Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/33136/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 06.08.2020. Зареєстровано: 07.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2020.

Номер судового провадження: 2/761/2019/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/33136/19
		Провадження № 2/761/2019/2020
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		       09 липня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		           головуючого судді: Мальцева Д.О.,
		           при секретарі: Чугаєва І.В.,
		       представники позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		представник відповідача ОСОБА_4 
		представник третьої особи Дрига Н.І. 
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та стягнення додаткових витрат на дітей,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач) звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 (далі по тексту - відповідач), третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - третя особа, Служба у справах дітей), відповідно до якого просила визначити місце проживання дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з матір`ю - ОСОБА_5 ; стягнути з ОСОБА_6 додаткові витрати на утримання дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 11 241,50 грн. (одинадцять тисяч двісті сорок одна гривня п`ятдесят копійок) та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 16 137,50 грн. (шістнадцять тисяч стотридцять сім гривень п`ятдесят копійок).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбних відносинах з червня 2012 року та проживали у м. Лондон (Великобританія). Під час шлюбу у них народились донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У січні 2016 року сімейні відносини між сторонами припинились, сторони проживали окремо. Діти проживали разом з позивачем. Між сторонами 16 травня 2016 року у м. Лондоні (Великобританія) було укладено договір про участь у вихованні дітей та договір про утримання дітей (про розмір аліментів на дітей). Шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано у червні 2016 року. У листопаді 2017 року позивач разом з дітьми повернулась до України де проживає у власному будинку разом з дітьми. Позивачем створено належні умови для фізичного та духовного розвитку дітей. Відповідач наполягає на виконанні договору про участь у вихованні дітей та поверненні їх до Лондона . Позивач посилається на нікчемність окремих положень договору про участь у вихованні дітей, вважає, що проживання дітей разом з матір`ю відповідає їх інтересам.
		23.08.2019 ухвалою суду відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
		03.10.2019 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву про визначення місця проживання дітей та стягнення додаткових витрат на дітей від 19.08.2019 р.
		05.12.2019 від представника органу опіки та піклування Шевченківської РДА м. Києва надійшов Висновок № 209/04/40-10485 від 30.11.2019.
		11.12.2019 представником позивача було подано відповідь на відзив.
		18.12.2019 від представника відповідача надійшла заява про роз`єднання позовних вимог.
		18.12.2019 ухвалою суду відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про роз`єднання позовних вимог.
		13.02.2020 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив від 11 грудня 2019 року щодо позовної заяви про визначення місця проживання дітей та стягнення додаткових витрат на дітей від 19 серпня 2019 року.
		21.02.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
		21.02.2020 ухвалою суду клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі залишено без задоволення.
		21.02.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
		Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача проти позову заперечував в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що питання щодо проживання дітей врегульовано договором, укладеним між позивачем та відповідачем, а також наявністю рішень судів Великобританії про зобов`язання позивача повернути дітей до Великобританії і відсутністю у судів України юрисдикції для розгляду позовних вимог.
		Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні встановлено, що 27 червня 2012 року між позивачем, громадянином України, та відповідачем, підданим Великобританії, було зареєстровано шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним центром розвитку сім`ї було складено актовий запис № 1189 (Свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , т.1 а.с.20).
		Позивач та відповідач є батьками ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с. 24-30).
		Рішенням Шевченківського районного суд ум. Києва від 06 червня 2016 року у справі № 761/19604/16 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (т.1 а.с.52-54).
		Між позивачем та відповідачем 16 травня 2016 року у м. Лондоні (Великобританія) було укладено договір про участь у вихованні дітей та договір про утримання дітей (про розмір аліментів на дітей) (т.1 а.с.34-50).
		З преамбули договору про участь у вихованні дітей вбачається, що на момент укладення договору позивач та відповідач проживали у м. Лондон (Великобританія) 
		Відповідач має трьох дітей від попереднього шлюбу. У липні 2016 року Відповідач уклав новий шлюб з громадянкою Російської Федерації. На час розгляду спору Відповідач проживає в м. Лондоні (Великобританія) разом з новою дружиною та її сином.
		До 25 листопада 2017 року позивач разом з дітьми проживала в м. Лондон (Великобританія).
		З 25 листопада 2017 року Позивач разом з дітьми перебуває на території України.
		З моменту народження діти постійно проживали і проживають разом з Позивачем та ніколи не розлучались з нею надовго.
		Позивач з 06.12.2017 перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_13 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 , т.1.а.с.55).
		ІНФОРМАЦІЯ_6 у Позивача та ОСОБА_13 народився син - ОСОБА_14 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 , т.1.а.с.56). 
		Відповідно до договору купівлі-продажу садового будинку від 17.09.2018 позивачем було придбано садовий будинок АДРЕСА_1 товариство, загальною площею 474,4 кв.м., житловою площею 145,5 кв (т.1 а.с.91).
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з березня 2018 року розпочали навчання у дошкільному навчальному закладі «P'tit-CREF». (Договори про надання платних освітніх послуг від 21.02.2018 № 27/ІІІ/17-18; від 15.07.2019 № М 01/І/19/20. Квитанція від 01.02.2019 № 0.0.1424810898.1, т.1. а.с. 97-121).
		З вересня 2019 року ОСОБА_9 розпочала навчання в школі «Печерська міжнародна школа» (Квитанції від 07.08.2019 № 0.0.1429298123.1 та № 0.0. 1429296039.1, т.1. а.с. 122).
		ОСОБА_9 та ОСОБА_10 активно займаються гімнастикою та плаванням в спортивному клубі «П`ятий елемент» (Звіти спортивного клубу з 01.01.2019 по 13.07.2019, т.1 а.с.124-150).
		Діти перебувають під медичним наглядом у медичній установі в м. Києві МЦ ТОВ «Доктор Сем». (копії карт профілактичних щеплень ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , виданої МЦ ТОВ «Доктор Сем», т.2 а.с.18-19).
		За результатами психологічного обстеження дітей проведеного міським центром дитини діти характеризуються достатнім рівнем розвитку, їх емоційно-вольова сфера характеризується позитивною спрямованістю. Психологічний стан ОСОБА_15 характеризується стабільністю та відсутністю невротизації. Психологічний стан ОСОБА_16 характеризується тривожністю, дитина сприймає конфлікт батьків як загрозливу ситуацію, яка може розлучити її з матір`ю. Щодо обох дітей у висновку сказано, що діти мають тісний емоційний зв`язок з позивачем та позитивно сприймають ОСОБА_17 . У висновку зазначено, що обидві дівчинки мають потребу в стабільному місці проживанні, визначеності, безпечності, якості ситуації. (Висновок міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації від 19.11.2018 № 231 (зі змінами від 28.12.2018), т.1 а.с. 180-183).
		Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.11.2019 № 109/04/40-10485 позивач виконує материнські обов`язки, займається вихованням, оздоровленням малолітніх дітей. Дівчата забезпечені всім необхідним для виховання, навчання та розвитку. Позивач піклується про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Діти вивчають англійську та французьку мову, вільно спілкуються російською та українською мовами, виховуються у дусі українських традицій та культури. Позивач має приблизно 1,6 мільйони гривень для утримання себе та дітей.
		Відповідно до звіту соціального працівника та системного сімейного терапевта ОСОБА_18 від 04.01.2019 у справі FD18P00561(розділ «Фізичні, емоційні та освітні потреби дітей») фізичні потреби дітей задовольняються матір`ю та її сім`єю. Вони живуть у сучасному будинку на приватній, відокремленій та захищеній території. Їхні освітні потреби задовольняються завдяки високому рівню дитячого садочку « Ptit-CREF », матері та її сім`ї. У звіті також зазначається, що ОСОБА_19 та ОСОБА_20 добре вписалися в сім`ю своєї матері. та, загалом у життя в Києві. У звіті ОСОБА_21 щодо дітей зазначає: «вони виглядали щасливими та добре влаштованими і, на мою думку, якби вони могли сформулювати свої поточні бажання та емоції, вони б сказали, що хочуть залишитись в Україні. Їх не вимушене спілкування з вітчимом ОСОБА_22 свідчить про те, що для них важливі ці відносини». (т.3 а.с. 1- 52).
		Суд, заслухавши представників позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Стаття 150 СК України визначає, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. 
		Статтею 151 СК України, передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. 
		Таким чином, відповідно до статей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Таким чином, у випадку наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, спір між ними може вирішуватися судом.
		Положеннями ч. 7 ст. 7 СК України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України врегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
		Частиною 9 ст. 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. 
		Відповідно до абзацу четвертого ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
		Згідно із положеннями частин другої та третьої ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Згідно із частиною другою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» було ратифіковано Конвенцію про права дитини, схвалену резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини).
		Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		В силу частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Згідно зі статтею 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним, зокрема, у випадку коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
		Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція про права людини).
		Відповідно до статті 8 Конвенції про права людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
		Так, у § 54 рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі "М.С. проти України", йдеться про визначення "інтересів дитини", її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
		Аналіз норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
		Відповідно до ч. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Визначений практикою ЄСПЛ підхід щодо пріоритету інтересів дитини застосовується Верховним Судом при розгляді спорів, пов`язаних із визначенням місця проживання дитини.
		Так, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного Суду погодився з тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи місце проживання дітей, надали першочергове значення саме найкращими інтересами дітей (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 220/358/18, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 у справі № 755/5826/17).
		Велика Палата Верховного Суду при розгляді спору про визначення місця проживання дитини також наголосила на необхідності прийняття судами рішень, виходячи з пріоритету забезпечення насамперед інтересів дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 712/10623/17). 
		При цьому, Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що хоча, безумовно, вивезення неповнолітньої дитини матір`ю за кордон без згоди батька є порушенням його інтересів, проте суд має врахувати найкращі інтереси дитини виходячи з установлених обставин щодо визначеного в судовому порядку місця проживання дитини, забезпечення тим із батьків, з ким визначено місце проживання дитини, повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також рівня життя, необхідного для такого розвитку; заслухати думку дитини та урахувати обставини, які склалися та існують на час ухвалення судового рішення. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
		Таким чином, при розгляді справ щодо місця проживання дитини, суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		Судом встановлено, що позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано докази, які підтверджують те, що останнім створено належні умови для забезпечення найкращих інтересів дітей на території України в контексті Конвенції про захист прав дитини, Закону України «Про охорону дитинства», СК України та практики ЄСПЛ.
		Так, зокрема, Позивачем доведено, що діти фактично проживають у її сучасному будинку на приватній, відокремленій та захищеній території, в якому створені всі належні умови для комфортного проживання позивача разом з її дітьми та чоловіком. Фінансове становище позивача дозволяє забезпечити матеріальні потреби дітей, що, зокрема підтверджується висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.11.2019 № 109/04/40-10485, а також звітом соціального працівника та системного сімейного терапевта ОСОБА_18 від 04.01.2019 у справі FD18P00561 та не заперечується відповідачем. 
		Позивачем забезпечуються освітні потреби дітей на високому рівні, зокрема ОСОБА_23 здобуває загальну освіту в приватній школі «Печерська міжнародна школа», а дошкільну освіту здобула в приватному дитячому садку « Ptit -CREF». ОСОБА_24 продовжує відвідувати приватний дитячий садок «P'tit-CREF».
		Зазначене підтверджується договорами про надання платних освітніх послуг від 21.02.2018 № 27/ІІІ/17-18; від 15.07.2019 № М 01/І/19/20, висновками міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації від 19.11.2018 № 231 (зі змінами від 28.12.2018) та органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.11.2019 № 109/04/40-10485, а також звітом соціального працівника та системного сімейного терапевта ОСОБА_18 від 04.01.2019 у справі FD18P00561 і не заперечується відповідачем. 
		Також, позивачем здійснюються постійні заходи щодо медичного забезпечення дітей та їх оздоровлення. Діти отримують медичне забезпечення у МЦ ТОВ «Доктор Сем», у якому проходять регулярні медичні огляди та вакцинацію, що підтверджується картами профілактичних щеплень ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , виданої МЦ ТОВ «Доктор Сем», висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.11.2019 № 109/04/40-10485, звітом соціального працівника та системного сімейного терапевта ОСОБА_18 від 04.01.2019 у справі FD18P00561 і не заперечується відповідачем.
		Крім того, позивач приділяє належну увагу фізичному розвитку дітей. Діти займаються гімнастикою та плаванням з індивідуальними тренерами в спортивному клубі «П`ятий елемент», що підтверджується наданими позивачем документами та не заперечується відповідачем.
		Позивач створив належні умови для вивчення дітьми англійської та французької мови, вони вільно спілкуються російською та українською мовами, виховуються у дусі українських традицій та культури, що зокрема підтверджується і висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.11.2019 № 109/04/40-10485.
		Соціальний працівник та системний сімейний терапевт ОСОБА_21 в своєму звіті від 04.01.2019 у справі FD18P00561 відмічає, що діти виховуються в православній церкві.
		При вирішенні спору суд бере до уваги висновок міського центру дитини служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації від 19.11.2018 № 231 (зі змінами від 28.12.2018), в якому зазначається, що у дітей є поняття «сім`я» до образу якої входять мати, сестра, брат ОСОБА_25 та новий чоловік матері ОСОБА_26 . 
		Також у висновку вказано, що у ОСОБА_15 визначено надійну форму прив`язаності до матері та емоційний зв`язок і позитивне відношення до чоловіка матері ОСОБА_26 . ОСОБА_27 , то у висновку зазначається, що у ситуації конфлікту батьків вона займає позицію захисту матері. До матері у дівчинки визначається надійний тип прив`язаності, потужний емоційний зв`язок, прояви взаємної довіри та турботи (а.с. 180- 184 т.1).
		Позивач забезпечує та не перешкоджає спілкуванню дітей з їх батьком через засоби телекомунікацій, що підтверджується матеріалами справи.
		З матеріалів справи вбачається, що рідний батько дітей ОСОБА_28 перебуває в новому шлюбі та має нову сім`ю. Крім того, у відповідача є троє дітей від першого шлюбу, які проживають в Англії. 
		Також матеріали справи містять відомості, що відповідач є бізнесменом та значну частину часу приділяє веденню власного бізнесу.
		Відповідач стверджує про те, що діти є громадянами Великобританії.
		З даного приводу суд зауважує, що відповідно до ст. 3 Європейської конвенції про громадянство, вчинену 6 листопада 1997 року у м. Страсбурзі та підписану від імені України 1 липня  2003 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство 20 вересня 2006 року» (далі - Європейська конвенція про громадянство), кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами. Це законодавство визнається іншими державами тільки за умови його відповідності чинним міжнародним конвенціям, міжнародному звичаєвому праву та принципам права, які є загальновизнаними стосовно громадянства. 
		Крім того ст.6 Європейської конвенції про громадянство передбачено, що кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві, що її громадянство ex lege «по закону» набувають, зокрема, діти, один із батьків яких на час народження цих дітей має громадянство цієї держави-учасниці, за винятком будь-яких випадків, що можуть бути передбачені у її внутрішньодержавному праві для дітей, які народилися за межами держави. 
		Питання громадянства України регулюються Законом України «Про громадянство» № 2235-III від 18 січня 2001 року. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
		Згідно із ч. 8 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
		З урахуванням зазначених положень Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є громадянами України, оскільки на момент їх народження їх мати була і є, на даний час, громадянкою України.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на наявність договору про участь у вихованні дітей, яким передбачається, що діти постійно проживають з матір`ю на території Великобританії, а зміна країни проживання дітей допускається виключно з дозволу відповідача.
		Відповідно до пункту 2 договору про виховання дітей з моменту укладання цього договору, сторони визначили, що діти постійно проживають з матір`ю на території Великобританії. Під постійним місцем проживання сторони цього договору розуміють проживання дітей тривалістю більше за строк, що сумарно становить або перевищує 180 календарних днів вподовж календарного року. Зміна країни постійного проживання дітей допускається виключно з письмової згоди батька та внесених відповідних змін до цього договору. При цьому батько зобов`язується не перешкоджати у зміні країни постійного місця проживання дітей, у т.ч. щодо надання дозволу на виїзд дітей за кордон з огляду на зміну країни проживання дітей, відмінної від країни, визначено п. 2 цього договору, за умови досягнення сторонами письмової домовленості щодо порядку виховання дітей.
		Суд враховує, що позивач та відповідач у договорі про участь у вихованні дітей визначили, що одним із батьків, з ким постійно проживатимуть діти, є позивач. Положеннями договору не передбачено умов, за яких може відбутися зміна місця проживання дітей з матір`ю на місце проживання з батьком.
		Суд також враховує, той факт, що Відповідач не заперечує, щоб діти й надалі залишились проживати з маір`ю, а також не просить суд визначити місце проживання дітей з батьком.
		Відповідачем не надано доказів, які підтверджували б, що недотримання позивачем зазначених умов договору призвело до порушення найкращих інтересів дітей. 
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на обмеження його права на спілкування з дітьми внаслідок не дотримання позивачем умов договору щодо визначення зміни місця проживання дітей.
		Оцінюючи зазначені обставини суд виходить з наведеного вище принципу пріоритету інтересів дітей у визначенні їх місця проживання, визначеного Конвенцією про права дитини та реалізованого у рішеннях ЄСПЛ.
		Вказаний принцип зобов`язує суд при вирішенні спорів про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо виходити з позиції дотримання найкращих інтересів дитини, що обумовлюється необхідністю забезпечення дитині повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також необхідного для такого розвитку рівень життя.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 712/10623/17 в якій Велика Палата Верховного Суду відійшла від практики, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року справа № 235/139/16-ц (№ 6-15цс17), на яку посилається відповідач.
		Також Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові зазначається, що відповідно до ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. 
		З огляду на вищезазначене, зміна країни постійного проживання дітей, здійснена позивачем без отримання письмової згоди відповідача (як це передбачено пунктом 2 договору про участь у вихованні дітей), не носить визначального характеру. 
		Суд, з огляду на принципи міжнародного права, практику ЄСПЛ та норми законодавства України, враховує передусім інтереси дітей, виходячи з встановлених судом обставин, що склалися та існують на час ухвалення судового рішення щодо забезпечення позивачем повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також необхідного для такого розвитку рівня життя.
		Стосовно посилання відповідача на наявність рішень судів Великобританії щодо зобов`язання позивача повернути дітей до Великобританії, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
		Розділом ІХ ЦПК України передбачено порядок визнання та виконання рішень іноземних судів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
		Положеннями ч. 6 ст. 467 ЦПК України передбачається, що, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
		Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		З урахуванням положень ч. 6 ст. 467 ЦПК України допустимим доказом визнання на території України рішень суду Великобританії, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову, є ухвала українського суду про примусове виконання іноземного суду.
		В той же час, в ході розгляду спору щодо визначення місця проживання дітей відповідачем не було надано відповідної ухвали суду.
		Щодо підсудності спору судам України суд зазначає наступне.
		Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті 414 ЦПК).
		Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
		Аналогічна позиція викладена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013  № 24-754/0/4-13. Так, відповідно до п.5 Листа, справи з іноземним елементом підсудні судам України у разі застосування сторонами договірної підсудності. Домовленість сторін щодо підсудності має бути досягнута у письмовій формі. Якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи судам України, спір підлягає вирішенню в судах загальної юрисдикції України (пункт 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") з урахуванням вимог глави 1 розділу III та статті 414 ЦПК. Водночас підсудність справ з іноземним елементом, установлена статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", не може бути змінена угодою сторін. Відкриваючи провадження у справі, суд має з`ясувати, чи була досягнута договірна підсудність між сторонами.
		Судом встановлено, що згідно із пунктом 24 договору про виховання дітей та пунктом 13 договору про утримання дітей всі спори та розбіжності щодо тлумачення окремих положень цього договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди, - в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Сторони визначають, що спори, які можуть виникнути з правовідносин, врегульовані цим договором, вирішуються в судах України. Територіальна підсудність визначається з огляду на вимоги відповідного процесуального законодавства України за станом на момент розгляду спору, а у разі відсутності прямого визначення територіальної підсудності - в суді за місцем знаходження зареєстрованого нерухомого майно матері в м. Києві на розсуд позивача.
		Таким чином, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин договірної підсудності, визначеної Позивачем та Відповідачем в зазначених договорах.
		Також суд зазначає, що Україна, відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 136-V, приєдналась до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Конвенція про юрисдикцію).
		Відповідно до статті 5 Конвенції про юрисдикцію судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання. 
		Положеннями пункту 1 ст. 7 Конвенції про юрисдикцію передбачається, що у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та 
		a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням 
		або 
		b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі. 
		Судом в ході розгляду справи встановлено, що діти проживають на території України понад один рік з моменту виїзду з Великобританії, позивач не приховував місце перебування дітей, відповідач був обізнаний про їхнє місцезнаходження. 
		Також судом було встановлено, що діти в Україні перебувають у родинному колі, звичному етнічному та мовному середовищі, мають постійне місце проживання, забезпечені належними житло-побутовими умовами, навчаються у закладах дошкільної та загальної освіти, мають умови для фізичного та духовного розвитку. 
		Відповідачем не надано доказів, на підтвердження того, що ним розпочато процедуру повернення дітей відповідно до положень Конвенції про юрисдикцію.
		Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна приєдналась до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року.
		Положеннями ст. 1 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей встановлено, що цілями цієї Конвенції є: 
		a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та 
		b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. 
		Статтею 6 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей передбачається, що договірна держава визначає Центральний орган для виконання функцій, покладених Конвенцією на такі органи.
		На виконання зазначеного закону постановою Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 р. № 952 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2010 р. № 795) було затверджено Порядок виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Порядок № 952-2006).
		Відповідно до пункту 1 Порядку № 952-2006 цей Порядок визначає механізм взаємодії органів виконавчої влади у процесі вирішення відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року питань повернення до України або з України до іноземної держави дитини, яка незаконно вивезена (переміщена) або утримується будь-якою особою (далі - дитина), та забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії порушують права іншої особи на опіку (піклування) над дитиною і не містять складу злочину.
		Згідно із пунктом 2 Порядку № 952-2006 функції центрального органу за Конвенцією виконує Мін`юст безпосередньо та через його територіальні органи та вживає всіх заходів для забезпечення негайного повернення дитини і виконання інших положень Конвенції.
		Положеннями абзаців першого та другого пункту 3 Порядку № 952-2006 встановлено, що фізична або юридична особа, яка має право на опіку (піклування) над дитиною (далі - заявник), може звернутися до Мін`юсту або центрального органу будь-якої іншої держави, що є Стороною Конвенції (далі - іноземний центральний орган), із заявою про сприяння поверненню дитини (незалежно від напрямку її вивезення (переміщення) - з-за кордону на територію України чи з території України за кордон) та заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини. Для України Стороною Конвенції вважається тільки та держава, що визнала приєднання України до Конвенції або приєднання якої до Конвенції визнано Україною відповідно до статті 38 Конвенції.
		Також, відповідачем не було надано доказів, що ним було вчинено дії передбачені Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
		За наведених обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про непідсудність спору українському суду, з огляду на положення Конвенції про юрисдикцію або Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
		Щодо вимог позивача про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, суд приходить до наступного.
		Відповідно до ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
		Ст. 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
		Ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
		Судом встановлено, що з листопада 2017 року діти фактично проживають на території України, відвідують навчальні заклади, зокрема ОСОБА_23 здобуває загальну освіту в приватній школі « Печерська міжнародна школа », а дошкільну освіту здобула в приватному дитячому садку « Ptit -CREF», ОСОБА_24 продовжує відвідувати приватний дитячий садок «P'tit-CREF», діти мають сталі соціальні зв`язки, а, отже, їх особистим законом, що регулює правовідносини щодо їх утримання є законодавство України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, зокрема розвитком здібностей дитини.
		Частина 1 зазначеної статті закріплює правило, відповідно до якого, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.
		Між позивачем та відповідачем 16 травня 2016 року у м. Лондоні (Великобританія) було укладено договір про утримання дітей (про розмір аліментів на дітей).
		Відповідно до п.3. договору про утримання зазначено, що на утримання обох дітей батько зобов`язується щомісячно сплачувати 7500,00 фунтів стерлінгів. П.10 Договору передбачено, що сума аліментів включає всі витрати пов`язані з утриманням кожної з дітей. Також п.10 Договору передбачено, що за попереднім погодженням батьків, витрати на організацію розвитку дитини/дітей (навчання к позашкільних установах, секціях, курсах, тощо) можуть здійснюватись батьком в розмірі, що не перевищує 5000,00 фунтів стерлінгів на рік. П.11 Договору передбачено, що у разі виникнення не передбачених цим договором витрат, які безпосередньо пов`язані з одним з дітей або обома дітьми мати має право ініціювати перед батьком питання щодо компенсації 50% таких витрат, але тільки за умови, що вони були заздалегідь погоджені з батьком і факт їх оплати матір`ю підтверджено документально.
		Водночас, частиною 2 ст. 185 СК України встановлено, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
		За правовим аналізом вказаної норми закону, визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. В свою чергу, доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на розвиток здібностей людини (зокрема, на заняття у спортивних закладах).
		Разом з тим, додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. 
		Судом встановлено, що позивачем надано підтвердження здійснення ним додаткових витрат на утримання ОСОБА_23 у сумі 22483,00 грн. та ОСОБА_24 - 32275,00 грн., а саме на оплату спортивних занять з гімнастики та плавання. 
		Відповідно до положень частин першої - четвертої ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		При цьому, положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 200, 206, 258-259, 263-268, 273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та стягнення додаткових витрат на дітей - задовольнити.
		Визначити місце проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Визначити місце проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) додаткові витрати на утримання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 11 241,50 грн. (одинадцять тисяч двісті сорок одна гривня п`ятдесят копійок).
		Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 адреса проживання: АДРЕСА_2 ) додаткові витрати на утримання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 16 137,50 грн. (шістнадцять тисяч стотридцять сім гривень п`ятдесят копійок).
		Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_4 адреса проживання: АДРЕСА_2 )на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 768,40 коп.
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на період дії такого карантину.
		 
		 
		 
		       Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...