Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/7734/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2020.
Дата набрання законної сили: 30.07.2020
Номер судового провадження: 61-19170ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 липня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/7734/18
		провадження № 61-19170св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Танцюрою Юлією Борисівною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 червня 2014 року ТОВ Агрофірма «Матюші» уклала із ОСОБА_1 договір оренди належної відповідачу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2101 га, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:03:002:0043. Договір оренди був укладений строком на десять років та у встановленому законом порядку зареєстрований державним реєстратором РС Білоцерківського МРУЮ Київської області на підставі рішення від 24 березня 2015 року за № 20232273.
		 
		21 серпня 2017 року ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до вказаного договору оренди землі від 12 червня 2014 року, продовживши строк оренди до 19 років.
		 
		Наприкінці березня 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» стало відомо із відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 15 березня 2018 року державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод», предметом якого є земельна ділянка площею 4,2101 га, що перебуває в оренді у ТОВ Агрофірма «Матюші».
		 
		Позивач вказував, що укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить чинному законодавству і порушує права ТОВ Агрофірма «Матюші» як орендаря, оскільки попередній договір оренди, укладений 12 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 , є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний сторонами, а тому відповідач не мала права передавати ділянку в оренду іншій особі. З огляду на незаконність укладеного між відповідачами договору оренди підлягає скасуванню рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права оренди як похідне.
		 
		ТОВ Агрофірма «Матюші» просило:
		визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,2101 га, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, укладений між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод» 02 березня 2014 року;
		скасувати рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер 40138729 від 15 березня 2018 року 23:03:33.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2019 року у складі судді: Ярмоли О. Я., позовні вимоги задоволено.
		 
		Визнано недійсним договір оренди землі від 02 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220483500:03:002:0043. Скасовано рішення державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер : 40138729 від 15 березня 2018 року 23:03:33. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		на момент прийняття документів для реєстрації спірного договору оренди, за позивачем було належно зареєстроване право оренди на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 . Саме в день винесення МЮ України наказу від 15 березня 2018 року за № 729\5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», державний реєстратор відразу прийняла рішення про реєстрацію за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» право оренди на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 ;
		у порушення норм частини третьої статті 10, абзацу першого частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» державний реєстратор Мироненко Ю. Ю. залишила поза увагою існуючі суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на земельну ділянку, а саме - наявність зареєстрованого права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» на земельну ділянку, не перевірила відсутність суперечностей, що існували на дату прийняття документів для реєстраційних дій, та не прийняла рішення про відмову у державній реєстрації всупереч пункту 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а натомість, прийняла рішення про державну реєстрацію договору оренди;
		укладений 02 березня 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди землі порушує права позивача ТОВ Агрофірма «Матюші» на використання земельної ділянки площею 4,2101 га передбачені законом та чинним договором оренди землі від 12 червня 2014 року, що є підставою для визнання цього договору оренди недійсним;
		оскільки оспорюваний договір оренди землі був укладений між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод» 02 березня 2018 року, коли був чинним договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений 12 червня 2014 року між ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма «Матюші», який не визнаний недійсним та не розірваний у встановленому законом порядку, а тому земельна ділянка правомірно перебуває в оренді позивача.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		укладений 12 червня 2012 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» і ОСОБА_1 договір оренди землі було у встановленому законом порядку зареєстровано, однак, наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора від 24 березня 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди, держава офіційно не визнає і не підтверджує факту набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, належну ОСОБА_1 , оскільки відповідні відомості виключені з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі договору оренди після скасування реєстрації права оренди позивача, не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні;
		належним способом захисту прав позивача є скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди, а не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та постанові від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18. Тому обраний позивачем спосіб захисту свого права - скасування рішення державного реєстратора, яке вичерпало свою діє, не ґрунтується на законі і не веде до поновлення його прав;
		на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку розміром 4,2101 га за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за ТОВ Агрофірма «Матюші» була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди як на момент реєстрації зазначених договорів так і на момент пред`явлення позову. Зазначене підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якого станом на день державної реєстрації права оренди за відповідачем на підставі оспорюваного договору оренди землі, що був укладений між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод», тобто, станом на 15 березня 2018 року, не існувала державна реєстрації договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ Агрофірма «Матюші», оскільки вона була скасована раніше в цей же день. У зв`язку із цим не підлягають задоволенню вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди від 15 березня 2018 року;
		посилання ТОВ Агрофірма «Матюші» про відсутність у комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України повноважень по розгляду колективної скарги на дії державного реєстратора за 2014-2015 роки, тобто до 01 січня 2016 року, та порушення МЮ України норм чинного законодавства, колегія суддів відхилила, оскільки на момент розгляду справи наказ МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, є чиним, не зміненим, не скасованим та не визнаний недійсним. Вимог про визнання наказу МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року незаконним позивачем не заявлялося;
		колегія суддів відхилила доводи ТОВ Агрофірма «Матюші» про те, що питання дійсності договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем і ОСОБА_1 , не належить до компетенції комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України, а тому сам факт скасування державної реєстрації права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» не тягне правових наслідків, оскільки договір оренди є чинним, презумпція його правомірності не спростована і всі права та обов`язки за договором мають виконуватися його сторонами, а тому укладення між відповідачами іншого договору оренди цієї земельної ділянки в період дії іншого договору оренди цієї ж ділянки, укладеного з позивачем, порушує його права. Суд апеляційної інстанції, із посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, зазначив, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права;
		у зв`язку із скасуванням рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 12 червня 2014 року: 1) на підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава офіційно не визнає і не підтверджує факт набуття ТОВ Агрофірма «Матюші» права оренди на спірну ділянку; 2) внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування реєстрації, означає, що реєстрація права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» скасована з моменту її вчинення, тобто із 24 березня 2015 року; 3) державна реєстрація права оренди, яка скасована у встановленому законом порядку, не створює юридичних наслідків та не свідчить, що зареєстрований з порушенням закону договір оренди набув чинності, у відповідності до вимог статті 125 ЗК України. За умови відсутності здійснення державної реєстрації договору, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації, договір оренди землі, укладений ТОВ Агрофірма «Матюші» є таким, що не набрав чинності, а тому позивач не набув прав орендаря за таким договорами і відповідно не є перешкодою для укладення відповідачкою ОСОБА_1 та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У жовтні 2019 року ТОВ Агрофірма «Матюші» через представника Танцюру Ю. Б. подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		станом на дату укладення договору оренди з позивачем державній реєстрації підлягало право оренди на земельну ділянку. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, державна реєстрація це не підстава набуття права оренди земельної ділянки, а засвідчення державою вже набутого права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі, при цьому, факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права оренди, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права оренди, оскільки такої підстави закон не передбачає. Оскільки реєстрація є похідною дією від виникнення права оренди земельної ділянки, то відсутність реєстрації при поновленні договору оренди не припиняє набуття такого права в цілому. У договорі оренди від 12 червня 2014 року у редакції додаткової угоди від 21 серпня 2017 року сторони погодили, що такий договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами;
		Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а);
		під час розгляду МЮ України колективної скарги питання дійсності договору оренди, укладеного між ТОВ Агрофірмою «Матюші» та власником спірної земельної ділянки комісією не досліджувалося і питання дійсності такого договору до повноважень Комісії не належить;
		станом на дату вчинення між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» оспорюваного правочину від 02 березня 2018 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір оренди від 12 червня 2014 року разом із додатковою угодою від 21 серпня 2017 року до нього був чинним і такий договір залишається чинним на сьогоднішні. Апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача про те, що оспорюваний правочин від 02 березня 2018 року підписаний та переданий на державну реєстрацію відповідачами в той момент, коли у державному реєстрі був наявний запис про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на цю земельну ділянку. Згідно частини дев`ятої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» датою і часом державної реєстрації права оренди є саме 02 березня 2018 року о 14:03:32;
		скасування МЮ України державної реєстрації права оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на земельну ділянку з технічних причин не може вказувати на те, що така державна реєстрація скасовується з моменту внесення до державного реєстру запису про право оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на земельну ділянку, адже підстава вчинення реєстраційних дій - договір оренди від 12 червня 2014 року не втратила чинність. Позивач не був позбавлений права повторно звернутися до державного реєстратора для виправлення технічних недоліків, допущених при проведенні реєстраційних дій та зареєструвати своє право оренди з урахуванням зауважень, наведених у висновку комісії МЮ України;
		у МЮ України відсутні повноваження розглядати скарги на дії державних реєстраторів, вчинені у період до 01 січня 2016 року, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17;
		суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив поняття «припинення дії договору оренди» та «внесення до державного реєстру запису про припинення іншого речового права - права оренди» та залишив поза увагою допущені державним реєстратором порушення вимог закону у сфері державної реєстрації, який своїми діями зумовила існування подвійної реєстрації права оренди на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами;
		помилковим є висновок апеляційного суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права - скасування рішення державного реєстратора, є неналежним способом захисту. Правовідносини, що склалися між сторонами у цьому спорі не є тотожними правовідносинам, які були предметом розгляду у справі № 915/127/18 та у справі № 755/9555/18, а тому посилання суду апеляційної інстанції на висновки у цих справах є безпідставним. Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення цією особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 815/2072/17). Крім того у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначено, що запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо;
		рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Відповідно до частини дев`ятої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», датою і часом державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» є саме 02 березня 2018 року о 14:03:32. Станом на 02 березня 2018 року у державному реєстрі був наявний дійсний запис про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на цю саму земельну ділянку за договором оренди від 12 червня 2014 року. Такі дії державного реєстратора призвели до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права оренди на одну і ту саму земельну ділянку за різними орендарями;
		поведінка ОСОБА_1 свідчить про її намір уникнути виконання зобов`язань за договором оренди від 12 червня 2014 року, що є порушенням принципу добросовісності. Дії ОСОБА_1 , яка 12 червня 2014 року уклала з ТОВ Агрофірмою «Матюші» договір оренди строком на 10 років, 21 серпня 2017 року уклала із ТОВ Агрофірмою «Матюші» додаткову угоду до договору оренди від 12 червня 2014 року, а 27 лютого 2018 року звернулася до МЮ України з колективною скаргою, в якій зазначила, що їй невідомо, хто здійснює обробіток належної їй земельної ділянки, і вона нібито не підписувала договір оренди від 12 червня 2014 року, суперечать попереднім заявам і поведінці ОСОБА_1 , а тому є недобросовісними. Саме ці обставини стали підставою для звернення ТОВ Агрофірми «Матюші» із позовом задля захисту та поновлення свого порушеного права на користування земельною ділянкою відповідно до умов договору оренди від 12 червня 2014 року, з урахуванням додаткової угоди від 21 серпня 2017 року до нього.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року: у задоволенні клопотань ТОВ Агрофірма «Матюші», які підписані представником Танцюрою Ю. Б. , про участь у судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 4,2101 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
		 
		12 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ Агрофірма «Матюші» прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір оренди укладений строком на 10 років і у встановленому законом порядку зареєстрований РС Білоцерківського МРУЮ Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 24 березня 2015 року за № 20232273.
		 
		Згідно пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
		 
		21 серпня 2017 року ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 12 червня 2014 року, якою продовжили строк договору оренди до 2033 року.
		 
		02 березня 2018 року між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала Шамраївському цукровому заводу у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2101 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:03:002:0043. Договір оренди укладений строком на сім років і 15 березня 2018 року право оренди зареєстровано державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав».
		 
		Наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року задоволена колективна скарга громадян, у тому числі ОСОБА_1 , та серед іншого скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 12 червня 2014 року. Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрофірма «Матюші» стало звернення власників земельних ділянок до комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України із скаргою, яка обґрунтована тим, що договори оренди із ТОВ «Матюші» були зареєстровані за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій та інше.
		 
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. 
		 
		При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) вказано, що: «момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18). Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13). […] Велика Палата Верховного Суду погоджується з цією правовою позицією та зазначає таке. Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України».
		 
		У пунктах 42-44, 46.1.-46.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зазначено, що: «звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».
		 
		Суди встановили, що наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:03:002:0043, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 12 червня 2014 року.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19) зазначено, що: «зі скасуванням рішень державних реєстраторів про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права».
		 
		Суди встановили, що 02 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод» укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала Шамраївському цукровому заводу у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,2101 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:03:002:0043. Договір оренди укладений строком на сім років і 15 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав».
		 
		За таких обставин, встановивши, що станом на момент державної реєстрації права оренди ТДВ «Шамраївський цукровий завод» право оренди у ТОВ Агрофірма «Матюші» було відсутнім внаслідок його скасування наказом МЮ України № 729/5 від 15 березня 2018 року, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність порушення прав та інтересів позивача та відмовив у задоволенні позовних вимог у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» до ТОВ «Шамраївський цукровий завод» та ОСОБА_1 .
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у МЮ України відсутні повноваження розглядати скарги на дії державних реєстраторів, вчинені у період до 01 січня 2016 року, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, колегія суддів відхиляє. Як встановлено судами наказ МЮ України не скасований та є чинним.
		 
		Аргумент касаційної скарги про те, що поведінка ОСОБА_1 суперечить її попередній поведінці, і це є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, колегія суддів відхиляє з таких підстав. 
		 
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
		 
		Застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що «зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
		 
		У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір уТОВ Агрофірма «Матюші» є з ТОВ «Шамраївський цукровий завод» та ОСОБА_1 . Державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. є неналежним відповідачем. Тому у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави, а тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора ухвалена без додержання норм процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в іншій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.
		 
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
		 
		Оскільки Верховний Суд змінює частково судове рішення апеляційного суду, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Танцюрою Юлією Борисівною, задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		 
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              І. О. Дундар
		 
		                                                                                                        В. І. Журавель
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...