 271. Зазначала, що у вказаному свідоцтві про право особистої власності на жилий будинок та реєстровій книзі Білоцерківського БТІ була допущена помилка в прізвищі та по батькові власника.
		Вказувала, що 01 листопада 2001 року Іванівською сільською радою на підставі рішення виконкому Іванівської сільської ради від 28 вересня 2001 року № 130 на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №081703 на земельну ділянку загальною площею                         0,4009 га, з яких: 0,1509 га - для ведення особистого підсобного господарства, 0,2500 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована на території АДРЕСА_1 . Рішенням Іванівської сільської ради від 11 червня 2008 року АДРЕСА_1 перейменовано на вулицю сім`ї ОСОБА_7 .
		Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_5 склав заповіт, що був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л. 15 липня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1256. Цим заповітом її батько заповів належні йому на праві власності: житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0,1509 га, що знаходяться у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,7800 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради, їй ( ОСОБА_1 ), а земельну ділянку площею 3,580 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному.
		Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємці за вказаним заповітом. Однак оформити спадкові права на житловий будинок і земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1 позивач позбавлена можливості через помилку в свідоцтві про право особистої власності на житловий будинок у прізвищі та по батькові власника, відмову Іванівської сільської ради в заміні правовстановлюючого документа, та вимогу нотаріуса про тлумачення волі спадкодавця, незрозумілість заповіту в цій частині, не зазначення в тексті заповіту спадкодавцем правильної адреси житлового будинку та земельних ділянок. Зазначала, що ускладнення розуміння відтвореної в заповіті справжньої волі заповідача щодо спадщини зумовлене тим, що речення, яке стосується житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,4009 га, викладене двома абзацами, де зазначені дві площі земельної ділянки за різним цільовим призначенням, без зазначення загальної площі або ж «в тому числі».
		ОСОБА_1 просила встановити, що свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане 01 серпня 1995 року на ім`я ОСОБА_6 належить ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також позивач просила розтлумачити заповіт ОСОБА_5                від 15 липня 2013 року, а саме: положення, згідно якого, заповідач заповідає належні йому на праві власності: «- житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею                    0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області на вулиці Червоноармійській під № 33; земельну ділянку, площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради, заповідаю ОСОБА_1 » слід розуміти так, що об`єктом спадкового майна за заповітом є будинок АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці загальною площею 0,4009 га, в тому числі: площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та площею 0,1509 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, які належали ОСОБА_5 на праві власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 01 серпня 1995 року Іванівською сільською радою Ставищенського району Київської області і зареєстрованого в Білоцерківському БТІ в реєстровій книзі № 1 за реєстром № 271, та державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 081703 від 01 листопада 2001 року.
		У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету зустрічних позовних вимог від 07 жовтня                2016 року, просила встановити нікчемність окремих частин заповіту                              ОСОБА_5 , посвідченого 15 липня 2013 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Величко О. М., в частині розпорядження наступним майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельною ділянкою площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області на вулиці Червоноармійській під                     № 33; земельною ділянкою, площею 0,7800 га (кадастровий номер 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення ОСГ), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.
		В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що державним нотаріусом Ставищенської районної державної нотаріальної контори листом від 17 лютого 2015 року № 252/02-4 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом померлого ОСОБА_5 з тих підстав, що в заповіті не вказана адреса заповіданого будинку та земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок, а також, що з правовстановлюючого документу на житловий будинок на АДРЕСА_1 вбачається, що будинок належить ОСОБА_6 , а не ОСОБА_5 .
		Вказувала, що відповідно до роздруківки з офіційного сайту Держкомзему України «Кадастрова карта України», вказана у заповіті земельна ділянка площею 0,7800 га з кадастровим номером 3224283200:03:004:0061 є земельною ділянкою площею 1,9704 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код А.01.01), яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_8 . Зазначала, що відомості, викладені у листі державного нотаріуса Ставищенської районної державної нотаріальної контори від 17 лютого 2015 року про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на право на спадщину за заповітом, а також та обставина, що заповідане майно належить іншій особі, свідчать про те, що оспорюваний заповіт складений так, що розпорядження ОСОБА_5 викликає незрозумілості та суперечки після відкриття спадщини. Тому вважала, що заповіт складений з порушенням встановленого законодавством порядку нотаріального посвідчення, тобто, з порушенням встановленої законом форми заповіту, а також порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним.
		У вересні 2016 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив розтлумачити заповіт ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л. 15 липня 2013 року, а саме положення, згідно якого заповідач заповідає належні йому на праві власності: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0, 1509 га, що знаходяться у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер 32242800:03:004:0061, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради - ОСОБА_1 , слід розуміти так, що земельну ділянку площею                 0,7800 га (кадастровий номер 322428300:03:004:0061, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, було заповідано                      ОСОБА_1 ; зазначені у заповіті житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, земельна ділянка площею 0,2500 га (цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний житловий будинок, та земельна ділянка площею 0,1509 га (цільове призначення для ведення особистого підсобного господарства), є майном, яке не охоплено зрозумілою частиною цього заповіту.
		Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що ОСОБА_5 був батьком його дружини ОСОБА_2 . Оскільки він є чоловіком ОСОБА_2 , яка вступила у спадщину після смерті свого батька, то у разі, якщо він переживе свою дружину, він буде спадкоємцем першої черги майна, яке залишиться у разі смерті ОСОБА_2 . Обсяг та склад такого майна перебуватиме у залежності від успадкування останньою майна після смерті батька. Зазначав, що ОСОБА_5 за життя був розумною людиною, мав загальноосвітній та загальнокультурний рівень, який дозволяв йому вільно володіти українською мовою, без жодних труднощів розуміти українську мову, був здатний вільно викладати свої думки письмово, за життя написав безліч статей до місцевої газети, вів щоденник. З оспорюваного заповіту випливає, що він складений на прохання заповідача за допомогою технічних засобів у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. На оспорюваному заповіті міститься власноручний напис ОСОБА_5 про те, що він його до підписання прочитав у голос, з його слів він записаний правильно. Одночасно приватний нотаріус підтвердила у вказаному заповіті, що заповіт записаний нею зі слів ОСОБА_5 , до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний ним у її присутності. На його думку не має підстав вважати, що оспорюваний заповіт не відображає волевиявлення ОСОБА_5 або спотворює його волю. Вказував, що для правильного розуміння тексту оспорюваного заповіту слід виходити з нормативних правил українського правопису, правил постановки розділових знаків, які викладені в чинній редакції «Українського правопису» та в наукових підручниках і наукових посібниках, допущених для підготовки учнів та випускників загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів. Вважав, що з аналізу волі заповідача, яка відображена в тексті цього заповіту, випливає, що зрозумілими частинами цього заповіту є його частини щодо розпорядження земельною ділянкою площею 0,7800 га, яку спадкодавець заповів ОСОБА_1 та земельною ділянкою площею 3,580 га, яку спадкодавець заповів ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , в рівних частках кожному. Інші частини оспорюваного заповіту згідно встановлених правил українського правопису не є зрозумілими.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 06 жовтня 2017 року про виправлення описок, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт, що свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане 01 серпня 1995 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Ставищенської районної ради                                                від 11 жовтня 1988 року № 153 на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_6 , що було 01 серпня 1995 року зареєстроване в Білоцерківському БТІ в реєстровій книзі № 1 за реєстром № 271, належить ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та в задоволенні позову                   ОСОБА_3 - відмовлено.
		Ухвалою  Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року залишено без змін.
		Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову та позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив з того, що зі змісту оспорюваного заповіту чітко вбачається воля заповідача передати                     ОСОБА_1 в порядку спадкування об`єкти заповідального розпорядження. Оспорюваний заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, з його змісту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_1 в порядку спадкування чотири об`єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га.  
		Суди вказували, що дійсність оспорюваного заповіту була предметом розгляду у іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л., про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. При цьому, судом не встановлено порушень вимог законодавства при складанні та посвідченні оспорюваного заповіту.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції змінити, відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про тлумачення заповіту із новим мотивуванням: у зв`язку з відсутністю в оспорюваному заповіті ОСОБА_5 від 15 липня 2013 року його волевиявлення на заповідання ОСОБА_1 майна, яке є об`єктом її другої позовної вимоги, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що оспорюваний заповіт не містить вольового зв`язку заповідача між  об`єктами спадкового майна - житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,2500 га  і земельною ділянкою площею 0,1509 га в одній частині заповіту та з земельною ділянкою площею 0,7800 га в іншій частині заповіту. 
		Заявник вважає, що у цій справі слід вважати доведеною ту обставину, що воля заповідача за оспорюваним у справі заповітом на заповідання саме ОСОБА_1 всіх трьох об`єктів спадкового майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельною ділянкою площею 0,2500 га і земельною ділянкою площею 0,1509 га не знайшла свого відображення в заповіті, адже знаки пунктуації та використані писемні засоби волі заповідача спростовують висновки судів попередніх інстанції в частині чіткого волевиявлення ОСОБА_5 
		Заповіт містить певні неузгодження між змістом окремих його частин та заповіту в цілому, що ускладнює розуміння волі заповідача щодо долі спадщини, а тому висновки суду першої інстанції про відмову вчинити тлумачення заповіту є помилковими.
		Аргументом касаційної скарги є також те, що висновки проведеної у справі експертизи побудовані виключно на припущеннях, а тому належними доказами бути не можуть.
		ОСОБА_2 також вказує, що заповіт був складений з порушенням нотаріусом положень «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», адже заповіт повинен був бути складений таким чином щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини, отже, на думку заявника мало місце порушення норм права щодо форми заповіту, а тому заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним.
		Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
		У червні 2019 року від приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Величко О. Л. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на її необґрунтованість. Приватний нотаріус вказує, що форма та зміст заповіту відповідає вимогам законодавства, які пред`являються для такого виду документів. Дієздатність заповідача на час вчинення заповіту була перевірена, воля заповідача була  чіткою, зрозумілою та послідовною, що віднайшло своє відображення в тексті заповіту складеного зі слів та на прохання заповідача.
		У червні 2019 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 в якому позивач за первісним позовом у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ставищенського районного суду Київської області.
		Згідно з розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 994/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду                            від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є дочками                 ОСОБА_5 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті належні йому на праві власності:
		- житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок;
		- земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в АДРЕСА_1 ;
		- земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів ОСОБА_1 ;
		- земельну ділянку площею 3,580 га (цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - в рівних частках кожному.
		Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О.Л. та зареєстрований в реєстрі за                      № 1256.
		Згідно з даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 04 березня 2014 року заповіт є чинний.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
		04 березня 2014 року до Ставищенської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		У лютому 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ставищенської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 липня 2013 року.
		17 лютого 2015 року державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори Цимбалюк В. М. листом повідомила ОСОБА_1 , що з наданого заповіту від 15 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л., неможливо визначити справжню волю заповідача щодо складу заповіданого майна, а саме, не вказана адреса заповіданого будинку і земельної ділянки, а також відповідно до правовстановлюючого документа житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 . Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з позовом про тлумачення заповіту та про встановлення факту належності правовстановлюючого документа спадкодавцю.        
		Згідно з постановою Ставищенської районної державної нотаріальної контори                      від 04 березня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_2                                 ОСОБА_5 , що складається з житлового будинку та земельної ділянки, розташованих на АДРЕСА_1 з тих підстав, що зі змісту заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо складу заповіданого на її ім`я майна, а саме: не вказана адреса житлового будинку і земельної ділянки, а вказаний житловий будинок не належить спадкодавцю - ОСОБА_5 .
		Суди вказували, що обґрунтовуючи зустрічний позов про встановлення нікчемності окремих частин заповіту, та заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 про тлумачення заповіту, ОСОБА_2 посилалась на нормативні правила українського правопису, правила постановки розділових знаків, які викладені в «Українському правописі», а також в наукових підручниках і наукових посібниках, допущених для підготовки учнів та випускників загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів, в тому числі в методичних рекомендаціях з курсу «Видавнича справа та редагування» - Основні технічні правила набору текстів, затверджених вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка. Також ОСОБА_2 посилалася на відповідь кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія»                 ОСОБА_14 від 04 жовтня 2016 року, відповідь Інституту української мови                                від 03 жовтня 2016 року №307/460, підготовлену доктором філологічних наук, професором ОСОБА_9 , висновки старшого викладача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ОСОБА_13 від 21 вересня 2016 року, від 07 жовтня 2018 року, що складені на запит                           ОСОБА_2 , якими констатовано наявність граматичних помилок в оспорюваному заповіті, що має всі ознаки офіційно-ділового стилю.
		Судом першої інстанції встановлено, що вказані вище відповіді та висновки не містять відповіді на питання, чи є підстави стверджувати, що в тексті оспорюваного заповіту зазначена адреса: «по АДРЕСА_1 » стосується як земельної ділянки площею 0,1509 га, так і житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями.
		У справі встановлено, що згідно з висновком експертного дослідження від 29 серпня 2016 року № 056/369, проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз, текст оспорюваного заповіту дає лінгвістичні підстави стверджувати, що адреса «по вулиці Червоноармійській під № 33» стосується трьох об`єктів заповідального розпорядження: земельної ділянки площею 0,1509 га, житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, на якій розташований цей будинок.
		Судом першої інстанції встановлено, що вказаний вище висновок експертного дослідження від 29 серпня 2016 року № 056/36 узгоджується з відповіддю Інституту української мови від 03 жовтня 2016 року № 307/460, підготовленого доктором філологічних наук, професором ОСОБА_9 на запит ОСОБА_2 , в якій зазначено, що текст оспорюваного заповіту є складним реченням з різними типами синтаксичного зв`язку. Друга його частина має спільний з першою частиною підмет, виражений займенником «Я», і двічі повторений присудок «заповідаю», перший із яких має чотири однорідні додатки із залежними від них узгодженими та неузгодженими означеннями: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,2500 га, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,7800 га. У другій частині складного речення після однорідних членів будинок.., ділянку.., ділянку.., ділянку... перед першим дієслівним присудком «заповідаю» потрібно поставити тире, бо завершено перелік однорідних членів і після них продовжено речення, а також кому, що засвідчує кінець підрядної частини. В тексті заповіту є й інші пунктуаційні помилки. Проте відсутність зазначених розділових знаків та неправильне вживання деяких із них не впливають на зміст тексту заповіту. Ці помилки свідчать про неналежну мовну компетенцію нотаріуса, оскільки він оформляє текст складеного кимсь заповіту.
		Надані ОСОБА_2 відповідь кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» ОСОБА_14 від 04 жовтня 2016 року та висновки старшого викладача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ОСОБА_13 від 21 вересня 2016 року, від 07 жовтня 2018 року, не спростовують висновок експертного дослідження від 29 серпня 2016 року № 056/36, а лише, констатують граматичні помилки, що містяться в оспорюваному заповіті.
		Згідно державного акта від 05 серпня 2005 року серії КВ № 075725, земельна ділянка площею 0,7800 га, кадастровий номер 32242800:03:004:0061, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області належала ОСОБА_5 . Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010534900694, та є чинним.
		З довідки відділу Держгеокадастру у Ставищенському районі Київської області                           від 29 серпня 2016 року № 67 встановлено, що згідно відомостей, внесених до Державного земельного кадастру, земельна ділянка загальною площею 0,7800 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3224283200:03:004:0061, що розташована на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, право на яку посвідчено державним актом серії КВ № 075725, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 05 серпня 2005 року за № 010534900694, у зв`язку зі зміною номеру зони, кварталу та номеру земельної ділянки в кадастровому номері та зміною нумерації зон та кварталів в індексно кадастровій карті Ставищенського району Київської області, присвоєний інший кадастровий номер 3224283200:03:006:0223.
		Судами встановлено, що заповіт складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, заповіт підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області                   Величко О. Л. 15 липня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за №1256, текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним в голос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті.
		Місцевим судом встановлено, що оспорюваний заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, з його змісту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_1 в порядку спадкування чотири об`єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га.
		Судами встановлено, що дійсність оспорюваного заповіту була предметом розгляду у іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л., про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. При цьому, судом не встановлено порушень вимог законодавства при складанні та посвідченні оспорюваного заповіту.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
		Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
		Проте тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
		Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
		При цьому, частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
		Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
		Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
		Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
		Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.
		Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
		З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
		Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Судами встановлено, що 15 липня 2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті належні йому на праві власності:
		- житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок;
		- земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в АДРЕСА_1 ;
		- земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів ОСОБА_1 ;
		- земельну ділянку площею 3,580 га (цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - в рівних частках кожному.
		Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л. та зареєстрований в реєстрі за                     № 1256
		За висновком експертного дослідження від 29 серпня 2016 року № 056/369, проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз, - текст оспорюваного заповіту дає лінгвістичні підстави стверджувати, що адреса «по вулиці Червоноармійській під № 33» стосується трьох об`єктів заповідального розпорядження: земельної ділянки площею 0,1509 га, житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, на якій розташований цей будинок.
		Експертне дослідження проведено Українським бюро лінгвістичних експертиз - державним підприємством, яке створене постановою Бюро президії національної академії наук України від 29 грудня 2016 року № 340 з метою ефективного вирішення питань, що виникають у сфері офіційно-правового функціонування української та інших мов, зокрема, для здійснення лінгвістичних експертиз, встановлення еквівалентності перекладів, надання широкого спектра консультативно-освітніх послуг державним і недержавним структурам, здійснення науково-дослідної та видавничої роботи з лінгвістично-правової тематики (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 055362 ). У вказаному дослідженні експерт спирається на методологічні положення, викладені в наукових статтях ОСОБА_10 «Лінгвістичне підґрунтя юридичної визначеності» (Мовознавство, 2013, № 5, с. 69-83) та «Лінгвістична експертиза: статус і методологічні презумпції» (Мовознавство, 2012, № 3, с. 47-64), а також в наукових працях ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (Риторика і право. Юрислінгвістика-3. Проблеми юрислінгвістичної зкспертизи. Міжвузівський збірник наукових праць, 2002, с.113).
		Разом із тим судами правильно встановлено, що висновок експертного дослідження                   від 29 серпня 2016 року № 056/36 узгоджується з відповіддю Інституту української мови від 03 жовтня 2016 року № 307/460, підготовлену доктором філологічних наук, професором ОСОБА_9 на запит ОСОБА_2 , в якій зазначено, що текст оспорюваного заповіту є складним реченням з різними типами синтаксичного зв`язку. Друга його частина має спільний з першою частиною підмет, виражений займенником «Я», і двічі повторений присудок «заповідаю», перший із яких має чотири однорідні додатки із залежними від них узгодженими та неузгодженими означеннями: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,2500 га, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,7800 га. У другій частині складного речення після однорідних членів будинок.., ділянку.., ділянку.., ділянку... перед першим дієслівним присудком «заповідаю» потрібно поставити тире, бо завершено перелік однорідних членів і після них продовжено речення, а також кому, що засвідчує кінець підрядної частини. В тексті заповіту є й інші пунктуаційні помилки. Проте відсутність зазначених розділових знаків та неправильне вживання деяких із них не впливають на зміст тексту заповіту. Ці помилки свідчать про неналежну мовну компетенцію нотаріуса, оскільки він оформляє текст складеного кимсь заповіту.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані ОСОБА_2 відповідь кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Кобченка Н.В. від 04 жовтня 2016 року та висновки старшого викладача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ОСОБА_13 від 21 вересня                       2016 року, від 07 жовтня 2018 року, не спростовують висновок експертного дослідження від 29 серпня 2016 року № 056/36, а лише, констатують граматичні помилки, що містяться в оспорюваному заповіті.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                      № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що місцевий суд правильно визнав вказаний висновок експертного дослідження належним та допустимим доказом, оскільки він не викликає сумнівів в його правильності, так як він є методологічно обґрунтований, а тому відсутні підстави для визнання його необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи.
		З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок експертного дослідження від 29 серпня 2016 року ґрунтується на припущеннях та доводи про те, що заповіт містить певні неузгодження між змістом окремих його частин та заповіту в цілому, що ускладнює розуміння волі заповідача щодо долі спадщини, а тому висновки суду першої інстанції про відмову вчинити тлумачення заповіту є помилковими.
		Разом із тим вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що воля заповідача за оспорюваним у справі заповітом на заповідання саме ОСОБА_1 всіх трьох об`єктів спадкового майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельною ділянкою площею 0,2500 га і земельною ділянкою площею 0,1509 га не знайшла свого відображення в заповіті.
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що заповіт був складений з порушенням нотаріусом положень «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», де на думку заявника мало місце порушення норм права щодо форми заповіту, а тому він є нікчемним не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Згідно з даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 04 березня 2014 року даний заповіт є чинний.
		Дійсність оспорюваного заповіту була предметом розгляду у іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Величко О. Л., про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. При цьому, судом не встановлено порушень вимог законодавства при складанні та посвідченні оспорюваного заповіту.
		Враховуючи вищевикладене Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що підстави для тлумачення заповіту відсутні є правильними та такими, що відповідають вищевикладеним вимогам закону, оскільки текст заповіту щодо належного ОСОБА_5 права на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та на земельні ділянки є чітким та зрозумілим, що встановлено судовим розглядом справи у судах попередніх інстанцій.
		Отже колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які не вбачали підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення нікчемністі окремих частин заповіту ОСОБА_5 , посвідченого               15 липня 2013 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Величко О. М., а саме, в частині розпорядження наступним майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельною ділянкою площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в АДРЕСА_1 ; земельною ділянкою, площею 0,7800 га (кадастровий номер 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення ОСГ), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.
		Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...