Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 728/2080/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2020.
Дата набрання законної сили: 29.07.2020
Номер судового провадження: 61-1907ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 728/2080/18
		 
		провадження № 61-1907св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),               Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2019 року у складі судді Глушко О. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Бечка Є. М., Іванової Г. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до              ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з березня 2005 року він почав проживати спільно з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. У подальшому, з метою поліпшення житлових умов сім`ї, вони у квітні 2008 року придбали за спільні кошти, отримані від продажу своїх квартир, двокімнатну квартиру             АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру за згодою сторін було зареєстровано за ОСОБА_2 . 
		Вказував, що він особисто здійснював ремонт зазначеної квартири, купував будівельні матеріали за кошти, які залишилися від продажу попередніх квартир сторін. Також сторонами було спільно придбано необхідні меблі у цю квартиру. 08 квітня 2008 року він був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , як член сім`ї власника (чоловік), а не наймач. 
		05 травня 2018 року, після чергової сварки з ОСОБА_2 , ініціатором якої була остання, він був змушений залишити квартиру. 06 травня 2018 року ОСОБА_2 змінила замки на вхідних дверях їх спільної квартири. 
		На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу       його і ОСОБА_2 у період з 2004 року до 05 травня 2018 року; визнати об`єктом спільної сумісної власності його і ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О. і зареєстрованого у реєстрі за № 1449; визнати за ним та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини вказаної квартири.
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 2004 року по 05 травня        2018 року.
		У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі         704,80 грн.
		 
		Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на підставі належних і допустимих доказів було встановлено, що з 2004 року до 05 травня 2018 рок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім`єю  без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права і обов`язки, тому наявні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Разом з тим, враховуючи положення статей 69, 70,           74 СК України, частини четвертої статті 368 ЦК України та виходячи зі  змісту договору про користування спірною квартирою, укладеного 04 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який є дійсним, ніким не оспорений та не скасований, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності спірної квартири, а також визнання права власності по 1/2 частини цієї квартири у порядку поділу спільного майна подружжя, задоволенню не підлягають.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог. 
		 
		Судові рішення в частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в указаній частині у касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду              від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні вимог його позову про визнання майна спільною сумісною власністю і поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у 2008 році у період спільного проживання сторін, за спільні кошти подружжя, отримані від продажу належних йому та ОСОБА_2 квартир АДРЕСА_2 , а отже, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому, договір від 04 квітня 2008 року про тимчасове безоплатне користування кімнатою площею 9,9 кв. м, туалетом, кухнею, балконом та коридором у спірній квартирі, який укладено між сторонами, є безоплатним та безстроковим договором найму (оренди) частини житлового приміщення, і не відноситься до договорів, які регулюють сімейні відносини.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 28 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець),            ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_3 . 
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 22 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_4 (покупець), ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_4 . 
		 
		ОСОБА_2 відповідно додоговору купівлі-продажу квартири від 03 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д. О. і зареєстрованого у реєстрі за № 1449, є власником квартири АДРЕСА_1 . 
		ОСОБА_1 в указаній квартирі зареєстрований з 08 квітня 2008 року.
		 
		Відповідно до договору від 04 квітня 2008 року, укладеного між                ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , остання як власник спірної квартири АДРЕСА_1 дозволяє                ОСОБА_1 тимчасово користуватись кімнатою площею 9,9 кв. м у цій квартирі. ОСОБА_1 може користуватись туалетом, кухнею, балконом, коридором та зобов`язаний бережно використовувати кімнату та інші приміщеннями. ОСОБА_2 надає ОСОБА_1 ключі від квартири, які він зобов`язаний повернути їй на першу вимогу. На першу вимогу ОСОБА_2 ОСОБА_1 зобов`язаний звільнити кімнату, виписатись з квартири та забрати свої речі. Також сторонами погоджено, що ОСОБА_1 не набуває права власності на квартиру незалежно від тривалості проживання у ній та підтверджує, що ця квартира є виключно особистою власністю ОСОБА_2 . 
		 
		Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 11 травня 2019 року, проведеної у цивільній справі № 728/1235/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі від 04 квітня 2008 року про користування кімнатою у квартирі АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , виконаний ОСОБА_1 .
		 
		Крім того, висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 20 червня 2019 року, проведеної у цивільній справі № 728/1235/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, встановлено, що на договір від 04 квітня 2008 року про користування кімнатою у квартирі АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання їх реквізитів. 
		 
		Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишено без розгляду.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року         № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального              кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень                  Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін                       до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції      Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
		 
		Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
		На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		При цьому вказана норма не містить імперативного припису щодо необхідності нотаріального посвідчення таких правочинів.
		 
		 
		 
		Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		 
		Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Ураховуючи викладене особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
		 
		Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
		 
		У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
		 
		Так, на спростування презумпції спільності майна подружжя, відповідачем було надано копію договору від 04 квітня 2008 року, укладеного між                ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відповідно до якого остання як власник спірної квартири АДРЕСА_1 дозволяє ОСОБА_1 тимчасово користуватись кімнатою площею 9,9 кв. м у цій квартирі. ОСОБА_1 може користуватись туалетом, кухнею, балконом, коридором та зобов`язаний бережно користуватись кімнатою та іншими приміщеннями. ОСОБА_2 надає ОСОБА_1 ключі від квартири, які він зобов`язаний повернути їй на першу вимогу. На першу вимогу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зобов`язаний звільнити кімнату, виписатись з квартири та забрати свої речі. Також сторонами погоджено, що ОСОБА_1 не набуває права власності на квартиру незалежно від тривалості проживання у ній та підтверджує, що ця квартира є виключно особистою власністю ОСОБА_2 . 
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
		 
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		У статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду упостанові від 14 листопада 2018 року у справі                      № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає,  що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що  породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		 
		Таким чином, встановивши, що за змістом договору про користування спірною квартирою, укладеного 04 квітня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який є дійсним, ніким не оспорений та не скасований,           ОСОБА_1 набув лише право тимчасового користування кімнатою у спірній квартирі та підтвердив, що ця квартира є виключно особистою власністю ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання цієї квартири об`єктом спільної сумісної власності та її поділ між подружжям. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 9 СК України особи, які проживають однією сім`єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані       цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов`язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
		 
		Обставин, що свідчать про те, що укладений сторонами договір, яким         було врегульовано право користування спірним житлом й, серед іншого, право власності на майно осіб, які проживають однією сім`єю, суперечить моральним засадам суспільства, судами не встановлено.
		 
		Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати у цій справі доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
		 
		В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
		 
		Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Очевидно, що поведінка позивача, який 04 квітня 2008 року уклав договір про користування квартирою, в якому підтвердив, що спірна квартира є виключно особистою власністю ОСОБА_2 , а згодом (у грудні 2018 року) звернувся до суду із позовом про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісною.
		 
		Таким чином, доводи касаційних скарг не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. 
		 
		При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині, що була предметом касаційного перегляду, - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня         2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...