Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15833/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 03.08.2020. Зареєстровано: 04.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2020.
Дата набрання законної сили: 03.09.2020
Номер судового провадження: 2/953/82/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                 
		Справа № 640/15833/17
		н/п 2/953/82/20 
		                                               РІШЕННЯ
		                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		24 липня 2020 року                                                                        м. Харків
		Київський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючий суддя - Якуша Н.В.,
		при секретарі судових засідань - Петровій Ж.В.,
		за участі:
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - ОСОБА_2 ,
		представників відповідача - Барчук А .В. , Терещенко К.І. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут», про зобов`язання вчинити певні дії, 
		В С Т А Н О В И В:
		І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут», яку в процесі розгляду справи неодноразово уточнювала та у кінцевій редакції від 16.08.2018 року просила суд визнати трудовий договір між нею та відповідачем укладений на строк з 01.09.2010 р. по 01.09.2015 року та продовжений згідно додаткової угоди до даного договору на строк з 01.09.2015 р. по 31.08.2020 року - строковим згідно п.2 ст. 23 КЗпП України; визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставної відмови позивачу у звільненні її з 14.09.2017 року за ст. 39 КЗпП України по укладеному строковому трудовому договору; зобов`язати відповідача звільнити її за ст. 39 КЗпП України з 14.09.2017 р. по укладеному строковому договору від 31.08.2010 року між нею та відповідачем на строк з 01.09.2010 року по 01.09.2015 р., до котрого внесені зміни згідно додаткової угоди про продовження строкового договору на строк з 01.09.2015 по 31.08.2020 року та видати відповідачем відповідний наказ про її звільнення протягом 3 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили, внести відповідний запис до трудової книжки та видати позивачу її трудову книжку; визнати недійсною з дати укладення строкового трудового договору - частину строкового договору укладеного між нею та відповідачем на строк з 01.09.2010 р. по 01.09.2015 року та продовженого з 01.09.2015 -31.08.2020 р.р. у підрозділі 5 «Умови розірвання трудового договору» ч.1 п. 5.3 наступний текст «Для припинення трудових відносин з ініціативи працівника сторони керуються вимогами ст.. 38 КЗпП України» - згідно ст.. 9 КЗпП України та зобов`язати відповідача виключити з трудового договору між відповідачем та позивачем вказану частину трудового договору та поновити строк на звернення до суду встановлений ст.. 233 КЗпП України; визнати нікчемною (недійсною) частини правочину - частину строкових трудових договорів з дати укладення строкових трудових договорів - укладених між відповідачем та нею з дати їх укладання у підрозділі 5 «Умови розірвання трудового договору» ч.1 п. 5.3 наступний текст «Для припинення трудових відносин з ініціативи працівника сторони керуються вимогами ст.. 38 КЗпП України» - згідно ст.. 9 КЗпП України та зобов`язати відповідача виключити з трудового договору між відповідачем та позивачем вказану частину трудового договору; визнати незаконним звільнення відповідачем її по ст. 38 КЗпП від 14.09.2017 року по укладеному строковому договору; зобов`язати відповідача відмінити її звільнення по ст. 38 КЗпП України від 14.09.2017 року по укладеному строковому договору на строку; визнати незаконним відновлення її на роботі відповідачем з 15.09.2017 року згідно наказу від 15.09.2017 року про відміну наказу п.1 наказу №1522 від 14.09.2017 року по укладеному строковому договору; зобов`язати відповідача відмінити відновлення на роботі з 15.09.2017 року по укладеному строковому договору.
		В обґрунтування уточненої позовної заяви зазначила, що з 11.01.1996 року вона була прийнята на роботу до Харківського державного політехнічного університету. 01.11.2005 року між відповідачем НТУ «ХПІ» та нею було укладено строковий трудовий договір на строк з 01.09.2005 р. по 01.09.2010 р. в зв`язку з обранням за конкурсом. 31.08.2010 року відповідач уклав строковий трудовий договір з нею на строк з 01.09.2010 року по 01.09.2015 року, а 01.09.2015 року до вказаного трудового договору були внесені зміни згідно додаткової угоди про продовження строкового трудового договору на строк з 01.09.2015 року по 31.08.2020 р. Вважає, що вказаний трудовий договір повинен був визнаний строковим у відповідності до п.2 ст. 23 КЗпП. Також зазначала, що 10.08.2017 року ректор НТУ «ХПІ» звернувся з листом до Президента НААН НААНУ з проханням про підготовку у докторантурі вищевказаної установи доцента ОСОБА_1 05.09.2017 року після проходження конкурсу на підставі наказу №45 вона була зарахована на навчання з 15 вересня 2017 року до очної докторантури ННСГБ НААН України. 12 вересня 2017 року, вона, отримавши поштою наказ про зарахування до докторантури, подала заяву до НТУ «ХПІ» про її звільнення з 14.09.2017 року у зв`язку зі вступом до навчального закладу - проходження по конкурсу та зарахування до докторантури НААН України на очну форму навчання з 15.09.2017 року з відривом від виробництва. Вказала, що оскільки між відповідачем та нею 01.09.2015 року згідно ст. 23 КЗпП був переукладений строковий договір на 5 років до 09.2020 р., тому дострокове розірвання строкового договору з ініціативи робітника відбувається виключно згідно ст. 39 КЗпП України. Зазначила, що в своїй заяві від 12.09.2017 року про звільнення вона вказала, що вступила на навчання до очної докторантури НААН України вказавши дату звільнення, а тому відповідач повинен був звільнити її з НТУ «ХПІ» по 39 КЗпП України згідно вказаної дати, тобто з 14.09.2017 року. Також, наступного дня, 15.09.2017 року вона на роботу не виходила, лекцій, семінарів не проводила. Крім того, відповідач не видав їй трудову книжку та копію наказу про звільнення з 14.09.2017 року згідно її заяви та візи, накладеної на вказаній заяви ректором. Також посилалась на те, що вона неодноразово усно зверталась до начальника відділу кадрів НТУ «ХПІ» 14.09.2017 р., 15.09.2017 р., 18.09.2017 р., 20.09.2017 року, однак їй незаконно відмовляли у видачі копії наказу про її звільнення та видачі трудової книжки. Вказала, що не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем на період навчання в докторантурі з 15.09.2017 року до закінчення докторантури, а начальник відділу кадрів незаконно спонукав та спонукає її виходити на роботу. Враховуючи викладене дії відповідача по відмові звільнити її по ст. 39 КЗпП України вважає незаконними. Також, вважає, що відповідач, звільнивши її з роботи за ч.2 ст. 38 КЗпП погіршив умови договору про працю з працівником, чим погіршив її становище порівняно із законодавством України про працю, що є недійсними відповідно до ст. 9 КЗпП України, що веде до недійсності ч.1 п.5.3. строкового договору. Також вказала, що нею була вказана підстава звільнення -у зв`язку з зарахуванням до очної докторантури ННСГБ НААНУ, тобто малось на увазі, що її звільнення повинно було відбутися згідно ст. 39 КЗпП. Крім того, відповідачем, згідно відповіді ГУ Держпраці була порушена процедура її звільнення, та вона робить висновок, що дії відповідач по її звільненню за ст. 38 КЗпП України є незаконними. Вказала, що після 14.09.2017 року звітів про проведення нею самостійної наукової і методичної роботи вона не робила, тому що вона вважала себе звільненою за ст. 39 КЗпП з 14.09.2017 року. Замість неї лекцію та семінар провів доцент ОСОБА_6 , а тому це вказує, що вона не виходила на роботу на наступний день після написання нею заяви про своє звільнення та не можна вважати, що вона продовжила працювати. 
		Представником відповідача був наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості. В обґрунтування відзиву представник зазначив, що щодо вимоги про визнання дій НТУ «ХПІ» щодо безпідставної відмови у звільненні з 14.09.2017 року по ст. 39 КЗпП України, то в цій частині відсутній предмет спору, оскільки відповідно до змісту поданої заяви від 12.09.2017 року ОСОБА_1 із заявою про звільнення її по ст. 39 КЗпП України не зверталась, заява такого змісту НТУ «ХПІ» не розглядалась і будь-якого рішення за результатами такого розгляду не приймалося. Так, звільнення за ініціативою працівника відбувається на підставі поданої останнім заяви, заява ОСОБА_1 про звільнення її за ст. 39 КЗпП не надходила. Крім того, формулювання вимоги «звільнити з 14.09.2017 року» є таким, що порушує вимоги діючого законодавства. Щодо вимоги позивача про визнання недійсною з дати укладення трудового договору частину трудового договору та зобов`язати виключити з трудового договору вказану частину, то позивач порушила вимоги ст. 233 КЗпП України та звернулась з порушенням 3 місячного строку. Також, позивач просить визнати недійсним в частині трудовий договір, укладений на строк з 01.09.2010 року по 01.09.2015 року. Зазначений договір містить особистий підпис позивача із зазначенням дати підписання 30.06.2017 року, що також свідчить про порушення нею строків звернення із цією позовною вимогою. Також, матеріалами справи підтверджено, що за результатами розгляду заяви позивача від 12.09.2017 року наказом НТУ «ХПІ» від 14.09.2017 року №1552 С ОСОБА_1 було звільнено на підставі особисто поданої нею заяви з утриманням зайво використаної відпуски за 17 календарних днів, але у зв`язку з фактичним виходом на роботу 15 вересня 2017 року наказ НТУ «ХПІ» від 14.09.2017 року №1522 С в частині звільнення ОСОБА_1 було скасовано. Відповідно до табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 виконувала роботу 15 вересня, а також 18,19,20,25 та 26 вересня 2017 року, всього за вересень відпрацьовано 16 днів. Оплата праці була здійснена за вересень 2017 року згідно відпрацьованих годин, зарплату позивач отримала, із заявою про зайво отриманої зарплати до бухгалтерії інституту не зверталась. Позивач стверджує, що оскільки 15 вересня 2017 року у позивача за графіком навчальних занять не було, лекцій або семінарів, тобто вважала, що робота науково-педагогічного працівника ВНЗ не виконувалась. Наголошували, що такі твердження позивача суперечать зазначеному, оскільки робота науково-педагогічного працівника включає в себе не лише навчальне навантаження. Посилання позивача на нібито встановлені порушення перевіркою ГУ Держпраці є необґрунтованими, оскільки порушень в частині розгляду заяви про звільнення та правових наслідків виходу на роботу після закінчення строку попередження про звільнення не встановлено, відповідною перевіркою було складено акт на посадову особу НТУ «ХПІ» за те, що у день звільнення ОСОБА_1 не було вручено наказу про звільнення від 14.09.2017 року та не видано трудову книжку, будь-яких інших порушень, зокрема щодо застосування КЗпП України про звільнення встановлено не було.
		ІІ. Процесуальні дії у справі.
		Ухвалою судді ОСОБА_7 від 13.10.2017 року відкрито провадження по справі.
		Ухвалою судді ОСОБА_7 від 09 січня 2018 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. 
		06.07.2018 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_7 з посади судді у відставку на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям зазначена цивільна справа надійшла в провадження судді ОСОБА_8
		Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_8 від 14.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		07.04.2020 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 з посади судді у відставку на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям зазначена цивільна справа надійшла в провадження судді ОСОБА_14
		У зв`язку із звільненням ОСОБА_8 з посади судді Київського районного суду м. Харкова у відставку, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи, зазначена справа передана в провадження судді ОСОБА_14
		 17.04.2020 року відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями на підставі звільнення судді ОСОБА_14 у відставку (рішення Вищої ради правосуддя №1000/0/15-20 від 16.04.2020 року «Про звільнення ОСОБА_9 з посади судді у відставку») відповідно до п.2.3.50 Положень про АСДС зазначена цивільна справа розподілена в провадження судді Якуші Н.В. та продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
		ІІІ. Пояснення учасників справи в судовому засіданні. 
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити. Надали пояснення, аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві, на запитання суду позивач підтвердила, що 15 вересня 2017 року перебувала на території інституту, а саме в бібліотеці НТУ «ХПІ» та у відділі кадрів, 19 вересня 2017 року вона дійсно проводила семінар для студентів НТУ «ХПІ», оскільки її попрохав інший викладач. 
		Представники відповідача Барчук А.В. , Терещенко К.І. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
		Судом встановлено, що 11 січня 1996 року ОСОБА_1 прийнята на посаду секретаря-друкарки деканату факультету автоматики та приладобудування Харківського державного політехнічного університету згідно наказу 397 від 24.01.1996 року.
		15 жовтня 2000 року Харківський державний політехнічний університет перейменовано на Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут».
		01 листопада 2005 року між НТУ «Харківський політехнічний інститут» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на строк з 01.09.2005 року по 01.09.2010 року у зв`язку з обранням за конкурсом.
		31 серпня 2010 року між НТУ «Харківський політехнічний інститут» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на строк з 01.09.2010 року по 01.09.2015 року.
		01.09.2015 року між НТУ «Харківський політехнічний інститут» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до строкового трудового договору від 31.08.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_1 продовжено роботу в НТУ «ХПІ» на строк з 01.09.2015 року по 31.08.2020 року згідно штатного розкладу.
		Відповідно до заяви ОСОБА_1 датованої 12.09.2017 року, вона просить звільнити її 14.09.2017 року за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням до очної докторантури Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук.
		Відповідно до наказу №45 Національної академії аграрних наук від 05.09.2017 року вбачається, що кандидата історичних наук, доцента ОСОБА_1 зараховано з 15 вересня 2017 року до докторантури ННСГБ НААН на очну форму навчання за спеціальністю 032-Історія та археологія. Строк підготовки в докторантурі 2 роки. Термін закінчення докторантури вважаються 15.09.2019 року.
		Відповідно до витягу з наказу з НТУ «ХПІ» №1522 С від 14.09.2017 року, 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 доцента кафедри історії науки і техніки, звільнено від займаної посади за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України у зв`язку з зарахуваннями до очної докторантури Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук. Утримано зайво використану відпустку за 17 днів. Підстава - заява ОСОБА_1 .
		Відповідно до службової записки завідувача кафедри Скляр В.М. від 15.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_1 приступила до роботи з 15.09.2017 року.
		Відповідно до наказу НТУ «ХПІ» №1534 С від 15.09.2017 року про внесення змін до наказу, у зв`язку з виходом на роботу наступного дня після закінчення строку попередження доцента кафедри науки і техніки ОСОБА_1 -п.1 наказу №1522 С від 14.09.2017 року -скасовано. В іншій частині наказ №1522 С від 14.09.2017 року залишено без змін.
		Відповідно до роз`яснень, надісланих НТУ «ХПІ» ОСОБА_1 20.09.2017 року №66-04-12/141 вбачається, що останній роз`яснено, що після закінчення строку попередження про звільнення (14 вересня 2017 року) вона не залишила роботу та продовжила виконувати свої посадові обов`язки, у зв`язку з чим трудовий договір залишився чинним, а заява про звільнення від 12.09.2017 року втрачає юридичну силу. Також роз`яснено про можливість в подальшому ініціювання розірвати трудовий договір відповідно до положень КЗпП України.
		Листами від 25.09.2017 року, 04.10.2017 року, 09.10.2017 року, 19.10.2017 року, 24.10.2017 року відповідач повідомляв ОСОБА_1 про необхідність з`явитися до відділу кадрів НТУ «ХПІ» з приводу надання пояснень по факту її відсутності на робочому місці, також останній роз`яснювалось, що з метою належної організації навчального процесу, а також з метою упорядкування трудових відносин та у випадку небажання продовжувати роботу вона не позбавлена права ініціювати розірвання трудового договору шляхом подання відповідної письмової заяви.
		V. Норми права, що підлягають застосуванню та висновки суду. 
		Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
		Пунктом 5.3.9. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України (надалі Галузева угода) на 2011-2015 роки визнано обов`язковим надання додаткових порівняно з чинним законодавством пільг, гарантій та компенсацій для працівників, з якими укладено контракт.
		Цим же пунктом зазначено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 Кодексу законів про працю України, вважати такими, що укладені на невизначений строк.
		Аналогічний зміст викладено в Галузевій угоді на 2016-2020 роки.
		4.02.1994 року Україною ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці № 158 (далі Конвенція) про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, якою запропоновано учасникам МОП запровадження гарантій проти застосування договорів про найняття осіб на певний термін, запропоновано вважати договори про найняття на певний термін, які подовжували один чи декілька разів за винятком випадків, коли працівники найняті на певний термін чи для виконання певної роботи, договорами про найняття на невизначений термін (що є аналогічним змісту ч. 2 ст. 23 КЗпП).
		При ратифікації вказаної Конвенції Україна не зазначила, категорії осіб, які вилучаються зі сфери застосування Конвенції. Після ратифікації Конвенції, державою імплементовано міжнародні норми права в національне право, про що свідчить зміст статей 39-1 та 5-1 КЗпП України.
		Згідно з частиною 2 статті 39-1 КЗпП, трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови праці педагогічних працівників носять довготривалий характер, оскільки пов`язані із здійсненням безперервного навчально-виховного процесу в навчальних закладах, і не містять передумов вважати такий процес обмеженим у часі.
		Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання трудового договору, укладеного між нею та відповідачем укладений на строк з 01.09.2010 р. по 01.09.2015 року та продовжений згідно додаткової угоди до даного договору на строк з 01.09.2015 р. по 31.08.2020 року - строковим згідно п.2 ст. 23 КЗпП України задоволенню не підлягають.
		Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
		Як було встановлено судом відповідно до заяви ОСОБА_1 , яка датована 12.09.2017 року, остання просила звільнити її 14.09.2017 року за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням до очної докторантури Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук.
		Враховуючи вищенаведені висновки суду, умови укладеного трудового договору між позивачем та відповідачем, а також те, що матеріали цивільної справи не містять у собі доказів того, що позивач зверталась до відповідача із заявою про звільнення її за ст. 39 КЗпП та їй у цьому було відмовлено, тобто відсутність доказів порушення прав позивача, є підставою для відмови у задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дії відповідача щодо безпідставної відмови позивачу у звільненні її з 14.09.2017 року за ст. 39 КЗпП України та зобов`язання відповідача звільнити її по ст. 39 КЗпП України з 14.09.2017 р. та видати відповідний наказ про її звільнення протягом 3 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили, внести відповідний запис до трудової книжки та видати трудову книжку.
		Судом наголошується, що судовому захисту підлягають саме порушені права, невизнані чи оспорені. Зазначених обставин встановлено не було.
		Щодо вимог позивача про визнання недійсною з дати укладення строкового трудового договору - частину строкового договору укладеного між нею та відповідачем на строк з 01.09.2010 р. по 01.09.2015 року та продовженого з 01.09.2015 -31.08.2020 р.р. у підрозділі 5, а саме ч.1 п. 5.3; визнання нікчемною (недійсною) частини правочину - частину строкових трудових договорів з дати укладення строкових трудових договорів - укладених між відповідачем та нею у підрозділі 5, а саме ч.1 п. 5.3, то суд зазначає наступне. 
		Так, на переконання суду позивач, звертаючись із вказаними вимогами до суду не надала доказів того, що умови укладеного між нею та відповідачем трудового договору погіршують її становище як працівника порівняно з законодавством України про працю, що є підставою для визнання їх недійсними або нікчемними, враховуючи те, що судом було встановлено, що між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір, а тому положення статті 39 КЗпП до правовідносин між сторонами не застосовуються.
		Крім того, тривалий час протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржувала умови спірного договору з підстав порушення її трудових прав та не ініціювала внесення змін та доповнень до положень трудового договору, які погоджені сторонами. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що трудовий договір вона підписувала під примусом посадових осіб відповідача.
		Тому, суд вважає слушними посилання відповідача, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.
		Встановлені статями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
		У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).
		Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц).
		Тому, вирішуючи спір у частині позовних вимог про визнання недійсними та нікчемними умови трудового договору, укладеного між сторонами у справі в частині того, що припинення трудових відносин з ініціативи працівника сторони керуються вимогами ст. 38 КЗпП України (ч.1 п. 5.3 Договору), від яких залежить вирішення інших позовних вимог, суд також враховує положення частини першої статті 233 КЗпП України, та звертає увагу на обізнаність позивача про своє порушене трудове право з 01 вересня 2010 року та її звернення  з позовними вимогами до суду про визнання недійсною та нікчемною частину строкового договору укладеного між нею та відповідачем на строк з 01.09.2010 р. по 01.09.2015 року, зокрема ч.1 п. 5.3 Договору, лише у 2018 році. Жодних аргументів щодо поважності причини пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, позивач у своїй заяві про поновлення строків звернення до суду не зазначив. 
		За таких обставин, позивачем пропущено строк звернення до суду із цими вимогами за захистом своїх трудових прав, що відповідно до висновку Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 401/3246/16-ц (провадження № 61-28404св18) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		Щодо вимоги позивача про визнання незаконним її звільнення з НТУ «ХПІ» за ст. 38 КЗпП суд наголошує наступне.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 
		За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1Кодексу законів про працюУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.
		Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
		Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.
		Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. 
		Так, матеріали справи місять у собі відповідну заяву позивача від 12.09.2017 року, а тому враховуючи її зміст, умови укладеного між нею та відповідачем трудового договору, підстави для задоволення цієї вимоги також відсутні. При цьому, вимога позивача про зобов`язання відповідача скасувати її звільнення за ст. 38 КЗпП враховуючи наявний в матеріалах справи наказ від 15.09.2017 року №1534 С «Про внесення змін до наказу», яким п.1 наказу №1522 С від 14.09.2017 року про звільнення ОСОБА_1 було скасовано, також є такою, що задоволенню не підлягає.
		Щодо вимоги про визнання незаконним відновлення на роботі та зобов`язання відповідача скасувати відновлення на роботі з 15.09.2017 року, то суд зазначає наступне.
		Згідно абзацу 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
		Так, до відповідно до наданих до матеріалів справи доказів, а саме табелів обліку робочого часу ОСОБА_1 , встановлено, що позивач повернулась до виконання роботи 15 вересня 2017 року, 18-20 вересня 2017, 25 та 26 вересня 2017 року, а всього за вересень місяць позивачем було відпрацьовано 16 днів. Згідно розрахункового листа за вересень 2017 року стосовно доцента ОСОБА_1 , то судом вбачається, що в ньому також міститься кількість відпрацьованих позивачем днів та із врахуванням цього зазначена сума заробітної плати, яку було нараховано та сплачено позивачу (Т.1 а.с.162-164). Більш того, позивачем не було спростовано, а судом було враховано службову записку завідувача кафедри Скляр В.М. , яка була адресована ректору НТУ «ХПІ», зі змісту якої вбачається, що доцент ОСОБА_1 приступила до роботи з 15.09.2017 року. Посилання позивача на те, що вона у ці дні не виходила на роботу читати лекції, не проводила семінарів є неспроможні з огляду на приписи Закону України «Про вищу освіту», яким передбачено, що робота науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу включає в себе не лише навчальне навантаження, а також на те, що самим позивачем не заперечувався факт знаходження її у бібліотеці НТУ «ХПІ» 15.09.2017 року, а також проведення нею семінару за іншого викладача 19.09.2017 року.
		Отже, враховуючи наявні докази та встановлені судом обставини, суд відмовляє позивачу у задоволенні заявлених нею вимог і в цій частині.
		При цьому, суд наголошує, що не може прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом не встановлено.
		Посилання позивача як на підставу задоволення її позовних вимог на акт, складений Головним управлінням Держпраці у Харківській області після проведеної ними перевірки, то судом вбачається, що згідно Акту №20-01-4402/2018 встановлено, що порушень з боку НТУ «ХПІ» в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про її звільнення та правових наслідків виходу на роботу після закінчення строку попередження про звільнення, виявлено не було.
		VІ.Судові витрати.
		Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, тому з огляду на те, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено, підстави для відшкодування витрат позивачу, понесені нею при зверненні до суду, відсутні.
		У Х В А Л И В :
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного технічного Університету «Харківський політехнічний інститут», про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи. 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.
		З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач - ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , 
		Відповідач - Національний технічний Університет «Харківський політехнічний інститут», адреса: 61002, м. Харків, вул.. Кирпичова, 2 в особі представників: адвокатів Терещенко Катерини Іванівни - АДРЕСА_4, Барчук Алесі Вікторівни АДРЕСА_3 .
		Повне судове рішення складено 03.08.2020 року. 
		Суддя-

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...