Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/3656/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2020. Зареєстровано: 09.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2020.
Дата набрання законної сили: 04.08.2020
Номер судового провадження: К/9901/27697/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 серпня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 815/3656/15
		адміністративне провадження № К/9901/27697/18
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Хохуляка В.В., 
		суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., 
		розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Агро ЛТД» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 (суддя - Тарасишин О.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 (головуючий суддя - Коваль М.П., судді: Запорожан Д.В., Шеметенко Л.П.) у справі №815/3656/15.
		 
		встановив:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес-Агро ЛТД» (далі - ТОВ «Велес-Агро ЛТД») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси) від 24.06.2015 №0001302202.
		 
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015, позов задоволено.
		 
		Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси оскаржила їх у касаційному порядку.
		 
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2015, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
		 
		В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Суворовському районі м. Одеси посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України.
		 
		Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність    формування податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей та їх подальше використання в господарській діяльності.  
		 
		Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
		 
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
		Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Велес-Агро ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014. 
		За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 11.06.2015 № 1240/15-54-22-02/31427962, в якому відображено висновок про порушення ТОВ «Велес-Агро ЛТД.» пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, чим занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2718591,00 грн. з огляду на часткове підтвердження факту придбання товарно-матеріальних цінностей у ряду суб`єктів господарювання.
		На підставі названого акту перевірки від 11.06.2015 ДПІ у Суворовському районі було прийнято податкове повідомлення-рішення № від 24.06.2015 №0001302202, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2718591,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1359296,00 грн. 
		Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.
		 
		Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		 
		Вказані вимоги законодавства зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
		 
		Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		 
		Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України  податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		 
		За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		 
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. 
		 
		Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
		 
		При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум грошових зобов`язань на підставі такої операції.
		 
		В той же час, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
		 
		Судами встановлено, що між ТОВ «Велес-Агро ЛТД» та ТОВ «Старкад С»,                                      ПП  «Одесрембуд№3», ТОВ «Інтерпамс», ТОВ «Рестар-Пром», ТОВ «Комплект ПРО», ТОВ «А.С.Т.Компані», ТОВ «Техно Елемент», ТОВ «ТГБ», ТОВ «Вімпекс ЛТД», ТОВ « 100 Ярдів», ТОВ «Проф-Консалтінг», ТОВ «Сеолан», ПП «Нікон-Торг», ТОВ «Інтерія ЛТД», ТОВ «Аксон-Групп», ПП «Промстройресурс», ТОВ «Салем Торг», ПП «Аширбадон», ТОВ «Хімічна Компанія Єврохім», ТОВ «Батна Трейдінг» в період проведеної перевірки було укладено ряд договорів поставки.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що надані позивачем до суду документи  розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість за результатами отримання товарно-матеріальних цінностей з дотриманням вимог податкового законодавства.
		 
		Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
		 
		При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
		 
		За змістом частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій) суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
		 
		Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
		Проте, попередні судові інстанції в порушення наведених процесуальних положень, які зобов`язують суд вжити передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, не перевірили факт реального руху активів по всім ланцюгам учасників схеми, не з`ясували, ким і коли вироблялись/імпортувались придбані позивачем товарно-матеріальні цінності та чи вироблялись/імпортувались взагалі. 
		Не отримали належної оцінки в судах попередніх інстанцій доводи відповідача про те, що в договорах, укладених між позивачем та контрагентами не було зазначено предмет договору, тобто товар, який підлягав поставці.
		Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.
		Також в даному випадку необхідно дослідити технічну можливість контрагентів позивача виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів).
		Слід також наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.
		 
		Проте, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи судами не перевірено правовий статус контрагентів позивача, ведення ним легальної діяльності, адже фіктивність підприємства зумовлює те, що господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
		 
		Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
		 
		В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
		 
		Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
		 
		В свою чергу, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		 
		Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
		 
		Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання.
		 
		Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої  статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів. 
		 
		Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
		 
		Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		постановив:
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.
		 
		Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №815/3656/15 скасувати.
		 
		Справу № 815/3656/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева   Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...