Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/7024/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2020. Зареєстровано: 06.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2020.
Дата набрання законної сили: 05.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/11862/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 420/7024/19
		адміністративне провадження № К/9901/11862/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шишова О.О.,
		суддів Дашутіна І.В, Яковенка М.М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу 
		 
		за позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
		 
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року (прийняту в складі: головуючого судді Тарасишиної О.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Скрипченка В.О.)
		 
		УСТАНОВИВ:
		I. Суть спору.
		1. У листопаді 2019 року громадянин Гвінеї ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у якому просить суд:
		1.1. - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №216 від 12.11.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання «біженцем» або особою, яка потребує додаткового захисту;
		1.2. - зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання «біженцем» або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач указує, що 20.11.2019 року він отримав повідомлення №5/1-378 від 12.11.2019р., прийняте на підставі наказу Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 12.11.2019р. №216, згідно якого йому було безпідставно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання «біженцем». На думку позивача, вищевказане рішення міграційного органу є необґрунтованим і незаконним, оскільки воно приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають суттєве юридичне значення.
		ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.
		3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року в задоволені позовних вимог було відмовлено.
		4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи розбіжності у поясненнях позивача, відсутність прикладів і доказів, які б свідчили про загрозу життю та здоров`ю позивача в країні походження, безпечне проживання родичів позивача в країні походження, безперешкодний виїзд позивача з країни походження та його перебування на території України більше двох років до моменту звернення за захистом, заява позивача є очевидно необґрунтованою, що у відповідності до пункту 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		IІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року, а справу направити на новий судовий розгляд.
		6. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що фактично не може повернутися на територію країни громадянської належності у зв`язку з тим, що в серпні 2017 року, перебуваючи в Україні, мав стосунки з дівчиною громадянкою України, яка була християнкою, тобто іншого віросповідання, з якою вони також певний час проживали разом.
		6.1. Також, позивач зазначає, що апеляційна інстанція дійшла передчасного висновку про відмову в задоволенні нашої заяви про відкладення розгляду справи, з причин карантину, що позбавило можливості позивача та його представника взяти участь у судовому засіданні з можливістю брати участь у дослідженні доказів та доводити переконливість своїх доказів перед судом. Цим було обмежено право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя. Таким чином, П`ятим апеляційним адміністративним судом було грубо порушено норми процесуального права.
		7. Відповідачем до Суду надані заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а судові рішення першої та апеляційної інстанції без змін.
		ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
		8. Позивач - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Гвінеї, м.Камсар, район Філіма, має вищу освіту, за віросповіданням «мусульманин», національність «мандінка», рідна мова мандінка, володіє вільно французькою мовою та сусу, російською на середньому рівні, неодружений.
		9. 07.04.2015 року позивач вибув з країни громадянської належності авіарейсом м.Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). Перетнув кордон України легально, на підставі паспортного документа та студентської візи, причиною виїзду з країни постійного проживання стала мета навчання.
		10. У період навчання з 2015 по 2016р.р. позивача фінансово підтримував батько, однак, в подальшому він познайомився та жив з дівчиною іншого віросповідання. Розповівши про свою дівчину родині, позивач зазнав критики та погроз.
		11. 04.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
		12. 12.11.2019 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наслідками аналізу матеріалів особової справи заявника встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті міжнародного захисту, пояснення шукача притулку містять суттєві відмінності та елементи зловживання процедурою.
		13. 12.11.2019 року відповідачем видано наказ №216 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Гвінеї ОСОБА_1 , особова справа №2019OD00220.
		14. 20.11.2019 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №5/1-378 від 12.11.2019 р.
		15. Позивач, не погоджуючись із вказаними діями та рішеннями міграційної служби, звернувся до суду із даним позовом.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування  (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
		16. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		17. За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		18. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
		19. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		20. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
		21. Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		22. Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		23. Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		24. За змістом частин першої - третьої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
		Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.
		25. Згідно з частинами шостою - восьмою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.
		У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
		26. За змістом частин першої та другої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
		Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
		27. Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається «Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», які затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011р. за №1146/19884.
		28. Відповідно до вимог п.2.1 вказаних Правил №649, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого ст.5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
		29. Згідно із п.2.4 вказаних Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
		30. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		31. Згідно з пунктом 62 Керівництва мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
		32. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		33. Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
		34. Відповідно до пункту п`ятого статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		35. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		VI. Оцінка Верховного Суду
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		36. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		37. Так, відповідно до статті 8 КАС України - усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		38. Згідно частини  першої статті 9 КАС України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		39. Частина перша та друга статті 10 КАС України наголошує - розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито, крім випадків, визначених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу.
		40. Відповідно до частини третьої статті  44 КАС України - учасники справи мають право:
		1)          ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
		2)          подавати докази: брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом: брати участь у дослідженні доказів: ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
		3)          подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
		4)          ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;
		5)          оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
		6)          користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
		41. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі позивача. При цьому доводи клопотання позивача про відкладення розгляду справи (яка була призначена судом у відкритому судовому засіданні) з причин карантину, не знайшли свого обґрунтування у судовому рішенні.
		42. У той же час судова колегія звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті КАС України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		43. Згідно з частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
		44. Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		45. У справі «Веllеt v. Рrаnсе» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
		46. Згідно частини 1  статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до  Конституції України  та в порядку, встановленому законами України.
		47. У відповідності до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		48. Суд апеляційної інстанції в постанові від 01 квітня 2020 року відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи послався на те, що задля дотримання процесуальних строків розгляду справи, апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні без участі сторін та за наявними у справі матеріалами (доказами).
		49. Проте вказані висновки суперечать вимогам статті 205 та 313 КАС України та порушують право позивача на доступ до правосуддя.
		50. Згідно з частиною четвертою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
		51. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		52. Згідно з частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
		53. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		VІІI. Судові витрати
		54. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
		55. Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 420/7024/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                 О.О.Шишов 
		 
		Судді                                                                                                     І.В.Дашутін
		 
		                                                                                                                        М. М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...