Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 317/2593/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 10.08.2020. Зареєстровано: 11.08.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2020.
Дата набрання законної сили: 04.08.2020
Номер судового провадження: 22-ц/807/728/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 04.08.2020 Справа № 317/2593/17
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний №317/2593/17        Головуючий у 1 інстанції: Громова І.Б.
		Провадження № 22-ц/807/728/20        Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		«04» серпня 2020 року        м. Запоріжжя
		 
		Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого:        Дашковської А.В.,
		суддів:        Кримської О.М.,
		       Кочеткової І.В.,
		секретар:        Волчанова І.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористані дні відпустки, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		В вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнювала, до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористані дні відпустки.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 13.11.2009 року по 11.06.2015 року працювала на посаді старшого касира ТОВ «ДІЄСА» в магазині, що розташований в місті Запоріжжя. В травні 2015 року вона вирішила звільнитись з роботи за власним бажанням та направила 28.05.2015 року на адресу відповідача заяву про звільнення та заяву про виплату компенсації. 
		Розрахунок з нею проведений не був, трудову книжку не повернуто, наказів про звільнення не отримано. Також вона не отримала заробітну плату за останні два місяці перед звільненням (квітень, травень 2015 року), а також 12 днів червня 2015 року. Протягом її роботи в ТОВ «ДІЄСА» їй не надавалась щорічна відпустка.
		На підставі зазначеного остаточно просила стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на її користь 19 173,60 гривень компенсації за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 рік., 152 357,31 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року, 9 272,89 гривень заборгованості з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, 4261,79 гривень індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року та судові витрати, в частині стягнення заробітної плати допустити негайне виконання.
		 
		Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року позов задоволено.
		Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 19 173,60 гривень - компенсація за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 рік.
		Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 152 357,31 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року.
		Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 9 272,89 гривень - заборгованість з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року.
		Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 4 261,79 гривень - розмір індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року.
		Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1850, 67 гривень.
		Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
		 
		Додатковим рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 06 грудня 2019 року заяву представника позивача ОСОБА_2. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ДІЄСА» подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом в порушення вимог ЦПК України розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження, після задоволення клопотання товариства про виклик свідків судом першої інстанції свідки не були допитані, товариство не було належним чином повідомлено про судове засідання, призначене на19 листопада 2019 року, суд першої інстанції не надав належної уваги заявленому відводу, не вніс до ЄДРСР ухвали суду від 09 жовтня 2019 року та від 19 листопада 2019 року, на диску з копіями технічного запису судових засідань відсутні записи від 15 травня 2019 року та 19 листопада 2019 року, судом першої інстанції прийнято заяву про збільшення позовних вимог з порушенням встановлених строків, висновки суду не відповідають обставинам справи, твердження позивача про те, що вона вирішила звільнитись за власним бажанням та працювала до 11 червня 2015 року не підтверджено належними доказами, товариством не було отримано заяву позивача про звільнення, заробітну плату позивачу сплачено відповідно до відпрацьованого часу, судом першої інстанції не було належним чином досліджено розрахунок компенсації, позивачем пропущено строк звернення до суду.
		 
		ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що відповідач не обґрунтував, в чому полягає незаконність розгляду справу в порядку спрощеного провадження, судом не було порушено принцип змагальності та гласності судового процесу, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи.
		 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).
		 
		Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. 
		 
		За приписами ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 
		 
		Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. 
		 
		За положеннями статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило в грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує за виконану ним роботу. 
		 
		Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 94 КЗпП України.
		 
		Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		 
		За приписами ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
		 
		Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
		 
		Нормами ч.ч.1- 2 ст. 233 КЗпП України передбачено право працівника на звернення із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі наказу № 1370-К від 14.11.2009 року ОСОБА_1 прийнята на посаду старшого касира торгівельного залу ТОВ «ДІЄСА».
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що 11.10.2013 року з ОСОБА_1 був укладений Договір по повну індивідуальну матеріальну відповідальність (т.2, а.с.39).
		 
		04.04.2015 року в магазині «Ельдорадо» ТОВ «ДІЄСА», розташованому за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна, 53, проведено інвентаризацію та виявлено недостачу близько мільйона гривень, внаслідок чого товариство звернулось до правоохоронних органів.
		 
		04.04.2015 року Жовтневим РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області по факту виникнення недостачі в магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 внесено відомості до ЄРДР за № 12015080020001178 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, а 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (т.1, т.63-69). 
		 
		Наказом №2 802-к від 25 вересня 2017 року старшого касира торговельного залу ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри (т.1, а.с.54). Зазначений наказ не визнаний незаконним та не скасований.
		 
		Звертаючись до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористані дні відпустки, позивач посилалась на ті обставини, що вона належним чином повідомила власника ТОВ «ДІЄСА» про наміри звільнитися з підприємства на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, направивши на адресу уповноваженого органу письмову заяву про звільнення.
		 
		Суд першої інстанції вважав доведеним належне повідомлення позивачем намірів про звільнення за власним бажанням, пославшись на ті обставини, що  ОСОБА_1  надіслала відповідну заяву за адресою:  АДРЕСА_2 , зазначивши про те, що з ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.01.2017 року, постановленої у справі №761/250/17 за результатами розгляду скарги ТОВ ««ДІЄСА» на бездіяльність слідчого СУГУ НП в м. Києві вбачається, що відповідач фактично здійснює господарську діяльність у приміщеннях №1 та №2, які розташовані за вказаною адресою.
		 
		Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
		 
		Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов`язки їх учасників та засновників визначає Закон України «Про господарські товариства». 
		 
		Відповідно до ст. 89Закону України «Про господарські товариства» управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
		 
		Згідно зі ст.85 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
		 
		Державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону (стаття 83 Закону України «Про господарські товариства» ). 
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань, місцезнаходженням юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальність «ДІЄСА» є АДРЕСА_3 (т.1, а.с.14-15).
		 
		В матеріалах справи відсутні докази направлення  ОСОБА_1  заяви про звільнення саме на адресу власника або уповноваженого органу у  АДРЕСА_3 .
		 
		Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що матеріали справи не містять належних доказів отримання відповідачем заяв  ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням та про виплату компенсації, направлених за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		До уточненої позовної заяви ОСОБА_1 долучено: 1) копії заяв про звільнення відповідно до ст.38 КЗпП та про виплату компенсації; 2) копія Опису вкладення на ім`я ТОВ «ДІЄСА» за адресою: м. Київ, вул. Спортивна,1а від 18.05.2015 року та квитанція УАТЗ Укрпошти від 18.05.2015 року про сплату за поштові послуги по пересилці цінного листа, 3) копії експрес-накладної Нової пошти про відправлення від 28 травня 2015 року на ім`я ТОВ «ДІЄСА» з приміткою про одержання 29 травня 2015 року представником одержувача (т.1, а.с.34).
		 
		Отже доказів отримання уповноваженим органом копій заяв про звільнення та про виплату компенсації, надісланих ОСОБА_1 18.05.2015 року через УАТЗ Укрпошта позивачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.
		 
		Копія експрес-накладної Нової пошти про відправлення від 28 травня 2015 року на ім`я ТОВ «ДІЄСА» не містить інформації про те, які саме документи надсилались  ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 .
		 
		За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач належним чином повідомила підприємство про свої наміри розірвати трудовий договір укладений між сторонами за власним бажанням є безпідставним.
		 
		За приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. 
		Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України "Про оплату праці").
		 
		Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		В позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на те, що працювала на посаді касира у ТОВ «ДІЄСА» з 13 листопада 2009 року по 11 червня 2015 року та просила стягнути заборгованість з виплати заробітної плати за період з квітня 2015 року по червень 2015 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку, компенсацію за невикористану відпустку та індексацію заборгованості з виплати заробітної плати. 
		 
		Матеріалами справи підтверджено, що наказом №143-к від 08 квітня 2015 року старшого касира ОСОБА_1 відсторонено від роботи на період перевірки фактів та причин недостачі товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с.45). Зазначений наказ не визнаний незаконним та не скасований в установленому законом порядку.
		 
		З наказом №143-к від 08 квітня 2015 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ознайомлено, проте від підпису про ознайомлення та отримання копії наказу позивач відмовилась, про що свідчить відповідний акт від 08.04.2015 року (т.1, а.с.90).
		 
		Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за квітень 2015 року, позивач відпрацювала в квітні 2015 року 3 робочих дні (з 01 квітня 2015 року по 03 квітня 2015 року), починаючи з 04 квітня 2015 року ОСОБА_1 не працювала, оскільки її було відсторонено від роботи за наказом (т.1, а.с.94).
		 
		Згідно з розрахунковими листками працівника ОСОБА_1 , в тому числі за квітень 2015 року, підписаними бухгалтером ОСОБА_3 , позивач відпрацювала у квітні 2015 року три робочих дні, за відпрацьовані робочі дні їй нараховані 205 грн. 57 коп., утримано податків та зборів в сумі 40 грн.80 коп., борг підприємства на кінець місяця становить 167 грн. 77 коп. (т.1, а.с. 92-93). 
		 
		До позову надано копію відомостей з центральної бази даних Державну реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 01.01.2012року по 31.03.2017року. Згідно з вказаною інформацією ОСОБА_1 отримала за 2 квартал 2015 року 208, 57 гривень заробітної плати в ТОВ "ДІЄСА".
		 
		Факт отримання зазначеної суми коштів за відпрацьований в квітні 2015 року час ОСОБА_1 не заперечувався в позовній заяві.
		 
		Зазначені письмові докази позивачем належним чином не спростовано.
		 
		Будь-яких клопотань щодо виклику в судове засідання та допиту в якості свідків, осіб, які складали акт про відмову ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом про відсторонення позивача від роботи, а також осіб, що складали табелі обліку використання робочого часу та розрахункові листки працівника ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
		 
		Отже, матеріали справи не містять та позивачем не надано належних доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 у період часу з 04.04.2015 року по 12.06.2015 року виконувала трудові обов`язки старшого касира торгівельного залу ТОВ «ДІЄСА». 
		 
		Наказом ТОВ «ДІЄСА» за №847-ПР від 09 квітня 2015 року на посаду старшого касиру торгівельного залу з 09 квітня 2015 року призначено ОСОБА_4 (т.3, а.с.5). Факт виконання ОСОБА_4 обов`язків старшого касиру, починаючи з 10 квітня 2015 року підтверджується зокрема копіями наданих відповідачем касових документів за квітень-травень 2015 року (т.3, а.с.10-31).
		 
		Таким чином, оскільки ОСОБА_1 було відсторонено від виконання роботи відповідним наказом, вона не знаходилась на робочому місці та не виконувала покладених на неї трудових обов'язків, у підприємства не виникло обов'язку щодо нарахування та сплати позивачу заробітної плати за період з 04.04.2015 року по 12.06.2015 року. 
		 
		Сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ «ДІЄСА» не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
		 
		Вказане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).
		 
		За встановлених обставин, враховуючи той факт, що на час звільнення позивача за наказом від 25 вересня 2017 року у ТОВ «ДІЄСА» не існувало заборгованості перед позивачем по заробітній платі, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з підприємства на її користь 9 272,89 гривень заборгованості з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, 4261,79 гривень індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року задоволенню не підлягають. 
		 
		За матеріалами справи на час звільнення 25 вересня 2017 року ОСОБА_1 не працювала.
		 
		Твердження позивача про те, що про звільнення вона дізналась лише 28.03.2018 року спростовується матеріалами справи, а саме актом від 26 вересня 2017 року, складеним за участю директора департаменту по роботі з персоналом Бересневим С.М., фахівця департаменту безпеки Пастушенчина О.М., інспектора з кадрів Крекотень Н.О. (т.2, а.с.22).
		 
		За змістом зазначеного акту позивача повідомлено про звільнення на підставі п.2. ст.41 КЗпП України та їй запропоновано отримати трудову книжку в магазині за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Питання, які стосуються ведення трудових книжок, визначаються постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.93 №301 та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 29.07.93 року №58.
		 
		Відповідно до пункту 2.7 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка при звільненні працівника видається на підставі його письмовою заяви.
		 
		Письмового дозволу на пересилання трудової книжки поштовим зв`язком ОСОБА_1 не надавала.
		 
		26 вересня 2017 року був складений Акт про те, що ОСОБА_1 протягом робочого дня на роботі не з`являлась та за трудовою книжкою не зверталась (т.3, а.с.23).
		 
		Клопотань щодо допиту в якості свідків осіб, які складали вищезазначені акти позивачем заявлено не було ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.
		 
		Відповідно до Розрахунку кількості днів відпустки за час роботи в ТОВ «ДІЄСА» при звільненні від 26.09.2017 року (т.3, а.с.44: т.5, а.с.9,13) ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 120 днів в сумі 13138, 80 грн. (з урахуванням суми податків та зборів). Вказаний розрахунок позивачем не спростовано.
		 
		Матеріалами справи підтверджується, що компенсація за невикористану відпустку в сумі 10 576 гривень 74 коп. (без суми податків та зборів) 26 вересня 2017 року на підставі платіжного доручення ТОВ «ДІЄСА» №0000015004 перераховано до АТ «Ощадбанк» Запорізька філія з призначенням платежу «заробітна плата», отримувач - ОСОБА_1 (т.2, а.с.36).
		 
		Отже, позивач не позбавлена можливості в будь-який час з моменту звільнення отримати кошти, нараховані як компенсація за невикористану відпустку. Доказів на спростовання факту зберігання коштів сумі 10 576 гривень 74 коп. з призначенням платежу «заробітна плата», отримувач - ОСОБА_1 на рахунку в АТ «Ощадбанк» Запорізька філія або перешкод, які існують щодо отримання нею зазначеної суми коштів позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення з підприємства заборгованості з компенсації за невикористану відпустку та суми індексації 
		 
		Не заслуговує на увагу посилання суду першої інстанції на те, що в матеріалах справи, відсутні докази притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та зазначення судом про критичне ставлення до наданих відповідачем актів про результати інвентаризації грошових коштів, оскільки предметом зазначеної справи не є оскарження наказу ТОВ «ДІЄСА» про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри.
		 
		Доводи апеляційної скарги про процесуальні порушення суду першої інстанції знайшли часткове підтвердження в ході апеляційного розгляду.
		 
		В судовому засіданні 09 жовтня 2019 року судом було постановлено ухвалу про обов`язкову явку представника ТОВ «ДІЄСА» 26 листопада 2019 року на 14 год.00 хвил. (т.3, а.с.85). За змістом супровідного листа від 11 жовтня 2019 року відповідачу для відома та виконання була направлена саме копія зазначеної ухвали (т.3, а.с.86).
		 
		Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про отримання відповідачем ухвали у справі №317/2593/17 (т.3, а.с.87). 
		 
		Доказів отримання відповідачем судової повістки в судове засідання, яке відбулося 19 листопада 2019 року о 14-00 год. (про що свідчить протокол судового засідання від 19.11.2019 року), матеріали справи не містять.
		 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому відповідно до вимог п.п.2-4 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористані дні відпустки.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» задовольнити.
		Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористані дні відпустки, відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складений 10 серпня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий        А.В. Дашковська 
		 
		Судді:         О.М. Кримська 
		 
		       І.В. Кочеткова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...