Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10225/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Обіг цінних паперів; Інший спір про обіг цінних паперів.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2020. Зареєстровано: 07.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2020.
Дата набрання законної сили: 05.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/10225/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кролевець О.А., Стратієнко Л.В., 
		 
		за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;
		за участю представників:
		позивача - Маленко О.К.;
		відповідача  - Тхорик С.М.;
		третьої особи   2 - Зденик Т.В.;
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" та Київської міської ради
		 
		на постанову  Північного апеляційного господарського суду
		(головуючий - Скрипка    І.М., судді - Разіна Т.І.,  Іоннікова І.А.)
		від  23.01.2020
		 
		у справі за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон"
		до  Київської міської ради,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:  1. Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві,
		2. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про  стягнення 149 248 874,35 грн та  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
		 
		1.1.          02.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" подало позов до Київської міської ради про стягнення 149248874,35 грн, з яких: 466955,93 грн - 3 % річних за період прострочення з 11.08.2017 по 28.09.2017 та з 29.09.2017 по 01.10.2017 та 148781918,42 грн - інфляційних втрат за період прострочення з 01.2011 по 10.2017 (з яких: 148415546,83 грн - за період з 18.01.2011 по 28.09.2017;  366371,59 грн - за період з 29.09.2017 по 01.10.2017).
		 
		1.2.          Позовна заява обґрунтована такими обставинами:
		 
		1.2.1.          29.07.2009 між Київською міською радою в особі Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  і ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" був укладений договір купівлі-продажу акцій акціонерного товариства холдингової компанії "КИЇВМІСЬКБУД" № Д-2009/07/29. Вартість акцій сплачена покупцем до місцевого бюджету в повному обсязі.
		 
		1.2.2.          20.10.2010 Господарський суд міста Києва задовольнив частково позов Генерального прокурора України, визнав право власності територіальної громади м. Києва на акції АТ "ХК "Київміськбуд". Суд відмовив у позові в частині визнання недійсним договору №Д-2009/07/29 з мотивів його нікчемності (справа № 11/304).
		 
		1.2.3.          18.01.2011 Київський апеляційний господарський суд у справі № 11/304 ухвалив постанову, якою частково скасував рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2010 та прийняв нове рішення про визнання договору недійсним. Вищий господарський суд України постановою від 02.03.2011 залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		 
		1.2.4.          24.12.2014 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 114 075 598, 56 грн, які отримані від позивача на виконання умов недійсного договору №Д-2009/07/29, а також процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 50 243 742, 50 грн  (справа № 910/29514/14).
		 
		1.2.5.          22.03.2017 Київський апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою частково скасував рішення місцевого господарського суду від 24.03.2015, присудив до стягнення з Київської міської ради 114 075 598,56 грн грошових коштів та 28 116 202,28 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.12.2011 по 23.12.2014. Вищий господарський суд України постановою від 14.06.2017 залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		 
		1.2.6.          21.06.2017 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача про стягнення 65 554 402,18 грн процентів за період з 24.12.2014 року по 15.06.2017 (справа № 910/10156/17).
		 
		1.2.7.          28.09.2017 та 02.10.2017 відповідач на виконання рішення у справі № 910/29514/14 сплатив позивачу грошові кошти у сумі 83 544 632,40 грн та 30 530 966,16 грн (всього 114 075 598,56 грн). 
		 
		1.2.8.          10.04.2018 Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/10156/17, ухвалила нове, присудивши до стягнення 9 010 409,61 грн 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України проценти за період, заявлений позивачем, тобто з 24.12.2014 року по 11.08.2017 року (2 роки і 231 день).
		 
		1.2.9.          Позивач вважав, що окрім цих сум, має право стягнути з відповідача на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України також інфляційні втрати у сумі 148781918,42 грн за весь період прострочення, тобто з 18.01.2011 по 01.10.2017, та 3 % річних у сумі 466955,93 грн за період з 11.08.2017 по 28.09.2017 та з 29.09.2017 по 01.10.2017.
		 
		1.3.          Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи:
		 
		1.3.1.          Позивач пропустив позовну давність за заявленими вимогами, яка сплила 17.01.2014, що є підставою для відмови у позові відповідно до частини 4 статті  267 Цивільного кодексу України.
		 
		1.3.2.          У справі № 910/29514/14 стягнуто з відповідача на користь позивача 28 116 202,28 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 25.12.2011 по 23.12.2014, що суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
		 
		1.3.3.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №    910/1573/18 вирішено між тими самими сторонами аналогічний спір і у позові відмовлено.
		 
		1.4.          У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що вимоги позивача є обґрунтованими лише в частині нарахування відсотків за період з 11.08.2017 по 01.10.2017 у сумі 467000,00 грн. 
		 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
		 
		2.1.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 450 713,18 грн 3 % річних, 148 415 546,83 грн інфляційних втрат. У частині стягнення 16 242,75 грн 3 % річних, 366 371,59 грн інфляційних втрат відмовлено. 
		 
		2.2.          Суд першої інстанції виходив з того, що:
		 
		2.2.1.          постановою Великої Палати Верховного суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 з відповідача стягнуто суму 3 % річних в розмірі 9010409,61 грн за період з 24.12.2014 по 11.08.2017 (2 роки і 231 день), тому позивач відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України має право на нарахування 3 % річних з 12.08.2017 у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо повернення грошей у сумі 114 075 598, 56 грн, одержаних на виконання договору, що визнаний в судовому порядку недійсним;
		 
		2.2.2.          розрахунок 3 % річних позивача є арифметично правильним, оскільки він  здійснений без урахування часткової оплати (28.09.2017 - 83544632,40 грн, 02.10.2017 - 30530966,16 грн); 
		 
		2.2.3.          за розрахунком суду позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в сумі 450 713,18 грн (за період з 12.08.2017 по 01.10.2017, з урахуванням часткової оплати);
		 
		2.2.4.          у стягненні інфляційних втрат в сумі 366371,59 грн, що нараховані за період з 29.09.2017 по 01.10.2017, слід відмовити, оскільки кількість днів прострочки становила 3 дні, в той час, як нарахування інфляційних втрат вважається правомірним при простроченні понад 15 днів у місяці;
		 
		2.2.5.          розрахунок інфляційних втрат в період з 18.01.2011 по 28.09.2017 є арифметично правильним, але за розрахунком суду сума інфляційних втрат перевищує заявлену позивачем до стягнення, тому у цій частині позовна вимога про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в період з 18.01.2011 по 28.09.2017 у розмірі 148 415 546,83 грн підлягає задоволенню повністю;
		 
		2.2.6.          у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 (918/329/16) зазначено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим; вимоги за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань та є частиною боргу;
		 
		2.2.7.          позовна давність непропущена, оскільки відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України перервалася пред`явленням позовів у справах  № 910/29514/14 та № 910/10156/17;
		 
		2.2.8.          заперечення відповідача, що аналогічний спір розглянутий у справі № 910/1523/18, були відхилені, оскільки у справі № 910/1573/18 предметом спору були вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі статей 8, 536, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, і ці вимоги були заявлені до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10156/17. 
		 
		2.3.          Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2019 у справі № 910/10225/18 скасовано в частині стягнення 126 284 880,71 грн інфляційних втрат за період з 18.01.2011 по 30.06.2015 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення залишено без змін. 
		 
		2.4.          Суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на звернення до суду було реалізовано позивачем 24.12.2014, предметом вказаного позову була частина вимоги, на яку має право позивач, і така вимога була заявлена в межах строків давності, передбачених для застосування наслідків нікчемного правочину з огляду на норми  Цивільного кодексу України  з врахуванням  Закону України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства". Натомість строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних збитків є загальним, та становить  три роки відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України.
		 
		2.5.          Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених  статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення  та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Суд послався на те, що зазначена позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 № 924/312/18.
		 
		2.6.          Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат за період з 18.01.2011 по 30.06.2015 (право на нарахування інфляційних втрат за липень 2015 виникає у серпні 2015 - постанова ВС від 13.02.2019 №924/312/18).
		 
		2.7.          Щодо переривання строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом позову у справі № 910/29514/14 була частина вимоги, на яку має право позивач, і заявлена така вимога була в межах строків давності, передбачених для застосування наслідків нікчемного правочину з огляду на норми Цивільного кодексу України з врахуванням Закону України від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства". Натомість позовна давність щодо вимог про стягнення інфляційних збитків є загальною та становить згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України три роки.
		 
		2.8.          Щодо вирішення спору в частині вимоги позивача про стягнення суми 3% річних за період прострочення з 12.08.2017 до 27.09.2017 та з 28.09.2017 до 01.10.2017 відповідно до проведеного судом першої інстанції розрахунку, то в цій частині суд апеляційної інстанції визнав правильними висновки суду першої інстанції, який застосовуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, правомірно посилався на приписи пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10156/17, що розглядалась між цими ж сторонами та у подібних правовідносинах.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги та виклад позиції інших учасників справи.
		 
		3.1.          19.02.2020 Київська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/10225/18, просить скасувати її в частині стягнення 450 713,18 грн 3% річних і 22 130 666,12 грн інфляційних збитків та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
		 
		3.2.          У касаційній скарзі відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував норму статті 233 Господарського кодексу України, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, які викладені у постановах від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18. 
		 
		3.3.          ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що позовна давність була перервана пред`явленням  позову 24.12.2014 (справа № 910/29514/14) та 21.06.2017 (справа № 910/10156/17) про повернення грошей та процентів за користування ними, тому наступного дня після 21.06.2017 перебіг трирічного строку давності почався заново. Позивач, звернувшись 12.02.2018 до суду із позовом про стягнення інфляційних втрат за весь час прострочення,  не пропустив позовну давність, тому підстави для відмови у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності відсутні. Позивач зауважує, що 3 % річних та інфляційні втрати не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги Київської міської ради щодо можливості зменшення належних до сплат сум за рішенням суду.
		 
		3.4.          Окрім того, ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" у відзиві та доповненні до нього просить закрити касаційне провадження, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 
		 
		Позивач зауважує, що зміст постанов, на які посилається Київська міська рада, не свідчить про можливість застосування відповідних висновків Верховного Суду у цій справі, оскільки вони стосуються можливості зменшення за рішенням суду належних до сплати пені та штрафу, проте такі вимоги не є предметом спору у цій справі.
		 
		3.5.          04.03.2020 ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/10225/18, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 142148143,66 грн, в іншій частині в позові відмовити.
		 
		3.6.          Підставами касаційного оскарження  постанови суду апеляційної інстанції позивачем визначено: 
		 
		3.7.          Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2019 у справі № 910/5098/18, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та є триваючим правопорушенням, а також без урахування висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та в постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2019 у справі № 905/306/18, щодо нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції.
		 
		3.5.1.          Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо  правильного застосування норми частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема, щодо переривання перебігу позовної давності за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних у разі подання позову про стягнення основного боргу. Заявник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		3.5.2.          Окрім того, позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження є порушення норм процесуального права, зокрема, частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував наявність преюдиційних фактів для даної справи, встановлених судовими рішеннями у справах № 910/29514/14 та № 910/10156/17, у тому числі щодо визнання боргу відповідачем.
		 
		3.8.          Позивач у касаційній скарзі стверджує, що позовна давність не пропущена, оскільки перебіг позовної давності щодо інфляційних втрат і 3 % річних перервався 24.12.2014 у зв`язку з поданням позову у справі № 910/29514/14 про стягнення основної суми боргу.
		 
		3.9.          15.05.2020 ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" подало заяву про уточнення касаційної скарги, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 450713,18 грн, інфляційні втрати в сумі 142 148 143,66 грн, в іншій частині в позові відмовити.
		 
		3.10.          Київська міська рада відзив на касаційну скаргу не подала.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		4.          Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
		 
		4.1.          Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Щодо касаційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон".
		 
		4.2.          Оцінивши доводи ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до висновків, викладених у постановах, на які міститься посилання у касаційній скарзі.
		 
		4.3.          Так, у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
		 
		4.4.          У пункті 34 постанови від 30.07.2019 у справі № 905/306/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що нарахування підставі статті 625 Цивільного кодексу України входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.
		 
		4.5.          У своїй постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
		 
		4.6.          Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
		 
		4.7.          У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків, і прямо зазначив, що ним враховується позиція, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2019 № 924/312/18, а також у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 911/717/19; від 26.11.2019 у справі №    914/1318/18; від 11.11.2019 у справі № 910/5098/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18. 
		 
		4.8.          Оскільки касаційна скарга з підстав оскарження постанови відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою, доводи скаржника щодо неправильного застосування норм частини статті 625 Цивільного кодексу України не підтвердилися, Верховний Суд залишає скаргу в цій частині  без задоволення.
		 
		4.9.          Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.
		 
		4.10.          Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		4.11.          У касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних, зокрема, у разі подання позову про стягнення основного боргу.
		 
		4.12.          Згідно з частиною 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		 
		4.13.          Відповідно до частини 3 цієї статті час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		 
		4.14.          Отже, з дня переривання позовна давність тієї ж тривалості починає перебіг заново. Час, що минув до переривання, до позовної давності не зараховується.
		 
		4.15.          Виходячи з того, що згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, стягнення 3% річних та інфляційних втрат неможливе в часових межах, що існували до переривання позовної давності.
		 
		4.16.          При цьому, колегія суддів звертає увагу також на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі 127/15672/16-ц сформульований висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цих висновків, викладених у цій постанові.
		 
		4.17.          З наведеного вбачається, що Верховний Суд вже надавав висновки щодо застосування норм матеріального права, якими врегульовані правовідносини, зокрема, і між учасниками цієї справи, тому посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на приписи пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими. Касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
		 
		Щодо касаційної скарги Київської міської ради.
		 
		4.19.          Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		4.20.          У касаційній скарзі Київська міська рада зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував норму статті 233 Господарського кодексу України, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, як викладені у постановах від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18.
		 
		4.21.          Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		4.22.          Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		4.23.          Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		4.24.          Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). 
		 
		4.25.          Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
		 
		4.26.          При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19,  пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
		 
		4.27.          Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилалася Київська міська рада у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції з`ясував, що ці висновки стосуються питання зменшення розміру пені за рішенням суду. Водночас, у справі, що переглядаються, предметом спору є вимоги щодо стягнення сум, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625  Цивільного кодексу України, тобто правовідносини не є подібними.
		 
		4.28.          Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		4.29.          Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/10225/18.
		 
		5.          Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		5.1.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		5.2.          За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.3.          Оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, і доводи касаційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" не знайшли свого підтвердження,  Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/10225/18 - без змін.
		 
		5.4.          Водночас, оскільки підстави для касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли підтвердження, колегія суддів відповідно до пунктів 4 та 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №920/180/19 за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, а також за касаційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Новий регіон" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		6. Розподіл судових витрат
		 
		6.1. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		6.2.  Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		 
		Керуючись пунктами 4, 5 частини 1 статті 296, статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/10225/18 за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020.
		 
		2. Закрити касаційне провадження у справі № 910/10225/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Новий регіон", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/10225/18 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий І. КондратоваСудді О. Кролевець            Л. Стратієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...