Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/4150/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2020. Зареєстровано: 06.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2020.
Дата набрання законної сили: 05.08.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/1331/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 229/4150/19 
		Номер провадження 22-ц/804/1331/20        
		 
		 
		 
		 
		ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2020 року          
		м. Бахмут 
		 
		справа № 229/4150/19
		провадження № 22-ц/804/1331/20
		 
		Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
		 
		головуючого - Тимченко О.О.,
		суддів: Гапонова А.В., Хейло Я.В.,
		за участю секретаря судового засідання - Цимбал Д.А.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС»,
		відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут  цивільну справу № 229/4150/19 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
		на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року (суддя Гонтар А.Л. ), ухваленого в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 27 січня 2020 року,-
		 
		В С Т А Н О В И  В:
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		В липні 2019 року ¬позивач - СТОВ «КАМОС» звернулось до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалось на те, що 01 листопада 2017 року між СТОВ «КАМОС» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від  12 серпня 2008 року за № 04.08.170.00051 згідно якого Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,03 га. (кадастровий номер 1425583100:02:000:0109), яка розташована на території Новобахмутовської сільської ради. Строк дії цього договору визначний 15 років. 24 травня 2019 року завдяки отриманої інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначеного, що вищевказана земельна ділянка одночасно перебуває в користуванні для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) у ОСОБА_2 .. Державна реєстрація цього права відбулась 04 вересня 2017 року, номер запису про право 36895390, строком на 100 років. Таким чином, склалася ситуація коли на одну й ту же земельну ділянку одночасно укладено два договори на її користування. ОСОБА_3 помирає і відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 серпня 2017 року земельна ділянка загальною площею 6,03 га (кадастровий номер 1425583100:02:000:0109), яка розташована на території Новобахмутовської сільської ради переходить повністю у власність ОСОБА_1 . Перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 не є підставою для зміни, або розірвання договору оренди землі від 01 листопада 2007 року. 
		 
		Зазначає, що укладений договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недійсним посилаючись на те, що: на одну земельну ділянку одночасно існує два договори оренди землі; первісним договором оренди землі є договір укладений ОСОБА_3 з СТОВ «КАМОС»; новий власник земельної ділянки ОСОБА_1 до СТОВ «КАМОС» з приводу припинення договору оренди землі не зверталась і підстави вважати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС», таким, що припинив свою дію, відсутні; договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений з порушенням вимог земельного законодавства, ЦК України і згідно приписів частини 1 статті 203 ЦК України.
		 
		Просив суд визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) загальною площею 6,03 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0109, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 вересня 2017 року.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 
		 
		Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Камос» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним задоволено: визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки загальною площею 6,03 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0109, розташованої на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, що був укладений 30 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований Костянтинівскою міською радою 04 вересня 2017 року, номер запису про державну реєстрацію 36895390. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 960 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 960 грн. 50 коп. 
		 
		Судове рішення мотивоване тим, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечить частині 1 статті 95 ЗК України, частині 1 статті 25 Закону України «Про оренду землі», Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту шляхом визнання оспорюваного договору оренди недійсним, що узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 229/2960/17-ц (постанова від 21.03.2018 року), а також у справі № 229/2850/17-ц (постанова від 01.03.2018 року).
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду - ОСОБА_2 посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що в рішенні суду в порушення вимог статті 265 ЦПК України не зазначено чи були і ким були порушені, не визнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
		 
		Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про те, що  ОСОБА_3 взагалі коли-небудь укладав з позивачем договір оренди, оскільки в договорі, який додано до позовної заяви, вказано, що  договір був укладений не з позивачем, а з СТОВ ім. С.М. Кірова.
		 
		В договорі оренди землі, наданого позивачем відсутня істотна умова про об`єкт оренди, а саме: кадастровий номер земельної ділянки. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі», що діяв в той час, відсутність в договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог  статей 4-6, 11, 17, 19 цього закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. 
		 
		Недійсність угоди обумовлюється наявністю наступних дефектів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, дефекту суб`єктного складу, дефекту волі-невідповідністю волі і волевиявлення. Судом не вказано на наявність жодного дефекту угоди, укладеної відповідачами.
		 
		Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність  правочину прямо не  встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), тобто суд може визнати недійсним договір тільки з підстав, передбачених законом, а не будь-яких інших.
		 
		Доводи позивача, що договір права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладений 30 серпня 2017 року між нею і ОСОБА_1 є недійсними відповідно до положень частини 1 статті 203 ЦК України. Однак при цьому він не вказує, які конкретно норми земельного законодавства і ЦК України та ким конкретно з відповідачів були порушені при укладанні договору і в чому полягало порушення норм закону, не вказав про це і суд у своєму рішенні. Крім того суд неправильно застосував положення частини 1 статті 203 ЦК України і частину 1 статті 215 ГК України, як правову підставу для  визнання недійсним договору права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 30 серпня 2017 року укладеного нею з ОСОБА_1 .
		 
		Суд не вказав жодної вимоги, необхідної для дійсності договорів, зазначеної в статті 203 ЦК України, яка б не була виконана сторонами договору. Не вказавши цього суд не мав права визнавати недійсним договір  права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб  (емфітевзису) від 30 серпня 2017 року.
		 
		Необґрунтованим э висновок суду про необхідність визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 30 серпня 2017 року, з огляду на те, що до одних і тих же правовідносин неправомірно намагався застосувати закони з різним предметом правового регулювання.
		 
		Враховуючи відсутність офіційних відомостей, щодо здійснення державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди між позивачем і ОСОБА_3 , які б були отримані з відповідного державного органу, здійснюючого державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, доводи суду про те, що даний договір оренди земельної ділянки пройшов державну реєстрацію з дотриманням норм діючого на час його укладення законодавства є необґрунтованими.
		 
		Судом не приведена мотивована оцінка кожного аргументу викладеного у відзиві на позов. Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши недійсним договір права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), оскільки в позовній заяві не вказував ні дату укладення договору, ні орган державної реєстрації договору, ні номер запису про державну реєстрацію, ні повні імена та по батькові сторін договору.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		14 квітня 2020 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
		 
		В обґрунтування відзиву зазначає, що 01 листопада 2017 року між СТОВ «КАМОС» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Ясинуватському районному ввддлі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від  12 серпня 2008 року за № 04.08.170.00051 згідно якого Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,03 га. (кадастровий номер 1425583100:02:000:0109), яка розташована на території Новобахмутовської сільської ради. Строк дії цього договору визначний 15 років. Зазначений договір діє і на теперішній час.
		 
		Новий власник цієї земельної ділянки - ОСОБА_1 до СТОВ «КАМОС» з приводу припинення договору оренди землі не зверталась. Згідно статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку в порядку спадкування до ОСОБА_1 не є підставою для зміни умов або припинення договору.
		 
		17 квітня 2020 року від ОСОБА_1 від імені, якої діє ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи викладені у відзиві є ідентичними доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 .
		 
		Представник позивача в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки) (а.с.171).
		 
		Відповідач - ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки) (а.с.170).
		 
		Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання поштового повідомлення (повістки) (а.с.169).
		 
		Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372  ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		 
		ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
		 
		ОСОБА_3 був власником земельної ділянки кадастровий номер 1425583100:02:000:0109, площею 6.030 га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДН № 137581, виданим 09 червня 2005 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області (а.с.8).
		 
		01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та СТОВ «Ім. С.М. Кірова» укладено договір оренди землі б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , як орендодавець, надає, а  СТОВ «Ім. С.М. Кірова», як орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, площею 6,03 га (рілля), строком на 15 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1,1% нормативної грошової оцінки, що становить 526,62 грн. на рік, до кінця поточного року. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 серпня 2008 року за № 04.08.170.00051 (а.с.7 звт.б.).
		 
		Згідно протоколу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» № 2 віл 18 листопада 2015 року, змінено найменування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС». Змінено місцезнаходження Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на наступне: Україна,86032, Донецька область, Ясинуватський район, село Новобахмутівка, вулиця Шкільна, будинок 3 (а.с.11).
		 
		ОСОБА_3 помер та після його смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 серпня 2017 року власником земельної ділянки площею 6,03 га кадастровий номер 1425583100:02:000:0109 стала ОСОБА_1 (а.с.10)
		 
		30 серпня 2017 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ОСОБА_2 , як орендарем, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), згідно якого власник надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,030га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0109, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області; договір укладено на 100 років, починаючи з дати його реєстрації; за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендну плату в розмірі 90000 грн. (а.с.46-47).
		 
		Право користування за цим договором зареєстровано 04 вересня 2017 року, номер запису 36895390, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.05.2019 року (а.с.10).
		 
		З відомості видачу зерна за оренду землі за 2016 рік, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 отримувала пшеницю в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою (а.с.57). 
		Згідно відомості на видачу зерна за оренду землі за 2013 рік, ОСОБА_3   отримав пшеницю в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою (а.с.58).
		Відповідно відомості на видачу оренди землі за 2015 рік, ОСОБА_1 отримала 3325,00 грн. (а.с.59).
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		 
		Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		 
		МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
		 
		Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. 
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечить частині 1 статті 95 ЗК України, частині 1 статті 25 Закону України «Про оренду землі», Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту шляхом визнання оспорюваного договору оренди недійсним, що узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 229/2960/17-ц (постанова від 21.03.2018 року), а також у справі № 229/2850/17-ц (постанова від 01.03.2018 року).
		 
		Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно з вимогами частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		 
		Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Частиною 1 статті 95 ЗК України, частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотримання умов договору оренди землі.
		 
		Згідно із частиною 2 статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
		 
		Відповідно до частин 2, 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.
		 
		Аналогічні положення містить і частина 2 статті 16 ЦК України, згідно якої одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
		 
		Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		 
		Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 
		 
		Починаючи з 2004 року та до теперішнього часу правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.
		 
		Цей Закон регулює відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Стаття 4 Закону України від «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (з наступними змінами) визначає, що державній реєстрації прав підлягають, в тому числі право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
		 
		Частинами 2, 3 статті 3 Закону України Стаття 4 Закону України від «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		 
		Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
		 
		Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		 
		На момент укладання договору між ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) - 01 листопада 2007 року та на час державної реєстрації - 12 серпня 2008 року, діяв Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, згідно з яким така реєстрація здійснювалась структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.
		 
		Пунктом 1.2 Тимчасового порядку визначено терміни, які вживаються в ньому, а саме:
		 
		Адміністратор державного реєстру земель (далі - адміністратор) - Центр державного земельного кадастру при Державному  комітеті  України  по земельних ресурсах (далі - Центр ДЗК), що забезпечує створення та функціонування державного реєстру земель, відповідає за достовірність і збереження даних, захист від несанкціонованого доступу та руйнування бази  даних  АС  ДЗК,  має повний прямий доступ до бази даних АС ДЗК.
		 
		Державний реєстр земель - це складова частина державного земельного  кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із  зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної  книги, яка містить  відомості  про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.
		 
		Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди  землі  (далі - книга  реєстрації) - це документ суворого обліку, який є складовою частиною державного реєстру  земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок. 
		 
		Поземельна книга - це документ, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, в тому числі кадастровий  план, відомості про державний акт на право власності на землю, державний акт  на право постійного користування землею, договір оренди землі та власника, користувача, орендаря (суборендаря) земельної ділянки і формується за допомогою АС ДЗК.
		 
		Реєстратори державного реєстру земель (далі - реєстратори) - структурні підрозділи Центру ДЗК, які мають доступ та вносять відомості до бази  даних АС ДЗК, ведуть Поземельну  книгу, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, а також ведуть книгу реєстрації.
		 
		Реєстраційна картка земельної ділянки  (далі - реєстраційна картка) - це  документ, який є складовою частиною Поземельної книги і містить відомості, що вносяться до бази даних АС ДЗК. 
		 
		Згідно пункту 1.3 Тимчасового порядку, державний реєстр земель є власністю держави і ведеться державною мовою.
		 
		Відповідно до пункту 4.1 Тимчасового порядку,зміст книги реєстрації та порядок її ведення є єдиними на всій території України.
		 
		Пунктом 4.2 Тимчасового порядку передбачено, що державна  реєстрація  державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється ляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.
		 
		Згідно пункту 4.3 Тимчасового порядку у книзі реєстрації реєструються:державні акти на право власності на земельну ділянку; державні акти на право постійного користування земельною ділянкою; договори оренди землі. 
		 
		Відповідно до пункту 4.1 Тимчасового порядку, державну  реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі у книзі реєстрації здійснює оператор (реєстратор), у межах повноважень якого є земельна ділянка. 
		 
		З 01 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.
		 
		Таким чином на момент укладання договору оренди землі - 01 листопада 2007 року та на час державної реєстрації - 12 серпня 2008 року, діяв Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, згідно з яким така реєстрація здійснювалась структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.
		 
		З копії договору оренди землі, укладеного 01 листопада 2007 року  між  ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) вбачається, що його зареєстровано у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 04.08.170.00051 (а.с.6-7).
		 
		Отже, договір оренди землі № б/н від 01 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова), був зареєстрований 12 серпня 2009 року відповідно до вимог законодавства, що діяло на той час, та є чинним з моменту його державної реєстрації.
		 
		Стосовно розірвання та припинення договору оренди землі від 01 листопада 2007 року укладеного між ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова), апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що смерть фізичної особи - наймодавця не є підставою для припинення договору.
		 
		Відносини щодо оренди земельної ділянки врегульовані Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
		 
		Серед підстав припинення договору оренди землі, визначених статтею 31 Закону України «Про оренду землі», є: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.
		 
		Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
		 
		Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено Загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.
		 
		Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України «Про оренду землі».
		 
		Згідно з частиною 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні щодо даних правовідносин, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
		 
		Таким чином, смерть фізичної особи - наймодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов`язки за договором оренди, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.
		 
		Згідно пунктом 38 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) та зареєстрованого у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 12 серпня 2008 року, передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують земельну ділянку разом із орендарем (а.с.7).
		 
		ОСОБА_1 23 серпня 2017 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вона отримала у спадщину земельну ділянку, передану ОСОБА_3 в оренду позивачу (а.с.10 ).
		 
		Із заявою до позивача про розірвання договору вона не зверталася.
		 
		Відповідно до статті 526 ЦК України, сторони мають виконувати зобов`язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений  договір оренди землі № б/н від 01 листопада 2007 року, укладений між СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) та ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 не припинений та не розірваний.
		 
		Згідно оспорюваного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 30 серпня 2017 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 04 вересня 2017 року за № 22153504 (а.с.10).
		 
		Законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру прав, що призвело до того, що у Державному реєстрі прав була відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.
		 
		Відповідно до частин 1,4 статті 18 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
		 
		Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		 
		З метою запобігання виникненню подвійної реєстрації права оренди однієї земельної ділянки, дотримання гарантій достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, визначених державою, частиною 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор:
		 
		встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
		 
		перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
		 
		під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
		 
		Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора убачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.
		 
		Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).
		Судом встановлено, що договір оренди землі № б/н від 01 листопада 2007 року, укладений між СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) та ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 не припинений та не розірваний на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, був зареєстрований в установленому законодавством 12 серпня 2009 року у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 04.08.170.00051.
		 
		Наявність такої суперечності між заявленим ОСОБА_2 правом користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (Емфітевзису) та вже зареєстрованим правом оренди  земельної ділянки СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова), відповідно до пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
		 
		Однак через неналежне виконання державним реєстратором його обов`язків під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у вигляді проведення реєстрації спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою, укладеного між ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та прийняття відповідного рішення, факт існування реєстрації права СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) на користування цією ж земельною ділянкою залишився поза увагою, що призвело до подвійної державної реєстрації права.
		 
		Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.
		Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб між ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суперечить частині 1 статті 95 ЗК України, частині 1 статті 25 Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та порушує права позивача, як орендаря земельної ділянки, які підлягають захисту. Враховуючи, що одна і та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними із різними орендарями, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
		 
		Рішення суду першої інстанції про визнання недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки є законними й обґрунтованими та не підлягає скасуванню з огляду на правильне застосування судом норм матеріального й процесуального права.
		 
		Не обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності факту укладання ОСОБА_3 коли-небудь договору оренди спірної ділянки з позивачем, і як слід існування державної реєстрації права оренди позивача на земельну ділянку з кадастровим номером  1425583100:02:000:0109 і так само наявності існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну й ту саму земельну ділянку, оскільки  не відповідають встановленим обставинам справи. 
		 
		Судом встановлено і підтверджується відповідними доказами, що укладений 01 листопада 2007 року між ОСОБА_3 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 та СТОВ «ім. С.М.Кірова» договір оренди землі, був укладений саме з позивачем .
		 
		Відповідно до протоколу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» № 2 віл 18 листопада 2015 року, змінено найменування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС». Змінено місцезнаходження Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. С.М. Кірова» на наступне: Україна,86032, Донецька область, Ясинуватський район, село Новобахмутівка, вулиця Шкільна, будинок 3 (а.с.11).
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що  ОСОБА_1 не отримувала  орендну плату за договором оренди землі від 01 листопада 2007 року спростовуються матеріалами справи, оскільки відповідно до відомості на видачу оренди землі за 2015 рік ОСОБА_1 отримала 3325,00 грн. (а.с.59), а згідно відомості видачу зерна за оренду землі за 2016 рік та ОСОБА_1 отримувала пшеницю в рахунок орендної плати за користування земельною ділянкою (а.с.57). 
		 
		Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
		 
		Відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
		 
		Частиною першою статті 102-1 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
		 
		Згідно частини 1 статті 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
		 
		Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього кодексу.
		 
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Як встановлено судом, внаслідок укладення оскарженого договору оренди відповідач ОСОБА_2 отримала право оренди спірної земельної ділянки, що безумовно є перешкодою для позивача у реалізації наявного в нього права користування тією ж самою земельною ділянкою.
		 
		З огляду на викладене вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оскарженого договору оренди недійсним.
		 
		До аналогічного висновку прийшла в своїй постанові від 19 лютого 2020 року (№ 387/515/18) Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 229/4059/19 у подібних  справах.
		 
		Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності в судовому рішенні посилань на наявність дефекту спірної угоди, також які конкретно норми законодавства та ким з відповідачів були порушені при її укладанні, відсутність посилань на не додержання сторонами оспорюваного договору хоча б однієї  з вимог передбачених статті203 ЦК України, яка б не була виконана.
		 
		Доводи апеляційної скарги, що право оренди земельної ділянки за договором оренди землі, укладеним  з ОСОБА_3 та позивачем не зареєстровано в передбаченому законом порядку,  є не обґрунтованими, оскільки та спростовуються матеріалами справи, а саме: копією договору оренди землі, укладеного 01 листопада 2007 року  між  ОСОБА_3 та СТОВ «КАМОС» (СТОВ ім. С.М.Кірова) з якого вбачається, що його зареєстровано у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 04.08.170.00051 (а.с.6-7).
		 
		Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції оцінки фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду, наведеними в описовій частині оскаржуваного рішення.
		 
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки  доказів. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		 
		РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
		Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -   
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий                             О.О.Тимченко
		 
		Судді:                          А.В. Гапонов
		 
		                Я.В. Хейло

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...