Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 528/959/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2020.
Дата набрання законної сили: 29.07.2020
Номер судового провадження: 61-3651ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		              
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 528/959/17
		провадження № 61-3651св19
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідачі (позивачі за зустрічним позовом)  - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Гребінківська державна нотаріальна контора, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року у складі судді Татіщевої Я. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2019  року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Прядкіної О. В., Хіль Л. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2017 року   ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та по праву власності.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 29 липня 1990 року  вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який з часу реєстрації шлюбу постійно хворів й стан його здоров`я тільки погіршувався, виникало ряд інших захворювань та ускладнень, що змушувало перебувати його декілька разів на рік на стаціонарному лікуванні. У зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 у 1993 році  була встановлена перша група інвалідності. Догляд та піклування за чоловіком вона здійснювала самостійно, дочки ОСОБА_4 від першого шлюбу, відповідачі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3   жодного разу не запропонували своєї допомоги батькові, фактично ухилялися і самоусунулися від його догляду, лікування та утримання, взагалі не цікавилися його життям та здоров`ям.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Звернувшись до нотаріальної контори з метою оформлення спадщини, отримала усне роз`яснення нотаріуса про те, що питання незгоди з поділом спадщини між всіма спадкоємцями, зокрема доньками спадкодавця від першого шлюбу,  має вирішуватися в судовому порядку.
		 
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з жилого будинку та земельних ділянок, й набуте у шлюбі із спадкодавцем,  в порядку спадкування за законом та по праву власності.
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про  визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
		 
		Позовні вимоги мотивували тим, що вони є спадкоємцями першої черги після смерті батька ОСОБА_4 , у встановлений законом строк подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька й відповідно мають право на частку у спадковому майні, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 . 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року  первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на: Ѕ частину житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями, загальною площею 92,1 кв. м, жилою площею 59,9 кв. м, АДРЕСА_1 ,  яка складається з житлового будинку`А-1», погребу під «Б», прибудови до літньої кухні «б», сараю-літньої кухні «Б», прибудови до сараю «б1», прибудови до літньої кухні «б2», убиральні «В», навісу «г», сараю «Г», сажу «Д», сінника «Е», сараю «К», огорожі «1», воріт №2, колодязя №3, ями вигрібної №4, водогону №5, огорожі №6; Ѕ частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1315 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0162); Ѕ частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1805 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0163). 
		 
		Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на: 1/6 частину житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями, загальною площею 92,1 кв. м, житловою площею 59,9 кв.м., АДРЕСА_1 ,  яка складається з житлового будинку «А-1», погребу під «Б», прибудови до літньої кухні «б», сараю-літньої кухні «Б», прибудови до сараю «б1», прибудови до літньої кухні «б2», убиральні «В», навісу «г»,сараю «Г», сажу «Д», сінника «Е», сараю «К», огорожі № 1, воріт «2», колодязя №3, ями вигрібної № 4, водогону №5, огорожі №6; 1/6 частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1315 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0162); 1/6 частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1805 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0163); 1/3 частину земельної ділянки площею 3,83 га, що знаходиться на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю                  серії Р1 № 532573 від 25 липня 2001 року.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування за законом спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовлено.
		 
		Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1   про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задоволено повністю.
		 
		Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на:  1/3 частину земельної ділянки площею 3,83 га, що знаходиться на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю                 серії Р1 № 532573 від 25 липня 2001 року; 1/6 частину житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями, загальною площею 92,1 кв. м, житловою площею 59,9 кв. м, АДРЕСА_1 ,  яка складається з житлового будинку «А-1», погребу під «Б», прибудови до літньої кухні «б», сараю-літньої кухні «Б», прибудови до сараю «б1», прибудови до літньої кухні «б2», убиральні «В», навісу «г», сараю «Г», сажу «Д», сінника «Е», сараю «К», огорожі №1, воріт «2», колодязя №3, ями вигрібної № 4, водогону №5, огорожі №6; 1/6 частину земельної ділянки частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1315 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0162); 1/6 частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1805 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0163).
		 
		Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на: 1/3 частину земельної ділянки площею 3,83 га, що знаходиться на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 532573                                         від 25 липня 2001 року; 1/6 частину житлового будинку з допоміжними господарськими будівлями, загальною площею 92,1 кв. м, жилою площею 59,9 кв. м, АДРЕСА_1 , яка складається з житлового будинку «А-1», погребу під «Б», прибудови до літньої кухні «б», сараю-літньої кухні «Б», прибудови до сараю «б1», прибудови до літньої кухні «б2», убиральні «В», навісу «г», сараю «Г», сажу «Д», сінника «Е», сараю «К», огорожі № 1, воріт «2», колодязя № 3, ями вигрібної № 4, водогону № 5, огорожі № 6; 1/6 частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1315 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0162); 1/6 частину земельної ділянки під будинком, що розташована по АДРЕСА_1 , в розмірі 0,1805 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер земельної ділянки 5320883201:01:001:0163).
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела, що відповідачі ухилялися від надання допомоги батькові, який через вік і  хворобу перебував у безпорадному стані, а спадкодавцю не вистачало допомоги від неї як дружини й він потребував допомоги саме від доньок, які ухилялися від надання такої допомоги, а тому відсутні підстави для усунення відповідачів від права на спадкування, а спадщина підлягає поділу між всіма спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 , якими є сторони у справі, з урахуванням частки позивача у спірному майні, як другого із подружжя.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 серпня 2018 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та по праву власності, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовлено.
		 
		У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для усунення відповідачів від права спадкування після смерті батька, оскільки позивачем не доведено факт умисного ухилення останніх від надання допомоги батькові, надання якої він потребував.
		 
		Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання за сторонами права власності на спадкове майно, апеляційний суд виходив з того, що у сторін відсутні перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів 
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу разом, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить  скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про усунення відповідачів від права спадкування та в частині задоволення зустрічного позову, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого суду в частині часткового задоволення первісного позову, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції взагалі не врахували надані позивачем докази на підтвердження того, що спадкодавець ОСОБА_4 як інвалід першої групи потребував постійного стороннього догляду та матеріальної допомоги, проте відповідачі ухилялися від надання такої допомоги батькові, й не вчиняли жодних дій які б виявляли їх піклування про спадкодавця, хоча і були обізнані про його стан здоров`я. Про спадкодавця ОСОБА_4 дбала лише його дружина, позивач у справі, що підтверджується належними доказами, що свідчить про наявність підстав визначених статтею 1224 ЦК України для усунення від права спадкування відповідачів, які є доньками спадкодавця, й які не виконували визначеного статтями 202, 203 СК України зобов`язань щодо утримання батька.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року               № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Встановлено, що 29 липня 1990 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Наталівською сільською радою Гребінківського району Полтавської області, актовий запис № 9.
		 
		Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 03 червня 2015 року ОСОБА_4 отримував пенсію по інвалідності першої групи, загального захворювання.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 13 січня 2017 року Наталівською сільською радою Гребінківського району Полтавської області.
		 
		На час смерті ОСОБА_4 мав у власності земельну ділянку (пай) площею                  3, 83 га на території Наталівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловий будинок з допоміжними господарськими побудовами     АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,1315 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,1805 га, для ведення особистого селянського господарства, які  розташовані по АДРЕСА_1 .
		 
		За життя ОСОБА_1 заповіту не склав.
		 
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 , є його дружина позивач у справі - ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 , який відмовився від прийняття спадщини, та доньки від першого шлюбу, відповідачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які у визначений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини                           (статті 1220,1222,1270 ЦК України). 
		 
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). 
		 
		Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК Українине мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
		 
		За змістом частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. 
		 
		Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК Українита з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, правило частини п`ятої статті 1224 ЦКУкраїни стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		 
		Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
		 
		При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. 
		 
		Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
		 
		Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
		 
		Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення статті 1224 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення відповідачів від права спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , оскільки позивачем не доведено факт ухилення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від надання допомоги батькові, винної поведінки останніх (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідачів, з урахуванням отримання ним належного догляду та допомоги від своєї дружини,  що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. 
		 
		За відсутності об`єктивних перешкод у оформленні спадкових прав сторін у нотаріальному порядку, суд апеляційної інстанції правильно відмовив в задоволенні первісних і зустрічних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом та про право власності. Судом вірно враховано, що позивач і відповідачі у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , та їм не було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.
		 
		З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування її доказів на підтвердження факту ухилення відповідачів від надання допомоги батькові, яку останній потребував. Судами встановлено відсутність визначених статтею 1224 ЦК України підстав для усунення відповідачів від права спадкування.    
		 
		Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на положення статей 202, 203 СК України є неспроможними, оскільки вказані норми права не були підставами заявленого нею позову. Крім того, обов`язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця передбачено статтею 1232 ЦК України.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		 
		Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційної інстанції -  без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області                                    від 14 серпня 2018 року, в частині яка не скасована апеляційним судом, та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 січня 2019  року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова      В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...