Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/2660/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2020. Зареєстровано: 06.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2020.
Дата набрання законної сили: 24.12.2020
Результат оскарження 24.12.2020 Другий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2020 року  м. ПолтаваСправа № 440/2660/20
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС в Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, 
		В С Т А Н О В И В:      
		До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС в Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 27.11.2018 №Ф-5054-50У.
		          В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на протиправність нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн, зважаючи на нездійснення підприємницької діяльності  та не отримання доходів від підприємницької діяльності. Також наголошував, що нею не вчинялись дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця після початку дії Єдиного державного реєстру. Відтак, автоматичне нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснено контролюючим органом безпідставно.
		          Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від  01 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		10 червня 2020 року до суду надійшли відзиви на позовну заяву, відповідно до яких представник відповідачів проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець. Фізичних осіб-підприємців, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі також - Закон № 2464-VI), визначено платниками єдиного внеску. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою статті 6 Закону № 2464. Вважає, що органом доходів і зборів проведено розрахунок єдиного внеску та надіслано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) у відповідності до положень чинного законодавства /а.с. 62-65, 76-78/.
		Позивач своїм правом надати відповідь на відзив не скористався.
		          Відповідно до пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
		          Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
		ОСОБА_1 22.02.1996 пройшла передбачену чинним на той час законодавством процедуру державної реєстрації, набула правового статусу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, з постановленням на облік як платник податків і зборів у Державній податковій інспекції у м. Полтаві /а.с. 11/.
		14.12.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності /а.с. 11/.
		ГУ ДФС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим 27.11.2018 сформувало й направило ОСОБА_1  вимогу про сплату цього боргу № Ф-5054-50 на суму 15819,54 грн /а.с. 14/.
		Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.
		Судом встановлено з матеріалів позову, що відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця та внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. 
		          Позивач перебував у трудових відносинах з  Полтавською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №38. При цьому, відповідно до довідки про застраховану особу (форми ОК-5) Управлінням освіти і науки Полтавської міської ради (ідентифікаційний код 02145725) у період 2017-2018 років нараховувався та сплачувався внесок з заробітної плати ОСОБА_1 /а.с.82-85/.
		14.12.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.
		Відповідно до  статті 67 Конституції України  кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює  Податковий кодекс України  (далі -  ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Згідно з підпунктом  14.1.226  пункту  14.1  статті  14 ПК України  самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		          Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
		          Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у  пунктах 4  (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),  5  та 5-1  частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
		          У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		          За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
		Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
		Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
		Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
		Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
		- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
		- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів;
		- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
		Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
		Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
		Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. 
		Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняла жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавала.
		Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
		          Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
		           03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
		          Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		          Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
		          Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
		          Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
		          Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
		          Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
		          Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, у якій також наголошено на наступному. 
		           25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
		          Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
		          До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
		          З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
		          Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
		           1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
		           2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
		          Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
		          Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
		          У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
		          За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
		          Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
		          Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
		          Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
		          При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
		          Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
		          Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
		          З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
		          З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
		Як вже зазначалось, позивач не зверталась до державного реєстратора із жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 не отримувала.
		          Станом на дату винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу у ОСОБА_1 відсутнє дійсне свідоцтво про реєстрацію її як фізичної особи-підприємця в силу закону.
		          Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у ОСОБА_1 в силу недійсності свідоцтва про державну реєстрацію відсутні.
		Відповідачем докази про здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надані. Перевірки стосовно підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску не проводилась, як і не проводилися жодні перевірки за весь період, починаючи з дати державної реєстрації.
		Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалась останньою, оскільки перебувала у трудових  відносинах Полтавською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №38. При цьому, відповідно до довідки про застраховану особу (форми ОК-5) Управлінням освіти і науки Полтавської міської ради (ідентифікаційний код 02145725) у період 2017-2018 років нараховувався та сплачувався внесок з заробітної плати ОСОБА_1 . 
		Відповідачем не надано доказів, які б спростовували даний факт, зокрема, отриманих під час проведення перевірки.
		          Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		          Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		          Суд зазначає, що позивач не подавала звітність станом на дату винесення спірної вимоги, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, не складався будь-який акт перевірки, не витребовувались в позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи. 
		          Враховуючи те, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки). 
		          При цьому, стосовно посилань відповідача про порушення позивачем строків звернення у зв`язку з отримання останньою вимоги 04.12.2018, суд зазначає, що долучена копія рекомендованого повідомлення фактично не містить особу отримувача (заклеєно штампом поштового відділення) та відсутній опис вкладення, що позбавляє суд можливості пересвідчитись у направленні саме ОСОБА_1 та саме оскаржуваної вимоги /а.с. 72/.
		Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно часини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги на суму недоїмки, яка в ній зазначена.  
		          Таким чином, вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 №Ф-5054-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
		Однак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		В межах даної справи позивачем визначені відповідачами як Головне управління ДФС у Полтавській області, так і Головне управління ДПС у Полтавській області.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 682-р від 21.08.2019 "Питання Державної податкової служби" визначено можливість забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу.
		          Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.11 №1074, орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. 
		Крім того, наказом Головного управління ДПС у Полтавській області від 29.08.19 №7 вирішено розпочати виконання Головним управлінням ДПС у Полтавській області функцій і повноважень Головного управління ДФС у Полтавській області.
		Пунктом 1 Положення про Головне управління ДПС у Полтавській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.07.2019 №14, визначено, що Головне управління ДПС у Полтавській області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Полтавській області.
		Таким чином, в межах розгляду спору про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 27.11.2018 №Ф-5054-50У належним відповідачем  є Головне управління ДПС у Полтавській області.
		У той же час, позовних вимог до Головного управління ДФС у Полтавській області позовна заява не містить. 
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		        Разом з тим, частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. 
		          Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо перерахунку пенсії,  відтак  суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивача повністю.
		          Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплачені згідно квитанції №59931 від 22 травня 2020 року, у розмірі 840,80 грн /а.с. 6/.
		Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -           
		            
		В И Р І Ш И В:
		 
		          Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 39461639), Головного управління ДПС в Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5054-50 на суму 15819,54 грн.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок). 
		          Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя                                                                                          І.Г.Ясиновський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...